Питання для самоперевірки

1. Розкрити причини сімейпогопасилля.

2. Види насильства над дітьми.

3. Особливості психолого-педагогічпої роботи з дітьми, які зазнали сімейного насильства.

4. Назвати загальні індикатори, що свідчать про те, що дітииа зазна­ ла насильства.

5. Напрями щодо попередження насильства у сім'ї.

5. Деякі технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу

Дитячі будинки сімейного типу (ДБСП) почали створюватися в Ук­раїні в 1989 році і за цей період пройшли чималий шлях свого розвитку. По-перше, розроблена законодавча і нормативна база в Україні, які ре­гулюють діяльність ДБСТ; по-друге, здійснено вивчення сучасного вітчиз­няного досвіду ДБСТ; по-третс, поступово відбувається впровадження досягнень зарубіжної науки і досвіду функціонування ДБСТ.

Аналіз першої позиції дозволяє стверджувати, що в Українському законодавстві формується правова соціальио-захисна концепція дитячих будинків сімейного типу, суть якої полягає у визначенні ДБСТ як систе­ми, спрямованої па мінімізацію суперечностей, які з'являються при виз­наченні економічного і правового статусу вихованців.

Діюча сьогодні в Україні система державної опіки над дітьми сирота­ми і дітьми, які залишились без батьківського піклування, функціонує понад 80 років. Створювалась вона за радянських часів і, звичайно, була зорієнтована па колективні форми виховання дітей. Головий прин­цип такої виховної концепції передбачав наявність розгалуженої мережі інтернатних закладів, що фінансувалися державою. Кількість дітей в одному такому інтернаті становила від 100 до 400 осіб, і дитячі колекти­ви у таких закладах формувалися за віковим принципом.

150 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 151

З трансформацією політичної, соціальної та економічної системи ук­раїнського суспільства становище дітей в інтернатних закладах принци­пово змінилося. Перш за все, значно погіршилися матеріальні умови утримання дітей. Держава через великий дефіцит бюджету не виділяє достатньо коштів па необхідні потреби дітей, які утримуються та вихо­вуються в інтернатних закладах.

Основними законами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків с: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю, Закони України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

• Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та ма­ теріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклу­ вання батьків (№ 226 від 5 квітня 1994 р.):

• Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (№ 775 від 20 липня 1996 р.);

• Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (№ 267 від 27 квітня 1994 р.);

Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечують також відомчі документи, насамперед:

• Положення про иавчальпо-виховпі заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (затверджено наказом Міністер­ ства освіти України № 137 від 13 травня 1993 р.);

• Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України (затверджено наказом Міністерства освіти України № 98 від ЗО березня 1996 р.);

• Про введення нових норм харчування в дитячих будипках-іитер- патах (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 34 від 1 березня 1996 р.).

У зв'язку із загострення проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Пре­зидента України № Н53 від 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків". Заходи, окреслені Указом положення реалізу-

ються за такими напрямами: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-право­ве та пауково-методичпе забезпечення охорони прав цієї категорії дітей. Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть по­дальше удосконалення цієї діяльності, буде посилання уваги до роботи шкіл-інтериатів, будників дитини тощо.

Кодекс про шлюб та сім'ю України акцептує значну увагу па про­блемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування:

• усиновлення (удочеріння);

• передача їх під опіку (піклування);

• виховання в сім'ї громадян України;

• повне державне утримання в навчально-виховних закладах. Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім'я, що створюється

за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення нро дитячий будинок сімейного тину, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року.

Влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу дитини, позбавленої можливості виховуватися в біологічній родині, спря­мовано на реалізацію права дитини рости в сімейному оточенні. Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях, не позбавляються статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківсь­кого піклування. Це передбачає збереження за ними пільг, що гаранту­ються державою таким категоріям неповнолітніх. За вихованцями збері­гається право на житло і майно, що їм належить, за його збереження до досягнення дитиною повноліття відповідають органи опіки і піклування.

Затверджене тимчасове положення про дитячі будинки сімейного тину передбачало подальше посилання державної допомоги дітям — си­ротам і дітям, які залишилися без батьківської опіки. Завдяки поєднан­ню суспільних, колективних і сімейних форм виховання, а також закріп­лялася юридична основа ДБСТ — сім'я, яка взяла па виховання не менш п'яти дітей — сиріт чи дітей, що залишилися без опіки батьків, регла­ментувався порядок влаштування дітей па виховання; вперше визначені

152 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 153

права її обов'язки батьків-вихователів; порядок соціального і матеріаль­ного забезпечення ДБСТ.

Аналіз документів засвідчує, що у правовій соціальпо-захисній кон­цепції системноутворюїочнм фактором ДБСТ є вихідна мета, суть якої полягає у соціальному захисті й охороні права та інтересів дітей, в умовах, наближених до домашніх, але різних за складом учасників ви­ховного процесу, правовими відносинами між ними, управлінською струк­турою, функціонування яких безпосередньо впливає па життєдіяльність ДБСТ. Це обумовлює особливість державної політики стосовно ДБСТ: 1) ДБСТ — це один із об'єктів соціальної політики; 2) держава розроб­ляє правові основи ДБСТ і падає їм соціальні гарантії і пільги, визначені законодавством України і доповнені та розвинені виконавчими органами па регіональних рівнях; 3) держава зацікавлена у максимально широкій участі органів місцевого самоврядування у проведенні політики у цій сфері; 4) держава падає допомогу і підтримку ДБСТ у виконанні ними своїх функцій. Хоча при цьому простежується недосконалість щодо ди­ференціації сфер компетенції органів владами стосовно ДБСТ, яка іноді діє за принципом, коли "у сімох няньок — дитина без ока".

Водночас практиків радує той факт, що останнім часом з'явилися дослідження, які концептуально обґрунтовують особливості і характер функціонування ДБСТ як соціального інституту, як соціально-педагогіч-ної системи.

В Україні за підтримки ЮНІСЕФ, МОМ України, Державного ком­ітету у справах сім'ї та молоді, Державного центру ССМ було проведе­но кілька семінарів для майбутніх батьків — вихователів, для праців­ників ССМ, котрі мають супроводжувати такі сім'ї. Все це в сукупності дозволяє говорити, що па сьогодні в Україні сформувалась організацій-но-педагогічпа концепція, яка дозволяє сприймати ДБСТ як "сімейнопо-дібпу" систему влаштування дітей, що залишилися без батьків. Це обу­мовлює деякі соціальні особливості розвитку ДБСТ:

• рівноправність груп — сімей;

• їх малу чисельність;

• возз'єднання дітей — родичів;

• автономність і суверенітет груп — сімей в організації своєї життє­ діяльності;

• відкритість ДБСТ, що сприяє налагодженню широких зв'язків з іншими соціальними інституціями;

• комфортність життєвого середовища;

— педагогічна позиція соціальної взаємодії батьків-вихователів з вихованцями.

При цьому, слід зазначити, що сьогодні уже визначені основні напря­ми життєдіяльності ДБСТ:

1. зміцнення й захист фізичного й психічного здоров'я дітей шляхом створення доцільного особистіспо-орієнтоваиого режиму дня і змістов­ ної розробки всіх його аспектів;

2. забезпечення наступності між сферами соціального становлення дитини;

3. створення оптимальних умов для розширення соціальних контактів вихованців.

Цікавим підходом у технології організації життєдіяльності дітей у ДБСТ є використання ідей соціального виховання шляхом включення їх у колективні сімейні справи. Це, зокрема, можуть бути:

а) організація життєдіяльності кількох ДБСТ на основі щоденної гумаїшоспрямовапої виховної роботи і в результаті участі вихованців у соціально значущих справах (наприклад, "Очистимо джерело", "Пода­ рунки друзям", "Полікуймо книжку", "Концерт для дитячого садка", "Мамин день" тощо);

б) організація діяльності вихованців як суспільно-зпачущої, цікавої, творчої для кожної особистості (наприклад, "Моя хатинка для птахів", "Подарунок мамі — своїми руками", "Конкурс па найкращий квітник " та ііі.);

в) змоделювати самоуправління в ДБСТ па принципах змінності орган­ ізаторів, що дозволяє включати усіх вихованців в активну діяльність (скажімо, один тиждень одна особа виступає "керуючим" справами по наданню допомоги батькам, а інший відповідає за якість підготовки до­ машніх завдань, хтось дбає про порядок у подвір'ї, а надалі функції можуть змінюватись);

г) налагодження таких відносин між кількома ДБСТ, щоб усі були зацікавлені у долі й успіхах кожного члена різних сімей.

Звичайно, організація різних видів діяльності дітей потребує і вирі­шення деяких важливих питань, па які зобов'язаний звернути увагу соц­іальний працівник. Це стосується: 1) умов для самоорганізації індивіду­ального життєвого середовища вихованця; 2) умов для колективної жит­тєдіяльності; 3) умов для розвитку трудових навичок дітей; 4) умов для творчих занять; 5) умов для занять спортом; 6) умов для медичних і гігієнічних процедур.