- •1. Синтаксис як вчення про будову синтаксичних одиниць.
- •2. Основні ознаки речення. Речення і судження.
- •3. Види синтаксичного зв'язку між словами у словосполученні.
- •4. Типи словосполучень за структурою: дієслівне, іменникове і т.Д.
- •5. Просте і складне словосполучення.
- •6. Синтаксичні відношення між компонентами словосполучення: атрибутивні, об'єктні, обставинні.
- •7. Словосполучення і його основні ознаки.
- •8. Основні положення лінгвістичної теорії словосполучення.
- •9. Речення і його основні ознаки.
- •10. Узгодження - спосіб підрядного зв’язку у словосполученні.
- •11. Прилягання — спосіб підрядного зв’язку у словосполученні.
- •12. Керування - спосіб підрядного зв’язку у словосполученні.
- •13. Порядок слів у словосполученні та реченні.
- •14. Просте й складне речення.
- •15. Складносурядні речення.
- •16. Сполучники в складносурядних реченнях.
- •17. Пунктуація в складносурядних реченнях.
- •18. Складнопідрядні речення.
- •19.Проблема класифікації складнопідрядних речень. Принципи класифікації.
- •20 Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.
- •21. Складнопідрядні речення і підрядними означальними.
- •22. Складнопідрядні речення і підрядними обставинними.
- •23.Безсполучникові складні речення. Розділові знаки в складних безсполучникових реченнях.
- •24.Складні речення з сурядністю й підрядністю.
- •25.Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •26.Вставні слова, словосполучення й речення.
- •27. Відокремлені додатки.
- •28.Відокремлені обставини.
- •29.Відокремлені узгоджені й неузгоджені означення.
- •30.Відокремлені прикладки.
- •31. Речення з однорідними членами.
- •32. Актуальне членування речення.
- •33. Називні речення. Генетивні речення.
- •34. Безособові речення.
- •35. Означено-особові речення.
- •36. Неозначено-особові речення.
- •37. Узагальнено-особові речення.
- •38. Односкладні та двоскладні речення.
- •39. Обставини .Типи обставин.
- •40. Прямі та непрямі додатки.
- •41. Прикладка як різновид означення.
- •42. Узгоджені та неузгоджені означення.
- •43. Другорядні члени речення.
- •44. Складений іменний присудок.
- •45. Складений дієслівний присудок.
- •46. Простий дієслівний присудок.
- •47. Головні члени речення.
- •48. Просте двоскладне речення
8. Основні положення лінгвістичної теорії словосполучення.
Обґрунтування лінгвістичних засад вивчення словосполучень у школі дає змогу зробити такі висновки.
1. Дотепер не існує загальноприйнятої концепції підрядних зв’язків. Викладена концепція відрізняється від інших тим, що в ній найпослідовніше реалізовано положення про синтаксичну форму як єдність засобу і передаваного ним змісту. Це дає змогу з’ясувати, що треба знати, щоб правильно визначити форму залежного слова. А це принципово важливо для викладання української мови як рідної, як нерідної і як іноземної.
2. Засоби зв’язку в словосполученнях традиційно узагальнюються в три типи: узгодження, керування і прилягання. Суть і відмінності цих трьох типів зв’язку можна зрозуміти, якщо визначити таке: 1) як виявити головне і залежне слово в словосполученні і 2) які відомості є необхідними і мінімально достатніми для того, щоб визначити морфологічну форму залежного слова (тобто вибрати потрібну словоформу залежного слова).
3. Прилягання серед інших типів зв’язку посідає особливе місце: якщо узгодження і керування характеризуються власними, спеціалізованими саме для цих типів показниками зв’язку, то прилягання таких специфічних показників не має; якщо узгодження є зв’язком власне граматичним (синтаксичним), керування – зв’язком лексико-синтаксичним, то прилягання може бути чисто смисловим неформальним зв’язком.
4. Сполучуваність слова може визначатися категоріальним значенням слова як частини мови (частиномовна сполучуваність). Іменники, що виражають предметність, здатні поширюватися словоформами з ознаковим значенням. Дієслова, називаючи дію, стан, здатні поширюватися словоформами (прислівниками й іменниками), що характеризують дію з точки зору місця, часу, причини, мети, якісної характеристики. Якісні прикметники здатні сполучуватися з прислівниками міри і ступеня. Однак ці можливі сполучуваності реалізуються регулярно тільки у зв’язку з певною комунікативною настановою висловлення.
5. Словосполучення із зв’язком узгодження, керування, прилягання можуть вивчатися як в структурі речення, так і ізольовано.
9. Речення і його основні ознаки.
Речення — синтаксична одиниця, що виражає думку про реальні, бажані, можливі явища дійсності, відзначається смисловою та інтонаційною завершеністю. Характерною особливістю речення є наявність у ньому граматичної основи — одного або двох головних членів.
Речення класифікується за різними ознаками.
1. За метою висловлювання.
Розповідні, у них про щось або когось розповідається, щось описується.
Питальними називаються речення, у яких є питання, що вимагають відповіді співрозмовника або спонукають його до роздумів.
Спонукальними є речення, у яких виражається спонукання до дії, наказ, вимога, заборона, порада, заклик, побажання.
2. За емоційністю висловлювання.
— Неокличні: Мені дуже подобається рання осінь.
— Окличні: Яка чудова пора —рання осінь!
3. За кількістю граматичних основ.
— Прості (з однією граматичною основою).
— Складні (з двома або більшою кількістю граматичних основ).
4. За характером граматичної основи.
— Двоскладні (з підметом і присудком).
— Односкладні (з одним головним членом).
5. За наявністю другорядних членів.
— Непоширені (без другорядних членів).
— Поширені (з другорядними членами).