76. Політична суверенізація етносів. Форми національно державного устрою.

Сучасні дослідники у процесі суверенізації вбачають реалізацію державного, народного та національного суверенітету. Під державним суверенітетом розуміють верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері. Повновладдя народу, визнання його єдиним джерелом влади — це народний суверенітет. Національний суверенітет передбачає повновладдя нації, насамперед можливість її політичного самовизначення. Таким чином, ці три види суверенітету не тотожні, у кожного з них є самостійний суб'єкт: у державного суверенітету це держава, в народного — народ, у національного — нація.

Суверенізація, суб'єктом якої є етнос, а також його структурні елементи — політичні, релігійні, культурні організації, економічні утворення, набуває форми політичного самовизначення. У такому разі етнос сам себе наділяє правами, свободами, визначає правові норми, форми самоврядування й державного управління. Для цього утворюються політичні партії, організації, рухи, проводяться вибори. А це вже згадуваний вище процес політизації етнічності, що може спровокувати політичні перевороти, революції, визвольні рухи

Як правило, процес суверенізації супроводжується суперечностями з іншими етносами, що проживають у поліетнічній державі. Однак найбільші колізії виникають між суверенізацією певного етносу та нацією в цілому.

змістом національного суверенітету є насамперед політичне самовизначення нації в різних формах. Це може бути суверенна національна або багатонаціональна держава, утворена на засадах федерації рівноправних держав. Отже, своєрідною формою реалізації національного суверенітету є державний.

Національний суверенітет передбачає право нації на вільний вибір соціально-політичного та економічного устрою, цілісність етнічної території, економічну незалежність, вільний розвиток мови та культури, повагу національної гідності. Все це є реалізацією повновладдя нації.

Форми національно-державного устрою

Унітарна держава.

Унітарний державний устрій припускає існування єдиної держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці й тому що не включає в себе ніяких державних утворень.

Таким чином, унітаризм припускає централізацію всього державного апарата, прямий або непрямий контроль над муніципальними органами, у створенні адміністративно-територіальних одиницях.

Федерація.

Федерація являє собою союзну державу, що складається з безлічі (як у випадку з Росією й США) або декількох (Канада) державних утворень, що володіють певним ступенем самостійності в тих або інших сферах громадського життя. Федеративний устрій покликаний забезпечити господарську й політичну єдність країни з великою територією й роз'єднаними районами

Імперія.

Поняття імперії, очевидно, є одним з найбільш спірних у сучасних суспільних науках. Було очевидно, що імперія - державне утворення досить великого розміру, що включає в себе як складені частини території й народи, приєднані, як правило, військовим шляхом і утримувані в рамках повного або часткового підпорядкування чинністю Передбачається, що після утворення імперія перебуває в стані незмінності свого устрою або принаймні прагне до підтримки такого стану

Конфедерація.

Конфедерація являє собою внутрішньо суперечливу форму політичної організації. Для неї насамперед характерні суперечки юридичного характеру, немислимі для федеративної й унітарної держави.