Засоби та методи психологічно­го консультування, психоко­рекції, психотерапії

Методи виправлення різних форм адиктивпої поведінки поділяють па консультативні, корекційні, психоте­рапевтичні, психофармакологічпі.

Під психологічною допомогою розуміється падання людині інформації про її психічний стан, про причини та механізми виникнення исихолоігншх феноменів, патопсихологічних сим­птомів, а також активний цілеспрямований психологічний вплив на клієнта

252 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 253

з метою гармонізації його психічної діяльності, адаптації до соціального оточення, купування патопсихологічної симптоматики, реконструкція осо­бистості для формування фрустраційпої толерантності, стресостійкості.

Традиційно виділяють три види психологічної допомоги: психологіч­не консультування, психокорекцію та психотерапію.

Психологічне консультування — передбачає спільне обгово­рення психологом та клієнтом проблем, які виникли у клієнта, можливих варіантів їх вирішення та попередження, а також, інформування клієнта про його індивідуальпо-психологічні особливості, специфічні для нього типи реагування, методи саморегуляції. Консультування націлене па ви­роблення активної позиції у клієнта по відношенню до психологічних проблем, фрустрації, стресу з метою навчання способом відновлення або збереження емоційного комфорту в критичних життєвих ситуаціях.

Діагностичний процес в структурі консультування вмістить у собі клінічне інтерв'ювання та використання екснеримеитально-діагностичиих методик та тестів для визначення особливостей функціонування психіч­них процесів та параметрів досліджуваного.

Суттєвим моментом психологічного консультування є процес інфор­мування клієнта, тому що не тільки припускає неупереджешш аналіз результатів тестування, але й і враховує можливі реакції особи па інфор­мування про себе. Існує декілька методик та стратегій інформування, які суттєво різняться між собою студінню використання оціночних кате­горій, фокусуванням та термінологією, яку використовує консультант. Фокусувати (зосереджувати) увагу при інформуванні клієнта можна па:

а) виражених відхиленнях функціонування організму та психіки;

б) всіх наявних відхиленнях;

в) відхиленнях, які клієнт здатен усвідомити та змінити;

г) всьому спектрі проявів — нормальних та відхилених від них;

д) нормативних ознаках та проявах.

При цьому використовують наступні підходи подання інформації: оптимістичний, песимістичний, нейтральний.

Так одна і та ж інформація може бути подана та сприйнята як пози­тивна, негативна та нейтральна. Класичним прикладом цих підходів є приклад інформування про кількість води в склянці:

1. склянка — напівпорожня;

2. склянка — напівнаповиена;

3. рідина в склянці займає половину об'єму склянки.

Існують і різні підходи до оцінки виявлених клінічних, соціальио-психологічних феноменів — оцінюючий та описувальний. При першому

підході інформування містить у собі оціночні категорії — адекватний-пеадекватпий, нормальний — патологічний, здоровий — хворий і т.п. При другому — психолог уникає оцінок і орієнтується на роз'яснення, описування виявлених феноменів, при необхідності — багатоваріантиість трактування отриманих фактів.

Суттєвою є і термінологія, яку викорстовуює психолог у процесі інформування.

Можливе вживання спеціальної наукової термінології, навіть жарго­ну ("різпоилановість мислення", "використання казуальної атрибуції" та інші), які незрозумілі клієнту, або урахування мовних та інших особли­востей клієнта, падання заключепия па зрозумілій для нього мові.

Важливим є те, що при консультуванні не відбувається нав'язування клієнту єдиного правильного шляху вирішення міжособистнх та внутрі­шньо особистісних проблем, а дається багатоваріаитиість можливої пове­дінки. На відміну від психокорекції тут вибір способу вирішення про­блеми або особистої трансформації залишається за клієнтом.

Найбільш відомими методиками, які відносять до способів психолог­ічного консультування вважаються раціональна психотерапія (Р.ВиЬоіз), логотерапія (У.Ргапкі), психологія саморегуляції (А.Мазіолу), позитивна психотерапія (М.РезезсЬкіап), коигиітивна терапія (А.Веек), раціоиаль-ио-емотивна терапія (А.ЕПіз), аитиііаційиий тренінг.

Не дивлячись на те, що в деяких назвах присутній термін "психоте­рапія", методики фактично визнають консультативними. Це пов'язано, по-перше, з тим, що психологічна допомога надається безпосередньо че­рез вплив па світогляд клієнта; по-друге, в основі базується метод інфор­мування клієнта; по-третє, через так звану "терапевтичну мішень", якою у даному випадку є світосприйняття та світорозуміння девіаита, а потім вже його психологічні проблеми та невропатичні симптоми.

З вітчизняних методик консультування слід відзначити реконструк-тивио-особистіспу психотерапію, яка базується па теорії відносин особи­стості В.Н.Мясищева, і є дуже актуальною в процесі консультування узалежиеиих, членів їх сімей. Головним завданням цього методу кон­сультування є інформування клієнта з метою:

• усвідомлення мотивів своєї поведінки, особливостей своїх відно­ син, емоційних та новедіпкових реакцій;

• усвідомлення неконструктивного характеру своїх відносин, емоц­ ійних та поведіикових стереотипів;

• усвідомлення міри своєї участі і відповідальності у виникненні конфліктних та психотравмуючих ситуацій;

254 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 255

• усвідомлення глибинних причин своїх переживань і способів реа­ гування, корені яких знаходяться у дитинстві, умов формування своєї системи відношень та цінностей;

• навчання розумінню та вербалізації своїх почуттів;

• навчання саморегуляції.

Консультування узалежнешіх та членів їх сімей за цим методом здійснюється в чотири етапи. На першому — відбувається переборюван­ня неправдивих та викривлених уявлень узалежпеного про його хворо­бу, акцентація залежності; па другому — усвідомлення психологічних причин та механізмів узалежнепня; па третьому — вирішення конфлікту; па четвертому — реконструкція системи відносин особистості (один з варіантів методики подано у додатку ''Курси терапії узалсжпень").

Логотерапія відноситься до гуманістичного напрямку психотерапії, завданням якої є відновлення людиною загубленої духовності, свободи, відповідальності, виходячи з відомої позиції А.Ейнштейна, що "людина, яка вважає своє життя безглуздим, не тільки не щаслива, — вона взагалі навряд чи придатна до життя". У.Ргапкі вважав, що повернути втраче­ний сенс можливо за допомогою переконання. Переконання використо­вує систему логічно обґрунтованих унікальних цінностей життя при аб­солютній цінності трапсцендепції — сутності існування. Основу логоте-рапії становить зцілення душі за допомогою формування усвідомленого прагнення до сутності, і навіть до кінцевої сутності в альтернативу праг­нення до насолоди або влади.

Застосування методики самореалізації ари роботі з адиктивними по­рушеннями поведінки націлене па вироблення у клієнта павичок психо­логічної стратегії максимально використовувати у житті власний особис-тісшій потенціал, а саме:

1. внутрішню природу людини, її індивідуальну самість у вигляді головних потреб, здібностей, іпдивідуальпо-пснхологічпих особливостей;

2. потенційні можливості, а не реальні кіпцеві стани, реалізація яких детермінована екстрапсихічішми факторами (цивілізацією, сім'єю, рефе­ рентною групою, освітою і т.п.);

3. автентичність — здатність пізнати справжні власні потреби та можливості;

4. здатність приймати себе;

5. потребу у любові.

При використанні методики А.Мая1о\у, психолог опирається на твер­дження автора, що у особистості існують цінності буття (Б-цішюсті) і цінності, які формуються за принципом ліквідації дефіциту (Д-ціїшості).

У процесі консультування проходить активація Б-цішюстей, а саме: 1) цілістиості — інтеграції та прагнення до однорідності взаємозв'язку; 2) досконалості, тобто природності доцільності; 3) завершеності; 4) спра­ведливості — законності; 5) життєвості — спонтанності, саморегуляції; 6) наповненості — диференційованості, складності; 7) простоти — щи­рості; 8) красоти; 9) бажаності; 10) унікальності — неповторності, інди­відуальності; 11) безпосередності — легкості, граційності, відсутності напруження; 12) гри — веселості, радості; 13) дійсності — чесності, реалістичності; 14) самодостатності — автономності, незалежності, вміння залишатись собою, незалежно від втручання інших людей.

Позитивна психотерапія опирається па здатність людини до самороз­витку та гармонійності. Основна мета консультування:

1. зміна уявлень девіанта про себе, про свої актуальні та базисні здібності;

2. пізнання ним (девіантом) традиційних для його особистості, його сім'ї, його культури механізмів переживання конфліктів;

3. розширення ним цілей свого життя, виявлення резервів та нових можливостей для переборювання конфліктних ситуацій та хвороб.

Психолог використовує транскультуральїшй підхід, зміст якого по­лягає в паданні клієнту інформації про відношення до подібних у нього проблем та ситуацій в інших культурах. Трапскультуральні порівняння приводять до вироблення у узалежпеного і, що дуже важливо, членів його сім'ї (спів-узалежистшх) розуміння відносності власних життєвих цінностей, та навчають інтерпретувати власні негаразди в позитивному ракурсі.

Кошїтивний напрямок психотерапії частіше використовується під час консультування співузалежнепих, батьків девіаптів. Копіітивна терапія рахує, що емоційні порушення виникають через "копіітивну вразливість" — використання при аналізі зовнішніх подій жорстких, ірраціональних, оман­ливих викривлень. Серед когпітивпих викривлень виділяють:

• падгепералізацію, тобто узагальнення па основі одпого-єдипого випадку;

• катастрофізацію — перебільшення наслідків будь-яких подій;

• персоиалізацію — схильність інтерпретувати події в контексті особистих значень;

• дихотомічиість мислення — схильність до використання в мис­ ленні крайностей;

• вибірковість абстрагування — концентрація ситуації па основі окремих фактів, вибірково взятих з контексту.

256 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 257

Метою консультування є виправлення помилкового сприйняття інфор­мації і модіїфікація переконань клієнта у напрямку їх раціоналізації та вироблення життєвої позиції, здорового глузду.

Близькою за змістом до когнітивиої терапії є раціонально-емотивна психотерапія. А.ЕПіз виділяє дванадцять головних ірраціональних ідей, які в процесі консультування повинні бути виправленими:

1. для дорослої людини необхідно, щоб кожен її крок був схвалений оточуючими;

2. існують погані, несхвальні вчинки — впині у них повинні бути покарані;

3. цс катастрофа, коли все стається не так, як було заплановано;

4. всі негаразди нав'язані нам ззовні — людьми чи обставинами;

5. постійно треба бути насторожі — завжди існує щось, що викликає небезпеку;

6. кожен потребує чогось або когось більш сильного, вагомого, ніж він сам;

7. потрібно у всьому бути освіченим, компетентним, адекватним;

8. те, що колись сильно вплинуло па наше життя, завжди буде на нього впливати;

9. уникати відповідальних та рішучих дій безпечніше, ніж їх приймати;

10. інші люди завжди прагнуть вплинути на наше благополуччя, тому необхідно робити все можливе, щоб вони змінювались у бажаному для нас напрямку;

11. ми не в силі керувати власними емоціями;

12) плисти за течією, спостерігаючи за життям — ось шлях до щастя. Техніка терапії базується па сократівському діалозі — диспуті між

клієнтом та психологом з використанням законів логіки.

На логічних переконаннях базується і раціональна психотерапія, яка націлена па навчання клієнта мисленню, яке уникає логічних помилок і оман з метою попередження розвитку невротичних симптомів.

З вітчизняних методик корекції иаркогешшх узалежпеиь протягом остаппіх років увагу привертає аптшіаційний тренінг (В.Мепделевич), який базується на здатності особистості завбачати розвиток подій, буду­вати процес прогнозування, використовуючи минулий життєвий досвід. Аптипацшний тренінг базується па наступних принципах: а) відмова від претензій (піхто нікому нічого не винен); б) відмова від однозначності (це може означати все, що завгодно); в) відмова від фатальності (все можливо, ніколи не знаєш де загубиш, а де знайдеш); г) заміна стратегії "все буде добре", па стратегію — "не завжди так буде".

Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції адиктивиої поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до нор­ми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його шдивідуальпо-психолоґічпих особливостей та здібностей.

При психокорекції, па відміну від психологічного консультування, роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта прояв­ляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистепційпій праці над со­бою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у про­цесі спеціально розроблених треііінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прий­няттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.

Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулю­вання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про кінцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпить­ся" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відпо­відальність за психічні зміни лягає повністю па психолога. Спектр маиі-пулятивпих методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі до НЛП та різних трепіпгів (ассертивності, тендерних прав, особпстісно-го зросту, жіночності і т.д.).

В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежнень най­доцільніше використовувати трепінги: аутотренінг, або тренінг саморегу­ляції, бихевіоральпа (або поведіикова) терапія, нсиходрама, трапсактиий аналіз (Е.Вегп).

Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання навичкам пси­хічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш попу­лярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву и образну уяву формул самонавіювання, спрямованих па розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається при­плив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, спопо-дібний етап, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та віднов­лення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.

На прослуховуванпя підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи.

258 Соціальна робота

У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з ме­тою вивчення власного внутрішнього "Я" та иапрацювання навичок оп­тимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності зас­воює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прпйпятливі йому, і таким чином переборює комуніка­тивні бар'єри.

Трапсактпий аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється па "контролюючого" та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".

Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадпого контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад, "адиктивпий" батько — сип з препаркотичпою формою поведінки.

Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відпов­ідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.

Філософія трапсакційпого аналізу (ТА) базується па позиціях: а) благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегн. Тобто, ти та я, ми обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю себе таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я не сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво, навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;

б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мис­ лити. Саме па пас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та того, чого ми прагнемо у житті;

в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттернів поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих пат- териів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто, коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до небажаних для нас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та змінити, па нові, щасливі для нас.

Трансакційпий аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості. Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою позбавлення патопсихологічної симптоматики.

Теоретичні основи соціальної роботи 259

Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що,по-перше, поєднує у собі психологічні та загальпо-медичні знання відносно показів та протиноказів; по-друге, накладає на психотерапевта відпові­дальність (включно кримінальну) за иекваліфіковапу допомогу, тобто за неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.

Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симп­томатики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, пато­психологічні симптоми та синдроми.

Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють: сугестивні (гіпноз, навіювання), иоведінкові, психоаналітичні (Фрейд), фепоменологічпо-гумаиістичиі (гештальт, Роджерс, Ассаджолі), які ви­користовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.

Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та хвороб, новедінкових девіацій з використанням психотропних лікуваль­них засобів.

Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи психотропних препаратів:

• иейролеитини;

• транквілізатори;

• антидепресанти;

• нсихостимулятори;

• иоотропи;

• нормотиміии (нормалізатори настрою).

Методи та способи психологічної корекції узалежненої поведінки

У рамках психологічної па­радигми корекції та терапії адиктивної поведінки у вигляді зловживання речовинами, які змінюють психічний стан лю-дини, виділяють декілька аспектів. Наголос робиться, по-пер­ше, на індивідуальному чи груповому (в т. ч. сімейному) ра­курсі, по-друге, на способах — консультативному, корекцій-ному, тренінговому чи психотерапевтичному (сугестивному).

Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.

За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологі­чної діяльності.

260 Соціальна робота

На когнітивиому рівні — цс переборювання аіюзопюзії; па рівнісамосвідомості — вплив па самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки — зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежпепого; на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; па моти­ваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних пато­логічній пристрасті до алкоголю.

В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхи­лень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення має метод сугестивного впливу у формі емоційпо-стресової терапії, так звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований характер. Метод не є популярним серед самих узалежпених через нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі сторони лікарів-наркологів.

Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманіт­них маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі спе­цифічні психологічні навантаження, що націлені па підвищення навію­вання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежпепого специф­ічної лікувальної домінанти" (А.Гофман). Комплекс заборонних мір на­цілений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здо­ров'я, якщо він повернеться до вживання алкоголю. Це часто призво­дить до виникнення ятрогенних иевротичішх розладів та вторинних дев­іацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широ­ке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".

До цієї груші заходів відносяться такі методи як кодування за О.Дов­женком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролопг-2" та інші.

На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алко­голізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборю­вання алкогольної аіюзопюзії, акцентація себе, як узалежпепого, вирі­шення та послаблення внутрішньо особистіспого конфлікту, складностей між особистісиої взаємодії.

Психотерапевт (психолог з проблем узалежпенпя) самостійно виби­рає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче керівництво чи емоційно-иейтральие партнерство. Ефективність терапії і вибір стилю залежить від етнокультуральпої специфіки як узалежпено-го, так і терапевта.

Теоретичні основи соціальної роботи 261

За думкою І.Боійя та С.Цицарєва, доцільне проведення групової психотерапії в два етапи. На першому — проводиться робота над відно­шенням узалежпеиого до хвороби, в центрі уваги другого — інтрап-сихічпі та міжособистісиі проблеми. Особлива увага приділяється підви­щенню самооцінки та самоповаги серед учасників групи. Серед методик, які використовуються під час проведення групи слід виділити: вільну дискусію, проективні малюнки, ролеві ігри, психогімнастику. Оптималь­ною, при проведенні групи, є кількість учасників 8-12. Склад групи є сталим па протязі всього часу терапії т.з. закриті групи. Недоцільно вводити в групу учасників, старших за 50 років. Тривалість одного заняття 1,5-2 години. В умовах стаціонару група може працювати 4-5 раз в тиждень, в амбулаторних умовах — до 2-х раз в тиждень. Ефек­тивність групової психотерапії залежить від особистіспої та професійної позиції психолога до проблеми иаркогешшх узалежпепь.

Поведінка та емоційні прояви ведучого групи стають моделлю на основі якої будуються взаємовідносини учасників групи. Оптимальною прийнято рахувати не директивну, підтримуючу поведінку з елементами керівництва. Терапевт не пропонує узалежненим готових рішень. Найб­ільшою популярністю сьогодні у психологів користується щоденник уза-лежнених "алкоголь і моє життя", примірник якого наводиться в додат­ку №2.

Сімейна психотерапія алкогольної залежності базується на впевне­ності в тому, що формування алкоголізму, як хвороби є сімейною про­блемою. Вона спрямована на формування у членів сім'ї алкоголіків тве­резого відношення до захворювання і лікування хворого, послаблення в них невротичної симптоматики, зміни системи внутрішньо-сімейіюго спілку­вання та взаємодії. Важливою задачею сімейної психотерапії є аналіз та руйнування патологічних і маніпулятивпих взаємовідносин узалежиепих

з їх найближчими родичами.

Одним з найпоширеніших способів групової психотерапії алкоголіз­му є терапія "12 кроків", яка входить в структуру громадського руху "Анонімних Алкоголіків" (АА).

На відміну від інших програм, програма "12 кроків" використовує моральність, духовний підхід та формування релігійності в якості одно­го з терапевтичних прийомів.

Програма включає в себе наступні етапи та принципи:

І. Визнання безсилля перед алкоголем, визнання втрати контролю над власним життям. Людина повинна капітулювати перед алкоголем, без чого неможливий початок процесу видужання.

262 Соціальна робота

II. Визнання того, що видужати може допомогти тільки Сила, більш могутніша за самого хворого. Саме це дозволяє узалежпепому позбави­ тись відчуття себе "центром Всесвіту" і пов'язаних з цим зобов'язань.

3. Рішення передоручити свою волю і своє життя Богу, як кожен з нас його розуміє.

4. Добросовісний та щирий аналіз себе та свого життя з моральної точки зору. Це дозволяє визначити міри, націлені па досягнення бажа­ них змін у своєму житті.

5. Етан, під час якого навчаємось покорі. Це створює фундамент для повної капітуляції перед алкоголем, підготовка до якої проводилась попередньо.

6. Складання списку людей, перед якими відчуваємо провину. Го­ товність спокусити провину перед ними.

7. Особисте відшкодування завданих цим людям збитків, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм, або будь-кому іншому.

8. Поглиблення самоаналізу, щоденне підведення результатів своєї поведінки, усвідомлення своїх слабких та сильних сторін.

IX. Намагання шляхом молитви та медитації поглибити свідомий кон­ такт з Богом, як кожен з пас його розуміє.

X. Активне падання допомоги іншим членам програми. Виховання почуття самоповаги, самодисципліни, без чого алкоголік це в стані утри­ мувати тверезість.

М.Бруно запропонована методика, яку називають психотерапією твор­чим самовираженням. Саме ця методика користується популярністю в психокорекційній та соціальній роботі з групами ризику. Вона включає: 1) терапію шляхом створення художніх творів (література, музика, жи­вопис і т.д.); 2) терапія творчим спілкуванням з природою; 3) терапія творчим колекціонуванням; 4) терапія занурення в минуле; 5) терапія щоденників та записних книжок; 6) терапія творчих мандрівок; 7) тера­пія листування з психологом, яке носить терапевтичний характер.

При корекції сім'ї співузалежпених виправдовує себе метод інтер­венції, розроблений В.Джоисоном. В терапії та корекції наркоманії вико­ристовують методи та засоби подібні до лікування алкоголізму. Але якщо медикаментозні стратегії купування фізичної залежності від п'ян­ких речовин ідентичні, подібні також і способи сугестивної терапії та психофармакотерапії (за виключенням замісної терапії, доцільність якої є дуже сумнівною), то психологічні стратегії зняття психологічної за­лежності кардинально різняться.

Теоретичні основи соціальної роботи 263

Це зумовлено тим, що в основі розвитку алкогольної залежностілежать патопсихологічні натерпи розвитку та формування особистості, а в основі наркотичної — адиктивиі розлади. Але головна різниця це у визнанні наркозалежності сімейним адиктивпим патерном. Як було зазна­чено вище, у індивіда з адиктивною націленістю поведінки значно зни­жена активність до буденного життя, життя, наповненого вимогами й обов'язками.

Основними методами психокорекції адиктивпої поведінки паркоза-лежиих є екзистаиційпа та сімейна психотерапія. В основу екзистенцій-иого підходу психотерапії паркозалежіюсті покладено вирішення базо­вих екзистеиційпих конфліктів особистості, пов'язаних з такими пробле­мами: 1) змістовністю та безглуздістю існування; 2) життя та смерті; 3) ізоляції від суспільства та втягненпя у спілкування з людьми; 4) свобо­ди, відповідальності, волі, несвободи, залежності.

Умовою терапії є:

а) прийняття клієнта таким, яким він є, а саме емпатійність, безприс­ трасність, відмова від позиції засудження, оцінки щодо вживання нарко­ тиків;

б) щирість — бажання допомогти пацієнту усвідомити власні пробле­ ми, знайти спосіб їх вирішення, а не маніпулювання ним;

в) позитивний погляд на можливість позбавлення від наркотичної залежності в кожному окремому випадку.

Процес психологічного консультування включає в себе спільні роз­думи психолога і паркозалежпого про екзистенціальні кризи, зумовлені неможливістю вирішення одного із перерахованих базових конфліктів.

У процесі психокорекції в ігрових умовах проходить моделювання фрустроваиих життєвих ситуацій, у яких клієнт повинен зорієнтуватись та адекватно відреагувати. Важливим є вироблення навичок комуніка­тивного спілкування та толерантності. Екзистенційпа терапія виходить з того, що "терапія може бути причиною особистісних змін лише пост­ільки, оскільки вона приводить пацієнта до прийняття пової моделі пове­дінки" (А.Веліс).

Криза беззмістовності здатна формувати адиктивпий тип девіаитої поведінки, тому що саме при ній загострюється бажання втечі від реаль­ності шляхом штучної зміни свого психічного стану. Проблема пошуку сенсу життя вміщає у собі роздуми про існування космічного та особис­того сепсу життя. Під першим розуміємо задум, який існує ззовні та вище особистості і обов'язково передбачає деяке магічне чи духовне впорядкування Всесвіту.

264

Деякі психотерапевтичні методики (12 кроків, нсихосиптез) роблятьакцент па ньому аспекті терапії. І хоча екзистепційпа психотерапія не носить релігійно-духовпого характеру, вона придає моральності особис­тості велике значення. Тут принципом виступає положення, що життєві сенси лежать не ззовні, а в всередині людини, що тільки сама особистість здатна визначати зміст та сенс свого життя, тобто являтись суб'єктом, який власне і створює зміст та визначає сенс буття.

Основою на усвідомлення сенсу життя поряд з усвідомленням інте­лектуального, морального, тілесного, духовного самовдосконалення зна­ходиться поняття змістовності життя. Під залучепістю розуміємо вклю­чення девіапта в практичну діяльність, реальну активність в перетво­ренні світу, близького оточення та самого себе. В соціальній роботі це може проявитись в роботі неурядових молодіжних громадських організа­ціях та рухах (додаток — приклад роботи Клубу "Екологічно чиста молодь").

Існуючий гедонічний парадокс: чим більше ми шукаємо задоволення, тим більше воно від пас віддаляється, в терапії наркоманії вирішується наступним чином. По-перше, так як задоволення є другорядним продук­том змісту життя, то і пошуки треба зосередити не на пошуках задово­лення, а па пошуках сенсу (В.Франкл). По-друге, сенс, як і задоволен­ня, повинен матись па меті дотично, а відчуття змістовності та задоволе­ності є продуктом відчуття залученості, включеиості.

Важливим в психокорекції паркозалежпості є також групові психоте­рапевтичні стратегії, які націлені на формування відповідальності. Вони включають п'ять наступних стверджепь-усвідомлень (І.Ялом):

1. усвідомлення того, що життя іноді буває нечесним і несправедливим;

2. усвідомлення того, що неможливо уникнути життєвих страждань та смерті;

3. усвідомлення того, що які б не були в нас стосунки з ближніми, нам належить впоратись з труднощами самостійно;

4. усвідомлення, що зустріч з базовими питаннями нашого буття: життя та смерті, дає нам можливість прожити своє життя більш чесно і менш тривіально;

5. усвідомлення, що саме ми самі несемо кінцеву відповідальність за те, як ми проживемо своє життя, незалежно від того скільки підтримки і керівництва ми отримуємо від інших.

Проблема відповідальності завжди поєднується з проблемою локусу контролю. У иакозалежних переважає екстернальний локус контролю. Такі девіапти схильні вірити в існування зовнішнього контролю за їх

Теоретичні основи соціальної роботи 265

поведінкою, впевнені, що в багатьох обставинах їх життя, і в тому, яквони реагували па них, винні інші люди, випадок, везіння. Найбільш яскраво недостатність суб'єктивного локусу контролю в наркоманів про­являється в ситуаціях пошуку допомоги в позбавленні від наркотичної залежності. Тому вони падають перевагу таким методам психотерапії, при яких відповідальність за результати лікування та корекції лежить па терапевті, і практично 99% пе схильні приймати на себе відповідальність за утримання від вживання.

У процесі сімейної психотерапії проходить становлення в адиктивпій родині оптимальних взаємодій, формування сапогеппих патернів поведін­ки, комунікативної компетентності та толерантності.

На думку В.Петрова, у психотерапевтичній роботі з паркозалежними необхідно виділяти наступні особливості, яких необхідно дотримуватись:

а) недопустимість авторитарної позиції терапевта. Наркоман відмо­ виться від терапії, якщо консультант буде виступати у ролі судді або мораліста;

б) необхідність знання багаточислешшх проблем та аспектів нарко­ манії — фармакологічна дія наркотичної речовини, вдачі, звички, тра­ диції, особливості наркотичної субкультури;

в) поетапність реабілітаційних заходів. Відмова від наркотиків лише перший крок у довгому шляху утримання тверезості. Наркозалежний не здатен змінити вже звичний стиль нетверезого життя в один день. Не­ обхідні час та терпіння, щоб порожнеча, яка з'явилась після відмови від наркотиків, була заповнена.

Протягом останніх років популярністю серед наркозалежних стали користуватись методи агі-теранії, казко-терапії.

Однією із сторін корекції первинної та вторинної паркозалежної поведінки є профілактична робота. Найбільш ефективною вважається програма формування життєвих навичок, а саме:

а) павичок ефективного спілкування, критичного мислення, само­ стійного прийняття рішень, вироблення сталої адекватної самооцінки;

б) павичок "відстояти себе", уникнення ситуацій невиправданого ризику, вмінь робити раціональний життєздоровнй вибір;

в) навичок регуляції емоцій.

З цією метою можуть бути з успіхом використані тренінг як метод активізації сил і волі клієнтів у протидії наркоречовинам.Тому вважаємо за доцільне подати варіант програми профілактики хімічних узалсжиень серед учнівської молоді "Твій вибір", а також примірник тренінгу, які сприяють розвитку та формуванню вищезазначених павичок і можуть

266 Соціальна робота

бути використані психологами, соціальними педагогами, соціальними пра­цівниками центрів соціальних служб, наркослужб та керівниками груп само підтримки паркозалежних та членів їхніх сімей.

Література

1. Белоусов С. Дитячі девіації: причини та наслідки. — С.-Петер­ бург: "Луч" - 1998. - 197с.

2. Берн 3. Игрьі, в которме играют люди. Психология взаимоотно- шеїшй. Люди, которьіе играют в игрьі. Психология человеческой судь- би. - Москва, 1988. - 329 с.

3. Вирджшшя Сатир. Вьі п ваша семья. Руководство по личлостиому росту./ Пер. с аигл. — Москва: Изд-во ЗКСМО — Пресе — 2000. — 167 с.

4. Вирджшшя Сатир. Общая семейпая тераиия./ Пер. с. апгл. — 361 с.

5. М.И.Буянов. Ребепок из пеблагонолучіюй семьи. — Москва: "Про- свещепие" — 1988. — 287 с.

6. Семья в нсихологической консультанті./ Опмт и проблеми иси- хологического консультирования. / Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Стоми- па. - Москва, 1989. - 471 с.

7. Торохтий В.С. Основи психолого-иедагогического обеснечепия работьі с семьей. - Москва: МГСУ, 2000. ч.і. - 185 с.

8. Ю.М. Якубова, Н.В.Лавринепко, М.М. Московка. Батьків не обирають... - Київ.: А.Л.Д., 1997. - 293 с.

Питання для самоперевірки

1. Дати характеристику особам, схильним до вживання паркогеппих речовин.

2. Розкрити мотивацію зловживання паркогенпих речовин.

3. Які психологічні прояви паркогенпої залежності?

4. Назвати основні принципи вибору психокорекцііпгіх методик.

5. Визначити методи психокорекції узалежпої поведінки особистості.

Теоретичні основи соціальної роботи 267