Менеджмент

Створення системи безпеки і співпраці в Європі пов’язане з безліччю труднощів. Донині не сформовано такої моделі європейської безпеки, яка задовольняла б всіх авторів, фахівців і менеджерів у цій сфері. Проблема розроблення майбутніх моделей міжнародного економічного порядку, міжнародної та європейської безпеки може розглядатися щодо ролі та значення в цьому питанні окремих держав, інтереси яких будуть реалізовані певною моделлю менеджменту безпеки. Це стосується тільки найважливіших держав, що реально формують систему європейської безпеки. Менеджмент міжнародної європейської безпеки у своєму розвитку повинен базуватися на таких моделях: загальноєвропейська, атлантична, західноєвропейська, взаємодія існуючих структур та їх координація, система суверенних держав і певна багатополярність. Незалежно від концепцій, моделей і пропозицій взаємовідносин між європейськими державами менеджмент безпеки повинен ефективніше стимулювати культуру співпраці.

Менеджмент національної безпеки. Діючий політичний режим в конкрет-

ній державі теоретично і практично формує систему безпеки. Менеджмент безпеки за авторитарного режиму спрямований на карально-репресивні методи управління. Демократичний режим орієнтує менеджмент безпеки на реалізацію загальнолюдських цінностей і узгодження інтересів особи, суспільства і держави.

Менеджмент національної безпеки повинен формувати оптимальну систему державно-політичних інститутів з ефективним координуванням і розподілом функцій владних структур. Зокрема, в Україні ці завдання було покладено на Раду національної безпеки України, яка була створена в липні 1992 р. Указом Президента України. Статус Ради національної безпеки, її місце в системі державних органів України постійно змінювалися, що по­ требувало розкриття сенсу, змісту, складових і функцій безпеки, її внутрішніх і зовнішніх параметрів і критеріїв. У Статуті ООН поняття “безпека” згадується 28 разів, проте його зміст не розкрито. Це є додатковою ознакою того, що в існуючій взаємообумовленості безпеки і політичного режиму або “зони їх взаємного покриття” вони завжди матимуть національно-держав- ний характер [71].

Розподіл функцій і положень у сфері національної безпеки і оборони між державними органами визначено в 1996 р. Конституцією України. Концепцію (основні засади державної політики) національної безпеки України сформульовано в 1997 р., визначено принципи і стратегічні завдання для формування і здійснення державної політики національної безпеки. Це і сьогодні є підставою для ефективного розвитку менеджменту національної безпеки, тобто розроблення, уточнення і реалізації законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у всіх сферах національної безпеки.

За час існування Ради національної безпеки і оборони України, її апарату і науково-дослідних структур було чітко визначено наприкінці 2005 р. ті її напрями в політиці та менеджменті національної безпеки, які вже стали або стануть об’єктом їх постійної уваги:

•проблеми державотворення і нормотворення, тобто аналіз ефективності функціонування окремих одиниць державного механізму;

291

•проблеми функціонування національної економіки, а також окремих галузей і напрямів господарського комплексу країни, наприклад у сферах енергетики, фінансів, транспорту тощо;

•обороноздатність країни і військово-технічна політика;

•боротьба із злочинністю і діяльність правоохоронних відомств;

•регіональні проблеми, зокрема енергетичні питання, ситуація в Автономній Республіці Крим;

•питання інформаційної політики, зокрема конкретні заходи, спрямовані на посилення менеджменту і управління процесами в інформаційному просторі України;

•розвиток науки, науково-технічної та інноваційної політики;

•зовнішньополітичні питання — традиційна складова політика національної безпеки.

Необхідно особливо зазначити, що до сфери менеджменту національної безпеки входять також питання економічної безпеки. Нормативно-правовою базою для менеджменту національної безпеки є такі основні Закони України: “Про службу безпеки України”, “Про Збройні Силі України”, “Про прикордонні війська України”, “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, “Про цивільну оборону України” та ін.

Менеджмент безпеки життєдіяльності підприємств. Економіка перехідно-

го періоду змушує менеджерів вищої ланки, керівників підприємств і окремих громадян по-новому розглядати проблему безпеки життєдіяльності підприємств і конкретних фізичних осіб, замислитися над способами мінімізації втрат. Найбільшу небезпеку для життєдіяльності підприємств становить нестабільність економічної політики держави, потім втрати від надзвичайних ситуацій природного і технологічного характеру, протиправних дій кримінальних структур і недобросовісна конкуренція.

При організації менеджменту безпеки життєдіяльності підприємств слід враховувати, що втрати від недобросовісної конкуренції зумовлені можливостями та ефективністю боротьби з промислово-економічним шпіонажем, незаконним використанням товарних знаків, заходами захисту від фізичної дії на фахівців та іншими чинниками. Організація менеджменту повинна дати можливість знайти правильне співвідношення між вірогідними втратами і допустимою величиною витрат для запобігання їм або мінімізації.

Менеджмент безпеки життєдіяльності підприємств, спираючись на Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, повинен зосередити увагу і зусилля в таких напрямах попередження, локалізації та ліквідації наслідків недобросовісної конкуренції за видами:

•корупція, використання державних контрольних органів, як караль-

них — 45 %;

•антиреклама, інформаційні диверсії, підрив репутації конкурента —

39 %;

•технологічне і виробниче шпигунство, копіювання ділових ідей, технологій, товарів, використання чужих товарних знаків і упаковки —

29 %;

•порушення закону, реалізація контрабандного товару, неоподатковуваного митом, — 17 %;

•спеціальне розорення неплатежами або затримкою виплат — 10 %;

292

•фізичний тиск, рекет — 10 %;

•укладання монопольних угод — 8 %;

Розрахунки свідчать, що для досягнення 50 % ефективної безпеки життєдіяльності підприємств (при вірогідності загальної загрози за середньостатистичними даними, яка приблизно відповідає майновим загрозам крупному промисловому підприємству в діапазоні 10–20 %) допустимі витрати на захист повинні досягати 10 % доходів. Для забезпечення захисту з ефективністю 90 % за тих самих умов необхідно витрачати до 15–20 % доходів.

До ресурсів, що забезпечують надійне існування, нормальну життєдіяльність і прогресивний розвиток підприємства, належать: персонал підприємства, матеріальні та інтелектуальні (інформаційні) ресурси. З урахуванням цього менеджмент безпеки життєдіяльності повинен здійснюватися за чотирма основними напрямами:

•захист матеріальних і фінансових цінностей;

•захист персоналу;

•захист інтелектуальної власності (зокрема, комерційної таємниці);

•інформаційне забезпечення економічної діяльності підприємства в рин-

кових умовах.

У загальному випадку безпека життєдіяльності розглядається як система заходів забезпечення необхідного рівня захищеності підприємницької структури в цілому та її співробітників за такими напрямами:

•захист від організованої злочинності;

•захист від порушень законів та інших нормативно-правових документів;

•захист від недобросовісної конкуренції.

Ці напрями в системі організації менеджменту безпеки реалізуються у певних сферах функціонування підприємницької структури:

•виробнича діяльність;

•комерційна діяльність;

•інформаційне забезпечення;

•кадрове забезпечення;

•страхування;

•інші сфери.

Багато менеджерів під безпекою розуміють передусім фізичну захищеність, іноді також окремі вимоги захищеності комерційних інтересів, що не сприяє комплексному вирішенню проблем безпеки. Пропоновані різними розшуковими бюро заходи лише відводять підприємницькі структури від запровадження комплексних заходів безпеки і управління ними. Однією з причин стриманого ставлення іноземних фірм до створення на території країн СНД крупних спільних виробництв є відсутність гарантій збереження секретів виробництва і ділової інформації, тобто безпеки цих даних. Це робить використання дорогих інтелектуальних активів іноземних фірм дуже ризикованим.

Тому менеджмент безпеки життєдіяльності може вважатися ефективним, якщо він спрямований на конкретну систему захисту, що поєднує такі заходи:

•законодавчі;

•фізичні (створення перешкод для доступу до майна, що охороняється, устаткування, інформації);

•адміністративні (введення відповідного режиму, порядку входу, виходу тощо);

293

•технічні (використання технічних засобів охорони);

•криптографічні;

•програмні;

•економічні;

•морально-етичні.

Для кожного підприємства менеджмент безпеки життєдіяльності застосовує відповідний комплекс заходів, адекватних його внутрішній і зовнішній ситуації. Перехід до ринкових відносин вимагає від менеджерів з безпеки здатності орієнтуватися в таких нових сферах діяльності, як організація захисту комерційної таємниці та персоналу підприємства.

Менеджмент безпеки життєдіяльності людини. У фокусі сучасних проблем безпеки життєдіяльності — людина: її діяльність наближає екологічну кризу і як наслідок цього людина разом з іншими живими організмами стає жертвою цієї кризи. Статистика свідчить, що 80 % випадків виникнення надзвичайних ситуацій пов’язано з нерозсудливою діяльністю людину. Загострення проблем безпеки життєдіяльності людини, нерозсудливої діяльності в Україні пов’язане з плутаниною, беззаконням, неграмотністю чиновників при формуванні та на початку функціонування приватних підприємств, під час приватизації на користь малого і середнього бізнесу на певному економічному рівні, при кооперації діяльності, при інфляційних процесах та їх наслідках тощо.

Надзвичайні ситуації в Україні виникають в 5–8 разів частіше, ніж в інших промислово розвинених країнах світу, внаслідок чого щорічно гине до 1 % населення, тобто майже 50 000 осіб. Якщо розглянути проблему ширше, то згідно із статистичними даними у світі щорічно з понад 10 млн осіб відбуваються нещасні випадки, внаслідок яких гине понад 600 тис. людей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я нещасні випадки із летальним кінцем посідають третє місце у світі (після серцево-судинних і онкологічних захворювань), проте для деяких вікових категорій людей, наприклад для чоловіків у віці від 15 до 36 років, вони є найбільш поширеною причиною смерті.

Тому менеджмент безпеки життєдіяльності повинен враховувати питання психології безпеки. Головне завдання психології безпеки полягає в тому, щоб на підставі вивчення і обліку психічних причин виникнення нещасних випадків домогтися скорочення їх кількості до мінімуму і тим самим істотно знизити виробничий травматизм і зробити діяльність людини в умовах небезпеки безпечнішої. Тут доречно навести визначення безпеки Е. Хемінгуеєм: “Безпека — це якщо знаєш, як ухилятися від небезпеки”, на цю другу частину визначення і повинні бути спрямовані зусилля менеджменту безпеки.

Спад виробництва, проблема діяльності населення, криміналізація економіки, зростання безробіття і послаблення трудової мотивації є основними складовими в структурі загроз енергетичній безпеці регіону. Проблеми забезпечення гідних умов життя, стійкого розвитку особи тісно пов’язані в контексті безпеки життєдіяльності з проблемами енергетичної безпеки територіальних утворень. Зростання безробіття і послаблення трудової дисципліни, збільшення навантаження на зайняте населення (зростання кількості соціальних утриманців), зниження рівня життя населення, різка диференціація в доходах, руйнування споживчого ринку зумовлюють виникнення соціальних конфліктів і негативне ставлення до перетворень в енергетиці.

294

Власне енергетична політика охоплює всі сфери життєдіяльності на конкретній території, зокрема розвиток промисловості, науково-технічного потенціалу тощо. Тому, розглядаючи менеджмент безпеки життєдіяльності, слід обов’язково враховувати енергетичну безпеку території при діагностиці загроз. Здійснювати локальну оцінку тільки однієї зі сфер життєдіяльності некоректно, так само, як, розглядати енергетичний потенціал без перспектив розвитку України в цілому.

4.2.23. Менеджмент охоронної діяльності

Внаслідок розвитку процесів демократизації в Україні, зростання відкритості суспільства розширюються можливості доступу злочинних елементів, зловмисників-одинаків і різних злочинних груп до приватної власності громадян, до різних видів матеріальних коштів та інформації, що мають життєво важливе значення для нашої держави, банків, підприємницьких структур і окремих громадян. Процеси роздержавлення, приватизації, конверсії здійснюються, по суті, за відсутності програм їх реалізації, що знижує рівень всіх видів безпеки і актуалізує проблему організації менеджменту охоронної діяльності.

Аналіз документів чинного права свідчить, що визначення поняття “охоронна діяльність” в законодавстві України практично немає. У першому наближенні воно асоціюється з “державною службою охорони”, відомчими і невідомчими, суспільними і приватними охоронними структурами. За глибшого підходу до поняття “охоронна діяльність” його слід розглядати на чотирьох рівнях — світової спільноти, науки (країни), колективів (корпорацій) і особи. На рівні світової спільноти основною проблемою ХХI ст. є економія, тому розглянуті питання менеджменту охоронної діяльності слід починати з природоохоронної діяльності.

Менеджмент природоохоронної діяльності. Природоохоронна діяльність є сферою менеджменту міжнародного рівня.

Завданням всесвітньої галузі охорони природи є досягнення трьох основ-

них цілей у сфері збереження біологічних ресурсів:

1)підтримання основних економічних процесів і систем життєзабезпечення (таких, як відновлення і захист ґрунту, кругообіг живильних речовин і очищення вод), від якого залежать існування людини та її розвиток;

2)збереження генетичної різноманітності (всього генетичного матеріалу, що міститься у живих організмах на Землі), від якої залежать функціонування економічних процесів і систем життєзабезпечення, здійснення програм селекції, необхідних для охорони і поліпшення різновиду культурних рослин, домашніх тварин і корисних мікроорганізмів, а також розвиток науки і медицини, подальший технічний прогрес і забезпечення сировиною багатьох галузей промисловості, що використовують біологічні ресурси;

3)забезпечення оптимального використання біологічних видів і екосистем (особливо риб і промислових тварин, лісів і пасовищ), а також крупних галузей промисловості.

Основними напрямами практичного менеджменту міжнародної охоронної діяльності та міжнародної співпраці в системі “життя і навколишнє середови-

ще” є:

• соціально-економічні, організаційно-правові та педагогічні аспекти охорони середовища;

295

•гігієнічні аспекти охорони середовища;

•охорона екосистем і ландшафту;

•захист атмосфери від забруднення шкідливими речовинами;

•метеорологічні аспекти забруднення атмосфери;

•боротьба з шумом і вібрацією;

•охорона вод від забруднення;

•знешкодження і утилізація побутових, промислових, сільськогосподарських та інших відходів;

•утилізація застарілої та цивільної і військової техніки, термін використання якої скінчився, і устаткування, боєприпасів, ракет, вибухових і хімічних речовин;

•забезпечення радіаційної безпеки;

•розроблення охорони і поліпшення середовища при плануванні міст, їх природних зон і систем розселення;

•охорона надр і раціональне використання природних ресурсів;

•глобальна система моніторингу навколишнього середовища.

Проблема охорони довкілля поділяється на три самостійні проблеми: охорона ґрунту, водного і повітряного басейнів. У природі все взаємопов’язано, тому спроба вирішити проблему забруднення ґрунту (збирання і утилізація твердих відходів) може призвести до забруднення повітря (спалювання відходів) або води (скидання відходів). Проте слід мати на увазі, що не будь-яке скидання відходів обов’язково призводить до погіршення стану навколишнього середовища. Небажані наслідки для користувачів землею, водою або повітряним басейном можливі тільки тоді, коли скидання відходів здійснюється впродовж тривалого періоду і концентрація забруднених речовин, що містяться у відходах, перевищує встановлені норми.

До недавнього часу вважалося, що проблема охорони довкілля є прерогативою менеджерів санітарних служб (муніципальних служб — прибирання снігу, сміття, ремонт вулиць тощо). Сьогодні, коли охорона довкілля стала однією з актуальних проблем, для її вирішення залучають різних фахівців і використовують найсучасніші методи, причому головна роль повинна відводитися керівникам вищої ланки: серед державних діячів — менеджерамміністрам, у сфері вищої освіти — менеджерам-ректорам, які практично володіють аналізом. Зусилля менеджерів вищої та середньої ланок повинні бути спрямовані на прогнозні оцінки утворення відходів, визначення витрат і з’ясування чинників невизначеності, пов’язаних з реалізацією можливих варіантів управління, а також визначення характеру інформації, необхідної для організації робіт з видалення відходів.

Основні напрями наукових робіт менеджерів охоронної діяльності у сфері охорони навколишнього середовища:

•визначення умов забруднення, розроблення вдосконалених методів реєстрації та вимірювання забруднень, вартісна оцінка наслідків забруднення;

•розроблення методів контролю за забрудненням: саморегулювання і дотримання необхідних стандартів якості;

•керування і участь у дослідженнях щодо оцінки витрат і результатів для великомасштабних систем контролю якості навколишнього середовища;

•розроблення теоретичних засад і комплексних моделей соціальних і економічних процесів, пов’язаних з охороною довкілля.

296

Менеджмент охорони здоров’я. В умовах екологічної кризи внаслідок хімічного і радіаційного забруднення навколишнього середовища і дедалі зростаючих техногенних навантажень на нього катастрофічно погіршується здоров’я населення нашої країни.

Сучасна охорона здоров’я, що базується на фармакологічній парадигмі, не в змозі вирішити проблеми неухильного зростання захворюваності, збільшення смертності, скорочення середньої тривалості життя. Причиною таких явищ в Україні є етична криза сьогоднішньої медицини. Відбулося падіння престижу медичної науки і практики, панівними стали торгові стимули. Багато практичних лікарів, фахівців кафедр медичних університетів і НДІ медичного профілю стали менеджерами західних фармакологічних фірм, рекламуючи “супер-таблетки” в навколонаукових статтях, виступах, в медичній практиці, втративши при цьому не лише наукову, а й людську гідність. Охорона здоров’я сьогодні, на жаль, пов’язана з інтересами іноземних фірм, що призводить до граничного прагматизму і цинізму, принципу користолюбства та збагачення за рахунок України і майбутнього її народу, і як наслідок — катастрофічне погіршення здоров’я нації, соціального життя суспільства і демографічної ситуації. Менеджмент охорони здоров’я в Україні повинен протистояти загрозам, які несе вихор глобалізації.

Найголовніші напрями менеджменту охорони здоров’я:

•організація заміни застарілих стереотипів домінування фармакологічної парадигми і реалізація принципово нових медико-соціальних програм, що базуються на передових українських наукових досягненнях і екологічно чистих медичних технологіях;

•вирішення проблем охорони здоров’я, поліпшення якості та доступності медичної допомоги, підвищення медико-соціального стандарту без додаткових асигнувань, а з опорою на власні пріоритети, можливості та потреби;

•забезпечення прозорої політики в розробленні, участі та реалізації дер­ жавних і відомчих медико-соціальних програм.

Менеджмент охорони здоров’я повинен враховувати результати інформа- ційно-хвильової терапії щодо 18 класів захворювань. За останні 3 роки, на­ приклад, по м. Києву скорочено терміни лікування і днів непрацездатності в 1,5–2 рази, зменшено витрати на лікування на 50–80 %, забезпечено скорочення до 80 % кількості ліжко-місць у стаціонарах і переведено хворих на домашні стаціонари та амбулаторне або поліклінічне лікування, знято проблеми шкідливої дії фармакології на організм.

Менеджери всіх рівнів у сфері охорони здоров’я повинні розуміти, що аморальний лікар не може допомогти пацієнту, аморальний вчений-медик, який користується науковим ступенем як довічною рентою, не може зробити гідний внесок в медичну науку. Охорона здоров’я в умовах екологічної кризи і глобалізації не може бути аморальною і вимагає докорінної перебудови, впровадження вітчизняних інновацій.

Менеджмент в системі охорони комерційної і державної таємниці. Аналіз чинного законодавства промислово розвинених країн свідчить, що майнові інтереси власників виробничих, торгових, ділових секретів, ноу-хау (комерційна таємниця) охороняються нормами цивільного, торгового, кримінального, трудового права, законодавства про недобросовісну конкуренцію.

297

ВУкраїні існує два різновиди цивільно-правових режимів охорони комерційної таємниці: 1) заснований на договірних відносинах (з укладанням спеціальної угоди); 2) заснований на зобов’язаннях, що випливають із спричинення шкоди.

Охорона комерційної таємниці визначається комплексним характером

правових відносин і норм, викладених у спеціальних документах:

• Закон України “Про інформацію” (оскільки комерційна таємниця є ін-

формацією);

• Кримінальний кодекс України (захист секретів);

• Закон України “Про державну таємницю”;

• Закон України “Про підприємства в Україні (норми охорони комерцій-

ної таємниці)”;

• Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, оскільки

посягання на таємницю — це різновид недобросовісної конкуренції;

• законодавство про інтелектуальну власність.

Забезпечення збереження комерційної таємниці (відомостей) — це не тільки правове, організаційне, економічне, а й психологічне завдання, що покладається на менеджмент охоронної діяльності.

Воснові виникнення таємниці (професійної, комерційної, державної) — недовіра між суб’єктами діяльності. Чим глибша недовіра, тим більше таємниць, використовуваних як засіб оборони або недовіри, отримання вигод. Зарубіжний досвід свідчить, що бізнесмени, які не дбають про охорону своєї професійної, комерційної (по суті інтелектуальної) власності, втрачають до 30 % можливої виручки. За оцінками експертів щорічно втрати американського бізнесу від викрадання виробничих і торгових секторів перевищують 4 млрд дол.

Охорона державної таємниці визначається Законом України від 21 січня 1994 р. із змінами і доповненнями в новій редакції 1999 р. Цей закон регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекреченням її матеріальних носіїв і охороною дер­ жавної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Основні функції менеджменту з охорони державної таємниці:

• розроблення вимог до виготовлення, користування, збереження, передання, транспортування і обліку матеріальних носіїв секретної інформа-

ції;

• вдосконалення зведення відомостей, які становлять державну таємницю, і механізмів засекречування та розсекречення матеріальних носіїв

інформації;

• визначення особливостей діяльності та режимів секретності органів дер­ жавної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які виконують функції, пов’язані з державною таємницею.

Управління охороною територій, приміщень, фізичних осіб та їх прав.

Системи охорони територій і приміщень спрямовані в принципі на вирішення одного і того самого завдання: не допустити проникнення зловмисників на об’єкти, що охороняються. До складу цих систем належать механічні, елект- ронно-механічні, електромеханічні, оптичні, акустичні, лазерні, радіолокації

та інші пристрої і споруди. Вони призначені для створення фізичних пере­ шкод на шляху до об’єктів, що охороняються, і можуть виконувати самостійно або в комплексі з іншими засобами функції охорони.

298

Завдання менеджменту охоронної діяльності, що вирішуються фізичними засобами:

•охорона території, устаткування і об’єктів поза приміщеннями;

•охорона внутрішніх приміщень і спостереження за ними;

•здійснення контрольованого доступу в контрольовані зони;

•організація нейтралізації радіоелектронних наведень і випромінювань;

•маскування і перешкоди візуальному спостереженню;

•протипожежний захист;

•блокування дій зловмисників.

Спостереження за зоною відповідальності відповідних менеджерів (як правило, менеджерів з охорони і безпеки), що охороняється, здійснюється автоматичними або керованими людиною телевізійними, радіолокаціями, лазерними, оптичними, акустичними, кабельними та іншими системами, а також системами різних датчиків, які з’єднуються з центральним пультом, звідки подаються сигнали тривоги.

Однією з проблем охоронної діяльності є забезпечення безпечної обробки і зберігання конфіденційної інформації в комп’ютерних системах, тобто інформації з різними грифами секретності, для службового користування, інформації, що становить комерційну таємницю або таємницю фірми чи є власністю якоїсь організації, приватної особи.

Термін “комп’ютерна злочинність” вперше з’явився в зарубіжній літературі на початку 60-х років ХХ ст., коли було виявлено перші випадки злочинів з використанням ЕОМ. Обґрунтуванням необхідності віднесення охорони комп’ютерів до системи менеджменту охоронної діяльності є те, що комп’ютерна злочинність в промислово розвинених країнах характеризується такими показниками:

•середній збиток від одного комп’ютерного злочину в США — 450 тис. дол.;

•максимальний збиток від одного комп’ютерного злочину в США і країнах Західної Європи — 1 млрд дол.;

•щорічні втрати деяких фірм США — 5 млрд дол.;

•щорічні втрати від комп’ютерних злочинів наприкінці 90-х років: у США — 100 млрд дол., у Великобританії — 2,5 млрд фунтів стерлінгів (4,45 млрд дол. США), в країнах Західної Європи — 30 млрд дол.;

•в окремі роки зростання обсягів втрат досягало 430 % на рік.

Для охорони інформації та боротьби з комп’ютерною злочинністю менеджмент охоронної діяльності повинен здійснювати заходи, умовно об’єднані в правові, організаційні, технічні, програмні та криптографічні.

4.2.24. Страховий менеджмент

Сутність, основні функції та принципи організації страхового менеджмен­ ту. Страховий менеджмент як система управління діяльністю страхової компанії використовує загальні методологічні підходи, характерні для загальної теорії менеджменту, зокрема процедури системного підходу і системного аналізу.

Встановлення адекватних зв’язків між елементами управління — виконавцями, методами і технічними засобами управління та інформацією про об’єкт керування — основа організації систем управління. При цьому повинне забезпечуватися виконання поставлених цілей. Для страхової комерційної

299

компанії цілі управління — це не тільки одержання прибутку, а й забезпечення стабільної діяльності із заданими параметрами платоспроможності як елемента фінансової надійності.

Розвиток загальної теорії управління конкретизував основні її поняття. Так, до сутнісних операцій, що формують основні функції управління, згідно

зконцепціями А. Файоля, Г. Кунца і С. О’Донннела відносять [29]:

•технічні (виробництво, оброблення);

•комерційні (закупівля, продаж);

•фінансові (залучення коштів і розпорядження ними);

•страхові (страхування та охорона майна, особи);

•облікові (бухгалтерія, статистика);

•адміністративні (планування, організування, добір кадрів, керування, лідерство та контроль).

Умежах наведених основних функцій управління в страховій компанії

формуються спеціальні функції [45]:

• укладання і супровід договорів страхування та перестрахування;

• розроблення правил страхування, виконання актуарних розрахунків;

• вивчення страхового ринку, формування нового та (або) розвиток старо-

го страхового продукту, його продаж у відповідній системі продажу;

• формування, розміщення страхових резервів і управління ними;

• забезпечення фінансової надійності, рівня платоспроможності;

• захист діяльності страхової компанії, захист інформації та програмно-

технічних комплексів;

• бухгалтерський та фінансовий облік;

• стратегічне, оперативне і тактичне планування страхової діяльності;

• організація діяльності з використанням сучасних технологій, добором висококваліфікованого персоналу, його мотивації, забезпечення ефективного контролю за діяльністю компанії.

Усистемному підході в управлінні вважається доцільним використовувати концепцію відкритої системи з такими складовими [29]:

1) концепція життєвого циклу товару (чотири стадії — розроблення, зростання, насичення, спад), а за необхідності — використання поглибленого аналізу життєвого циклу виробу (11 стадій);

2) аналіз сутнісних операцій, що характерні для організації; 3) аналіз факторів зовнішнього середовища, в першу чергу, потреб спожи-

вача-страхувальника.

При цьому системний аналіз здійснюється відповідно до вибраної техно­ логії та вибору ефективних принципів управління. Принципи управління страховою компанією повинні забезпечувати оптимальне середовище для функціонування економічної системи — страхової компанії. Принципи управління — основні положення та норми поведінки, якими керуються органи управління відповідно до соціально-економічних умов, що склалися у товаристві [29]. Принципи повинні відповідати внутрішнім процесам системи і забезпечувати безперервність процесів, обмін інформацією та ін.

Основні принципи управління страховою компанією:

•єдність мети та ефективності діяльності страхової компанії;

•розподіл відповідальності, кількості рівнів та ієрархії управління;

•активізація і стимулювання персоналу, особливо в системі продажу;

300