94.Соціальна природа та походження влади.

Влада з'явилася з виникненням людського суспільства й супроводжувала його розвитку, що знайшло відбиття в різних вченнях про владу. На ранньому ступені свого розвитку політичні погляди в цілому ще не встигли виділитися у відносно самостійну область людського знання і являли собою елемент цілісного міфологічного світогляду. У міфах древніх народів панує подання про божественне походження існуючих відносин влади й порядку.  Згідно із цими міфами, космос у відмінності від хаосу, виражаючись грецькою термінологією, упорядкований присутністю й зусиллям богів, земні ж порядки - частина світового, космічного порядку.  Відповідно до релігійно-міфологічних поглядів древніх єгиптян і греків боги, будучи джерелом влади правителя, продовжують залишатися первісними правителями й законодавцями, вершачи земні справи.  Для давньогрецької політичної думки було характерно аналізувати різні форми державного устрою. Так, для Платона ідеальна держава як правління краща й шляхетних - аристократична держава. Самою же правильною формою держави по Аристотелю є полиття, у якому більшість править в інтересах загальної користі.  Полиття - «середня» форма держави, і «середній» елемент у ній домінує у всім: у правах - цілеспрямованість, у майні - середній статок, у володарюванні - середній клас. На думку Цицерона прості форми влади як царська влада, воля аристократії й народна влада не є благом для суспільства в чинність їхньої однобічності й нестійкості.  Важливою проблемою більше пізнього часу була боротьба за верховність влади між церковною владою й світської. Заперечення божественного, наверх природного походження влади, святості її інститутів, низведення їх до рівнів земних, буденно-життєвих справ, до «грішної» природи людини виступала для мислителів Відродження як зброя в боротьбі за автономізацію соціально-політичного процесу, входило в комплекс основних ідей гуманізму. Так, Н. Макіавеллі (1469 - 1527 р.) прагнув відокремити реальну політичну діяльність від релігійних підстав, досліджував усмак як відношення пануючий і підвладних, її устрій, установа законів. До питань влади, її джерелам зверталися представники західноєвропейської думки Т. Гоббс (1588 - 1679 р.) і Д. Локк (1632 - 1704 р.). Влада держави по Гоббсу є слідство суспільного договору, що раз і назавжди обмежує згубне прагнення людей до здійснення своєї індивідуальної влади. Це влада, відчужувана від «природної людини» і  яка придбала  самостійне існування, продукт Крім того, уже в ранню епоху історії політичної думки була замічена й зворотна сторона феномена влади. Аристотель, а пізніше й Монтеск'є, указував на небезпеку зловживання владою осіб, нею наділених, використання ними владних можливостей для своєї приватної користі, а не для загального добра.

95.Політична свідомість та її структура.

Поведінка суб'єктів політичного життя, їх участь або неучасть в політичних справах, конструктивна або деструктивна діяльність, уміння або невміння захищати свої права, інтереси залежить від сприйняття ними політичній реальності і від вироблених впродовж століть навиків, зразків політичної поведінки; іншими словами – від їх політичної свідомості і політичної культури. Ці два поняття характеризують здібність індивіда до існування в політичному середовищі, його уміння виконувати специфічні функції, вступати у взаємодію з органами управління, відповідати за реалізацію прав і свобод. Політична свідомість – чинник, який робить помітний вплив на щоденну життєдіяльність готельного індивіда, тому що воно, по-перше, дозволяє відносно усвідомлено орієнтуватися в складному політичному середовищі, а по-друге, наукова політична свідомість сприяє ефективнішій реалізації творчого потенціалу особи. Загалом – політична свідомість є вихідною першочерговою умовою цілеспрямованої, активної і ефективної політичної діяльності всіх суб'єктів політики. Політична свідомість – це відображення соціальними суб'єктами політичної реальності в різних формах, на різних рівнях її прояву. Воно має конкретно-історичний характер і є продуктом тривалого історичного розвитку суспільства. У політичній свідомості відображуються певні історичні епохи, економічний, культурний розвиток, характерні для конкретного народу звичаї, традиції.Політична свідомість визначає здібність індивіда до існування в політичній сфері, його уміння виконувати специфічні політичні ролі, вступати у взаємодію з органами управління і тому подібне Як духовне явище політична свідомість представляється сукупністю політичних знань, вистав, оцінок учасників політичного процесу, в яких відбиті їх політичні цінності, інтереси, потреби. Політична свідомість є формою суспільної свідомості, в його основі лежать усвідомлені групові загальнолюдські і індивідуальні інтереси в їх зіставленні з інтересами інших груп. Політична свідомість - основной чинник мотивації політичної діяльності суб'єктів політичного процесу.Основними складовими елементами політичної свідомості виступають:- політичні норми і цінності;- політичні переконання і вистави;- теоретичні і емпіричні знання.

Відносно суб'єктів-носіїв політичної свідомості виділяють наступні його форми або рівні:Масове - свідомість суспільства в цілому, яке виявляється в результаті опитів громадської думки;Групове, таке, що належить певним шарам, еліті, угрупуванню лобіста, етнічній групі. Його характерні особливості можливо встановити за допомогою аналізу окремих документів цих соціальних груп (наприклад, програми політичної партії);Індивідуальне, яке розкриває властивості особи як «людину політичну». Його структура представляється такою, що складається з пізнавальних і мотиваційних компонентів.

96.Політична свідомість українства та її особливості.

Сучасна політична свідомість українського суспільства визначається особливостями історичного розвитку України, серед яких політологи виділяють наступні чинники, що надали вирішальне значення на політичну свідомість українців:- століття територія України була розділена на частини і знаходилася під впливом країн, що інколи ворогували між собою;- також впродовж століть українці були безгосударственной нацією, і тому фактично не мають досвіду власної державної влади на своїй території;- правлячий шар або еліта українського народу постійно піддавався асиміляції, реальній денаціоналізації.

Вказані особливості дозволяють констатувати той факт, що українська нація розділена на политико-культурные блоки і українську політичну свідомість характеризується фрагментарністю, тобто відсутня єдність між носіями різної субкультури в розумінні фундаментальних цінностей, цілей суспільства, ідеалів, і події останнім часом демонструють наявність розділу суспільства по соціальних, політичних, етнічних і економічних векторах. Надзвичайно важливим є подолання фрагментарності політичної свідомості українського народу, оскільки саме в політичній свідомості міститься потенціал для реалізації всіх можливих варіантів розгортання соціальних процесів. Слід пам'ятати, що характер масової політичної свідомості, ціннісні установки політичної еліти впливають на ефективність функціонування політичної системи, розвиток і спрямованість соціальних перетворень, які відбуваються в нашій країні, саме тому процеси демократизації повинні знайти своє відображення в політичній свідомості українського народу. Ета завданню не представляється така вже складною, унаслідок того, що масовій свідомості українців, з точки зору більшості дослідників, свойственен демократизм, про що свідчить історія. Набагато складнішою проблемою є питання подолання фрагментарності свідомості, оскільки він доповнюється наявністю історичної пам'яті, яка як складова політичної свідомості жителів різних регіонів, етнічні групи, віруючих різних конфесій є досить стійкою освітою, яка дуже повільно піддається коректуванню за допомогою ЗМІ ісистеми освіти. Історична пам'ять є наслідком історичного процесу і відображує особливості самоорганізації людей, які мали цілі інколи не співпадаючі, а у випадку з українським суспільством інколи і прямо протилежні (пригадаєте події Першої і Другої світової війни і установки різних українських партій, організацій того періоду). Історична пам'ять зв'язує покоління, об'єднує народи, але в разі різних ціннісних установок, наявності суперечливого політичного досвіду різних регіонів України, різних культурно-історичних домінант і детерминант розвитку ми стикаємосяз майже нерозв'язною проблемою – негативна складова в політичній свідомості різних регіональних груп відносно подій української історії.