63. Багатопартійність. Типи партійних систем.

Партійна система є сукупність взаємозв'язаних політичними відносинами партій певної країни, що об'єднана загальними підходами до вирішення найважливіших політичних проблем і складає підсистему політичної системи.

Багатопартійність — характеристика такої політичної системи, в якій одночасно діють кілька політичних партій. Багатопартійність є певною гарантією проти корупції, зловживань владою, своєрідним способом контролю державних діячів.Типи партійних систем:

1 .Однопартійна система притаманна тоталітарним суспільствам, у яких ця єдина партія є надзвичайно потужна політична сила, що спирається на державу і забезпечує "партійну легітимність" правлячому режиму. Вона й дотепер зберігається на Кубі, у Північній Кореї, а тенденції до утворення фактично єдиної потужної проявляються в Лівії, Венесуелі, інших країнах.

2. Двопартійна система, у якій дві партії мають приблизно однакову політичну силу, фінансові, інформаційні, кадрові можливості впливати на електорат, функціонує у США, Великий Британії, Австралії та інших країнах.

З.Багатопартійна система з партією-гегемоном, яка начебто політичний гігант домінує у партійно-політичному житті країни, була в країнах колишнього соціалістичного табору — Болгарії, Угорщині, Польщі, а також у Японії, де правляча ліберально-демократична партія знаходиться у руля влади більше 55 років.

4. Багатопартійна система з фіксованою, "обзорною" або "поміркованою" кількістю 6-10 партій, які мають майже рівні політичні сили та можливості у боротьбі за лідерство, функціонує у більшості країн Європи. Вважається, що така партійна система найбільш адекватна правовій державі, розвиненій демократії, громадянському суспільству.

5. Багатопартійна система "атомарного" типу або мультипартійна система, в структурі якої десятки мілких партій майже не пов'язані між собою.

64. Громадські рухи та механізм їх впливу на владу.

Громадський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявленнявідповідно до спільних політичних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу політичнуперспективу. Цілі, які обирають громадські рухи, гранично близькі до реальності, мають конкретний характер.

Для громадських рухів характерна відсутність чіткої організаційної структури. До них можуть належати люди різнобічних соціальних і світоглядних позицій. Громадські рухи розрізняються: за формами діяльності, порядком утворення та розпаду; за кількістю їхніх членів; за соціально-правовим статусом (легальні та нелегальні); за соціальною цінністю (прогресивні, консервативні, реакційні).

Особливістю громадських рухів є те, що вони реалізують громадянську ініціативу, яка ґрунтується на соціальній мобілізації громадян, соціальний солідарності та боротьбі з політичними конкурентамиза вплив на громадську думку.

Громадські рухи, залежно від того, який вид діяльності вони обирають або що ставлять за мету, поділяються на ті, які мають тривалий характер існування, і ті, які існують протягом короткого періоду. Як правило, після того, як певної цілі досягнуто, такі рухи зникають.

Зазвичай це відбувається у такий спосіб:

• громадські рухи трансформуються у стійкіші та складні форми організації;

• громадські рухи розпадаються, не утворюючи ніяких соціальних організацій.

Стійкішими формами об'єднань громадян є політичні організаціїіполітичні партії.

Типовими засобами тиску суспільних об'єднань на органи влади є:

• безпосереднє висування своїх членів до складу представницьких і законодавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;

• участь членів організації в роботі парламентських комісій;

• підтримка особистих контактів з членами парламенту, уряду, чиновниками державного апарату.