118 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 119

кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого — потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань па жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю.

Рис. 1. Цикл насильства у сім'ї

На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один — індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояс­нюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокуль-турпий підхід розглядає проблему більш широко — у контексті соціаль­ної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї перева­ги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і па впутрішньосімейні відносини.

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину до­машнього насильства. А. Бопдаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та іншими науковцями було запропоновано безліч мікро — і макротеорій — від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінно­стей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між по­слідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну при­чинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства

таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розча­рування, агресивність, алкоголізмі психопатологія. Прихильники теорії соціальної причинності X. Вільфінг, Р. Джиллес зосереджують увагу па культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соц­іальній структурі, домінуючій ролі чоловіків.

З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціаль-ио-психологічпі фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алко­голізм і споконвічну прихильність до насильства [11,107].

Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед про­блем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жор­стокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій ме­дичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хро­нічним занепокоєнням невирішепими проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.

Проведений вчепим Н. Ф. Бердпикович аналіз теорій, що пояснюють природу зневажливого ставлення і насильства в сім'ї, дозволив виділити три найбільш часткових підходи до даної проблеми: ситуаційна модель, теорія соціальних змін, модель символічної взаємодії [12].

Ситуаційна модель виходить з того, що ймовірність виникнення аг­ресії визначається тривалістю й інтенсивністю впливу визначених ситуа­тивних і структурних змінних. Окрім вказаних факторів і причин до них також відносять наявність комунікативних труднощів (наприклад, з ма­ленькою дитиною), а також фактори, що співвідносяться з особистістю опікуна (життєва криза, синдром "згоряння" та іл.).

В основі теорії соціальних змін ("насильство, породжуване залежні­стю") лежить ідея про те, що процес соціальної взаємодії представляє собою послідовну зміну заохочень і покарань, коли люди в процесі спілку­вання з іншими намагаються збільшити частку одержуваних ними наго­род і знизити кількість покарань, що випадають їм. Оскільки недієздатні члени родини (маленькі діти, інваліди і старі) більш безпомічні, залежні і вразливі в порівнянні з іншими членами родини, вони будуть мати менше альтернатив при виборі моделі наступної взаємодії, що дозволяє агресору демонструвати насильницьку поведінку, тому що імовірність "одержання здачі" невисока.

У результаті застосування тих чи інших підходів вітчизняні (І. М. Т-рубавіна, А. Бопдаровська, Л. Алєксєсва та ін.) та закордонні дослідни-

120 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 121

ки (X. Вільфіпг, Дж. Барнз та ін.) емпірично одержали деякі характери­стики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі ви­діляються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

^ насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

^ психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

^ ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

^ насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повто­рюване явище;

^ потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціал­ізованих організаціях;

^ частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною прина­лежністю;

рівень освіти не корелює з частотою насильства;

питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька —

10— 15%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;

^ насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

^ сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтво­рення його в наступних поколіннях [13].

Як показали дослідження М. Асапової, М. Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорід­ний, але в них є спільні психологічні риси, такі, як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе па місце іншого але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів і чут­ливість, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції. Цс в переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, небажані емоції як би застрягають у них, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві, образи, коли причини, що їх виклика­ли, давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання. У більшості випадків схильні до насильства

жорстокі люди впливають на оточуючих людей, а не намагаються при­стосуватися до них, залишаючись у рамках свого "Я", і в цілому їхні адаптаційні здібності знаходяться па досить низькому рівні. Тому можна констатувати, що суб'єктивна прийнятність насильства і готовність до насильницьких дій є результатом тих чи інших перекручувань процесу соціалізації.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають па прояви насильства. Проте якими б не були причини насиль­ства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насиль­ства найчастіше неспроможна справитися самостійно.

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціаль­них працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується па характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нане­сення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насиль­ницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

З правової точки зору фізичне насильство — це реальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомофізі­ологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, хо­лодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин і т.п., а також вилив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.

Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм:

■/ зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки і т.п.);

•^ пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасливих випадків.

Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини:

•/ страх фізичного контакту з дорослими;