Менеджмент
.pdfтивної їх розроблення в конкретних умовах діяльності торговельного підприємства.
Торговельному менеджменту притаманний високий динамізм, який вра ховує зміни факторів зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації праці та управління, фінансового стану та інших параметрів функціонування торговельного підприємства. Торговельний менеджмент передбачає багатоваріантність підходів до розроблення конкретних управлінських рішень у різних сферах діяльності торговельного підприємства і повинен бути орієнтований на його стратегічні цілі.
З урахуванням основних характеристик торговельного менеджменту формуються його цілі та завдання. Основною метою торговельного менеджменту є забезпечення високих темпів розвитку торговельного підприємства у стратегічній перспективі та зростання його конкурентної позиції на споживчому ринку.
Головні завдання торговельного менеджменту:
1.Формування умов найповнішого задоволення попиту споживачів на товари в межах вибраного сегменту споживчого ринку. Це завдання реалізуєть-
ся шляхом пошуку торговельним підприємством своєї ринкової ніші на споживчому ринку; виявлення основних параметрів попиту споживачів у цьому сегменті споживчого ринку; формування ефективної асортиментної політики, спрямованої на задоволення споживчого попиту на товари; забезпечення сталості асортименту товарів, що реалізуються торговельним підприємством.
2.Забезпечення високого рівня торговельного обслуговування покупців.
Реалізується шляхом задоволення всіх основних вимог покупців до рівня торговельного обслуговування, сутність яких з урахуванням специфіки конкретного сегменту споживчого ринку зводиться до того, щоб з найменшими затратами часу і найбільшими зручностями придбати в торговельному підприємстві необхідні товари. Ці вимоги забезпечуються комплексом організаційно-тех- нологічних заходів, які разом формують необхідний рівень торговельного обслуговування.
3.Забезпечення достатньої економічності здійснення торгово-техноло- гічного і торгово-господарського процесів на підприємстві. Здійснюється шля-
хом забезпечення мінімізації витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів на організацію окремих технологічних процесів і операцій, пов’язаних
зрухом товарів і обслуговуванням покупців; на здійснення окремих комерційних операцій і комерційної діяльності в цілому; на виконання функцій управління торговельним підприємством.
4.Максимізація суми прибутку, який залишається у розпорядженні торговельного підприємства, і забезпечення його ефективного використання. Реалізується шляхом оптимізації обсягу товарообороту підприємства; ефективного управління його активами; здійснення цілеспрямованої цінової, амортизаційної та податкової політики.
5.Мінімізація рівня господарських ризиків, пов’язаних з діяльністю тор-
говельного підприємства. Здійснюється шляхом ефективного управління різними комерційними, фінансовими, інвестиційними та іншими ризиками, пов’язаними з господарською діяльністю підприємств торгівлі. Мінімізація рівня господарських ризиків забезпечує передбачуваність фінансових результатів діяльності торговельного підприємства і стабільність його розвитку.
141
6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості торговельного підприємства. Реалізується передусім за рахунок високої інвестиційної активності підприємства, його здатності ефективно акумулювати власні фінансові ресурси на забезпечення приросту активів у всіх їх формах, підвищення фінансової сталості підприємства. Крім того, на зростання ринкової вартості торговельного підприємства впливають його висока ділова репутація, завойовані маркетингові позиції на споживчому ринку, відпрацьованість внутрішньої технології здійснення господарської діяльності та управління, а також інші, так звані неосяжні активи, здатні приносити додатковий прибуток.
Всі завдання торговельного менеджменту тісно пов’язані, але водночас багато з них мають різноспрямований характер. Тому в процесі торговельного менеджменту окремі його завдання повинні бути оптимізовані між собою. В ринкових умовах максимізація суми прибутку може виступати важливим, але не пріоритетним завданням торговельного менеджменту і не є головною метою.
Ефективний торговельний менеджмент дає змогу забезпечити високий рівень обслуговування покупців, необхідні темпи економічного розвитку торговельного підприємства в стратегічній перспективі, укріплення його фінансового стану і зростання ринкової вартості, формування конкурентної переваги на споживчому ринку.
Основні функції торговельного менеджменту. До основних функцій торго-
вельного менеджменту належать:
1.Вибір найефективніших організаційних форм функціонування торговельного підприємства і його структурних одиниць. Ця функція має разовий характер; прийняті з цих питань управлінські рішення є найбільш відповідальними, оскільки суттєво впливають на організацію всього торговельного процесу, економічні показники і фінансові результати діяльності торговельного підприємства. Зміна управлінських рішень тягне за собою суттєві фінансові витрати і вимагає тривалого часу на їх реалізацію.
2.Управління технологічними процесами. Полягає у виборі технологічної схеми товаропросування і відповідного їй технологічного планування магазина; формуванні необхідного парку технологічного обладнання; розробленні організаційних засад товароруху, приймання, зберігання і підготовки товарів до продажу; визначенням систем розміщення товарів у торговельній залі. Формування торгово-технологічних процесів і операцій впливає на рівень торговельного обслуговування покупців, фінансово-економічні результати діяльності торговельного підприємства. Реалізація цієї функції безпосередньо пов’язана з інноваційним процесом на підприємстві.
3.Управління процесом обслуговування покупців. Реалізація цієї функції прямо пов’язана з місією торговельного підприємства і є головною умовою формування його високої конкурентної позиції на споживчому ринку. Управління процесом обслуговування покупців передбачає забезпечення можливості найбільш повного задоволення їх попиту в межах обраного підприємством сегменту споживчого ринку, визначає необхідність обґрунтування і здійснення відповідної асортиментної політики торговельного підприємства; створення покупцям зручних умов для здійснення закупівель, що пов’язано з установленням оптимального для них режиму роботи торговельного підприємства, вибором ефективних методів продажу товарів, наданням широкого
142
комплексу додаткових торговельних послуг, організацією реклами і внутрімагазинної інформації, а також іншими організаційно-технологічними заходами.
4.Управління персоналом. У процесі виконання цієї функції обґрунтовують схему організаційної структури управління торговельним підприємством як основу функціонального поділу праці його персоналу; визначають необхідну кількість і склад персоналу; забезпечують ефективну організацію праці та постійне управління її продуктивністю, організацію матеріального стимулювання, підготовку і підвищення кваліфікації.
5.Управління товарооборотом. Ця функція забезпечує економічну основу всієї діяльності торговельного підприємства, оскільки товарооборот характеризує основний об’ємний показник цієї діяльності та досягнуті маркетингові позиції; вона є найбільш масовою і вимагає постійної розробки управлінських рішень на всіх рівнях діяльності торговельного підприємства.
Впроцесі реалізації цієї функції здійснюють аналіз і прогнозування торговельної кон’юнктури, планування обсягу і складу товарообороту, нормування і планування товарних запасів, планування обсягу і складу закупівель і надходження товару.
6.Управління доходами. Пов’язане з формуванням власної фінансової бази розвитку торговельного підприємства, здійсненням його діяльності на принципах самофінансування (або самоокупності). Важлива роль належить плануванню доходів торговельного підприємства.
7.Управління витратами обігу. Передбачає формування умов постійного зниження рівня витрат обігу стосовно обсягу товарообороту. В процесі реалізації цієї функції визначають необхідний обсяг поточних витрат трудових, матеріальних, фінансових ресурсів на здійснення торговельної діяльності, розглядають можливі резерви економії цих витрат і здійснюють планування витрат обігу щодо окремих статей витрат коштів.
8.Управління прибутком. Реалізація цієї функції забезпечує основну умову самофінансування діяльності торговельного підприємства і можливості зростання його ринкової вартості. Управління прибутком має два основних аспекти: управління формуванням прибутку і управління його використанням. Останнє підпорядковане завданням розвитку торговельного підприємства і здійснюється шляхом оптимізації його розподілення за окремими напрямами.
9.Управління активами. Виконання цієї функції безпосередньо пов’язане з формуванням і забезпеченням ефективного використання виробничого потенціалу виробництва. Виявляють реальну потребу в окремих видах активів і визначають загальну їх суму; оптимізують склад активів з позицій ефективності комплексного їх використання, а також необхідної їх ліквідності для забезпечення постійної платоспроможності; забезпечують прискорення обороту окремих видів активів, в першу чергу товарних запасів, запасів матеріалів і тари, дебіторської заборгованості та грошових коштів; визначають форму і джерела фінансування різних видів активів.
10. Управління капіталом. Здійснюючи цю функцію, визначають загальну потребу в капіталі для реалізації стратегії розвитку підприємства; формують оптимальну його структуру; вишукують можливості формування фінансових ресурсів за рахунок власних джерел; визначають необхідний обсяг залучення
143
позичених коштів на коротко- і довготерміновій основі; оптимізують форми і джерела залучення позичених коштів.
11.Управління інвестиціями. Передбачає забезпечення розвитку торговельного підприємства в стратегічній перспективі та зростання його ринкової вартості. У процесі реалізації цієї функції формують важливі напрями інвестиційної діяльності торговельного підприємства; забезпечують інвестиційну привабливість окремих реальних проектів і фінансових інструментів і відбирають найефективніші з них; формують інвестиційний портфель підприємства і здійснюють оперативне управління ним.
12.Управління господарськими ризиками. Ця функція є однією з найсклад-
ніших, і тому її реалізація покладається на висококваліфікованих спеціалістів торговельного підприємства. Вона передбачає виявлення складу основних комерційних, фінансових, інвестиційних та інших ризиків, притаманних господарській діяльності торговельного підприємства; оцінювання рівня цих ризиків та можливий негативний вплив на результати господарської діяльності; формування системи заходів з профілактики і мінімізації окремих господарських ризиків, а також з їх внутрішнього і зовнішнього страхування.
13.Управління фінансовим станом. Реалізація цієї функції пов’язана із забезпеченням взаємозв’язку всіх напрямів фінансової діяльності торговельного підприємства та їх взаємоспрямованості на досягнення високих кінцевих результатів діяльності. Здійснюють комплексну оцінку фінансового стану торговельного підприємства і вишукують резерви його зміцнення; комплексне планування фінансової діяльності підприємства за важливими показниками; організують моніторинг поточної фінансової діяльності торговельного підприємства, який забезпечує дієвий контроль за реалізацією намічених планів.
Конкретизація функцій торговельного менеджменту зумовлена формами товарної спеціалізації і розмірами підприємства, а також конкретними ор- ганізаційно-правовими формами діяльності. Так, відмінність форм спеціалізації і розмірів торговельних підприємств визначають відповідні особливості організації технології торговельних процесів, форм і методів торговельного обслуговування покупців, функціонального поділу праці персоналу, тривалість циклів товарного і грошового обігів, капіталоємності торговельної діяльності, структури активів, складу господарських ризиків. Організаційноправові форми діяльності торговельних підприємств спричиняють суттєві відмінності в обсязі використаного капіталу, джерелах його формування, структурі; порядку розподілення прибутку; формах управління і контролю за господарською діяльністю. Тому на конкретних торговельних підприємствах функції торговельного менеджменту можуть бути уточнені як за складом, так
іза змістом.
Рекомендований розподіл функцій торговельного менеджменту за основними сферами діяльності торговельного підприємства:
1)організаційна: вибір найефективніших організаційних форм функціонування торговельного підприємства і його структурних одиниць; управління технологічними процесами; управління персоналом;
2)економічна: управління товарооборотом, доходами, витратами обігу, прибутком;
144
3) фінансова: управління активами, капіталом, інвестиціями, господарськими ризиками, фінансовим станом.
Організаційні механізми торговельного менеджменту. Процес управління діяльністю торговельного підприємства базується на певному механізмі. Торговельний менеджмент передбачає такі механізми:
1.Державне правове і нормативне регулювання торговельної діяльності
підприємства. Основними з цих форм є:
• визначення вимог до ліцензування (патентування) торговельної діяль-
ності;
• законодавчий захист прав споживачів; регулювання правил продажу продовольчих і непродовольчих товарів в роздрібній торговельній ме-
режі;
• вимоги забезпечення охорони навколишнього середовища;
• податкове регулювання;
• регулювання мінімальних розмірів статутного фонду торговельних підприємств окремих організаційно-правових форм діяльності тощо.
2.Ринковий механізм регулювання торговельної діяльності підприємс-
тва. Виявляється передусім у сфері споживчого ринку. Попит і пропозиція товарів на споживчому ринку формують рівень цін на них; визначають можливість знаходження нової ринкової ніші або розширення обсягу діяльності в межах обраного сегменту ринку; дають змогу формувати нову систему господарських зв’язків з постачальниками товарів. Діяльність торговельного підприємства пов’язана з прoявом цього механізму і на фінансовому ринку, ринку факторів виробництва, ринку праці та ін. З поглибленням ринкових відносин роль ринкового механізму зростатиме.
3.Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів господарської діяльності торговельного підприємства. Механізм такого регулювання фор-
мується в межах самого торговельного підприємства. Так, деякі аспекти господарської діяльності можуть регламентуватися вимогами статуту торговельного підприємства. Крім того, на торговельному виробництві може бути розроблена і затверджена система цільових показників внутрішніх нормативів і вимог з окремих аспектів організаційної, економічної чи фінансової сфер діяльності.
4.Інформаційне забезпечення торговельного менеджменту. Механізм ін-
формаційного забезпечення спрямований на формування повної та якісної інформації, необхідної для підготовки певних управлінських рішень з усіх основних аспектів діяльності торговельного підприємства. Система внутрішніх
ізовнішніх джерел інформації торговельного менеджменту базується на оперативній і статистичній звітності окремих функціональних служб торговельного підприємства, організації фінансового і управлінського обліку на підприємстві, а також публікуванні показників поточної кон’юнктури споживчого, фінансового та інших ринків за відповідними сегментами.
5.Система методів управління діяльністю торговельного підприємства.
У процесі відпрацювання управлінських рішень з окремих аспектів діяльності торговельного підприємства використовується велика система методів, за допомогою яких досягаються необхідні результати. До основних з них належать техніко-економічні розрахунки; балансовий, економіко-статистичні,
145
економіко-математичні методи; сітьове планування; моделювання; соціологічні, експертні та інші методи.
6. Система методів контролю за реалізацією управлінських рішень. Ме-
тоди внутрішнього контролю відіграють особливу роль, оскільки значною мірою зумовлюють ефективність всієї системи управління торговельним підприємством. Вони базуються переважно на широкому арсеналі прийомів економічного аналізу і аудиту різних аспектів діяльності торговельного підприємства і визначаються організацією системи моніторингу економічних і фінансових результатів цієї діяльності.
Ефективний механізм торговельного менеджменту дає змогу в повному обсязі реалізувати цілі та завдання, які стоять перед ним; сприяє результативному здійсненню всіх його функцій на підприємствах торгівлі.
4.2.5. Менеджмент міжнародної торгівлі
Інститути та інструменти регулювання міжнародної торгівлі. Менеджмент міжнародної торгівлі у загальному вигляді є управлінням комерційною діяльністю підприємства, пов’язаним з його виходом на зовнішній ринок з метою повнішого використання міжнародних факторів економічного зростання. В ролі системи управління виступає зовнішньоторговий апарат управління підприємством, а в ролі керованої системи (об’єктом управління) — виробничі, функціональні та інші підрозділи підприємства, які беруть участь прямо або через посередника у зовнішньоторговельних операціях з урахуванням вибраної зовнішньоекономічної стратегії.
Принципова структура інститутів, які управляють зовнішньоекономічною сферою в різних країнах, переважно однакова. До неї, як правило, належать кабінет міністрів, міністерство зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічних зв’язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство).
Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції управління, регу лювання і контролю у сфері зовнішньої торгівлі, розробляє розпорядження і стежить за їх виконанням всіма підпорядкованими йому організаціями. На приклад, економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики в США займаються Міністерство торгівлі та Держдепартамент, у Великобританії — Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії — Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості та МЗС, в Україні — Міністерство економіки, в межах якого регулюванням зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) займаються безпосередньо чотири департаменти:
1)Департамент державної політики у сфері зовнішньої торгівлі, що містить три управління: Управління зовнішньої політики; Управління моніторингу зовнішньої торгівлі; Управління митно-тарифної політики і захисту внутрішнього ринку;
2)Департамент міжнародного торгово-економічного співробітництва, яке нараховує п’ять управлінь: Управління багатостороннього економічного співробітництва; Управління іноземних представництв; Управління торгово-еко- номічних зв’язків з країнами Азії, Тихоокеанського регіону, Африки і Латинської Америки; управління торгово-економічних зв’язків з країнами СНД;
146
3)Департамент торгових обмежень і контролю за зовнішньоекономічною діяльністю, що має три управління: Управління тарифного регулювання і контрактного обліку; Управління контролю за зовнішньоекономічною діяльністю; управління торгових обмежень і недобросовісної конкуренції;
4)Департамент міжнародного розвитку і європейської інтеграції, що складається з п’яти управлінь: Управління міжнародного кредитного співробітництва; Управління європейської і атлантичної інтеграції; Управління дво стороннього співробітництва в галузі координації міжнародної технічної допомоги; Управління співробітництва з ЄС і багатостороннього співробітництва в галузі координації міжнародної технічної допомоги; Управління міжнародних інвестиційних програм і проектів.
У регулюванні ЗЕД, розробленні та реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу беруть участь й інші міністерства і державні структури, наприклад Міністерство фінансів, Міністерство сільського господарства (чи агропромисловості), Міністерство оборони (якщо країна здійснює експортноімпортні поставки зброї), структури митниці та ін.
Торгові представництва країни в іноземних державах захищають за кор-
доном права країни у сфері зовнішньої торгівлі. Функції і завдання торгових
представництв:
• представляти інтереси країни у галузі зовнішньої торгівлі та сприяти розвитку торгових й інших господарських відносин країни з державою,
вякій розташовані торгові представництва;
•регулювати зовнішню торгівлю країни з країною перебування торгового представництва;
•здійснювати зовнішню торгівлю країни з країною перебування; вивчати
загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв’язки і кон’юнктуру ринків країни перебування,
Недержавні та напівдержавні організації — торгово-промислові палати,
союзи підприємців, об’єднання експортерів, імпортерів, інвестиційні фонди, які сприяють розвитку і регулюванню ЗЕД.
Центральний банк країни відіграє важливу роль в управлінні ЗЕД, валют- но-фінансовими інструментами і передусім у регулюванні курсу національної валюти, яка чинить прямий вплив на експортно-імпортні потоки.
Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні та розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі — дуже важлива функція, безпосередньо пов’язана із зовнішньоторговим процесом.
Митні органи — державні заклади, які виконують безпосередній контроль над експортно-імпортними потоками на митному кордоні країни; здійснюють митну статистику, розробляють митні правила і процедури, призначають митні збори, мито, податки.
Міністерство закордонних справ визначає зовнішньополітичні орієнтири, які сприяють забезпеченню зовнішньополітичних інтересів національних експортерів та імпортерів.
Кабінет Міністрів (центральний апарат держави) координує діяльність органів, які беруть участь у процесі управління ЗЕД, керує процесом пого дження і прийняття зовнішньоекономічної стратегії, політики і законодавства головними органами державної влади країни.
147
На регіональному рівні, як і на державному, відбувається становлення системи управління взагалі й ЗЕД зокрема. До органів місцевого (регіонального) управління ЗЕД в Україні належать: місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі й розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД України.
Компетенція місцевих рад, їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законами України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про місцеві Ради народних депутатів України і місцеве самоуправління” та ін. Основним органом управління ЗЕД на місцевому рівні є Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Подібне Управління в регіонах є органом державної виконавчої влади. Воно створюється у складі обласної (міської) державної адміністрації з метою виконання її повноважень у сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та іноземної інвестиційної діяльності. Управління підпорядковане обласній (міській в Києві і Севастополі) державній адміністрації, Міністерству економіки, Міністерству закордонних справ України і обласній раді народних депутатів в межах делегованих повноважень.
Організаціяміжнародноїторгівліпромисловихфірм.Організаціяекспорт них операцій. У разі збільшення кількості зовнішньоторговельних операцій утворюється спеціальний експортний відділ, який не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він складається із таких підрозділів:
•функціональні сектори (торгово-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) — вивчають відповідні функціональні питання, надають керівництву необхідні відомості щодо зовнішньоторгових угод, кваліфіковані консультації;
•територіальні сектори — приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;
•галузеві сектори — займаються питаннями торгівлі тільки певним това-
ром чи дуже близькою за характером групою товарів.
Інколи замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи із закордонним відділенням, побудовані за регіональною ознакою. Їм підпорядковані всі збутові та виробничі фірми за кордоном. Для реалізації продукції всіх своїх підприємств великі фірми утворюють центральний офіс у вигляді юридично самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, в якій комерційна діяльність повністю відокремлена від виробничої. Утворення таких офісів із збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально материнська фірма не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу здійснювати будь-які операції.
Маленькі й середні фірми іноді організують спільні збутові компанії, які виступають у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є збиральні заводи. Фірми, які утворюють їх, мають певні переваги: скорочуються транспортні витрати, кошти на оплату мита, витрати на тару і упаковку, на заробітну плату.
Організація торгового апарату промислових фірм для імпортних операцій. До імпорту звертаються тільки великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни. Для здійснення імпортних операцій фірми утворюють спеціальні відділи, які складаються, як правило, з двох секторів —
148
закупівельного і адміністративного. Інколи фірми звертаються до вояжерів із закупівель. У великих центрах утворюються постійні представництва, у значних промислових центрах — також закупівельні контори, які безпосередньо скуповують товари. Перш ніж придбати товар, вони надсилають оферти і зразки своїм фірмам. Іноді самостійно вирішують питання щодо закупівлі невеликих партій.
У деяких країнах, що розвиваються, утворено урядові організації, які займаються експортом товарів, вироблених на державних підприємствах або закуплених в окремих приватних осіб. Наприклад, Бразильський інститут кави, державна нафтова розробка Аргентини. Промислові фірми при закупівлі товарів користуються послугами цих організацій. Значну допомогу в організації роботи з імпорту надають також імпортні асоціації.
Торгово-посередницькі операції. Це операції, пов’язані з купівлею-прода- жем товарів, що здійснюються за дорученням експортера або імпортера незалежним посередником на підставі спеціальних угод чи окремих доручень. Посередники — особи, які з’єднують сторони, що бажають укласти угоду. В ролі посередників можуть виступати спеціалізовані посередницькі фірми або такі форми продажу, як торги, аукціони, біржі.
Функції посередницьких фірм різноманітні, вони не тільки пов’язані зі збутом і купівлею товару, а й охоплюють широке коло операцій і послуг, зокрема: пошук іноземних партнерів; вивчення ринку збуту; транспортування і страхування; кредитно-фінансове обслуговування учасників угоди; оформлення документів при укладанні угод; виконання митних формальностей; здійснення рекламних та інших заходів для просування товару на зовнішні ринки; технічне обслуговування продажу.
Види торгово-посередницьких операцій: операції з перепродажу, комісійні, агентські та брокерські.
Операції з перепродажу здійснюються торговими посередниками від свого імені й за свій рахунок. Це означає, що торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з кінцевим покупцем і стає власником товару після його оплати.
Комісійні операції полягають у здійсненні однією стороною, названою комісіонером, за дорученням другої сторони — комітента угод від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер не купує товар комітента, а лише укладає угоди про купівлю-продаж товарів за рахунок комітента. Комітент залишається власником товару до його передання в користування кінцевому споживачу. При укладанні угоди куплівлі-продажу комісіонер повинен дотримуватися узгоджених з комітентом умов продажу товарів, особливо стосовно ціни, умов платежу, терміну поставки.
Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. Сутність їх полягає в тому, що експортер (консигнант) доручає посереднику (консигнатору) реалізацію товару зі складу протягом встановленого періоду. Консигнатор не купує цей товар у власність, а продає його від свого імені та здійснює платежі консигнатору в силу реалізації зі складу товару покупцеві.
Консигнаційна форма продажу використовується за слабкого освоєння ринку або при поставці нових товарів, мало відомих місцевим покупцям. На умовах консигнації реалізуються переважно товари масового серійного виробництва, автомобілі, трактори, запасні частини, інструменти тощо.
149
Агентські операції полягають в дорученні однієї сторони (принципала) незалежній від неї другій стороні (торговому чи комерційному агенту) здійснити фактичні та юридичні дії, пов’язані з продажем або купівлею товару на обумовленій території за рахунок і від імені принципала. Агентські операції носять більш-менш тривалий характер. Мінімальний термін агентської угоди, як правило, два роки. В ролi агентів можуть діяти фізичні особи, але в більшості випадків це юридичні особи, зареєстровані в торговому реєстрі.
Брокерські операції полягають у встановленні через посередника — брокера контакту між продавцем і покупцем. Він зводить заінтересованих осіб, сам при цьому не є стороною в договорі й не бере участі в ньому своїм капіталом. Брокер не є представником, не перебуває у договірних відносинах з жодною зі сторін і діє на підставі окремих доручень. Він складає проект договору і спрямовує його сторонам для підписання, а потім передає кожній стороні належно підписаний екземпляр договору. Брокеру можуть бути доручені контроль за виконанням укладеного контракту і надання рекламацій. Він не стає власником товару і не уповноважений на одержання платежів. Брокери не мають права представляти інтереси другої сторони угоди і приймати від неї комісію чи винагороду. Таких посередників у різних країнах називають по-різному: у Франції — куртьє, в Німеччині та Швейцарії — маклерами, в Англії — брокерами. На практиці один і той самий посередник може виступати одночасно в різній ролі. За різними видами угод він може бути агентом і дистриб’ютором, брокером і агентом, виконувати імпортні й експортні операції тощо. Це важливо враховувати менеджерам при організації ЗЕД торгово-посередницької ланки.
Договори із зовнішньоторговими посередниками. Відносини відповідно до угод з посередниками можуть регламентуватися як іноземними, так і національним законодавством. В Україні немає спеціального торгового кодексу, який би регулював зовнішньоекономічні зв’язки. Відносини між підприємствами і комісіонерами, а також між підприємствами і агентами визначаються Цивільним кодексом України. У міжнародній практиці використовують кілька видів договорів про посередництво, частково: договір про надання права на продаж; договір комісії; договір консигнації; агентський договір.
Незалежно від виду посередника тексти договорів дещо схожі. Будь-який договір починається з визначення сторін. Визначається характер їх взаємовідносин: право власності на товар і право посередника продавати продукцію від свого імені; обсяг прав, які надасть посередникам експортер. Ці права можуть бути невинятковими, винятковими і переважаючими. У всіх договорах про посередництво визначаються номенклатура товарів, територія, на якій працюють посередники; діяльність сторін при рекламуванні товарів; організація технічного обслуговування, особливості й хід збуту товарів, період дії договору та ін. Водночас зміст договору з різними видами посередництва має певну специфіку.
Сучасні особливості організації міжнародної торгівлі послугами. Міжна-
родні ліцензійні операції. Залежно від характеру предмета і правових засад міжнародні операції з торгівлі науково-технічними знаннями поділяють на два види: 1) операції з торгівлі патентами і ліцензіями; 2) операції з торгівлі технічними послугами.
Зовнішньоторгові операції з торгівлі патентами і ліцензіями передбачають реалізацію винаходів передової виробничої технології, технічних знань і до-
150