164 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 165

Потім, якщо заяву прийнято, особа, що проводить дізнання, або слідчий вирішують питання про порушення карної справи або про відмо­ву про її порушення. У цьому випадку дії працівників правоохоронних органів, пов'язаних із незаконною відмовою, також можуть бути оскар­жені у прокуратурі.

Крім цього, особа, потерпіла від насильства у родині, мас право подати заяву до суду у порядку приватного звинувачення. Зараз це технічно та психологічно складна процедура, що вимагає певного освіт­нього рівня особи, що подає заяву. У перспективі — створення спеціаль­них сімейних судів, яке планується у ході судової реформи, допоможе вирішити роблему та спростити процедуру звернення до суду у порядку приватного звинувачення. Велике значення у розслідуванні злочинів, скоєних у родині, мають різного роду експертизи, що проводяться відпо­відними спеціалістами (судовими медиками у спеціалізованих лаборатор­іях) тільки після порушення карної справи па підставі мотивованої по­станови слідчого чи прокурора. До них належать: судово-медична, судо-во-біологічиа, хімічна, исихолого-психіатричпа та ін. (у залежності від обставин справи). Часто саме даиі експертизи й будуть складати докази у тій чи іншій справі.

Велике значення у боротьбі із насильством має попереджувальна та профілактична діяльність органів соціального обслуговування населення. Карпе законодавство викопує каральну функцію, воно орієнтоване більшою мірою на покарання, а не па виховання. Але щоб подолати насильство у родині, одних карних заходів не вистачає; потрібна серйоз­на робота у сфері профілактики та виховання, яку й покликані викону­вати інститути падання соціальної допомоги родині.

Короткий огляд діючого законодавства, спрямованого па подолання насильства у сім'ї, доводить, що воно дуже різпосторонпьо регулює ці правові відносини. Проблема полягає у недоліках практики застосування діючого законодавства, у прогалинах, пов'язаних із діяльністю право­охоронних органів, у недостатньому усвідомленні громадянами своїх прав та невмінні відстоювати їх у судочинстві.

Насильницькі та образливі моделі поведінки і дій

Соціальпо-иедагогічна та психо­логічна превенція насильства у сім'ї мусить засновуватися на тому посту­латі, що насильство у сім'ї — це соц­іальне явище, що характеризується взаємоиов'язаністю та взаємо-нро-никненням різних його аспектів (фізичного, сексуального, економічного,

психологічного). Часто насильство виявляє себе як комбінація фізично­го, сексуального або емоційного скривджеппя. Нижче подаються окремі приклади із діапазону жорстокого ставлення, приниження та несправед­ливості. Цей список включає моделі поведінки та дії, котрі за Конвен­цією прав людини вважаються насильницькими та образливими. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, достатньо з'ясувати такі випадки насильства: коли хтось дитину штовхає, наносить ляпаси, стусани та удари кулаками; жбурляє предмети; погрожує зброєю та наносить рани; фізично перешкоджає їй при спробі вийти з будинку, зачиняє дитину у приміщенні; залишає одну у небезпечних місцях; відмовляється допомог­ти; якщо дитина хвора, перешкоджає спробам звернутися за медичною допомогою; не дає заснути у ночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків; братів та сестер; погрожує скривдити рідних або друзів.

Сексуальне насильство: поводження із дитиною як із сексуальним об'єктом; примушення роздягатися проти волі; примушення до статевого акту роти волі дитини, зґвалтування її; здійснення статевого ак±у із особливою жорстокістю; примушення до статевого акту після биття; примушення дивитися та повторювати порнографічні дії.

Емоційне ображання: постійно дитину принижують, несправедливо кривдять, ображають (наприклад, говорять, що дитина надто товста, худа, дурна й т. іи.); Ігнорують почуття дитини; насміхаються над II переконаннями не звертають уваги па ніжні почуття дитини; забороня­ють виходити на вулицю гуляти із однолітками; маніпулюють особисті­стю дитини, використовуючи при цьому неправду та незгоду; ображають її рідних та друзів. Психологічний та економічний тиск:

• сварка, перепалка, непристойна поведінка, вживання нецензурних слівта погрозливих жестів, постріли;

• критика (висловлюють, принижують, знущаються, звинувачують, піддають критиці);

• погрози (вербальні та певербальпі, прямі та опосередковані);

• домагання (прихід у гості без запрошення, дзвінки, переслідуван­ ня,перевірки, хвилювання жертви на людях; залишаються, якщо просять піти; заважають па роботі);

• ізоляція (перешкоджають спілкуванню з друзями та іншими людь­ ми, критикують друзів, звинувачувальні коментарі, небажання догляну­ ти за дітьми, якщо жінка мусить іти на роботу чи кудись їхати);

• вживання тактики тиску (змушувати жінку приймати якісь рішен­ ня, звинувачувати та тиснути, щоб вона відчула свою провину, часто

166 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 167

похмуре обличчя; погрози розправи за умови, що жінка матиме з кимось сексуальний зв'язок; позбавляти фінансової підтримки, маніпулювати дітьми, намовляти друзів проти неї);

• економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки,з- ііяття грошей Із рахунку жертви та витрачення їх па себе, використову­ вання правової системи проти жертви, витрачення грошей па алкоголь та наркотики);

• проголошування "правди", яка має суб'єктивне становище та виз­ начення поведінки жертви;

• брехня, приховування інформації, неправдивість; відмова брати участь у процесі виховання дітей, не виконання сімейних обов'язків;

• стримування емоцій (не надавати підтримки, не приділяти уваги, не говорити компліментів або не виявляти поваги до почуттів, думок чи прав жертви). Не показувати своїх почуттів, окрім гніву;

• відсутність турботи про себе, зловживання наркотиками чи алко­ голем, пізнє повернення додому, безглузда поведінка;

• робити теж саме із своїми дітьми;

• інші форми насильства та маніпуляції.

Головні поняття, форми сімейного

насильства та типи насильників

Необхідно також визначити й інші по­няття, що стосуються цієї проблематики. — Залежний член сім'ї — непов­нолітній член родини; член сім'ї, нездат­ний внаслідок похилого віку, інвалідності, хвороби, матеріальної залежності від інших членів родини захистить себе від насильства.

— Насильство у сім'ї — усякі навмисні дії одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права та свободи члена сім'ї як громадянина і шкодять його фізичному, психічно­му чи моральному здоров'ю, а також розвитку дитини.

Насильство у сім'ї може мати форми фізичного, сексуального, псих­ічного та економічного виливу і прииеволення.

1. Фізичне насильство у сім'ї — навмисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену із його родинного оточення побоїв, тілесних ушкод­ жень; позбавлення волі, житла, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, Що можуть викликати у постраждалого смерть, порушення фізич­ ного й психічного здоров'я, нашкодити його честі та гідності.

2. Сексуальне насильство у родині — посягання одного члена роди­ ни на статеву недоторканість іншого члена, а також Інші дії по відио-

шепшо до неповнолітнього, які порушують його психосексуальний роз­виток.

3. Психічне насильство у сім'ї — навмисне приниження одним чле­ ном родини честі та гідності Іншого або спонукання його шляхом погроз образ, шантажу до скоєння дій, які являють собою небезпеку для життя потерпілого, шкодять його здоров'ю чи призводять до порушенні психічного розвитку неповнолітнього члена сім'ї.

4. Примус — фізичний чи психічний вилив па члена сім'ї з метою змусити його нашкодити своєму життю, здоров'ю, погодитись на пору­ шенні його статевої недоторканості, скоїти протиправні дії, які принижу­ ють його честь та гідність .

5. Об'єкти захисту від насильства у родині — життя, фізичне та психічне здоров'я, статева недоторканість осіб, які є членами родини, а також розвиток дитини.

6. Попередження насильства у сім'ї — система соціальних і спеціаль­ них заходів по усуненню причин та умов, які сприяють скоєнню насиль­ ства у родині (профілактика), заходів із припинення насильства, яке готується або яке уже розпочалось (припинення), притягнення до відпо­ відальності осіб, які впині у скоєні насильства у родині, а також їх наступна реабілітація.

7. Реальна загроза скоєння насильства у сім'ї — загроза скоєння одним членом родини по відношенню до іншого члена навмисних дій, якщо є реальні підстави небезпеки виконання такої загрози.

8. Сім'я — це група осіб, пов'язаних між собою шлюбом, народжен­ ням, фактом усиновлення (удочеріння) та іншими формами прийняття дітей па виховання, котрі разом мешкають, ведуть спільне господарство та мають взаємні права та обов'язки.

До членів сім'ї належать:

• подружжя; батьки;

• батьки (мати, батько) та дитина (діти);

• усиновителі (усиновитель) та усиновлений (узята за дочку);

• дід (бабуся) та внук (онука);

• вітчим (мачуха) та пасинок (пасербиця);

• брати і сестри;

• фактичні вихователі та вихованці.

Членами родини визнаються також й інші особи, які разом мешка­ють, ведуть спільне господарство, турбуються один про одного.

У найпростішому вигляді можна змоделювати таку структуру акту насильства:

168 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 169

1. Об'єкт, що скоює насильство (його важливі характеристики: стан та причини, які спонукають до насильницької поведінки; актуальні по­ треби);

2. Об'єкт, на який спрямоване насильство (у тому числі стан та причини, котрі спонукають до віктимпої поведінки актуальні потреби);

3. Конфліктне джерело, як предмет, що належить об'єкту насиль­ ства, па який спрямовані "потреби" об'єкта насильства;

4. Ситуація, яка відображає об'єктивні та суб'єктивні умови насильства;

5. Безпосередньо акт насильства;

6. Продукти та наслідки насильства.

Якщо говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч па тих же рівнях, що І вказані джерела насильства. В залеж­ності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня при­чин, які призводять до насильства, можна виділити такі "типи" насиль­ників:

1. "Насильпик-мораліст", який керується надмірними Індивідуальни­ ми та особпетісними мотивами при скоєнні насильства. До цього типу належать "соціально виправдані" випадки насильства (воїнський при ви­ конанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального завдання і т. іп.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначають­ ся в тому випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере па себе роль захисника, месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Осно­ вою такого насильства є, перш за все, усвідомлення власне ідентифіка­ ція із потребами групи та її правами (держави, народу, нації, етносу набутим у класу і т. іп.);

2. Насильник — цинік", який керується постійними егоцеитричиими- мотивами нри скоєнні насильства. Соціально виправданих форм насиль­ ства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає можливості розвитку морально-цішіісних структур. Це тин, який здатний добре маскувати свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації, власної самореалїзації та соціалізації;

3. "Насильник — маргінал", який керується гедоністичними та марг­ інальними мотивами при скоєнні насильства. Це соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої ем- патії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого

тину належать особистості — деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфаптилізація і т. іп. До такого типу належать особи — деградан­ти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: ал­коголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти іі т.іп.

4."Патологічний насильник", який здійснює насильницькі дії під впли­вом головної психопатологічної детермінанти (мапіяки-паснльпики із гли­бокими иатологіями особистішого, емоційного та інтелектуального роз­витку — розумово відсталі, егалектоїдні, експлозивні, істеричні, ши-зоїдні форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. іп.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити пі ля­хи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, иревенції насильства. Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке є засвоєним та соц­іальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи иревенції насильства.

Шляхи превенції насильства

Превепція насильства може здійсню­ватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превен-цію насильства можна говорити двопла-пово: зміст (загальна і педагогічна иревенція) та рівень (первинна, вто­ринна та третинна превепція).

Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних ме­ханізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних дже­рел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспіль­ної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін. По-дру­ге, ліквідація соціально- економічних джерел насильства — забезпечен­ня пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна нревеиція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання. Вторинна нревепція насильства передбачає створен­ня умов для соціального відтворення насильства у суспільстві. Це систе­ма виховання та освіти суспільства. Засобами розв'язання цієї проблеми є громадські інститути, які прямо або опосередковано впливають па ста­новлення особистості, її соціалізацію та розвиток. Таким інститутом є

170 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 171

система виховання, яка здатна формувати психотравмами (реактивні пси­хози, афекти. Важкі психічні стани, які викликані фрустраціями основ­них потреб і т. ін.). Особистість у межах відповідних державних та соціальних програм. Інститут сім'ї у межах якого закладаються певні стандарти поведінки і напрямок розвитку людини. Інститути культури та інформації, які здійснюють активний вплив па людину. І особливо необ­хідно говорити про соціально-педагогічні інститути формування гумані­стичних основ людини. Так, здається, величезну, роль сім'ї, яка є най­важливішим інструментом побудови людської особистості не до кінця представлена у превентивній роботі. Значне місце належить "субкуль-турпим" виливам. До них, насамперед, належать виливи масової культу­ри, в якій формується певний агресивний стиль, культ сили, а то й відкритий стиль насильства. Напевно, суспільство ще не "оцінило" вплив агресивної кінопродукції на формування молодшого покоління.

Вторинна педагогічна превепція спрямована на виявлення певних тен­денцій у розвитку насильства, а зміст його — на своєчасне попереджен­ня та редукцію цих тенденцій.

Третинна превепція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних же форм насильства. Третинна педагогічна превепція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості , що відповідають насильницькій психології.

Методологія та методика иревенції насильства відносно формування гуманістичних особистіших рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитив­ними регуляторами можна вважати такі, що сприяють активізації життє­діяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти — честь, гідність і т. ін.) Негативними регуляторами є формування усвідомлення відповідальності та наслідків насильницьких дій, формування негативних почуттів відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.

Педагогічна превенція може вирішувати певні педагогічні та психо­логічні завдання. До актуальних педагогічних завдань можна віднести, перш за все формування ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до явищ та негативних почуттів — страху, сорому й т. ін. у ставленні до насильства.

Актуальними психолого-педагогічними завданнями є: подання его­центризму і розвиток емпатійиих якостей, формування асертивпих та

егоцентризму гуманістичних комунікативних якостей, адекватної самооц­інки, самоконтролю і ості до саморозвитку, розвиток критичності, соц­іальної адаптованості й індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань і т. ін.

Література

1. Батьків не обирають... (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні), К.: А.Л.Д. , 1997.

2. Бопдарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001.

3. Громадська програма запобігання насильству в сім'ї. — Проект "Гармонія", Львів, 2000.

4. Жестокое обращєиие с детьми и детская заброшепость. — М., 1991.

5. Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навчальио-методичпий посібник — К.: УДЦССМ, 2001.

1. Конвенція про права дитини. — К., 1995

6. Корнієико І., Пачковський Ю. Насильство у молодіжному середо­ вищі та основні причини, що його породжують// Практична психологія та соціальна робота. — 2002. -№ 7.

7. Максудов Р.Р., Флямер М.Г. Зашита от насилия в семье: пробле­ ма, разработки и запуск комплексної! социальпой технологи // Соци- альиьіе работники за безопасность в семье. / Под ред. М.И. Либораки- иой. — М.: Редакциошю-издательский комплекс Русанова, 1999.