Розділ і

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Глава 1. Соціальна робота як практична діяльність

/. Взаємозв 'язок соціальної політики і соціальної роботи

Соціальна робота є прямим відображенням суті соціальної політики, яка охоплює численні і різноманітні аспекти життя. Безперечно, що соц­іальна політика, як наукова галузь і навчальна дисципліна, є передумо­вою розгортання соціальної роботи, оскільки науковці вбачають у соц­іальній політиці перш за все, регулятор соціальних процесів, перетво­рень. Проте, щоб соціальна робота, як практичний прояв соціальної пол­ітики, стала конкретною проблемою і набула соціально значущої та дер­жавної ваги, в державі потрібне соціальне замовлення.

Різні науковці по-різному тлумачать поняття "соціальна політика" як базове поняття стосовно соціальної роботи. Так, скажімо, А. Райкевич зазначає, що соціальна політика — це цілеспрямована діяльність держа­ви та інших суб'єктів у галузі формування умов життя населення та міжособистісних відносин [1,7]. По-іншому розуміє соціальну політику Я. Роснер, який вбачає серед завдань соціальної політики і таку, як "перебудову соціальної структури суспільства". Водночас він наголошує на тому, що метою соціальної політики має бути задоволення потреб особистості, і цьому повинні підпорядковуватись усі інші заходи соц­іальної політики [1,17].

Російські вчені (В.Афанасьєв, Ю.Волков, С.Шаталіи) вважали, що до сфери соціальної політики варто відносити такі питання, як забезпе­чення матеріального добробуту народу, підвищення його культури, гро­мадської свідомості й активності, поглиблення демократії та прогресив­ний розвиток соціальної структури суспільства [2, 396].

Український соціолог О.Якуба також пов'язує можливість вирішен­ня соціальних проблем із зміною статифікаційної структури українського суспільства, оскільки це дозволяє уточнити чимало позицій, які відобра­жають зміст соціальної політики [3, 145].

Виходячи з висловлених міркувань, можна стверджувати, що соц­іальна політика як регулятор має такі складові: суб'єкти, які розробля­ють і впроваджують соціальні програми; об'єкти, які підлягають регулю­ванню, корекції; канали, засоби впливу суб'єктів па об'єкти [4, 12].

Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її "больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функціо­нування її структурно-функціональної моделі, яка включає кілька важ­ливих компонентів:

• об'єкт соціальної політики і соціального управління (соціальна сфера і соціальні процеси);

• функції управління;

• методи управління;

• ресурси на соціальні потреби;

• суб'єкти управління;

• системи інформаційно-аналітичного забезпечення.

Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характе­ру па різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соц­іальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забез­печенні сприятливих умов для розвитку особистості, її соціального само­почуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації творчих мож­ливостей і здібностей, які в кіпечпому результаті справляють позитив­ний вилив па ефективність інших видів діяльності особистості.

Досягненні збалансованості у соціальній сфері, зняття соціальної де­формації і своєчасне розв'язання соціальних конфліктів — це і є змістом соціальної політики як па рівні держави, так і на рівні регіонів. Тому в її організації органи управління різних рівнів повинні мати вплив па хід соціальних процесів згідно з окресленими цілями. Звичайно, у праців­ників, котрі працюють у соціальній сфері, може з'явитися запитання: які умови необхідні для отримання оптимального результату, досягнення соціальної стабільності, збалансованості всіх елементів соціальної сфе­ри, а отже, забезпечення гідного життя громадян у різних регіонах. Таких складових є кілька:

10

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

11

1. 

   наявність ресурсів на соціальні потреби;

2. надійність концепції соціального захисту і підтримки населення, соціального управління (системи соціального управління);

3. налагодженість інформаційно-аналітичної системи управління соц­ іальними процесами, коли функція соціального управління фіксується, уточнення в результаті соціальної діагностики, виявлення "больових то­ чок" і застосовується вся сукупність методів самоуправління (прогнос­ тичних, соціальпо-технологічних, адміиістративпо-нравових, соціологіч­ них тощо);

4. всі суб'єкти соціального управління рівномірно розподіляють функції управління між відповідальними органами; адекватно реагують на соціальні процеси за допомогою сукупності методів управління; го­ ловні управління координують роботу відповідно до досягнень соціаль­ них цілей.

Побудова моделі і визначення "білих плям" у соціальній політиці, базується на системі показників, які слід класифікувати за сферами жит­тєдіяльності об'єкта соціальної роботи.

Перша сфера — виробничо-технологічна:

• надійність технологічних систем (суб'єктивні показники);

• надійність технологічних рішень (суб'єктивні показники);

• надійність економічного становища підприємства, установи, соц­ іального інституту (суб'єктивні показники);

• надійність управління відповідною структурою (суб'єктивні по­ казники);

Друга сфера — професійно-трудова:

— професійна надійність (кваліфікація, стаж роботи за спеціаліза­ цією, виступають як суб'єктивні показники);

— задоволення працею (суб'єктивні показники). Третя сфера — соціально-побутова:

• соціально-иобутове влаштування (здоров'я, соціальний захист, пільги тощо — це об'єктивні показники);

• задоволення соціально-побутовим аспектом життя (суб'єктивні по­ казники).

Четверта сфера — соціально-політична:

• державна підтримка підприємства, установ тощо (об'єктивний по­ казник) ;

• можливість колективу приймати рішення (суб'єктивний показник);

• громадська думка з приводу стану і перспектив розвитку органі­ зації (суб'єктивний показник).

П'ята сфера — культурно-духовна:

• культурпо-освітпіп рівень (суб'єктивний показник). Шоста сфера — морально-психологічна:

• виявлепість, надійність на майбутнє (суб'єктивний показник);

— високий професіоналізм і готовність викопувати технологічні ви­ моги у будь-яких ситуаціях;

• психологічна стійкість особистості до різних соціальних аномалій. Сьома сфера — соціальна:

• єдність колективу, згуртованість;

• чисельність мікрогруп;

— співпадання нормативної і реальної соціальних структур у мікро- соціумі.

Сьогодні, як стверджують соціологи, створює собі дорогу теорія "природного права" па розвиток і реалізацію людиною своїх здібностей до творчого мислення і творчої діяльності. Безперечно, кожна людина реалізує те, що в ній закладено природою, і не більше, а якщо закладено більше, то це стає не лише її особистим надбанням, але і благом для всіх у процесі досить різноманітного й універсального в умовах інформацій­ної цивілізації людського спілкування [5].

Щоб вести мову про соціальну роботу, її зміст і функції, доцільно сказати, що сьогодні ми маємо перевернути піраміду захисту і індивіду­альної і соціальної суб'єктивності людини, де особистість і соціальне середовище, яке їх оточує, — є єдиним цілим. При цьому не особистість функціонує заради середовища, а останнє повинне засобами своєї орган­ізації створювати умови для розвитку життєвих сил людини. Таку пірам­іду прогнозує С.Григор'єв, в якій соціальне середовище й особистість перебувають у діалектичному взаємозв'язку [6].

12

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 13

Смисл соціального соціуму полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, остання ж реалізує свої життєві сили через соціальну організацію, соціальне середовище.

Сама держава делегує своїм соціальним інститутам, організаціям, ок­ремим особистостям ряд функцій по управлінню і розпорядженню влас­ними справами, скорочує методи політичного тиску і розширює сферу правового, духовпо-культурного, штелектуальио-інформаційпого впливу на громадян.

В останні роки все частіше постає питання про обумовленість соц­іальної роботи соціальною політикою держави, оскільки зміст і спрямо­ваність останньої служить не лише змістовою, але й організаційною ос­новою соціальної роботи, викопуючи водночас надзвичайно важливу ме­тодичну функцію стосовно до останньої.

Спираючись на законодавчу базу і нідзакоіші нормативно-правові акти, різні структури органів державного управління, соціальна політика прагне створити передумови для адаптації людини до умов життєдіяль­ності, які постійно змінюються у часі і просторі.

Без сумніву, соціальна політика не може бути оформлена гарними гаслами і деклараціями, вона, перш за все, має врахувати інтереси і потреби соціальних, професійних, національних, різновікових і різноста­тевих груп населення. І чим глибше будуть вивчені і усвідомлені життєві потреби населення, умови й можливості їх реалізації, тим точніше і по­вніше вони будуть представлені у завданнях соціальної політики, а отже, більш успішно вирішуватись у практиці. Тобто, можна сказати, що соц­іальна політика (як методологія) і соціальна робота (як практика) — це дві взаємообумовлені, взаємодіючі сторони, які включають пауково-пізиа-вальпий і іірактично-оргапізаційпий компоненти [1, 48-49].

Науково-пізнавальний компонент соціальної політики виступає як ре­зультат аналізу й осмислення потреб, які з'явилися у суспільстві, тен­денцій розвитку соціальних процесів як узагальненою результату й оцінки попереднього етапу соціальної політики. Це дає змогу органам державного управління виробити концепцію соціальної політики і формулювати її го­ловні завдання й напрямки, які проявляються у соціальній роботі.

Практично-організаційний компонент соціальної політики держави по­в'язаний безпосередньо з реалізацією концептуальних положень і стратег­ічних завдань. Саме названий компонент дозволяє глибоко усвідомити зміст соціальної політики й умови її реалізації; підбір і розстановку кадрів для вирішення окреслених завдань; визначення функцій виконавців, їх

повноважень і відповідальності, наявність ресурсів і засобів; координація зусиль і дії у реалізації завдань; поетапне виконання завдань.

Водночас слід зазначити, що, у свою чергу, соціальна робота з її розгалуженою структурою органів управління у різних регіонах, з широ­кою мережею центрів соціальної допомоги населенню здійснює досить активний вплив па соціальну політику. Вбираючи в себе практично-оргаи-ізаційний компонент соціальної політики держави, вона забезпечує ре­альність останньої, перевіряє її життєздатність. У цьому і проявляється діалектика взаємодії соціальної політики і соціальної роботи, хоча соц­іальна робота за своїм змістом значно багатша за соціальну політику, більш динамічна, рухливіша, і в той же час вона періодично визнає більшу стійкість і визначальний характер соціальної політики.

Література

1. Социальпая политика (Сост. и рєд. А.Райкевич. — М.: Прогресе, 1977.

2. Волков Ю.Е. Достижения и задачи социальной политики. — Там же. - С.366-369.

3. Якуба О.О. Зміни в соціальио-класовій структурі українського суспільства та соціальна політика // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегія адаптації населення. 36. статей. — К.: НТФ "Студ- цептр", 1998. - С.145-148.

4. Яременко О.О. Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів // Український соціум: Соціологічні дослідження та моніторинг соціальної політики. — К.. 2002. - №1. - С.9-20.

5. Абдеев Р.Ф. Философия ипформациошгай цивилизации. — М.: Прогресе, 1994.

6. Григорьев С.И., Ивапов В.Н. и др. Социальньїе техпологии. — Барнаул: АГУ, 1999.