1. Синтаксис як вчення про будову синтаксичних одиниць.

Синтаксис (від гр. sупtахіs — побудова, поєднання, порядок)— розділ науки про мову, який вивчає будову та значення словоспо­лучень і речень, способи та засоби зв'язку між їхніми складовими частинами.

Синтаксис тісно пов'язаний з морфологією. У ньому морфологіч­ні одиниці (частини мови, словоформи) вступають у відношення і зв'язки з іншими словами і в результаті будуються словосполу­чення та речення. У морфології слова розглядаються за їх внутріш­німи ознаками, як вони класифікуються між собою, творять свої форми. У синтаксисі ці ж слова розглядаються з погляду того, якою є їх участь у побудові словосполучень і речень. Самостійні частини мови стають членами речення, службові слова виконують службову роль при членах або частинах речень.

2. Основні ознаки речення. Речення і судження.

Речення — синтаксична одиниця, що виражає думку про реальні, бажані, можливі явища дійсності, відзначається смисловою та інтонаційною завершеністю. Характерною особливістю речення є наявність у ньому граматичної основи — одного або двох головних членів.

Речення класифікується за різними ознаками.

1. За метою висловлювання.

• Розповідні, у них про щось або когось розповідається, щось описується.

• Питальними називаються речення, у яких є питання, що вимагають відповіді співрозмовника або спонукають його до роздумів.

• Спонукальними є речення, у яких виражається спонукання до дії, наказ, вимога, заборона, порада, заклик, побажання.

2. За емоційністю висловлювання.

— Неокличні: Мені дуже подобається рання осінь.

— Окличні: Яка чудова пора —рання осінь!

3. За кількістю граматичних основ.

— Прості (з однією граматичною основою).

— Складні (з двома або більшою кількістю граматичних ос­нов).

4. За характером граматичної основи.

— Двоскладні (з підметом і присудком).

— Односкладні (з одним головним членом).

5. За наявністю другорядних членів.

— Непоширені (без другорядних членів).

— Поширені (з другорядними членами).

Речення і судження становлять діалектичну єдність, що випливає з єдності мови й мислення, граматики і логі­ки, але не є тотожними, мають власну специфіку.

Основною одиницею мислення є судження. Воно тричленне, складається з суб'єкта, предиката і зв'язки. Судження завжди виражається реченням і буває ствер­джувальним або заперечним, Специфіка речення і судження виявляється в тому, що:

— судження завжди є реченням, а речення не завжди виражає судження;

— судження — логічна категорія, а речення — мовна;

— істинність судження завжди перевіряється практи­кою;

— одне судження може виражатись різними речення­ми;

— судження завжди трикомпонентне (суб'єкт, преди­кат і зв'язка), а речення складається з головних і друго­рядних членів;

— у судженні завжди наявні два головні члени, а ре­чення може складатися й з одного або взагалі бути не членованим;

— граматичний підмет речення і суб'єкт судження мо­жуть не збігатися, оскільки суб'єкт може виражатися фор­мою непрямого відмінка, який із синтаксичного погляду є додатком.