Менеджмент

гальні функції управлінської діяльності. Функції бюджетного менеджменту: бюджетне планування; організація виконання бюджету; облік виконання бюджету; контроль за виконанням бюджету.

Бюджетне планування. Стратегічне планування — основна i визначальна функція менеджменту, яка практично не реалізується в Україні. За роки самостійності України були спроби розроблення окремих стратегічних документів. Прикладом такого документа може бути бюджетна концепція, розроблення якої в цілому не було завершено.

Реалізація функції стратегічного планування покладається на органи законодавчої влади. Першим кроком в цьому напрямі можна вважати бюджетну резолюцію на кожний рік (перша була прийнята 7 липня 1995 р.), яку вищий законодавчий орган України передає виконавчим органам. Функції планування реалізації стратегії (поточне бюджетне планування) та організації виконання розроблених планів (виконання бюджету) покладаються на органи виконавчої влади та оперативного управлiння бюджетом i виконуються ними в межах бюджетного процесу.

Перші три стадiї бюджетного процесу (складання, розгляд i затвердження) становлять бюджетне планування. Бюджетне планування — комплекс ор- ганізаційно-технічних, методичних i методологічних заходів із визначення доходів i видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затверджень. Воно базується на таких завданнях, що стоять перед органами, на які покладено функцію складання проекту бюджету:

•визначення реальної суми доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

•обґрунтованість i зазначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямом;

•збалансування бюджету.

Організаційне виконання бюджету — стадія бюджетного процесу, яка передбачає заходи з виконання дохідної та видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу зведеного бюджету. Організація виконання бюджету — одна з найважливіших складових бюджетного менеджменту.

Виконати бюджет означає забезпечити надходження запланованих доходів до всіх ланок бюджетної системи та профінансувати заходи, затверджені в бюджеті держави.

Принципи організації виконання бюджету:

•забезпечення повного i своєчасного надходження доходів в цілому i за кожним джерелом окремо;

•фiнансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум протягом бюджетного року;

•надання бюджетних коштів за умови виконання кожним підприємством, організацією, установою планових завдань з урахуванням освоєння раніше вилучених коштів;

•фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету;

•дотримання режиму економії у витрачанні трудових, природних, матерiальних ресурсів;

•забезпечення ефективного контролю за правильним використанням бюджетних коштів;

201

•дотримання на підприємствах i в організаціях бюджетної сфери державної планової та фінансової дисципліни.

Загальне управління щодо виконання бюджету покладено на Кабінет Мiнiстрiв України. Він організує виконання бюджету держави через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, iншi органи виконавчої влади, уряд АРК, місцеві виконавчі органи. Виконання дохідної частини дер­ жавного бюджету забезпечують такі органи:

•Податкова адмiнiстрацiя України — здійснює контроль правильними i своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежів;

•органи Державного казначейства України — перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифiкацiї та здійснюють бухгалтерський облік доходів;

•Міністерство фінансів України — організовує виконання дохідної частини бюджету i здiйснює контроль за цим;

•установи банківської системи — здійснюють приймання, зберігання та перерахування доходів.

Підставою для виконання державного i місцевих бюджетів є розпис доходів i видатків. Розпис доходів i видатків державного бюджету України складає Міністерство фінансів України відповідно до показників затвердженого бюджету в місячний термін після його прийняття; розписи доходів i видатків республіканського бюджету АРК складає Міністерство фінансів АРК; обласних i міських (міст Києва i Севастополя) бюджетів — фінансові управління обласних i міських державних адмiнiстрацiй; районних, сільських, селищних, міських — фінансові відділи відповідних виконавчих органів.

Планування податків передбачає визначення реальних сум податків та обов’язкових платежів, які мають надійти до бюджету протягом бюджетного року. Для забезпечення надходження запланованих сум платежів до бюджету необхідно здійснювати контроль за правильністю нарахування та своєчас­ ністю сплати державі податків та обов’язкових платежів. Цей вид діяльності передбачає здійснення податкового обліку і контролю за дотриманням податкового законодавства. Податковий облік, у свою чергу, передбачає облік платників податків та нарахованих i фактично оплачених сум до бюджету. Контроль за дотриманням податкового законодавства виконується шляхом камеральних, документальних і тематичних перевірок.

У процесі виконання бюджету фінансування видатків не збігається в часі із зарахуванням доходів. Касове виконання бюджету має бути побудоване таким чином, щоб доходи випереджали у часі видатки, тобто мало місце перевищення поточних надходжень над поточними видатками. Це перевищення й утворює грошові кошти бюджету. Стійке фінансове становище держави багато в чому зумовлене наявністю певного залишку коштів на рахунках бюджету, оскільки це дає змогу безперебійно здійснювати фінансування передбачених видатків. І навпаки, відсутність такого залишку створює труднощі у фінансовому забезпеченні потреб економічного та соціального розвитку.

Розмiри залишків коштів на рахунках бюджету мають бути оптимальнi. З одного боку, вони повинні забезпечувати стале фінансове становище, а з іншого — не бути надзвичайно завищеними, оскільки це означає вилучення

202

коштів з обігу, необхідність у залученні додаткових доходів. Щодо державного i місцевого бюджетів залишок коштів на рахунках лімітується у вигляді встановлюваної щороку під час затвердження бюджету оборотної податкової готівки. Оптимальних розмірів залишку коштів на рахунках бюджету досягають шляхом встановлення відповідних строків мобiлiзацiї доходів i фінансування видатків. Строки надходження доходів мають дещо випереджати строки фінансування видатків.

У цілому в бюджеті кожної країни джерелом формування коштів є надхо­ дження доходів, а спрямуванням їх використання — фінансування видатків. Щодо окремих видів бюджетів процес формування й використання коштів охоплює i взаємовідносини мiж бюджетами. Тому джерелами утворення коштів певного бюджету є:

•доходи цього бюджету;

•кошти, одержані від інших бюджетів під час взаємних розрахунків;

•позички, одержані від бюджету вищого рівня для покриття тимчасового касового розриву;

•суми, що надійшли від бюджетів нижчих рівнів для погашення заборгованості за наданими позичками;

•частина доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків, зборів i обов’язкових платежів, одержана з державного бюджету;

•дотації, субсидії та субвенції, які передають бюджети вищих рівнів нижчим.

Відповідно кошти бюджету спрямовуються: на фінансування видатків, передбачених цим бюджетом, шляхом перерахування й видачі коштів головним їх розпорядникам; на погашення заборгованості перед іншими бюджетами за взаємними розрахунками; на видання позичок бюджетам нижчих рівнів; на погашення позичок, одержаних від бюджету вищого рівня; на видачу дотацій, субсидій, субвенцій.

Кошти бюджету розміщують на рахунках в установах банківської системи залежно від того, вiддiлення якого з них відкрито в певному районі чи місті. За наявності в районі (місті) відділень кількох банків рахунки бюджету веде один з них згідно з укладеними угодами та розподілом клієнтури між банками. Кошти місцевих бюджетів зосереджуються на одному поточному рахунку у вiддiленнi відповідного банку, який здійснює касове виконання певного бюджету. Перерахування з цього рахунка можуть здійснюватися тільки в межах поточного залишку коштів i в разі необхідності за рахунок оборотної касової готівки. Це передбачає виконання постійного контролю з боку фінансового органу, який виконує цей бюджет, за ходом виконання плану мобiлiзацiї доходів.

Кошти державного бюджету мобілізуються на території всієї України i акумулюються на централізованому рахунку Державного казначейства України, що відкриваються в установах Національного банку України i уповноважених банківських установах. У процесі виконання бюджету держави в самостійну сферу виділяється його касове виконання. Під ним розуміють організацію i здійснення розрахунково-касових операцій (прийняття, зберігання i видачу бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня. Це одна із найбільш складних i важливих сфер виконання бюджету в

203

цілому. Існують три системи касового виконання бюджету: банкiвська; казначейська; змішана. За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спецiалiзованi структури — Державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету як в установах банківської системи, так i в казначействі.

До 1993 р. в Українi діяла банківська система касового виконання бюджету. В 1993 р. з виходом низки нормативних актів (Указу Президента України від 18 червня 1993 р. № 210/93 “Про порядок виконання державного бюджету України” та тимчасових методичних вказівок “Про порядок касового виконання державного бюджету України по доходах та видатках”, затверджених Мінфіном України i НБУ від 28 червня 1993 р. за № 17010/1338), касове виконання бюджету зазнало змін. З 1 липня 1993 р. касове виконання державного бюджету почало здійснюватись Національним банком України через свої регіональні управління та за його дорученням, погодженим з Мінфіном України, — через Укркомбанк, банк “Україна”, Промiнвестбанк та iншi комерцiйні банки. Новий порядок касового обслуговування означав, що фінансування повинне було здійснюватися в межах доходів, які реально надійшли, а також одержаних кредитів банку. Державний бюджет України почав виконуватися за схемою, аналогічною місцевим бюджетам. З моменту утворення Дер­ жавного казначейства України (1995 р.) почався поступовий перехід від банківської до казначейської системи касового виконання бюджету. З 1 квітня 1997 р. стала запроваджуватися казначейська система касового виконання видаткової частини державного бюджету.

Мета виконання видаткової частини бюджету — фінансування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року. Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на поточнi реєстрацiйнi бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах i в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження цих видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати вилучені кошти за їх цільовим призначенням.

Організацію фінансування покладено на фінансовий орган, який здійснює виконання певного бюджету. Банки перераховують бюджетні кошти тільки на основі їх розпоряджень. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним i цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники установ та організацій, які одержують у своє розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки із бюджету), називаються розпорядниками коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштiв: головні, другого i третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов’язкiв i вiдповiдальностi розпорядники коштiв поділяються: з державного бюджету на три ступені — головні, другого і третього ступенів; з місцевих бюджетах — на два ступені — головні та третього ступеня.

204

Поділ розпорядників коштів на ступені певного бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культур- них установ. Головними розпорядниками бюджетних коштів з Державного бюджету є міністри i керівники інших центральних відомств (установ), з місцевих бюджетів — керівники управлінь (відділів) обласних, міських i районних рад народних депутатів; з міських, міст районного підпорядкування, сільських i селищних бюджетів — голови цих рад. До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерствам i відомствам органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Вiдкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для вiдкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні за фінансування із державного бюджету до 1 липня 1993 р.

Сутність другого методу — перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів — полягає у тому, що фінансовий орган перераховує бюджетні кошти з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на певному рахунку в певний момент. Підставою для перерахування є затвердженi в бюджеті суми видатків. Цей метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 р. за фінансування з мiсцевих бюджетів.

Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетних потоків. Вхідні потоки — це реальний грошовий потік платежів до бюджету, який складеться із доходів i надходжень. Вихідний бюджетний потік — реальний грошовий потік платежів із бюджету, які складаються із видатків та відрахувань. Розмежуємо бюджетні потоки на внутрішні та зовнішні. Внутрішні бюджетні потоки обмежені рамками бюджетної системи. Вони пов’язані з рухом регулюючих податків, дотацій, субсидій i субвенцій, бюджетних позичок всередині бюджетної системи, з державного бюджету в iншi ланки бюджетної системи, а також із вилученням коштів на користь державного бюджету. Зовнішні бюджетні потоки пов’язані з платежами до бюджету платників податків та фінансуванням із бюджету пiдприємств, організацій, установ i громадян.

Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдосконалення взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні, так i вихідні грошові потоки.

Облік виконання бюджету. Це важлива складова бюджетного менеджменту, значення якої для успішного виконання затвердженого бюджету величезне. Місце обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управлiння. Від прийняття своєчасних i правильних рішень з питань планування i виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Ці рішення можуть бути прийняті тільки на основі аналізу відповідної інформації, яка характеризує стан об’єкта управління (бюджету) на певну дату або за певний проміжок часу. Об-

205

лік вирішує важливе завдання — забезпечити систему управління необхідною iнформацiєю. Тобто облік виконання бюджету — це забезпечувальна система, на якій базується бюджетний процес. Правильність в прийнятті рішень залежить також від квалiфiкацiї бюджетних працівників, методології бюджетної роботи. Проте головним в управлiннi бюджетом є саме інформація. Навіть феноменальні знання не допоможуть досягли результатів, якщо інформаційне забезпечення не вiдповiдає встановленим вимогам.

Контроль за виконанням бюджету. Бюджетний контроль є складовою фінансового контролю, де об’єктивною основою виступає контрольна функція фінансів. Бюджетний контроль — це сукупність заходів, які здійснюють дер­ жавні органи, пов’язані з перевіркою законності, доцільності та ефективності утворення, розподілу i використання грошових фондів держави i місцевих органів самоврядування.

Основні завдання бюджетного контролю:

•дотримання процедури складання, розгляду i затвердження бюджету, а також його виконання;

•дотримання бюджетного i податкового законодавства;

•контроль за правильністю формування дохідної частини бюджету;

•перевірка ефективності та цільового використання бюджетних коштів i коштів позабюджетних фондів;

•контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку i звітності;

•виявлення резервів збільшення дохiдної бази бюджету держави;

•контроль за реалiзацiєю механізму мiжбюджетних відносин. Бюджетний контроль здiйснюється на всіх етапах бюджетного процесу.

Важливу роль у ньому вiдiграють попередній і поточний контроль. Його виконують всі учасники бюджетного процесу (органи управлiння, підприємства, органiзацiї та установи). Поточний контроль здійснюється в процесі виконання бюджету як органами державної влади та управління, так i спецiалiзованими службами фінансового контролю (Податковою адмiнiстрацiєю, Контрольноревізійною службою, Державним казначейством, Аудиторською палатою i аудиторськими фірмами, Рахунковою палатою). В країнах з розвиненими ринковими відносинами такий контроль виконують також громадяни, як безпосередньо, так i в опосередкованій формі. Пряма форма контролю означає, що проект бюджету, а також дані про його виконання є доступними на всіх рівнях кожному громадянину i він може ознайомитися з ними будь-коли. Опосередкована форма пов’язана із виборами представників влади. За наявності суттєвих порушень у бюджетному процесі шансів на переобрання практично не залишається. Тобто контроль забезпечується передусім гласністю i відкритістю бюджетного процесу, що, у свою чергу, впливає i на контрольні органи. В таких умовах їх діяльність стає відкритою, а результати можуть бути перевірені. Контроль громадянами як в прямій, так i в опосередкованій формах у нас в країні практично не здійснюється.

Система бюджетного контролю складається з таких елементів: суб’єкт контролю; об’єкт контролю; предмет контролю; методи контролю; процес контролю; узагальнення та реалізація результатів контролю. До методів бюджетного контролю належать документальна i камеральна перевірки, економічний аналіз, ревізія, обстеження.

206

Ревізія — найбільш поширений метод бюджетного контролю. Це система контрольних дій, спрямованих на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності пiдприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання i виконання бюджету з метою встановлення законності здійснених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку i правил організації обліку, достовірності звітності.

Основними завданнями ревізій (перевірок) виконання бюджетів, стану роботи фінансових органів i органів Державного казначейства є:

•дотримання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів;

•ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, позабюджетних i валютних коштів органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування;

•правильність витрачання коштів на утримання фінансових органів, органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адмiнiстрацiй та органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями ревізії (перевірок) бюджетних установ є:

•додержання бюджетної дисципліни;

•перевірка правильності планування i використання бюджетних коштів;

•збереження грошових коштів i матерiальних цінностей;

•правильність ведення обліку i звітності;

•законність утворення та ефективність використання позабюджетних коштів.

Якщо на підприємстві, в установі чи органiзацiї, що ревізується, не забезпечується усунення виявлених порушень, керівник, який призначив ревізію, надсилає керівникові цього об’єкта пропозиції щодо повного відшкодування виявлених збитків i дає пропозиції, як запобігти фактам порушень або зловживань. Вимоги та пропозиції щодо усунення виявлених порушень керівниками перевірених пiдприємств, установ та організацій подаються до керівних органів із дотриманням посадової субординації.

У разі виявлення суттєвих порушень фiнансової дисципліни та інших зловживань матеріали ревізій передаються до слідчих органів i одночасно порушується питання про усунення із займаних посад винних у зловживаннях осіб. Якщо за фактами зловживань не може бути порушено кримінальної справи, на винних у здійсненні таких зловживань накладається адміністративне стягнення.

Ревізор здійснює перевірку виконання вказівок безпосередньо на пiдприємствi. Матеріали ревізії контролюються до повного відшкодування виявлених збитків та перерахування до бюджету або до державних цільових фондів донарахованих платежів. Органам контрольно-ревізійної служби надано право вилучати в дохід відповідного бюджету виявлені ревізіями приховані або занижені валютні та iншi платежі; стягувати до бюджету кошти, отримані за допомогою незаконних угод; застосовувати фінансові санкції.

4.2.10. Податковий менеджмент

Сутність та принципи побудови податкового менеджменту. Податковий менеджмент є складовою всієї податкової політики на рівні як держави, так і регіону, галузі, підприємства, громадянина.

207

Податковий менеджмент — система принципів і методів розроблення та реалізації управлінських рішень, пов’язаних з вибором податкової системи, розрахунком податкових платежів, постійним контролем за їх здійсненням.

Податковий менеджмент охоплює три рівні податкової політики.

1.Державний податковий менеджмент. Він стосується сфери державної податкової політики. Її метою є організація такої податкової системи, яка б, з одного боку, задовольняла всі або більшість фінансових потреб держави, а з іншого — не була обтяжливою для платників податків. Менеджмент цього рівня повинен здійснюватись залежно від економічної та фінансової стратегії держави й відповідно до розробленої податкової стратегії.

2.Податковий менеджмент підприємства. Його завданням є розроблен-

ня податкової політики підприємства залежно від його економічної стратегії та напрямів діяльності, а також визначення такої системи податків, яка б дала змогу отримувати найбільші прибутки за оптимальних податкових платежів щодо всіх рівнів бюджетної політики.

3.Податковий менеджмент громадян. Сфера його застосування — подат-

кові платежі конкретних громадян, які мають приватний характер, а також вибір такої системи сплати податків, яка найбільше підвищувала б рівень добробуту громадян (наприклад, податки на майно, власність, землю тощо). Ця сфера також охоплює напрями діяльності громадян, за якими вони не утворюють якогось підприємства або іншої організаційної структури, а працюють самостійно і отримують за це гроші (наприклад, надомництво, вирощування овочів на присадибній ділянці з подальшою реалізацією їх та ін.).

Завдання податкового менеджменту:

1) створення законодавчої бази, яка відповідала б як вимогам державної політики, так і прагненням платників податків; головним при цьому повинна бути її стабільність;

2) утворення відповідно до законодавства нормативної бази, яка регулювала б форми та види податкових платежів підприємств з урахуванням умов, які складаються на цей момент. Це стосується передусім розроблення методики розрахунку податкових платежів, порядку їх сплати. При цьому повинна бути відносна постійність цієї бази;

3) утворення системи податкових інститутів, які обслуговують діяльність підприємств, і визначення системи вимог, меж сфери діяльності та впливу на платників податків;

4) утворення системи штрафних санкцій, з одного боку, щодо тих платників, які порушують правила та порядок сплати податків, а з іншого — стосовно керівників фінансових органів, які перевищують свої повноваження. Мають бути визначені порядок і методика відшкодування платникам податків тих втрат, які були завдані при прийнятті рішень керівництвом податкових органів;

5) утворення ефективної системи контролю за податковою системою на рівні держави.

Податковий менеджмент повинен відповідати особливим вимогам, які є обов’язковими при його організації та здійсненні. На практиці вони мають форму принципів, від яких залежить і ефективність податкового менедж­ менту:

208

1. Єдність і взаємодія з іншими системами в загальному управлінні. По-

датковий менеджмент повинен бути інтегрований в економічну та функціональну систему, оскільки будь-яке рішення, що стосується сплати податків, впливає на загальний фінансовий стан платника, отримання чистого прибутку та ефективність його фінансової діяльності. Податковий менеджмент може також визначати вибір видів господарської діяльності (особливо тих, які мають пільгове оподаткування), можливість інвестиційного розвитку як на підприємстві, так і в державі в цілому. Податковий менеджмент визначає також систему стимулювання роботи працівників та їх зацікавленість у результатах праці та ін. Тобто податковий менеджмент повинен бути частиною єдиної системи управління підприємством та інтегрованим у цю систему.

2.Комплексний характер прийняття рішень з питань оподаткування.

Усі управлінські рішення повинні прийматися з урахуванням дії всієї системи управління підприємством та часу. Так, прийняття тимчасового рішення щодо сплати податку може зрештою призвести до збитків. Наприклад, неправильне віднесення витрат на собівартість (коли вони повинні бути відшкодовані за рахунок прибутку) призводить до зменшення бази оподаткування прибутку підприємства і накладання на нього штрафних санкцій. Отже, отримання тимчасового ефекту надалі призводить до збитків. Цей принцип передбачає орієнтацію управлінських рішень податкового менеджменту на кінцевий результат і досягнення мети платника.

3.Динамізм податкового менеджменту. Актуальність цього принципу зумовлена різними чинниками:

1) нестабільністю законодавства з питань оподаткування. Так, в закони щодо податків майже щотижня Верховною Радою України вносяться зміни або доповнення, а в деяких випадках (наприклад, Закон про оподаткування прибутку підприємств, ПДВ) зміни вносяться й у прийняті раніше рішення; 2) постійною зміною в умовах ринкової економіки та перехідного періоду

як зовнішніх, так і внутрішніх чинників впливу на економіку (рівня інфляції, доходів населення та його добробуту, кон’юнктури ринку, ставлення до України інших держав тощо). Тому, приймаючи управлінські рішення щодо податкової політики, потрібно враховувати умови, які склалися. Крім того, треба мати на увазі, що будь-яке, навіть найкраще, рішення не можна з однаковим успіхом реалізувати ще раз. його потрібно, як мінімум, модифікувати або прийняти інше.

4.Багатоваріантність підходів при прийнятті управлінських рішень.

Податковий менеджмент, як і будь-який менеджмент, передбачає при розробленні багато варіантів для надання можливості вибору найперспективнішого, ефективного та сприятливого для певних умов рішення. Для цього передбачаються розроблення критеріїв оцінки рішення та визначення їх параметрів. При розробленні потрібно користуватися як загальними критеріями, так і такими, які визначаються безпосередньо на підприємстві.

Головна мета податкового менеджменту підприємства — забезпечення йому оптимальних податкових платежів з урахуванням чинного законо­ давства. При цьому потрібно приділяти увагу вирішенню кількох проблем.

Дисципліна та культура платників податків. Більшість керівників під-

приємств (як в Україні, так і за кордоном) вважають податки втратами для

209

свого бізнесу. Але податкові стягнення, по суті, є платою за можливість жити і діяти в умовах цивілізованого суспільства. Тому й дисципліна сплати податків визначає ступінь цивілізованості держави, а це впливає і на визначення головної мети суспільства. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою для середньостатистичного платника не існує проблеми сплати податків: їх потрібно платити однозначно. Проте за можливості підприємство розробляє заходи щодо зменшення їх розміру за рахунок пільг, які надаються державою. На жаль, в Україні більшість керівників підприємств ставить за мету взагалі не сплачувати податки (при цьому вони свідомо ідуть на порушення чинного законодавства).

Поєднання стратегічної і тактичної (поточної) цілей податкового ме-

неджменту. Між ними можуть бути й суперечності. У деяких випадках зменшення сплати податків може надалі призвести до збільшення їх загальної суми наприкінці стратегічного періоду. Наприклад, помилковий розрахунок амортизаційних відрахувань наприкінці звітного періоду спричиняє скорочення бази оподаткування прибутку і призводить до штрафних санкцій у майбутньому.

Мінімізація та оптимізація сплати податків. Ця проблема тісно пов’язана із загальною політикою підприємства. Так, зменшення податків за рахунок скорочення обсягів діяльності при збереженні або збільшенні розмірів отриманого прибутку в сучасних умовах (зменшення податку на додану вартість, на інновації, земельного податку) може зрештою збільшити прямі податки (податок на прибуток), якщо виріб реалізується за високою ціною зі значною прибутковістю. Тобто у деяких випадках вигіднішою є оптимізація податкових платежів (вкладання частини прибутку в інвестування, розширення виробництва, а не спрямування її на стимулювання праці). При вирішенні цієї проблеми ми не розглядаємо випадків, коли мінімізація податків відбувається за рахунок свідомого тимчасового зниження бази оподаткування або інших порушень законодавства (навіть якщо воно не має кримінального характеру).

Ризик податкових платежів для платників податків. Насамперед це ри-

зик, пов’язаний зі змінами податкового законодавства. При цьому потрібно мати на увазі, що вони можуть відбуватись як на рівні вищих державних законодавчих органів (зміни законів Верховною Радою України, нормативної бази на рівні уряду України, окремих міністерств і відомств), так і на місцевому рівні, причому останній для більшості платників податків є найбільш ризикованим.

Процес розроблення податкового менеджменту підприємства. Цей процес складається з кількох етапів:

1.Розроблення загальної політики оподаткування для підприємства.

Сутність цього етапу полягає у визначенні податковим менеджментом всієї податкової системи для конкретного підприємства з урахуванням усіх чинників — передусім видів діяльності, форми організації підприємства, підпорядкованості, відносин з державними органами влади тощо. У свою чергу, на підприємстві визначаються всі податки, збори, обов’язкові платежі, які воно повинне сплачувати згідно з чинним законодавством.

2.Визначення податкових пільг і можливості їх застосування на підпри-

ємстві. Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має особливі пільги, які

210