22. Політичний досвід Запорізької Січі. Козацька демократія.

Запорізька Січ, яка виникла у середині XVІ ст. і проіснувала до 1775 р., була утворена запорізькими козаками на землях, які формально входили до складу Польщі, але фактично нею не управлялися. Вона була сформована як організація публічної влади всього запорізького козацтва, що виражала і захищала його інтереси і була засобом забезпечення, перш за все, загальносуспільних потреб, виконуючи функції оборони, управління і виховання. Згодом, в зв’язку з розшаруванням козаків за майновою ознакою, Запорізька Січ стала організацією політичної влади козацької старшини.

Запорізька Січ не мала всіх ознак держави, а являла собою своєрідне державне утворення, яке було:

- за формою правління - демократичною республікою, органи управління якої формувалися, в основному, для забезпечення головного завдання - оборони козацтва від зовнішнього нападу;

- за формою державного устрою - унітарною організацією, що складалася зі спілки куренів (побутово-бойових одиниць) та паланок (адміністративно-військових округів) у межах Вольностей Запорізьких;

- за населенням - самоорганізованою корпорацією самітників та утікачів, яка була заснована на колективній формі власності на землю та інше майно, формальній рівності козаків у користуванні земель-ними угіддями, кооперативних формах господарювання і побуту та елементах зрівняльного розподілу благ.

Запорізька Січ включала території, прилеглі до р. Дніпро від Кременчука до Дніпрового лиману.

Саме Запорізька Січ утвердила право участі всього козацтва у радах і тим самим їх участь в управлінні; періодичність скликання рад; колегіальність та гласність у вирішенні суспільних справ; виборність та змінність старшини тощо. Принцип виборності органів апарату управління не давав, по суті, можливості узурпації влади певними особами та створення спадкової аристократії. На вказаних принципах і був сформований апарат управління Запорізької Січі. По суті, ці засади були новими у процесі державотворення України. Постулати звичаєвого права, на яких базувалася діяльність апарату управління, забезпечували широку участь козаків в управлінні державним утворенням та гарантували їм політичні, економічні та культурні права. За порушення вказаних прав були передбачені певні і досить суворі санкції. Проте і запорізький тип народовладдя мав елементи суперечливості, властиві будь-якій демократії, - за формальної рівності усіх учасників січового товариства їхні реальні можливості в політичному процесі були фактично різними. Маса січової голоти, за процедурою рівна “значним” козакам, по суті завжди змагалася з ними за реальний вплив на політичні та кадрові рішення.

Апарат управління Запорізької Січі складався із трьох рівнів: військові начальники (кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул, військовий обозний, курінний отаман), військові служителі (булавничий, пушкар, тлумач, хорунжий, кантаржій, шафар, бунчужний, гармаш, канцеляристи), похідні начальники (старшина без посад і похідна старшина). Важливим органом управління була Січова рада. Своєрідність структури апарату управління Запорізької Січі була зумовлена її військовим та адміністративно-територіальним поділом і була пристосована більше до виконання функцій оборони. Хоча в цілому існуючий апарат, незважаючи на складне військове та економічне становище, забезпечував її нормальну життєдіяльність.

Суд в Запорізькій Січі не був відділений від адміністрації, тобто значна частина козацьких начальників, в межах своєї компетенції, виконували також і судові функції. Судовий устрій Запорізької Січі складався з судів нижчих і вищих. До нижчих судів належали суди паланкові, курінні й міжкурінні, а до судів вищих - суди військового судді, кошового отамана й Січової ради.