89. Типологія політичного лідерства

 Загальновизнаною і зберігаючою свою актуальність є типологія лідерства М.Вебера. Він виділив три типи лідерства:

• Традиційне лідерство – спирається на механізм традицій, ритуалів, силу звички. Звичка підкорятися заснована на вірі в святість традиції і передачі влади за спадком. Право ж на панування лідер придбає завдяки своєму походженню. Цей тип лідерства втілює правління вождів, старійшин, монархів.

• Харизматичне лідерство припускає виняткові якості самого лідера, якими він володіє насправді або які приписуються йому його оточенням і всіляко роздуваються засобами масової інформації. Харизматичними лідерами були В.І. Ленін, І.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун, Р.Хомейні та ін. Основою легітимності харизматичного лідера є його перевага над іншими.

• Раціонально-легальне (демократичне) лідерство засновано на існуючій в суспільстві нормативно-правовій базі. Наприклад, відповідно до конституційних норм громадяни обирають президента своєї країни, довіряючи йому на певний термін вищий пост в державі. Основою його легітимності є президентський статус (державна посада).

Політичні лідери можуть поєднувати в собі відразу декілька типів лідерства. Наприклад, раціонально-правовий лідер може володіти і харизматичними якостями (Ш. де Голль - Франція, Рузвельт - США). По стилю керівництва лідери діляться на три основні типу: авторитарний, демократичний і ліберальний.Можлива диференціація і типологія політичного лідерства на основі комплексу чинників: а) якостей самого лідера; б) властивостей його прихильників; в) взаємозв'язки між лідером і прихильниками; г) ситуації, в якій здійснюється лідерство.Виходячи з цих чинників, виділяють чотири збірні типи лідерів:

• «прапороносець». Володіє власним баченням реалій і перспектив, здатний визначати мету і способи їх досягнення, впливати на прихильників;

• «служитель». Виступає в ролі виразника інтересів своїх прихильників, керується їх бажаннями і діє від їх імені.

• «торговець». Здатний переконати людей в привабливості своїх ідей і планів, примусити їх «купити» ці ідеї і плани;

• «пожежник». Здатний відгукнутися на актуальні проблеми і насущні вимоги моменту, адекватно реагувати на них.

Відповідно до даної типології умовно до категорії лідерів - «прапороносців» можуть бути віднесений В.І.Ленін, М.Ганді, Мао-Цзедун, Мартін Лютер Кинг, Р.Хомейні; до категорії лідерів -«служителів» - Р.Рейган», Г.Коль, радянські лідери Л.І.Брежнев і К.У Черненко, виражаючи інтереси партійної бюрократії. Риси лідера - «торговця» властиві В.В.Жіріновському. Як «пожежники» через обставини в тому або іншому ступені виступає більшість лідерів.

90. Політична свідомість та політична культура як важливі сторони політичних рухів

Політична свідомість і політична культура як важливі поняття політологічної науки характеризують суб'єктивні аспекти політики. Вони охоплюють чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян. Ці поняття допомагають усвідомити й наповнити життям усебічні зв'язки людей з інститутами влади й між собою щодо участі у справах управління суспільством і державою. В умовах утвердження в Україні демократії політична свідомість і політична культура мають поступово вийти за межі звичайної сукупності офіційних норм і прикладів лояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові. Досягти цього неможливо без усвідомлення особливостей функціонування вказаних соціально-політичних феноменів людського буття.

Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, політична свідомість — це опосередковані відображення політичного життя суспільства, суттю яких є проблема влади, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Теоретична політична свідомість наявна у двох різновидах: ідеології та науки, до того ж остання, оскільки йдеться про суспільну науку, яка стосується діяльності людей, сама містить значні елементи нормативно-ціннісних, тобто ідеологічних підходів.

Для розуміння політичної ідеології та її функцій важливо з'ясувати відмінності між ідеологією та наукою. Якщо мета науки — об'єктивна істина, то мета ідеології — захист та обґрунтування інтересів певних соціальних сил. Захищаючи певний інтерес, ідеологи можуть і прагнуть використати досягнення науки. Однак повного збігу ідеології та науки бути не може бодай тому, що наука — єдина, тоді як інтереси різних соціальних груп помітно відрізняються.

Основними складовими масової політичної свідомості є:

— формування потреб і соціальних очікувань;

— прийняття ролей, актуалізація потреб під впливом цих ролей;

— формування ціннісної орієнтації, що відповідає ієрархії потреб і прийнятим соціальним ролям;

— ідентифікація "своєї" соціальної групи відповідно до прийнятих ролей і ціннісних орієнтацій;

— усвідомлення власних інтересів у соціально-політичній сфері на основі системи потреб, ціннісної орієнтації й характеру групової самосвідомості;

— оцінка наявних у конкретній соціальній ситуації можливостей впливати на політичну діяльність у напрямі, що відповідає усвідомленим інтересам;

— прийняття системи соціально-політичних цінностей і установок, що формують політичну орієнтацію.

Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.

Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб'єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).

Політична культура виконує певні соціальні функції:

• Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості.

• Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. Це сприяє попередженню політичних реформацій, нормалізації та стабілізації життя суспільства.

• Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо).

• Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб'єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій.

• Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв'язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства.

91. Етапи формування політології.Система політичних наук.

Процес становлення політології як самостійної наукової дисципліни припадає на період з кінця XIX до середини XX століття.В цей період у Європі виникають наукові школи:

у Німеччині – правова школа, що пов’язана з науковими концепціями правової держави й громадянського суспільства видатних філософів І. Канта та Г. Гегеля;у Франції – Вільна школа політичних наук;у Великій Британії – Лондонська школа економіки та політичних наук.

У 1857 року запроваджується читання курсу з політичної філософії у Колумбійському коледжі, що вважається початком систематичних досліджень політики в США.

У 1880 р. засновується американська школа політичної науки. Згодом було створено Американську асоціацію політичних наук, вийшли з друку перші наукові журнали з політичних досліджень. 3 1990 року політологія почала впроваджуватися як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах України.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ:

1) стародавній етап – еволюція уявлень про політику від її релігійно-міфілогічного сприйняття до раціонального тлумачення;

2) новий етап (XVI–XIX ст.) – формування теоретико- ідеологічної бази науки про політику;

3) новітній етап (перша половина XX ст.) – остаточне утвердження політології як науки;

4) сучасний етап (з другої половини ХХ ст.) – виокремлення та самостійний розвиток субдисциплін політології (політичний менеджмент, політична аналітика і прогнозування, виборчий інженіринг тощо).

ЗВ’ЯЗОК ПОЛІТОЛОГІЇ З ІНШИМИ СУСПІЛЬНИМИ НАУКАМИ. Політика не може існувати ізольовано. Вона тісно переплітається з іншими соціальними феноменами. Тому політологія акумулює та використовує результати напрацювань суміжних з політологією суспільних наук, зокрема:філософії – щодо розуміння основ суспільного та людського розвитку;правознавства – щодо визначення політичних інститутів і норм;психології – щодо тлумачення політичної поведінки, політичної свідомості, раціонального та ірраціонального ставлення до політичних процесів;

культурології – щодо усвідомлення політичних традицій та цінностей як основи політичної культури;

соціології – щодо дослідження соціальної структури суспільства, демографічних процесів, політичних настроїв та уподобань;

антропології та етнографії – щодо походження публічної влади та політики.