- •1. Наука про політику: причини появи, завдання, функції, категорії.
- •2.Методи політичних досліджень
- •4. Політичні відносини та їх зміст. Суб’єкти та об’єкти політичних відносин.
- •5. Політичні концепції Стародавнього Сходу.
- •6.Політичні погляди Платона і Аристотеля
- •7. Релігійно-політична доктрина середньовічного католіцизму. (ф.Аквінський).
- •8. Політичні ідеї Реформації (м.Лютер, ж.Кальвін, ж.Боден)..
- •9. Зародження політичної ідеології буржуазії. Ніколо Макіавеллі.
- •10. Ідеологія “природних прав” та “суспільного договору”.
- •11. Політична думка епохи Відродження.
- •12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.
- •13. Політичні ідеї та погляди і.Канта і г.Гегеля.
- •14. Становлення та розвиток політичної ідеології марксизму.
- •15. Соціально-політична теорія в.І.Леніна.
- •16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх-початку хх ст.
- •17. Основні сучасні політичні теорії: “Теорія еліт”.
- •18. Основні сучасні політичні теорії: “Залізний закон олігархічних тенденцій”.
- •19. Основні політичні теорії: “Теорія раціональної бюрократії” м. Вебера.
- •20. Основні сучасні політичні теорії: “Модель конфліктного суспільства” р.Дарендорфа.
- •21. Політичні ідеї Київської Русі.
- •22. Політичний досвід Запорізької Січі. Козацька демократія.
- •23. Політичні ідеї і.Вишенського та х.Філарета.
- •24. Українські просвітники про державу та суспільство
- •25.П.Орлик “Конституції Війська Запорозького”
- •26.Українська політична думка XIX ст.
- •27.Ідеологія української соціал-демократії (і.Франко, м.Грушевський, в.Винниченко)
- •28. Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).
- •29. Ідея “трудової монархії” в.Липинського.
- •30. Політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства.
- •31. Основи політики та ідей класичного лібералізму.
- •32. Економічна платформа класичного лібералізму.
- •33. Ідея соціального лібералізму та її втілення в сша та Західній Європі.
- •34. Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності.
- •35. Основи політики та ідей консерватизму.
- •36. Економічна платформа класичного консерватизму.
- •37. Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.
- •38. Політична доктрина сучасного католицизму.
- •39. Політичні доктрини сучасного ісламу.
- •40. Фашизм та неофашизм як форми політичного екстремізму.
- •41. Анархізм як напрям політичної думки.
- •42. Тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву.
- •43. Витоки та основні етапи розвитку світової політичної думки.
- •44. Сутність виборів та різновиди виборчих систем.
- •45. Особливості політичної культури України.
- •48. Політична система суспільства, її суть, завдання
- •49. Функції політичної системи
- •50. Командна політична система
- •53. Влада як головний елемент політичної системи
- •54. Види та форми суспільної влади
- •55. Політична влада, її завдання та функції.
- •56. Метод здійснення влади. Політичний режим.
- •57. Типи політичного режиму.
- •58. Становлення держави. Типи та форми держав.
- •59. Держава – базовий елемент політичної системи. Функції держави.
- •60. Правова держава та її основні принципи.
- •61. Політичні партії та механізм їх впливу на владу.
- •62. Типологія політичних партій.
- •63. Багатопартійність. Типи партійних систем.
- •64. Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.
- •65. Типологія громадських рухів.
- •66. Формування багатопартійної системи в Україні.
- •67. Громадянське суспільство, його суть та взаємодія з державою.
- •68. Сутність демократії, її види та суспільне значення.
- •69. Взаємодія політики з мораллю.
- •70. Економічна політика держави: зміст, завдання, структура.
- •71. Механізм політичного регулювання економічних відносин.
- •72. Ринок і демократія. Плюралізм форм власності як політична проблема.
- •73. Взаємозв'язок та особливості співвідношення політики та економіки.
- •74. Національна політика держави: зміст, завдання, функції.
- •75. Національне питання: суть та форми прояву.
- •76. Політична суверенізація етносів. Форми національно державного устрою.
- •77. Політичний процес: етапи, форми, типи, стадії перебігу.
- •78. Стан національних відносин в Україні.
- •79. Міжнародна політика: суть, причини появи, історичні форми.
- •80. Сучасна система міжнародних відносин.
- •82. Україна як суб’єкт міжнародних відносин
- •83. Глобальні проблеми людства та необхідність їх політичного вирішення
- •84. Людина як суб’єкт та об’єкт та об’єкт політики
- •85. Громадянська соціалізація особи, статус громадянства
- •86. Політична соціалізація особи: причини, етапи, основні фактори.
- •87. Рівні політичної соціалізації особи
- •88. Політичне лідерство, його основи та суспільна роль.
- •89. Типологія політичного лідерства
- •90. Політична свідомість та політична культура як важливі сторони політичних рухів
- •92.Політичні еліти та лідерство в Україні: теорія і сучасність.
- •93.Цицерон про державу, владу та суспільство.
- •94.Соціальна природа та походження влади.
- •95.Політична свідомість та її структура.
- •97.Вибочі системи та їх роль у функціонуванні демократії.
- •99.Ресурси та структура влади.
41. Анархізм як напрям політичної думки.
Анархізм - ідеологія, яка вже у своїй назві стверджує власну суть - бездержавний лад. Для прихильників цього напряму, так само як і для прихильників лібералізму, найвищою цінністю є свобода, проте така свобода розуміється анархізмом засадничо інакше, ніж лібералізмом. Ця свобода базується на суспільній рівності, яка можлива тільки - і це, власне, робить анархізм напрямом соціалістичної думки - за раціонально сформованого справедливого суспільного ладу, за який необхідно боротися всіма допустимими засобами.
Анархізм проповідуває звільнення суспільства і кожної окремої особи через ліквідацію у процесі анархістської революції державної організації. Анархісти, незалежно від напряму, до якого вони належать, беззастережно сприймають ідею, що засадничим злом, яке деформує суспільство, нормальні суспільні відносини, є держава. Існування держави породжує класову боротьбу, конкурентну боротьбу між окремими особистостями, в результаті чого збагачуються одні і злидарюють інші. Корені анархізму його творці вбачали в додержавній формі існування суспільства, ідеології деяких релігійних сект періоду Середньовіччя і Реформації, а також в окремих аспектах теорії природничого права та договірної теорії XVII та XVIII ст.
Як ідеологія анархізм справив суттєвий вплив на розвиток робітничого руху в середині та другій половині XIX ст. На відміну від марксизму, анархізм відкидав ідею держави диктатури пролетаріату, проте, на противагу йому, головну надію в зміні суспільного ладу покладав не на революційний рух усього пролетаріату на чолі з комуністичною партією, а на індивідуальний терор. Жертвами анархізму стало чимало політичних та державних діячів, зокрема німецький кайзер Вільгельм I, італійський король Гумберт, президент США Мак-Кінлі.
Ідея ліквідації держави в анархізмі тісно пов'язана з поняттям абсолютної свободи особи. На переконання анархістів, саме існування держави виключає можливість існування свободи індивіда, тому для її забезпечення необхідно знищити державу. Тому, на відміну від марксистів, анархісти вважали необхідним найперше знищити цілком і повністю державу, а вже наслідком цього буде ліквідація капіталу, приватної власності тощо. Отже, якщо марксисти стверджували, що у процесі соціалістичної революції на зміну буржуазній державі прийде держава диктатури пролетаріату, то анархісти заявляли, що у процесі анархістської революції буде знищено буржуазну державу без заміни її будь-якою іншою формою держави. Щодо ставлення до права власності, то в анархізмі можна виділити три головні напрями: анархоіндивідуалізм, основоположником якого був Прудон, анархоколективізм М.Бакуніна та анархокомунізм П.Кропоткіна.
42. Тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву.
Відокремлюючи тероризм від екстремізму, пропонується ряд ознак, що відбивають суть як особливого суспільно-політичного явища, але не відмінних стосовно екстремізму, оскільки екстремізм як соціально-політичне явище є сукупність різних крайніх форм політичної боротьби, одна з яких - тероризм. Основні ознаки, що дозволяють відмежувати тероризм від інших різновидів екстремізму, і відбивають суть як особливого соціально-політичного явища: застосування насильства і лякання, а також спеціальні заходи для реклами руйнівних наслідків терористичних актів, спрямованість на досягнення політичної мети, на ослаблення політичних супротивників, зміцнення власних політичних позицій; підвищена суспільна небезпека, пов'язана зі створенням безпосередньої загрози для життя і волі людей, і готовністю терористів використовувати будь-які засоби для досягнення мети; використання конспірації як необхідної умови існування терористичних структур і результативності їх дій; опосередкований спосіб досягнення планованого кінцевого результату через здійснення зазіхань на життя і здоров' я людей.
Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходить спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має такі різновиди: 1.національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога — відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тіролю, франко-канадці, курди та інші.
2.тероризм, пов'язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістично-антиколоніального характеру у Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська «Армія чистих», палестинські терористичні групи). До цієї форми тероризму відноситься Осама бен Ладен та його терористична організація Аль-Каїда («Провід»);
3. тероризм соціал-революційного характеру. З 19 століття терористичними актами послуговувалися крайні революційні та анархістські організації, насамперед проти влади. В Російській імперії індивідуальний тероризм застосовувала конспіративна організація «Народна Воля». Між терористами-змовниками були й українці: С. Степняк-Кравчинський, А. Желябов, С. Перовська та інші. Більш селективно і планово застосовували тероризм до кінця 1917 року більшовики. У 20 були широко відомими Фракція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, японська Червона Армія, окремі угрупування в США. Ці групи «нових лівих» у середині 60-х років 20 століття кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав.
4. правий тероризм, що домагається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють «новим лівим» (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їхні акції як загрозу для суспільства, що повинно обрати правий шлях;
5. диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на «п'яту колону» в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи радянських спецслужб, що вирізували населення, зокрема польське, в районах дій УПА, щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля);
6. технологічний тероризм - злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням зброї масового ураження або її компонентів, інших шкідливих для здоров'я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп'ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об'єктів, які прямо чи опосередковано загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації;
7. дехто вважає, що можна виділити також кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань, проте він переважно не має чітко визначеної політичної мети, адже її затьмарює бажання наживи (економічний мотив).