43. Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки.

1. У доантичний період політична думка розвивалася в країнах Стародавнього Сходу. Вона характеризувалася міфологічним і релігійним спрямуванням. Серед різноманітних течій найбільш впливовими були дві — конфуціанство і легізм. Якщо конфуціанство наголошувало на необхідності особливих чеснот правителя, який піклується про підданих як батько про дітей, то легісти обґрунтовували необхідність державного правління, заснованого на законах і централізованому державному апараті.

2. В античних концепціях політики на місце проблем східної колективної моралі висувалися питання індивідуальної свободи і громадського обов'язку, розроблялися теоретичні проблеми суті, форми держави, кращого державного устрою, приватної власності та права. Найбільш вагомий внесок у розвиток політичної думки зробили грецькі філософи Платон і Арістотель та римський історик Полівій і політик Ціцерон.

3. Платон сформулював ідеальну і законодавчу концепції держави. Ідеальна держава — це аристократія, де управляють філософи — мудреці. Платон підкреслював розвиток форм держави по висхідній лінії від аристократії до тиранії. Якщо в державі немає філософів, здатних управляти, тоді потрібна законодавча держава, в якій мудрі закони замінюють мудрість філософів.

4. Арістотель критикував ідею Платона про усуспільнення майна, родинного життя з огляду на те, що це призведе до недбальства і лінощів у суспільстві. Найкращою формою держави мислитель вважав політію, що поєднувала кращі риси олігархії і демократії та грунтувалася на законах. Політія спиралася на середній клас, який підтримував рівновагу між багатими і убогими.

5. Полібій запропонував циклічну концепцію зміни шести форм держави: монархії, аристократії, олігархії, демократії, охлократії, тиранії.

6. Ціцерон заклав основи юридичного розуміння держави, згідно з яким держава є передусім узгоджене правом спілкування людей, обгрунтував республіканський принцип побудови держави, розкрив суть управління державою як поєднання науки, мистецтва і практичних навичок.

7. В епоху Середньовіччя домінували теологічні концепції держави, які проголошували, що порядок панування і підпорядкування встановлений Богом і що тільки церква має право впливати на правителя, коригувати державну політику відповідно до принципу справедливості.

8. У межах просвітницько-раціоналістичного періоду політична думка звільнилася від релігійного й етичного спрямування. Простежувалося прагнення філософів раціонально осмислити політичні явища і процеси. До основних надбань тогочасної думки можна віднести вчення Н. Макіавеллі про політику, а також концепції інших мислителів про державний суверенітет, природні права людини і суспільну угоду, народний суверенітет, розподіл влади, правову державу і громадянське суспільство. У цей же період виникло політичне вчення марксизму.

9. Н. Макіавеллі заклав розуміння політики, незалежної від релігійних і моральних основ, обгрунтував необхідність диктаторської влади для переходу від стану свавілля до республіки римського типу, розробив основні принципи політичного управління.

10. Ж. Боден сформулював поняття державного суверенітету як єдиної, неподільної, вільної від обмеження! законів влади короля над громадянами і підданими.

11. Концепції природних прав і суспільної угоди були розроблені Т. Гоббсом, Дж. Локком і Ж.-Ж. Руссо, їх суть полягала в тому, що люди від природи наділені правом на життя, свободу, власність і безпеку, на які держава не повинна посягати. Укладаючи суспільну угоду з правителем, для того щоб уникнути постійної ворожнечі, люди відмовляються від своїх прав і підкоряються владі або лише частково делегують права владі, обмежуючи її.

12. Ж.-Ж. Руссо заклав основи концепції народного суверенітету, суть якої полягає в тому, що народ є джерелом і носієм державної влади. Він реалізує свій суверенітет через участь народу в законодавчому процесі.

13. Концепція розподілу влади, сформульована Дж. Локком і ТТТ- Монтеск'є, передбачала поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також механізм їх стримувань і противаг.

14. Концепцію правової держави і громадянського суспільства грунтовно розробили І. Кант і Г. В. Ф. Гегель. Суть правової держави, за І. Кантом, у її відповідності праву, а не піклуванні про соціальні потреби людей. Громадянське суспільство, за Г. В. Ф. Гегелем, — це система суспільних інститутів, що в рамках правових відносин захищають інтереси особи і груп на державному рівні.

15. Марксистська концепція політики, що була противагою ліберальним концепціям, розглядала державу як інструмент влади панівного класу і передбачала її відмирання в комуністичному суспільстві. Марксисти заперечували парламентську демократію як таку, що створює ілюзію народного представництва, відстоювали революційне насильство і диктатуру пролетаріату на перехідному від капіталізму до соціалізму етапі.

16. Великий вплив на розвиток світової політичної думки мав соціологічний напрям — «позитивізм», основи якого заклали О. Конт, Е. Дюркгейм і Г. Спенсер. У рамках цього напряму виділяються класичний позитивізм, соціологія розуміння і елітарні концепції політики. Представники класичного позитивізму розробили нову методологію дослідження суспільних явищ, яка грунтувалася на звільненні соціології від метафізичних і етичних проблем і перенесенні методів дослідження природознавства на вчення про суспільство. Крім цього, О. Конт розкрив трансформацію форм держави залежно від етапів суспільного розвитку, а Г. Спенсер обгрунтував органічну концепцію держави, розкрив механізм відносин між державою і людиною в руслі лібералізму.

17. Розуміюча соціологія, представником якої був М. Вебер, розкрила природу політики, держави і бюрократії. М. Вебер розглядав політику як участь у здійсненні влади, а державу — як спільноту людей, що володіє в межах певної території монополією на законний примус. Він обгрунтував парадигму легітимності як основи довіри підданих або громадян до влади, розробив концепцію бюрократії як спеціалізованого апарату управління, необхідного в умовах капіталістичної раціоналізації суспільства.

18. Представники елітарних концепцій в політології В. Парето, Г. Моска та Р. Міхельс сформулювали такі положення: 1) рушійною силою суспільства є боротьба еліт за владу; 2) еліти існують на будь-якому рівні суспільної організації; 3) маси є завжди об'єктом манупіляції з боку еліт і не беруть жодної участі в управлінні суспільством; 4) в суспільстві діє закон циркуляції еліт, згідно з яким авторитарні еліти змінюються демократичними і навпаки.

19. У повоєнні роки політологія отримала статус самостійної науки. Домінуючим напрямом, у рамках якого розвивалися політологічні течії, був біхевіоризм. Він акцентував увагу на вивченні поведінки політичних суб'єктів, котра піддається спостереженню і аналізові з допомогою математичних і статистичних процедур. У рамках цього напряму виділяються концепція масових комунікацій Г. Лассуе-ла та концепція плюралізму еліт Р. Даля. Г. Лассуел вивчав питання про те, як із допомогою засобів масової комунікації формується громадська думка, як вона впливає на процес прийняття політичних рішень. Р. Даль довів, що в суспільстві панує конкуренція еліт, що призводить до розпорошення влади між ними.

20. Д. Істон заснував напрям системного аналізу політики, в якому намагався поєднати теорію з емпіризмом.

21. У працях відомих політологів X. Аренд, Р. Арона, 3. Бжезінського сформульовано концепції тоталітаризму. Вони зводяться до таких висновків: 1) тоталітарні режими існували в комуністичних і фашистських країнах; 2) основою тоталітаризму є масове, атомізоване суспільство; 3) тоталітаризм передбачає монополію однієї партії і однієї ідеології; 4) зв'язок ідеології і терору; 5) недопустимість будь-якої опозиції.

22. Представники концепції політичної модернізації Л. Пай і Г. Алмонд акцентували увагу на таких критеріях модернізованого режиму, як структурна диференційованість, прагнення до постійного оновлення і створення умов для участі мас у політичному житті.

23. З. Бжезінський розробив концепцію трансформації посткомуністичного суспільства в сучасне демократичне суспільство, розкрив стадії та рушійні чинники цього процесу.