14. Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.

В середині XIX ст розвивається марксизм-теорія, протилежна до не лише лібералізму, але і всіх буржуазних концепцій. Його основоположники - Карл Маркс (1818-188S) і Ф. Енгельс (1820-1895 ) - пов'язали своє учення з інтересами робочого класу - найзнедоленіших в період твердження капіталістичних буд. У пролетаріаті вони бачили реальну силу, здатну втілити ідеал соціалістів-утопістів в реальність: побудувати суспільство, шляхом насильницької ліквідації приватної власності, в якому панує соціальна справедливість і справжня свобода.

Марксистська соціалістична доктрина включала ряд політичних ідей, які повинні були забезпечити перевлаштування суспільства. Найголовнішими з них були:

- домінування класової боротьби як рушійної сили історичного прогресу в суспільному житті, в історії всіх антагоністичних формацій; вважали, що держава - продукт класових стосунків і служить інтересам економічно панівного класу;

- месіанське призначення пролетаріату - здійснити переворот в капіталістичному способі виробництва, ліквідовувати експлуатацію праці, класи. У цьому усесвітньо історична роль робочого класу;

- необхідність насильницької політичної революції для виконання пролетарської місії могильника капіталізму;

- для організації робочого класу на політичну боротьбу за владу і побудову суспільства, заснованого на комуністичних ідеалах, необхідне створення особливої безкомпромісної пролетарської партії нового типа;

- центральна ідея марксисткої політичної теорії - ідея диктатури пролетаріату як знаряддя побудови основ соціалізму в перехідний період від капіталізму до соціалізму. Суть диктатури пролетаріату - з'єднання законодавчої, старанної і судової влади;

- аби вести за собою пролетаріат до наміченої мети, партія повинна проводити рішучу ідеологічну боротьбу з класовими противниками. (Маркс і Енгельс вели боротьбу з II.Прудоном, Л. Лассалем, М. Бакуніним. Ленін з меншовиками. Сталін з троцкистами, «націоналістами» і ін.);

Марксистські ідеї зробили серйозний вплив на розвиток соціально політичної думки, особливо європейської. Проте вони не стали основою сучасної політології. Критичне переосмислення марксистської політичної концепції в кінці XIX - початку XX в.в. і особливо практика соціалізму виявила її вразливі місця: абсолютизація ролі робочого класу і зневага іншими шарами; використання насильницьких (революційних - часто злочинних) форм соціально-політичних перетворень; перебільшення економічних чинників і зневага соціально-політичнимив розвитку суспільного життя; нетерпимість до інакомислення; заперечення історичних можливостей і перспектив в розвитку капіталізму і ін.

15. Соціально-політична теорія в.І.Леніна.

У другій половині ХІХ ст. марксизм набув значного поширення в багатьох країнах світу, де розгорнувся робітничий рух. Починаючи з 50-х років ідеї марксизму стали популяризувати і в Росії. Ґрунт для їхнього сприйняття вже був підготовлений революційними демократами та народниками.

Особливу роль у поширенні й розвитку марксистської соціально-політичної теорії в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відіграв В. І. Ленін (1870—1924). Розробляючи свої організаційно-так­тичні ідеї, Ленін використав як досвід європейської соціал-демократії, так і традиції російського визвольного руху: традиції Чернишевського, народників. На перетині історії соціалізму та російської історії виник своєрідний російський варіант марксизму, що відбивав особливості історичного розвитку країни.

З теоретичних положень, що характеризували внесок Леніна в соціально-політичну теорію марксизму, необхідно назвати вчення про роль революційної теорії в робітничому русі, про гегемонію пролетаріату в демократичній революції і про революційно-демократичну диктатуру пролетаріату та селянства як перехідну форму влади в період між буржуазно-демократичною і соціалістичною революціями, розкриття революційних можливостей селянства в боротьбі проти капіталізму. Ленін зробив також висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або навіть в одній країні. Предметом особливого інтересу Леніна було вчення про державу, котрому він присвятив спеціальну працю «Держава і революція» [6]. У післяжовтневих працях він багато уваги приділяв визначенню шляхів будівництва соціалізму в колишньому СРСР.

Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в ХХ ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Історичний розвиток людства привів до таких змін та епохальних зрушень, котрих ця теорія не передбачала. Сталися серйозні зміни в складі суспільних сил, що виборюють соціальний прогрес, у способах здійснення соціальних перетворень. Перестали бути актуальними ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби.

Нині по-іншому виглядає і сам процес суспільного розвитку. Змінюються уявлення про владу та її носіїв, державу і роль насилля, диктатуру і демократію, уявлення, які раніше складалися під впливом психології протистояння і боротьби. Вони мають бути переглянуті з позицій сучасного етапу світового розвитку, загальнолюдських інтересів.

По-новому необхідно оцінити й ленінську теоретичну спадщину. Ленінізм сформувався в період різкого загострення кризи всієї системи капіталізму і пожвавлення через це революційного руху. Таку ситуацію В. І. Ленін та його однодумці сприйняли як канун соціалістичної революції, щодо успіху якої в них не було жодних сумнівів. Незрілість матеріальних передумов для такої революції, низький рівень масової політичної культури Ленін намагався компенсувати активною діяльністю пролетарської партії, котра, на його думку, могла внести в робітничий рух передову соціалістичну свідомість. Зростаюча конфронтація між класами, посилення збройної боротьби породили водночас ідею про неминучість і доцільність використання насилля для здійснення соціалістичних перетворень. Згодом поняття революційного насилля і його носія — диктатури пролетаріату — були абсолютизовані. А це, у свою чергу, призвело до впровадження однобічного класово-партійного підходу до всіх явищ дійсності, особливо до науки і культури, нетерпимості до релігії та інакомислення. Відбулася канонізація ленінської теоретичної спадщини та створення культу особи Й. В. Сталіна з його численними злочинами проти свого народу та народів світу.

Суспільна практика показала, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насилля як бабу-сповитуху історії, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин за соціалізму. Проте і нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості і солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх та багато іншого.