45. Особливості політичної культури України.

Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:- заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;- низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;- правовий нігілізм;- нерозвиненість громадянських позицій;- недостатньо розвинутий індивідуалізм;- підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

В руслі даного питання варто згадати і про формування політичної культури сучасної української молоді. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов’язані аспекти:- що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;

- що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;- як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб’єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об´єднань тощо.

Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.

Саме поняття "політична культура молоді", як і більш загальне поняття "політична культура", сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і не зрозумілих для масової свідомості значеннях.

Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України.

46. Теорія "демократичного соціалізму" та її практичне втілення в країнах Західної Європи.Соціал-демократична концепція соціалізму визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією капіталізму, а його реформуванням зі збереженням приватної власності, забезпеченням росту середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності йсправедливості. Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичноїідеї здійснив Е. Бернштейн (1850—1932), якого інколи називають батьком сучасної соціал-демократії. Важливим елементом економічної концепції Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія грунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробничих відносин характерним є гуманістичне ставлення до людини праці, їїпотреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичнийсоціалізм».

У 70—80-х pp. XX ст. соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії сформулювали у своїх програмних документах концепцію самоврядного соціалізму. Такий соціалізм передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання й винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності

суспільства. У повоєнний період соціал-демократичні партії Скандинаві! Та Німеччини активно розробляють концепцію економічної (промислової) демократії. Економічна демократія розвивається як на мікрорівні — через безпосередню участь трудящих в управлінні підприємствами (приватними й державними), так і на макрорівні в межах суспільної

економіки загалом. Останнє передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).

47. Сучасна українська політична наука та її роль в розбудові суверенної України Найвагомішим здобутком вітчизняної школи політології, яка завершує стадію свого формування, є подолання упередженого ставлення до ідеї запровадження сис-темного вивчення політичних знань у межах спеціальної науково-навчальної дисципліни. На черзі - переорієнтація політичних знань у площину їх практичного використання, розвиток нових напрямів політичної науки, забезпечення відповідності вітчизняного досвіду засвоєння політологічної проблематики світовим стандартам.Завдання, які постали перед Україною на початку XXI ст., вимагають консолідації суспільства на єдиній ідейній основі, що узалежнює розв'язання найважливіших соціальних, економічних, політичних, правових, господарських проблем і рівень політико-виховної робо-ти. Специфіка політичних знань, які синтезує політоло-гія, полягає у формуванні фундаментальних світогляд-них, політичних, економічних орієнтирів практичної і теоретичної діяльності людей.У вітчизняній політичній науці сформувалися такі ос-новні напрями, спрямовані на осмислення політичного життя, з'ясування тенденцій суспільно-політичного роз-витку:відродження історії світової і української політич-ної думки;розвиток теорії політичної науки і філософії полі-тики;з'ясування механізмів функціонування влади і по-літичної системи суспільства;дослідження проблематики державотворення і де-мократизації суспільства;вивчення динаміки трансформаційних процесів і модернізації суспільства;осмислення процесів становлення інфраструктури і ціннісної основи громадянського суспільства;усвідомлення соціального впливу і національних особливостей політичної свідомості та культури;

визначення тенденцій міжнародної політики і ха-рактеру сучасного цивілізаційного розвитку;формування на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітологи, порівняльної політо-логії, політичної конфліктології, політичної історії, ін-формаціології, партології та ін.);виокремлення, наповнення змістом, апробація ос-новних сегментів прикладної політології.Сучасний етап розвитку вітчизняної політичної науки можна охарактеризувати як період стабільності, оскіль-ки вона посідає належне місце в системі суспільство-знавства, дедалі помітніше впливає на реальні політичні процеси, становлення демократичної державності.Очевидним досягненням політології в Україні є її інституціалізація (нормативно-правове оформлення, визначення предметної специфіки й методології, утво-рення структур управління і стійких каналів комуніка-ції); включення політології в інфраструктуру наукового знання; створення офіційних інстанцій із її впроваджен-ня в навчальний процес (кафедр, факультетів, наукових відділів, учених рад); заснування в 1997 р. щомісячного реферативного журналу «Політика. Політичні науки». Інституціалізація політичної науки сприяє формуванню політиків-професіоналів і політично компетентних гро-мадян.Розвиток політичної науки на сучасному етапі є далеко не безпроблемним. Так, дається взнаки відсутність науко-во-методичних центрів, які б координували діяльність наукових і навчальних закладів з підготовки навчально-ме-тодичної літератури, дослідження актуальних політологіч-них проблем.Вітчизняна політологія покликана якомога глибше освоїти досвід розвитку світової соціально-гуманітарної думки, від якої українське суспільство тривалий час було ізольоване.