16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх-початку хх ст.

В кінці ХІХ ст. в Росії в соціально-політичній і правовій думці розвивались найрізноманітніші політичні напрямки: марксистський, ліберальний, консервативний, гуманістичний та ін. Значне місце в соціально-політичній думці займають суспільно-політичні ідеї філософів: Володимира Соловйова, Миколи Бердяєва, Сергія Булгакова, Володимира Розанова, Сергія Франка, Павла Флоренського та ін. Протягом багатьох років філософ Володимир Соловйов конфліктував із самодержавством, православною церквою, засуджував прагнення панівних класів до збагачення, бачачи в них причини багатьох соціальних лих, критикував пороки буржуазних країн Західної Європи, де існувала експлуатація праці капіталом, народжуючи пролетаріат з усіма його лихоліттями. Та політичний лібералізм Володимира Соловйова обмежувався соціальними теоріями, основне місце серед яких належало ідеї боголюбства. Люди, вважав Володимир Соловйов, ворожі один одному за своєю природою. В основі ворожнечі лежить боротьба за існування, за підтримання рівня матеріального життя, і боротьба не зникає, поки людство не вийде з природного стану і пов' язаних з ним зовнішніх майнових інтересів. Моральність не залежить від матеріального людського початку, від економічних відносин, не залежить і від раціонального початку, що відображається в юридичних і державних відносинах. В основі нормального суспільства лежить духовний союз, найповніше втілений в церкві. Всі інші види суспільних відносин служать матеріальним середовищем для здійснення божественного початку, представленого церквою. Володимир Соловйов не ідеалізував панівну в Росії православну церкву, а вважав необхідним її реформувати, створити вселенську церкву на базі об'єднання православ'я і католицизму. Політична думка в кінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. зазнавала впливу ідеї примирення і гармонізації ворогуючих сил, єднання російської інтелігенції та народу та ін. В працях філософів Сергія Булгакова, Миколи Бердяєва та ін. головне місце займає критика ідей ліберального народництва, особливо положення про самобутність шляху Росії до соціалізму, доводили, що Росія стала на шлях капіталізму з усіма випливаючими звідси соціальними і політичними наслідками. В полеміці з народниками марксисти відстоювали положення про прогресивність капіталістичного розвитку Росії і виходили з того, що рушійною силою майбутньої соціальної революції стане не селянство, а робітничий клас. Та російський марксизм із самого початку не став цілісною, послідовною ідейно-політичною течією суспільного руху.

17. Основні сучасні політичні теорії: “Теорія еліт”.

Теорія еліт - світоглядна й філософська концепція про роль і значення окремої групи людей, невеликої тісно згуртованої частини суспільства (еліти), її вплив на різні сфери економіки чи політики. Ця система характеризує еволюцію наукових і соціальних досягнень (перетворень) як результат об'єднаних зусиль невеликого колективу учасників, пов'язаних між собою спільними цілями та ознаками.

Існує декілька інтерпретацій поняття «еліта», особливо тих характерних рис, які за визначенням повинні об'єднувати людей в ім'я спільної мети: деякі вважають, що елітою можуть вважатися тільки найбільш обдаровані люди, інші - знатні походженням, треті - фінансово забезпечені і багаті. Треба зазначити, що ці ознаки можуть кардинально відрізнятися один від одного. У фінансової еліти головною ознакою елітарності зазвичай вважаються гроші, у політичних груп - активність членів партій, бажання діяти, у вчених клубів - рівень інтелекту. Втім, може бути присутнім і змішаний фактор, наприклад, інтелект і фінанси.

Засновниками теорії еліт були італійці — соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска.

Вільфредо Парето висунув концепцію "зміни еліт", згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. За цією теорією політика поділяється на дві сфери. В одній з них головне місце посідає еліта, правляча меншість, в іншій — підкорена більшість. Демократія, за вченнями цих мислителів, не має права на існування, оскільки приводить до диктатури. Послідовники цієї теорії вважали, що правління народу, народний суверенітет ніколи не можуть бути втіленими в життя, оскільки "людина натовпу" розмірковує ірраціонально і, не маючи необхідних знань, не може брати участі в управлінні державними справами. Тільки еліта здатна на політичну діяльність, тільки вона може забезпечити справжню свободу, прогрес і стабільність. Доступ до еліти залишається вільним, до неї можуть увійти прості люди, досягнувши відповідного рівня.

У суспільстві може існувати декілька еліт, що створить конкуренцію на засадах політичного й партійного плюралізму і допоможе привести до влади найбільш компетентну еліту, здатну виконати своє призначення.