- •1. Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.
- •2.Методи політичних досліджень
- •4. Політичні відносини та їх зміст. Суб’єкти та об’єкти політичних відносин.
- •5. Політичні концепції Стародавнього Сходу.
- •6.Політичні погляди Платона і Аристотеля
- •7. Релігійно-політична доктрина середньовічного католіцизму. (ф.Аквінський).
- •8. Політичні ідеї Реформації (м.Лютер, ж.Кальвін, ж.Боден)..
- •9. Зародження політичної ідеології буржуазії. Ніколо Макіавеллі.
- •10. Ідеологія “природних прав” та “суспільного договору”.
- •11. Політична думка епохи Відродження.
- •12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.
- •13. Політичні ідеї та погляди і.Канта і г.Гегеля.
- •14. Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.
- •15. Соціально-політична теорія в.І.Леніна.
- •16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх-початку хх ст.
- •17. Основні сучасні політичні теорії: “Теорія еліт”.
- •18. Основні сучасні політичні теорії: “Залізний закон олігархічних тенденцій”.
- •19. Основні політичні теорії: “Теорія раціональної бюрократії” м. Вебера.
- •20. Основні сучасні політичні теорії: “Модель конфліктного суспільства” р.Дарендорфа.
- •21. Політичні ідеї Київської Русі.
- •22. Політичний досвід Запорізької Січі. Козацька демократія.
- •23. Політичні ідеї і.Вишенського та х.Філарета.
- •24. Українські просвітники про державу та суспільство
- •25.П.Орлик “Конституції Війська Запорозького”
- •26.Українська політична думка XIX ст.
- •27.Ідеологія української соціал-демократії (і.Франко, м.Грушевський, в.Винниченко)
- •28. Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).
- •29. Ідея “трудової монархії” в.Липинського.
- •30. Політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства.
- •31. Основи політики та ідей класичного лібералізму.
- •32. Економічна платформа класичного лібералізму.
- •33. Ідея соціального лібералізму та її втілення в сша та Західній Європі.
- •34. Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності.
- •35. Основи політики та ідей консерватизму.
- •36. Економічна платформа класичного консерватизму.
- •37. Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.
- •38. Політична доктрина сучасного католицизму.
- •39. Політичні доктрини сучасного ісламу.
- •40. Фашизм та неофашизм як форми політичного екстремізму.
- •41. Анархізм як напрям політичної думки.
- •42. Тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву.
- •43. Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки.
- •44. Сутність виборів та різновиди виборчих систем.
- •45. Особливості політичної культури України.
- •48. Політична система суспільства, її суть, завдання
- •49. Функції політичної системи
- •50. Командна політична система
- •53. Влада як головний елемент політичної системи
- •54. Види та форми суспільної влади
- •55. Політична влада, її завдання та функції.
- •56. Метод здійснення влади. Політичний режим.
- •57. Типи політичного режиму.
- •58. Становлення держави. Типи та форми держав.
- •59. Держава – базовий елемент політичної системи. Функції держави.
- •60. Правова держава та її основні принципи.
- •61. Політичні партії та механізм їх впливу на владу.
- •62. Типологія політичних партій.
- •63. Багатопартійність. Типи партійних систем.
- •64. Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.
- •65. Типологія громадських рухів.
- •66. Формування багатопартійної системи в Україні.
- •67. Громадянське суспільство, його суть та взаємодія з державою.
- •68. Сутність демократії, її види та суспільне значення.
- •69. Взаємодія політики з мораллю.
- •70. Економічна політика держави: зміст, завдання, структура.
- •71. Механізм політичного регулювання економічних відносин.
- •72. Ринок і демократія. Плюралізм форм власності як політична проблема.
- •73. Взаємозв'язок та особливості співвідношення політики та економіки.
- •74. Національна політика держави: зміст, завдання, функції.
- •75. Національне питання: суть та форми прояву.
- •76. Політична суверенізація етносів. Форми національно державного устрою.
- •77. Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу.
- •78. Стан національних відносин в Україні.
- •79. Міжнародна політика: суть, причини появи, історичні форми.
- •80. Сучасна система міжнародних відносин.
- •82. Україна як суб’єкт міжнародних відносин
- •83. Глобальні проблеми людства та необхідність їх політичного вирішення
- •84. Людина як суб’єкт та об’єкт та об’єкт політики
- •85. Громадянська соціалізація особи, статус громадянства
- •86. Політична соціалізація особи: причини, етапи, основні фактори.
- •87. Рівні політичної соціалізації особи
- •88. Політичне лідерство, його основи та суспільна роль.
- •89. Типологія політичного лідерства
- •90. Політична свідомість та політична культура як важливі сторони політичних рухів
- •92.Політичні еліти та лідерство в Україні: теорія і сучасність.
- •93.Цицерон про державу, владу та суспільство.
- •94.Соціальна природа та походження влади.
- •95.Політична свідомість та її структура.
- •97.Вибочі системи та їх роль у функціонуванні демократії.
- •99.Ресурси та структура влади.
92.Політичні еліти та лідерство в Україні: теорія і сучасність.
В Україні завжди існувала проблема національної політичної еліти, здатної розв'язувати складні державотворчі завдання у конкретній історичній ситуації. Такі визначні постаті української політичної думки, як В. Липинський, В. Кучабський, Д. Донцов, пояснювали причини поразок українських національно-визвольних змагань відсутністю національної політичної еліти. Це твердження справедливе, якщо брати до уваги те, що політична еліта може сформуватися в умовах національної держави, коли політика є важливою сферою суспільного життя. Короткочасний період боротьби за українську державу і ще менш тривале існування цієї держави в історичному сенсі були недостатніми, щоб визрівала повноцінна національна політична еліта. Комуністичний режим знищив не тільки національні прошарки, а й соціальний грунт для відтворення національної еліти, здатної по-сучасному мислити і діяти. Роль еліти в тоталітарному суспільстві виконувала номенклатура, риси якої значною мірою не відповідали сучасній елітарній моделі, що існувала в демократичних цивілізованих країнах. Виключно бюрократичний механізм формування номенклатурних кадрів не передбачав попиту на професійних політиків з високими інтелектуальними якостями, а здебільшого був зорієнтований на осіб, відданих системі, певному номенклатурному кланові і здатних до тонких апаратних маніпуляцій. За цими якостями номенклатура на периферії радянської імперії значно переважала номенклатуру в центрі. Крім цього, вона не приймала самостійно, а тільки виконувала стратегічні політичні рішення і не володіла відповідним кадровим потенціалом для здійснення державних функцій, властивих імперській державі у повному обсязі. Від початку державного відродження України до других парламентських виборів правляча еліта в основному формувалася з різних прошарків колишньої номеклатури, а також частково з націонал-демократичної опозиції. Одна частина номенклатурної еліти стала на шлях зміцнення державної незалежності України, але стосовно політичних та економічних реформ зайняла половинчасту, вичікувальну позицію, інша ж її частина почала ревно відстоювати збереження колишнього ладу і повернення до «оновленого» СРСР. Правляча еліта в Україні на цьому етапі суспільного і державного розвитку виявилася неспроможного до швидких комплексних реформ через те, що: 1) складалася здебільшого з вихідців соціально-класових груп, які об'єктивно боялися втратити владу; 2) не володіла кадрами, які б відзначалися високою активністю, рішучістю і сучасною управлінською компетентністю; 3) зазнавала сильного спротиву з боку антидержавних і антиреформістських сил; 4) розлад механізмів соціального контролю призвів до поглиблення моральної деградації частини її представників, що виявилося у поширенні таких явищ, як клептократія, корупція і нарцисизм; 5) визначальним у політичному курсі був принцип «головне не реформи, а збереження державності й національно-культурне відродження». Правлячій еліті не протистояла серйозна реформістська опозиція, на роль якої могли б претендувати націонал-демократичні сили, проте вони не мали стратегічної програми реформ, відповідного кадрового потенціалу. Роз'єднані партійними суперечностями ці сили не змогли істотно вплинути на процес реформування. Отже, в цілому реформістський потенціал правлячої еліти на початковому етапі становлення Української держави виявився недостатнім, щоб вивести її з кризового посткомуністичного стану. Часткові кроки на шляху фінансової стабілізації, приватизації, структурної перебудови і лібералізації зовнішньо - економічної діяльності призвели до масштабного зрощування владних структур з кримінальними елементами, швидкої поляризації суспільства. Еліту цього періоду можна назвати ідеологічною тому, що її діяльність здебільшого скеровувалася на роз'яснення необхідності реформ, а не на їх рішуче здійснення. Цій еліті не вдалося здійснити основних реформістських пріоритетів: прийняти нову конституцію, вивести країну з економічної кризи, провести адміністративну реформу.