- •1. Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.
- •2.Методи політичних досліджень
- •4. Політичні відносини та їх зміст. Суб’єкти та об’єкти політичних відносин.
- •5. Політичні концепції Стародавнього Сходу.
- •6.Політичні погляди Платона і Аристотеля
- •7. Релігійно-політична доктрина середньовічного католіцизму. (ф.Аквінський).
- •8. Політичні ідеї Реформації (м.Лютер, ж.Кальвін, ж.Боден)..
- •9. Зародження політичної ідеології буржуазії. Ніколо Макіавеллі.
- •10. Ідеологія “природних прав” та “суспільного договору”.
- •11. Політична думка епохи Відродження.
- •12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.
- •13. Політичні ідеї та погляди і.Канта і г.Гегеля.
- •14. Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.
- •15. Соціально-політична теорія в.І.Леніна.
- •16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх-початку хх ст.
- •17. Основні сучасні політичні теорії: “Теорія еліт”.
- •18. Основні сучасні політичні теорії: “Залізний закон олігархічних тенденцій”.
- •19. Основні політичні теорії: “Теорія раціональної бюрократії” м. Вебера.
- •20. Основні сучасні політичні теорії: “Модель конфліктного суспільства” р.Дарендорфа.
- •21. Політичні ідеї Київської Русі.
- •22. Політичний досвід Запорізької Січі. Козацька демократія.
- •23. Політичні ідеї і.Вишенського та х.Філарета.
- •24. Українські просвітники про державу та суспільство
- •25.П.Орлик “Конституції Війська Запорозького”
- •26.Українська політична думка XIX ст.
- •27.Ідеологія української соціал-демократії (і.Франко, м.Грушевський, в.Винниченко)
- •28. Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).
- •29. Ідея “трудової монархії” в.Липинського.
- •30. Політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства.
- •31. Основи політики та ідей класичного лібералізму.
- •32. Економічна платформа класичного лібералізму.
- •33. Ідея соціального лібералізму та її втілення в сша та Західній Європі.
- •34. Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності.
- •35. Основи політики та ідей консерватизму.
- •36. Економічна платформа класичного консерватизму.
- •37. Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.
- •38. Політична доктрина сучасного католицизму.
- •39. Політичні доктрини сучасного ісламу.
- •40. Фашизм та неофашизм як форми політичного екстремізму.
- •41. Анархізм як напрям політичної думки.
- •42. Тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву.
- •43. Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки.
- •44. Сутність виборів та різновиди виборчих систем.
- •45. Особливості політичної культури України.
- •48. Політична система суспільства, її суть, завдання
- •49. Функції політичної системи
- •50. Командна політична система
- •53. Влада як головний елемент політичної системи
- •54. Види та форми суспільної влади
- •55. Політична влада, її завдання та функції.
- •56. Метод здійснення влади. Політичний режим.
- •57. Типи політичного режиму.
- •58. Становлення держави. Типи та форми держав.
- •59. Держава – базовий елемент політичної системи. Функції держави.
- •60. Правова держава та її основні принципи.
- •61. Політичні партії та механізм їх впливу на владу.
- •62. Типологія політичних партій.
- •63. Багатопартійність. Типи партійних систем.
- •64. Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.
- •65. Типологія громадських рухів.
- •66. Формування багатопартійної системи в Україні.
- •67. Громадянське суспільство, його суть та взаємодія з державою.
- •68. Сутність демократії, її види та суспільне значення.
- •69. Взаємодія політики з мораллю.
- •70. Економічна політика держави: зміст, завдання, структура.
- •71. Механізм політичного регулювання економічних відносин.
- •72. Ринок і демократія. Плюралізм форм власності як політична проблема.
- •73. Взаємозв'язок та особливості співвідношення політики та економіки.
- •74. Національна політика держави: зміст, завдання, функції.
- •75. Національне питання: суть та форми прояву.
- •76. Політична суверенізація етносів. Форми національно державного устрою.
- •77. Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу.
- •78. Стан національних відносин в Україні.
- •79. Міжнародна політика: суть, причини появи, історичні форми.
- •80. Сучасна система міжнародних відносин.
- •82. Україна як суб’єкт міжнародних відносин
- •83. Глобальні проблеми людства та необхідність їх політичного вирішення
- •84. Людина як суб’єкт та об’єкт та об’єкт політики
- •85. Громадянська соціалізація особи, статус громадянства
- •86. Політична соціалізація особи: причини, етапи, основні фактори.
- •87. Рівні політичної соціалізації особи
- •88. Політичне лідерство, його основи та суспільна роль.
- •89. Типологія політичного лідерства
- •90. Політична свідомість та політична культура як важливі сторони політичних рухів
- •92.Політичні еліти та лідерство в Україні: теорія і сучасність.
- •93.Цицерон про державу, владу та суспільство.
- •94.Соціальна природа та походження влади.
- •95.Політична свідомість та її структура.
- •97.Вибочі системи та їх роль у функціонуванні демократії.
- •99.Ресурси та структура влади.
25.П.Орлик “Конституції Війська Запорозького”
Козацька Конституція Пилипа Орлика
Користуючись тлумачним словником, ми можемо знайти слідуюче визначення конституції. Слово “конституція” походить від латинського слова constitutio, яке означає устрій, установлення. Отже, конституція – це основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, виборчу систему, а також основні права та обов'язки громадян.
Для появи такого документа в історії української політичної та правової свідомості було достатньо підстав.
Згадаємо, що сама поява козацькогос тану у ХVІ ст. викликала потребу законодавчого вирішення пов’язаних з ним правових питань. Ніяких прецедентних норм для цього не існувало навіть в досить ліберальній, як на ті часи, конституційній монархії Речі Посполитої. Норми Литовського Статуту, що в третій редакції стали чинними й на території Польщі, цієї, як її називали, “шляхетської конституції”, на козацький стан не поширювалися. Ба більше , шляхта намаглася будь-що повернути козаків у підлеглий стан, закабаливши їх обов’язками, що й стало приводом до серйозного соціального конфлікту.
За формою Конституція Пилипа Орлика – це договір між генеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообраним гетьманом – з іншого боку, що цілком, як ми бачимо , відповідає національній правничій традиції.
За змістом же – це документ, який в належних поняттях і термінах тодішнього права обгрунтовує державний устрій України.
Конституція складається із 16 пунктів.
Закінчується Конституція текстом присяги гетьмана Орлика, в якій він зобов’язується незмінно виконувати всі пункти, зазначені в Конституції, дбати про розширення прав та вольностей військових, зберігати шану до осіб заслужених, а до ворогів, грунтуючись на “артикулах правних”, справедливість.
26.Українська політична думка XIX ст.
На першу половину XIX ст. припадає початок національного відродження, зростає політична активність громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського товариства, яке утворилося у Києві близько 1845 р. Члени цієї організації - М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко та ін. - згуртувалися довкола ідеї слов´янського об´єднання у формі слов´янської республіканської федерації.
Ідеї Кирило-Мефодіївського братства продовжив М. Драгоманов (1841-1895 pp.). Аналізуючи державу, М. Драгоманов вважав, що її суть найперше полягає у правах, якими наділені в ній громадяни, у правовому статусі особи. Він прагнув здійснення "політичної реформи всієї Росії на началах свободи і децентралізації", бо "державна централізація багато несе зла і мусить уступити колись місце другим, кращим формам громадського устрою". Суть його програми політичної боротьби для українства полягала у тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації та федерації у рамках Росії та Австро-Угорщини, виходячи з того, що центром цієї національної боротьби мала б бути Галичина. Він вважав, що національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичних свобод, тим більше національних прав. Соціалізм М. Драгомановим розглядається як спосіб утвердження соціальної справедливості та підвищення добробуту народу.
Одним із представників революційно-демократичної течії у політичній думці був /. Франко (1856-1916 pp. ). Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні принципи розв´язання селянського питання, робітнича, національна проблема.
І.Франко був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях. Соціалізм, за І.Франком мав опиратися на широке самоврядування общин-повітів і країв.
Він виступав за рівність усіх націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б утворення державних об´єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, що опиралися б на солідарність інтересів.
Визначне місце в історії української політичної науки XIX - початку XX ст.ст. посідає М. Грушевський (1868-1934 pp.). М. Грушевський еволюціонував від історичної народницької концепції до державницької, від федералістичної - до самостійницької. Він вважав, що держава - "це суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі до поступового розвитку громадянства ".
М.Грушевський був першим президентом України, ним підписаний 4 універсал, що проголосив державну незалежність україни. Головним напрямом його політичних досліджень була проблема національного самовираження.
ОСНОВНІ ПРЕДСТАВНИКИ – М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, П. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко та ін.
ІДЕЯ – слов’янського об’єднання, що виникла в результаті прагнення до національного визволення своєї Батьківщини – України і в подальшому набула конкретної політичної форми у вигляді слов’янської республіканської федерації. Основні ідеї товариства були викладені в “Книзі буття українського народу”, а шляхи і засоби осягнення мети – у “Статуті Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”.
МЕТА – об’єднати усі слов'янські народи в єдину федеративну республіку. Члени товариства прагнули розкрити політичний ідеал, здійснення якого принесло б передусім свободу Україні. Але щоб його осягнути, потрібно добре усвідомити та осмислити минуле й сучасне. У програмній частині “Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія” зазначалося, що “духовне і політичне об’єднання слов’ян є їх істинне призначення, до якого вони повинні прагнути”, і це призначення – історична доля кожного із слов’янських народів, у тому числі й українського.