Проторенесанс

Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто(1266—†1337). У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображення. Застосовуєсвітлотіньдля надання фігурамоб'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення. Його сучасник Петрарка писав, що відчував перед витворами Джотто «захоплення, яке доходило до заціпеніння». Найбільш чудовими є фрески в капелі дель Арена вПадуї(ця капела — невелика церковна споруда для молитов однієї сім'ї або зберігання реліквій — побудована на арені античногоамфітеатру, звідки і назва). На Джотто було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського соборуСанта Марія дель Фьоре. За його проектом була побудована знаменитадзвіниця, розцвічена смужками білого, зеленувато-чорного і рожевого мармуру.

Раннє Відродження

Флоренціябула найбільшим культурним центром Італії того часу, у XV столітті тут розгорнулися бурхливі події. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родиниМедичі. Правління одного з них —Лоренцо Медичі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим — зростанням народного невдоволення. Народний гнів вилився у велике повстання, очолене ченцем Савонаролою, який полум'яно проповідував простоту і помірність.

Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Філліппо Брунеллескі, скульптораДонателло, художникаМазаччо.

Першим майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор, і насамперед архітектор Філіппо Брунеллескі(1377—†1446). Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола соборуСанта Марія дель ФьореуФлоренції. Вже згадувалося про те, що будівництво собору почалося за півстоліття до Брунеллескі, ще Джотто спорудив дзвіницю, було закладено підмурівок основної будівлі, зведено стіни.

Силою, пристрасністю і реалізмом просякнуті роботи скульптораДонателло (1386—†1488). У своїй сфері мистецтва він виступив істинним новатором. Він відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам'ятник, скульптурний портрет. Донателло звертається до популярного в епоху Відродження біблійного сюжету проДавида, простого пастуха, який переміг велетняГоліафаі став народним героєм. Він зображає оголеного Давида, який топче голову переможеного Голіафа. Зв'язок з античною традицією простежується й у кінному пам'ятнику кондотьєруГаттамелаті(в перекладі — «Строката кішка» — прізвисько знаменитого й удачливого ватажка найманих військ) вПадуї. Кондотьєр зображений в одязі древньоримського імператора.

У живописіроль новатора належитьМазаччо, який прожив дуже коротке життя — всього 27 років. Він продовжив традиції Джотто і завершив його реформи. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччів церквіСанта Марія дель Кармінау Флоренції.Фрескизображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети — «Гріхопадіння» і «Вигнання з раю». У цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше:анатомічноправильно зображено оголені тіла, за допомогою світлотіні передано їх величину, фігури представлено в природному русі, за допомогою лінійноїперспективистворено глибокий простір. Уперше ж Мазаччо персонажам картин надав портретних рис своїх сучасників, зокрема замовника —Філіппо Бранкаччі.

Великою своєрідністю відзначається творчість Сандро Боттічеллі(1445—†1510). Він часто звертався доантичної міфології, яка нещодавно була під церковною забороною. Його твори («Весна», «Народження Венери») пронизані тонкою поетичністю, вишуканістю художнього стиля. Він вважається неперевершеним майстром лінії як засобу виразності.

Високий Ренесанс

Початок XVI століття був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, іміжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назвувисоке Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі,Рафаеля,Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне,Тіціан).

Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452—†1519), найнезвичайніша постать в історії світової культури. Він втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо бувживописцем,скульптором,художником,музикантом, залишив безліч записів промистецтво, які після його смерті були видані під назвою «Книга про мистецтво». Він займавсяанатомією,фізіологією,зоологією,ботанікою,географією,геологією,механікою,гідравлікою,математикою— цей список можна продовжувати. Багато з його ідей на сторіччя випередили свій час (ось тільки деякі з них: ідеялітального апаратаважчого за повітря іпарашута, конструкціябаштовогопідйомного крану,ґвинтового домкрату,роликового підшипникаі ін.). Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результату.

Вище за інші мистецтва Леонардо ставив живопис. Своїм зображенням людських фігур він додав небачену раніше рельєфність, використовуючи вивчені ним закониоптики. Художники XVI століття оволоділи перспективою, Леонардо да Вінчі оволодів простором. Він першим осягнув мистецтво зображення своїх персонажів не на тлі, а всередині простору. Цьому відчуттю сприяла м'яка, з напівтонами, світлотінь.

Наукова продуманість, ретельний розрахунок відразу звертають на себе увагу у фресці «Тайна вечеря», виконаній на стіні трапезної домініканського монастиря поблизу Мілана. До теми, яка трактувалася багаторазово, Леонардо підійшов по-новому, зумівши передати психологічний конфлікт, відкритий вияв сильних почуттів.

Найбільш знаменита картина Леонардо да Вінчі і, напевно, всього світового живопису — портрет Мони Лізи, дружини багатого флорентійцяФранческо дель Джокондо. «Джоконда»— принципово новий портрет, так раніше ніхто не писав. При зовнішній нерухомості моделі художник передав «життя душі», заклавши таким чином основи психологічного портрета.

У мистецтві високого Відродження центральне місце остаточно зайняла людина. Образ прекрасної, гармонійно розвиненої, сильної тілом і духом людини стає головним змістом мистецтва.

Рафаель Санті (1483—†1520), родом зУрбіно, провів у молодості декілька років у Флоренції, багато чим зобов'язаний її мистецтву. Міркуючи про своєрідність творчості Рафаеля, відомий мистецтвознавець Б. Р. Віппер пише: «Леонардо перевершує його силою інтелекту,Мікеланджело— могутніший,Джорджоне— мелодійніший, Тіціан — барвистіший, прекрасніший. Але справа в тому, що у нього є і велика сила інтелекту, і могутня фантазія, і витонченість». Геній Рафаеля з'єднав, синтезував творчі досягнення попередників. Вважається, що всіх своїх великих сучасників Рафаель перевершив у майстерності композиції.

У творчості Рафаеля знайшов багатогранне втілення образ Мадонни. На цю тему ним написана безліч картин, найбільш прославлена з яких — «Сікстинська Мадонна». Картина була вівтарним образом уцеркві святого Сикстамонастиря Чотирьох ченців у невеликому містіП'яченце. Згодом монастир змусили продати картину правителевіСаксонії. У кінці Другої світової війни разом з іншими картинамиДрезденської галереївона була знайдена радянськими солдатами в покинутій каменоломні і врятована.

Рим не мав власної художньої школи, проте він стає на початку XVI століттянайважливішим центром мистецтва Італії, чому сприяла політика папського двора. Велика частина творчого життя Рафаеля пройшла в Римі. Найзначнішою його роботою був розпис чотирьох станц (станці — великі кімнати, зали) папського палацу у Ватікані. Найбільш знамениті фрескиСтанци делла Сеньятура(зал засідань папського церковного суду). Сюжети чотирьох фресок на її стінах —алегоріїрізних сфер духовної діяльності людини. Пронизана духом Ренесансу фреска «Афінська школа» (апофеоз філософії). Рафаель розташовує композицію так, неначе античний портик продовжує простір кімнати. У центр він вміщує фігуриПлатонатаАристотеля— мислителів, які втілювали два шляхи пізнання світу — ідеалістичний і матеріалістичний. Їх оточують іншіантичні філософи.

Рафаель прожив усього 37 років, але здійснив дуже багато, довів до кінця великі починання, смерть перервала останню його роботу — керівництво будівництвом храму Св. Петра в Римі.

Мікеланджело Буонарроті (1475—†1564) прожив довге і трагічне життя, повне великих звершень. Те, що він створив, — грандіозне і за масштабом витворів, і за силою образів. Відданий гуманістичним ідеалам, він прославляв силу і свободу людини. Мікеланджело став свідком краху цих ідеалів, знищення республіки, розгрому Риму. Головною темою його творчості стає пафос боротьби. Вчився він в рідному місті —Флоренції, але в його творчості не відчувається впливу вчителів. Мікеланджело вважав себе насампередскульптором. Його прославила мармурова статуя «Давид». Вазарі писав, що вона «забрала славу у всіх статуй: сучасних і античних, грецьких і римських». Спеціальна комісія найвизначніших художників вирішила встановити цю статую перед палацом Синьорії у Флоренції, що закріпило за нею громадянське значення, зробило символом боротьби за республіку і незалежність.

У Римі Мікеланджело на замовлення Папи виконує розписи Сикстинської капели. На це пішло 4 роки роботи (площа фресок — 600 квадратних метрів). Художник використовує біблійні сюжети — створення світу,великий потоп, але творить не смиренні християнські образи, а могутні, титанічні фігури. Це — гімн людині, її красі, силі, творчому началу. Враження від живопису Мікеланджело сучасники визначали терміном, який українською звучить як «грізна велич».

Під час повстання у Флоренції в 1527р. (вигнанняМедичі) і облоги міста Мікеланджело був на боці республіки, відав будівництвомоборонних споруд. Після поразки він був вимушений переховуватися. Як умова прощення йому була висунута вимога закінчити споруду капели Медичі. Зрозумілий трагізм створених ним в цей час скульптур (алегорії Ранку і Вечора, Дня і Ночі).

Через три десятиріччя Мікеланджело повертається в Сикстинську капелу і розписує вівтарну стіну — фреска «Страшний суд». Він малює образ вселюдської катастрофи, що було співзвучно трагічному краху гуманістичних ідеалів, який відбувався на його очах. Цей твір викликав могутню громадську підтримку і різке засудження церкви, аж до наміру Папи знищити розпис, який все-таки побоялися здійснити і замінили наказом «одягнути» оголені фігури (декілька художників домалювали драпіровки, які вже в наш час, в ході реставрації, прибрані). З архітектурних проектів Мікеланджело найбільш грандіозний — купол собору Св. Петра в Римі.

Довше за інші райони Італії незалежність зберігала Венеція, де склалася яскрава і самобутня художня школа. Зеніт венеціанського Ренесансу — творчість Тіціана (1477—†1576), який залишив величезну спадщину. Він написав безліч портретів. «Не було такої іменитої людини, володаря або знатної дами, які не були б зображені Тіціаном», — писав Вазарі. Це був новий крок упортретному мистецтві. Тіціан створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Багато художників вчилися у Тіціана майстерності зображення світла, розлитого по всій картині. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана — багатство колориту («Венера», «Любов земна» і «Любов небесна», «Магдалина, яка кається»). Одна з останніх картин Тіціана — «Святий Себастьян» за трагізмом співзвучна останнім роботам Мікеланджело.

До кінця XVI ст. саме в живописі найвиразніше виявлялася криза епохи Відродження. Напрям в мистецтві того часу називають ман'єризм: художники копіювали технічні прийоми високого Ренесансу, повторювали образи, використовували живописні відкриття, але колишнього пафосу, сили думки, гуманістичної глибини вже не було. Все більшу роль починає відігравати зовнішня нарядність, декоративність.

Італійське мистецтво справило глибокий вплив на Німеччину(А. Дюрер), Північну Європу (П. Брейгель-старший, І.Босх), Іспанію (Ель-Греко).

Кінець середніх віківі початокНового часуохопила епохаВідродженняіРеформації, перехідна за своєю природою. Оформлення й поширення культури власне Нового часу припадає наXVII—XVIII століття. Цей період перебуває міжреволюціями: його відкривають революції вНідерландах(перемогла у1608) іАнглії(почалася в1640р.), а завершують війна за незалежність англійських колоній в Північній Америці (1775—1783 рр.) іФранцузька революція (1789—1793рр.).

Мистецтво і література XVII—XVIII століть кожної з європейських країн відзначаються неповторною своєрідністю. Але саме в цей час завдяки розширенню кола освічених людей, інтеліґентів між ними складаються певні контакти, налагоджуються культурні зв'язки. Якщо в минулі епохи на виникнення і зміну художніх стилів ішли століття, то тепер це відбувається набагато швидше: у першій половині XVII століття панує стиль бароко, у другій половині — класицизм, в першій половині XVIII століття — рококо (генетично пов'язаний з бароко), у другій половині — в дещо іншій формі — повертається класицизм. Зупинимося на цих провідних художніх стилях детальніше на прикладі архітектури. Архітектура

Точне походження терміна бароко невідоме. Його починають вживати у XVIII столітті з дещо зневажливою інтонацією (переклад з італійської — «неправильний» або «химерний»). Цей стиль прямо перекликався із способом життя королівських дворів, особливо французького, що диктувало європейськумоду: поєднання нескінченних свят, постійних розваг і суворогоетикету, жорсткої регламентації. У той же час зі світовідчуття зникає стабільність, міцність, властива минулим епохам.

Архітектура барокошироко використовує відкритіРенесансомтехнічні прийоми, але з іншою метою. Це надзвичайно парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутихліній, дуже складнихкомпозицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравихкольорів, велика кількість позолоти. Такі риси дуже яскраво виявилися в обрисахЗимового палацуВартоломея РастреллівПетербурзі.

Цей стиль активно використовував синтез мистецтв — поєднання в єдиному ідейно-художньому задумі різних видів мистецтва. Починають проектуватися не тільки будівлісамі по собі, а й ціліансамблі. Один з найбільш уславлених — ансамбль площі перед побудованим ранішесобором Святого Петрау Римі, яку, за задумом Л. Берніні, оточили масштабноюколонадою, а в центрі поставили величезний давньоєгипетськийобеліск. В архітектурний задум включаєтьсянавколишнє середовище, особливого звучання набуваєсадово-паркове мистецтво. Виникає архітектурафонтанів— садових, міських. Безліч фонтанів у стилі бароко є уРимі, з них найбільш відомий - фонтанТреві. У позаміській резиденції російських імператорів —Петергофі— фонтани є стрижнем усього палацово-паркового ансамблю.

Велику роль починають відігравати пишні інтер'єри: світлапідлога,кришталевілюстри, драперія, ліпні прикраси.Живописіскульптуравтрачають самостійну роль, стають частиноюдекору. Дуже поширені так звані ілюзорні плафони — по-особливому розписанастеля, — що зображають, як правило,небов поєднанні з багатофігурною композицією. Подібний ефектілюзіївикористовують і в архітектурі. Найвідоміший італійськийархітекторіскульпторбароко Л. Берніні так спроектувавсходиуВатиканському палаці, що вони знизу сприймаються набагато довшими, ніж є насправді. Коли на верхньому майданчику з'являєтьсяПапа римський, його фігура здається несподівано великою і величною.

Внутрішньо складним стилем був класицизм. Центральна ідея класицизму — в руслі раціоналістичної філософії — ідея розумності, впорядкованості, «правильності». З одного боку, ця ідея широко використовувалася для обґрунтування необхідності абсолютизму: держава на чолі з монархом трактувалася як втілення розуму, який обмежує людські вади. Але, з іншого боку, той самий раціоналізм був філософською основою розвитку передової науки, фундаментом буржуазної ідеології. У XVII столітті провідною була перша тенденція. У Франції класицизм стає офіційним стилем, спеціальні вказівки даються кардиналом Рішельє, потімЛюдовіком XIV. Створюються спеціальні організації, покликані стежити за розвитком літератури, мистецтва. У1634це —Французька академія, переважно філологічна, пізніше —Академія живопису і скульптури,Академія наук.

Характерний зразок архітектури класицизму — королівський палацовий комплекс у Версалі. До нього входять палац,парк, декілька парковихспоруд. Суворе планування, геометрична організованість і палацу, і парку,симетричністьвизначають його вигляд. Навіть деревам і кущам надано форму геометричних фігур. Такий тип отримав назвуфранцузького,регулярного парку- поширений тоді зразоксаду бароко.

На початку XVIII столітті провідним стає стиль рококо (термін походить від назви декоративної прикраси у вигляді мушлі( раковини ). Цей стиль пов'язаний з бароко, але позбавлений його розмаху. Стиль рококо декоративний, несе риси витонченості, чуттєвості, відчутно немонументальний. Рококо не припускає прямих ліній, використовує ніжнікольори—рожевий,блакитний,сірий. Він асоціюється з визначеннями «галантний вік» та «грайливе рококо».АристократіяФранції, Італії остаточно відходить від участі у практично-політичномуму житті, замикається у своєму штучному світі. Особливо послідовно рококо проводиться в створенніінтер'єрів. Улюблені матеріали —перламутріпорцеляна, яка в Європі стала відома і увійшла в моду тільки у XVIII столітті. Витвором мистецтва стає навіть зовнішність людини.

У той же час все більшої сили набирає інша течія в культурі, яка походить від третього стану, — лінія буржуазної опозиції абсолютизму. У другій половині XVIII столітті знову утверджується класицизм, але його внутрішній зміст міняється. На перший план тепер висувається демократична складова. Основні ідеї — єдиної національної державності,патріотизму, громадського обов'язку — виявляються співзвучні пафосу Просвітництва. Витонченості рококо протиставляється суворість і простота древніх. Демократичний устрій грецькихполісіві республіканського Риму були проголошені зразком «справедливого ладу». Особливо посилилося захопленняантичністюпісля розкопок давньоримських містПомпеїі Геракуланума, які загинули під час виверження Везувія. Найбільший знавець і пропагандист античного мистецтва історик І. Вінкельман писав: «Єдиний шлях для нас стати великими, а якщо можливо, і неповторними, — це наслідувати древніх». В архітектурі широко використовуються ідея античнихпортиківтаколонигрецьких ордерів. Новою впарковому мистецтвібула появаанглійськихландшафтних парків, які імітують природнийліс-пейзажний парк. До класицизму другої половини XVIII століття застосовують термінипросвітницький класицизм, неокласицизм.

В умовах зміни стилівто в залежності від них, то відносно автономно розвивалися інші види художньої творчості.

Музика

Свідомість епохи бароко з її контрастами, нестійкістю є найбільш співзвучною музичному мистецтву, відкриває нову епоху в його розвитку. Вперше в історії культури музика починає відігравати таку самостійну роль. Розширюється коломузичних інструментів, особливою повагою користуються майстри, які їх виготовляють. І в наші дні неперевершеними вважаються скрипкові інструменти — творіння рук знаменитихСтрадіварі,Гварнері. Навіть орган звучить вже не тільки під час богослужіння, але й на концертах. Для органа написані славетні твориЙ. С. Баха, за життя великого композитора в повній мірі не оцінені.

У руслі бароко з характерною для нього умовністю і поширенням синтезу мистецтв виникає новий музичний жанр—опера, який висунув на перший план красумелодії. Зароджується він вІталії, але швидко поширюється по всій Європі.

Класицизм з його ідеєю порядку, єдності цілого і його частин, гармонії і суворих пропорцій з особливою силою виявив себе в інструментальній музиці. Провідною в Європі сталавіденська музична школа. Основою її завоювань стає принципсимфонізму— особливої якості розвитку музичної думки, коли нова ідея народжується поступово, в перетворенні початкового образу, головна тема породжує побічну, яка контрастує з головною. Саме такий підхід втілився в новому жанрі —симфонії. Вінчала музичне мистецтво XVIII століття і готувала новий прорив творчість великогоВольфґанґа Амадея Моцарта: опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», три симфонії, трагічний «Реквієм», роботу над яким обірвала смерть композитора.

Образотворче мистецтво

Характерні риси бароко можна побачити в творчості великого фландрського художника Пауля Пітера Рубенса(Фландрія— сучаснаБельгія). Його відзначала фантастична живописна майстерність, яка відкрила передобразотворчим мистецтвомнові перспективи. Улюбленими були сюжети античнихміфів. Художник мав величезну популярність, яка принесла йому матеріальний добробут, оскільки тоді у великій моді були парадніпортретита міфологічні композиції.

Інакше склалася доля голландця Рембрандта. Зі зростанням майстерності в його картинах головним стаєпсихологічнаглибина образів,реалізмв відтворенні ситуацій. Якщо початком його творчого шляху став колективний портрет на замовлення «Анатомія лікаря Тулпа», що приніс популярність, то завершальним — психологічно насичене, притчеве полотно «Повернення блудного сина». Чим масштабнішими, мистецьки значущими ставали роботи Рембранта, тим меншою ставала його популярність серед сучасників, а відтак і меншим матеріальний статок.

Славу іспанському живопису принесла творчість декількох іспанських майстрів 17 ст. - серед яких -

• Ель Греко

• Хосе де Рібера

• Франсіско де Сурбаран

• Бартоломео Естебан Мурільйо.

Найбільш значуща фігура серед них - Дієґо Веласкес. У своїх портретах, парадних за формою, Веласкес завжди приділяв головну увагу внутрішньому світу персонажа. Коли ПапаІннокентій Xпобачив свій портрет, вимушено визнав - « дуже правдиво !». Революційно сміливою для суворо католицькоїІспаніїбула картина Веласкеса «Венера перед дзеркалом», де той вперше наважився подати оголену жінку в мистецтві Іспанії.

Театр

У XVII столітті розгорталася творчість великих драматургів — П. Корнеля,Жан Расіна,Ж. Мольєра. Театр часів класицизму відзначає ряд характерних рис. Жанри в ньому поділялися на «високі» і «низькі». Твори «високого» жанру —трагедії— мали бути написані обов'язкововіршами. Наказувалося використовувати піднесені вирази, застосовуватиалегорії, образи міфології. Класичнап'єсабудувалася на основі трьох єдностей: єдність часу, місця ісюжету(одна сюжетна лінія розвивалася без зміни декорацій, події повинні відбуватися протягом доби). Як писали члени Французької академії в одному з своїх висновків: «Ніщо безладне і плутане взагалі не може нікому подобатися». У центрі уваги трагедії був конфлікт між обов'язком і почуттям, причому обов'язок повинен перемогти. Коли Корнель у своїй трагедії«Сід»відступив від цього правила (головна героїня погоджується на шлюб з коханим, хоч він убив на дуелі її батька — тобто верх взяло почуття), за вказівкою Рішельє п'єса була винесена на обговорення академії, сюжет визнали неправильним. При таких зовнішніх формах п'єси головну увагу і Корнель, і Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи, які вимагали особливого мистецтва декламації. Актори стали спеціально працювати над роллю, обговорювати задум з автором. Зростають їх загальна культура, знання.

Правила, такі суворі для «високих» жанрів, не поширювалися на «низький» жанр — комедію. Вона була вільна від умовності, неминуче властивої трагедіям класицизму, її героями могли бути прості люди, які говорили повсякденною простою мовою. Великий комедіограф Жан Батист Мольєр з'єднав народну традицію та інтелектуальність, громадянськість. Майже через три століття його «Тартюф», «Міщанин-шляхтич»не сходять зі сцен театрів усього світу. Ще далі від замкненості театру часів класицизму пішовП'єр Оґюстен Бомаршев«Севільському цирюльнику»і особливо «Одруженні Фіґаро». У вуста своїх комедійних героїв він вклав монологи, які засуджували аристократію і провіщали революційну епоху.

Класицизм став художньою мовою французького Просвітництва. Майже всі найбільші мислителі займалися і художньою творчістю. П'єси, повісті писав Вольтер, вже згадувалися романи Руссо. Фундатором нового жанру — художньої критики — став Дідро.

Разом з тим, в літературі, особливо англійській, все сильніше простежуються реалістичні тенденції: «Робінзон Крузо» Даніель Дефо, політичні сатириДжонатана Свіфта. Жанр знаменитого творуГ. Філдінга«Історія Тома Джонса, знайди» визначають як просвітницький реалістичний роман. Як реакція на надмірну розсудливість класицизму в кінці століття складається новий напрям —сентименталізм, для якого характерною була підвищена увага до почуттів, переживань, «життя душі».

XVII—XVIII століття були вирішальними у формуванні культури Нового часу, що тісно пов'язано з виходом на історичну арену нового класу — буржуазії. Її економічне утвердження, політична боротьба супроводжувалися формуванням новогосвітогляду. Завдяки численним відкриттям видатних вчених відбувся переворот у поглядах на природу, утвердиласяматеріалістична картина світу. Було поставлене питання про справедливий устрій людського суспільства. Відповідь на нього шукали блискучі мислителі епохи Просвітництва. Ускладнюються форми художньої творчості. Якщо всередні вікиєдністьєвропейської культурибула наслідком її нерозвиненості, то тепер виникають умови для єдностікультурного процесувже на іншому якісному рівні. Перераховані культурні процеси були однією з передумов буржуазних революцій в Англії, а особливо у Франції.