Менеджмент

•розроблення і внесення в установленому порядку пропозицій щодо забезпечення виконання зобов’язань України за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України;

•внесення пропозицій щодо організації і проведення всеукраїнських і міжнародних конференцій, форумів, симпозіумів з питань національних меншин

України.

У системі етнополітичного менеджменту важливе місце належить діяльності національно-культурних товариств, яких в Україні налічується майже 1200 (33 з них мають всеукраїнський статус, інші — регіональний і місцевий). Із усіх національних меншин України лише 38 створили свої організації. Останнім часом на їх базі виникають фонди, центри, асоціації тощо, наприклад “Асоціація єврейських організацій і общин”, “Асоціація національних болгарських товариств”, “Асоціація національно-культурних товариств України” тощо”. Законодавча база діяльності громадських організацій національних меншин визначається Законом України“Прооб’єднаннягромадян”таЗакономУкраїни“Пронаціональніменшини в Україні”.

Напрямами їх діяльності є пошуки варіантів можливого впливу на прийняття рішень органами законодавчої та виконавчої влади, забезпечення потреб етнокультурного розвитку етнонаціональних меншин і толерантної взаємодії між усіма етносуб’єктами українського суспільства тощо.

Особливим інститутом, який відіграє визначальну роль у протидії порушенням прав національних меншин у процесі здійснення органами державної влади (або їх посадовцями) управлінської функції в етнополітичній сфері є Уповноважений Вер-

ховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Омбудсмен є достатньо незалеж-

ною фігурою і наділений широкими повноваженнями. Це дає йому можливість забезпечувати реальний захист прав людини, у тому числі у випадках, коли в ролі порушників виступають різноманітні структури , органи державної влади. За роки свого функціонування інститут омбудсмена став ефективним інструментом захисту прав людини, у тому числі осіб, що належать до меншин. Правовою основою діяльності омбудсмена є Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

Створення цього нового для України правового інституту пов’язане з необхідністюпосиленняпарламентськогоконтролюзадотриманнямконституційнихправ і свобод людини і громадянина з урахуванням європейського досвіду. Більшість з цілей діяльності омбудсмена, визначених у законодавчому полі, прямо стосується впливу на правове функціонування етнополітичного менеджменту.

Діяльність інституту омбудсмена спрямована насамперед на:

•захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України і міжнародними договорами Укра­ їни;

•забезпечення дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина органами влади, підприємствами і організаціями;

•запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх відновленню;

•сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

171

•запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод.

Визначальним є те, що створено правові механізми незалежної діяльності омбудсмена. Посада Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є виборною. Омбудсмен обирається народними депутатами України шляхом таємного голосування (ст. 6 Закону про омбудсмена). Це практично виключає можливість призначення на цю посаду людини, залежної тільки від однієї політичної групи. У ст. 4 Закону про омбудсмена вказується, що Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадовців. Його повноваження не можуть бути припинені або обмежені навіть у разі введення військового або надзвичайного стану. Додаткові гарантії незалежності містить і ст. 20 Закону про омбудсмена. Відповідно до неї:

•заборонено втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій і їх посадовців в діяльність Уповноваженого;

•омбудсменовігарантованаможливість не давати пояснень по суті подій, які закінчені або перебувають на його розгляді;

•омбудсмен наділений правом недоторканності на весь період своїх пов-

новажень. Він не може без згоди Верховної Ради України бути притягнутим до кримінальної відповідальності або засобів адміністративного

стягнення, які накладаються в судовому порядку, затриманий, арештований, обшуканий.

Для виконання поставлених перед ним завдань Уповноважений має право:

•безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

•ознайомлюватися з документами, зокрема секретними, отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, у тому числі справи, які перебувають у судах;

•звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я або з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь в судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом;

•надсилати у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для ухвалення цими органами відповідних заходів;

•перевіряти стан дотримання встановлених прав і свобод людини і грома-

дянина відповідними державними органами, зокрема тими, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Національна практика зарубіжних держав. Етнополітичний менеджмент як невід’ємна частина системи державного управляння багатонаціональним (поліетнічним) суспільством реалізований у багатьох країнах світу. Цікавий досвід нагромаджено у цій сфері в державах, що розпочали формувати незалежну етнополітику після розпаду соціалістичної системи.

172

Республіка Польща. У цій державі управління сферою етнополітичного розвитку реалізується на підставі національного законодавства та міжнародних стандартів через такі владні органи: Комісію з питань національних і етнічних меншин Сейму Польщі; Спеціального уповноваженого із захисту цивільних прав; Групу з питань національних меншин; Департамент національних меншин у Міністерстві внутрішніх справ і адміністрації; Департамент культури національних меншин в Міністерстві культури. До управлінських проблем залучається також департамент загальної, спеціальної освіти і соціальної профілактики Міністерства соціальної освіти і спорту.

Комісію з питань національних і етнічних меншин Сейму Республіки Польщі було створено в 1983 р. Завданнями її є участь у підготовці законопроектів, пов’язаних із забезпеченням прав національних і етнічних меншин; здійснення моніторингу етнонаціональної ситуації в суспільстві; впровадження консультативних і роз’яснювальних заходів. Одним із головних пріоритетів діяльності Спеціального уповноваженого є захист прав національних і етнічних меншин. Наприкінці 2000 р. було створено окрему посаду в Офісі Спеціального уповноваженого із захисту цивільних прав, на який покладено питання національних меншин та іноземних громадян. Із січня 2001 р., в структурі Офісу уповноваженого функціонує окремий Департамент з питань іноземних громадян і національних меншин. На нього покладено функції, пов’язані з реалізацією принципу рівного звернення, принципу запобігання дискримінації, права національних і етнічних меншин щодо збереження і розвитку їх рідної мови, звичаїв і традицій. Крім аналізу дотримання прав меншин, підготовки доповідей і опрацювання індивідуальних запитів з боку меншин основними завданнями Департаменту є:

•підтримка контактів з Комісією з питань національних і етнічних меншин Сейму і органами державної влади, відповідальними за проблематику національних і етнічних меншин;

•підтримка контактів із соціальними і культурними організаціями національних і етнічних меншин, так само як і з неурядовими організаціями, діяльність яких спрямована на боротьбу з проявами расизму, дискримінації і ксенофобії;

•участь у конференціях, симпозіумах і дебатах, організованих державними органами, неурядовими організаціями і науковими центрами, присвячених правам національних і етнічних меншин, протидії расизму, дискримінації та ксенофобії;

•здійснення дослідження на місцях щодо ситуації з національними і етнічними меншинами, а також, аналіз дотримання органами державної влади прав меншин;

•збирання інформаційних матеріалів і політичних коментарів, наукових досліджень, присвячених аналізу і оцінці дотримання прав національних і етнічних меншин.

Угорська Республіка. Специфікою у цій державі є те, що проблемами національних меншин на центральному рівні у ній займаються не лише одне міністерство. Відділ із зв’язків з громадськістю, що функціонує в структурі канцелярії прем’єр-міністра, відповідає за взаємодію з організаціями цивільного суспільства, у тому числі за забезпечення контактів з неурядовими асоціаціями меншин.

173

Іншим структурним елементом є Офіс з питань національних і етнічних меншин, підпорядкований Міністерству юстиції, на який покладено функції правого контролю за правовим регулюванням і законодавством з питань національних меншин. Уряд Угорщини створив Офіс з метою координування урядових завдань у сфері національних і етнічних меншин, що проживають на території Угорщини. Офіс меншин — незалежна урядова організація з національною юрисдикцією, нагляд, за діяльністю якої здійснює міністр юстиції. Він очолюється директором, якого призначає і звільняє прем’єр-міністр на підставі рекомендації міністра юстиції. Офіс меншин відповідає за:

•вироблення політики і ухвалення урядових рішень у сфері національних і етнічних меншин;

•здійснення на постійній основі оцінювання дотримання прав національних і етнічних меншин та ситуації з меншинами;

•здійснення досліджень, необхідних для ухвалення урядових рішень у сфері меншин;

•координацію виконання урядових програм щодо меншин.

Офіс меншин бере участь у розробленні урядових програм, спрямованих на реалізацію положень Закону “Про права національних і етнічних меншин”. Реалізація цього завдання гарантує координування дій при внесенні змін до Закону, а також здійснення моніторингу за виконанням завдань у сфері меншин, за які несуть відповідальність окремі міністерства і відомства. На підставі положень Закону уряд зобов’язаний надавати раз на два роки комплексний звіт і звітувати перед парламентом про стан меншин. За підготовку урядового звіту несе відповідальність Офіс меншин.

Він підтримує постійні зв’язки з Уповноваженим (омбудсменом) з питань меншин, національними органами самоврядування меншин та іншими організаціями, які представляють інтереси етнонаціональних меншин. З метою дотримання принципів, встановлених у міжнародних договорах і конвенціях, Офіс меншин підтримує відносини з країнами меншин, що проживають на території Угорщини. Офіс меншин має такі підрозділи:

•відділ з питань болгарської, волоської, вірменської та сербської меншин;

•відділ з питань меншини циган;

•відділ з питань хорватської та словенської меншин;

•відділ з питань польської, російської, словацької та української меншин;

•відділ з питань румунської меншини;

•відділ з юридичних питаних і питань місцевих органів влади;

•відділ міжнародних відносин;

•відділ дослідження, інформації, документації і аналізу меншин;

•фінансовий відділ.

Директор Офісу меншин виконує завдання голови Ради опікунів Громадського Фонду меншин. Представник Офісу меншин — член Ради опікунів Громадського фонду циган. Представники Офісу меншин є членами угорськохорватського, угорсько-румунського, угорсько-словенського, і угорськоукраїнського міждержавних комітетів меншин.

Угорською діаспорою опікується Офіс угорських жителів. Головною функцією його є координація урядових дій, пов’язаних з меншинами за кордоном. Його завданнями є:

174

•участьупідготовціурядовихрішень,пов’язанихзугорськимименшинами, у формуванні та забезпеченні реалізації політики у сфері меншин;

•співпраця з міністерствами (та іншими органами загальнонаціонального характеру) в їх діях, пов’язаних з угорськими меншинами, та ініціювання відповідних рішень;

•опрацювання пропозицій (рекомендацій) до програм законодавчих ініціатив і забезпечення контактів з відповідними комітетами і фракціями парламенту;

•участь в аналізі законопроектів, що стосуються угорських меншин, в підготовці міжнародних угод і безпосередньому ініціюванні підписання таких угод;

•подання пропозицій із найважливіших напрямів бюджетної підтримки угорських меншин і координування діяльності громадських фондів, що стосуються цих меншин.

У 1999 р. з метою розширення співробітництва між угорськими меншинами, які проживають за кордоном, і політичними силами та інститутами Угорщини було створено як консультативну організацію Угорську постійну конференцію, у складі якої сформовано такі спеціальні комітети: з питань культури; економки; соціальних питань і охорони здоров’я; питань громадянства і самоврядування; європейської інтеграції. Зусилля спеціальних комітетів зосереджені на вирішенні поточних проблем меншин, а розроблені ними пропозиції надсилаються безпосередньо уряду. Обслуговування роботи комітетів забезпечується відповідними міністерствами, хоча певну адміністративну і координаційну роботу покладено безпосередньо на Постійну конференцію та її Секретаріат. Результатом роботи Постійної конференції стала розробка закону, прийнятого в 2001 р., “Про угорців, що проживають в сусідніх країнах”. Починаючи з 2001 р., Офіс угорських жителів, які проживають за кордоном, виконує функції щодо забезпечення впровадження положень цього Закону в життя. Офіс очолює голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади прем’єрміністр за рекомендацією міністра закордонних справ. Голова несе відповідальність за управління діяльністю Офісу, пов’язане з угорськими меншинами за кордоном, і виконання ним урядових рішень та представляє Офіс перед міністерствами, зовнішніми органами, безпосередньо здійснює управління діяльністю Секретаріату Угорської Постійної конференції. Структура Офісу містить п’ять головних територіальних департаменти (Румунія; Словаччина; Україна; Сербія і Чорногорія; Словенія і Хорватія) для виконання завдань, безпосередньо пов’язаних з угорською діаспорою, що проживає у цих регіонах, а також шість функціональних департаментів (стратегії та оцінки; преси і документації; юридичних питань, адміністративних і людських ресурсів; економічного розвитку та інформаційних послуг; розвитку освіти, культури і релігійних відносин; бюджетного) та Секретаріат Угорської Постійної конференції.

Відповідно до Закону “Про права національних і етнічних меншин” урядом створено Громадський фонд меншин, головний офіс якого розміщений у Будапешті. Для керівництва ним призначається Рада опікунів, до складу якої входять по одному представнику від кожного національного органу самоврядування меншин, обраного на їх загальних зборах, а в разі відсутності національного органу представник обирається організацією певної меншини; по одному представнику, призначеному кожною політичною партією, яка представлена в парламенті; по одному представникові, призначеному Міністерством внутрішніх

175

справ, Міністерством закордонних справ, Міністерством культурної спадщини, Координаційною радою з питань дітей і молоді, а також президент Академії наук Угорщини. Також Законом визначено механізм здійснення контролю за діяльністю Громадського фонду — його здійснює Наглядовий комітет, що складається з двох представників, призначених парламентом (причому один — від опозиції); представника, призначеного адміністративним державним секретарем в канцелярії прем’єр-міністра, і одного представника від Міністерства фінансів. Питання національних меншин перебувають у сфері функціональних повноважень відділу громадської освіти і зв’язку з меншинами в Міністерстві освіти; відділу з питань національних і етнічних меншин в Міністерстві культурної національної спадщини; відділу програм ринку праці та відділу соціального забезпечення в Міністерстві соціальної політики і питань сім’ї. Секретаріат з питань церкви в Міністерстві культурної національної спадщини координує урядові завдання, пов’язані з релігійним життям меншин. Секретаріат, яким керує помічник заступника державного секретаря, забезпечує взаємодію з релігійними громадами меншин. У 1995 р. урядом Угорщини було створено Міжміністерський комітет, до складу якого увійшли представники усіх міністерств і органів, які відповідають за питання національних меншин. До завдань Міжміністерського комітету віднесено: розроблення законопроектів, планів заходів; здійснення контролю за виконанням урядових програм і координування їх у сфері меншин.

Конституцією Угорщини передбачено створення Офісу Спеціального парламентського уповноваженого (“омбудсмена меншин”) з питань національних і етнічних меншин. Відповідно до Закону “Про права національних і етнічних меншин” висунення кандидатури на розгляд парламенту на посаду Уповноваженого здійснюється президентом республіки з обов’язковим погодженням її з органами самоврядування меншин на національному рівні (або у разі відсутності такого органу із зареєстрованою національною радою, що представляє інтереси даної меншини). Уповноважений несе відповідальність за розслідування будь-яких видів зловживань і порушень. Функції та повноваження омбудсмена меншин визначені Законом “Про парламентську гарантію цивільних прав” 1993 р.

Чеська Республіка. Має своєрідну систему етнополітичного менеджменту. На рівні законодавчих органів влади питання національних меншин віднесені до повноважень Підкомітету з питань національних меншин Палати депутатів (створений у жовтні 1998 р.) і Підкомітету із застосування Хартії фундаментальних прав і свобод. Обидва ці підкомітети функціонують в межах КомітетупроханьПалатидепутатів.Питанняминаціональнихменшинзаймаються також Комітет з питань петицій, Комітет з питань прав людини, Комітет з питань науки, Комітет з питань освіти і Комітет з питань культури Сенату Чеської Республіки.

У структурі виконавчої влади функціонують два урядові консультативні органи — Урядова рада у справах співробітництва циган і Урядова рада з національних меншин. Існують також спеціальні органи (наприклад, робочі комітети Міністра праці і соціальних справ), які сформовані в лінійних міністерствах. На місцевому рівні (у районних органах влади) створено посади радників з питань циган, які також допомагають координувати процес інтеграції меншини циган. Посада координатора радників з питань циган функціонує на рівні регіональних органів самоврядування.

176

Урядова рада з національних меншин складається із представників уряду, одинадцяти національних меншин та трьох членів від меншини циган.

На Раду покладено виконання таких функцій:

•участь у підготовці заходів уряду, які стосуються прав національних меншин на території Чехії;

•аналіз проектів законів, нормативно-правових актів і планів дій стосовно прав національних меншин до моменту їх подання уряду;

•підготовка урядові звітів щодо ситуації з національними меншинами;

•підготовка урядові окремим міністерством чи державною установою рекомендації щодо забезпечення потреб осіб, які належать до національних меншин, особливо у сфері освіти, використання рідної мови, а також питань соціального і культурного життя;

•координування практичного виконання урядової політики у сфері національних меншин окремими міністерствами і відомствами;

•співробітництво з органами місцевого самоврядування з питань практичної реалізації урядової політики у сфері національних меншин;

•співробітництво з Міністерством закордонних справ стосовно міжнарод-

них аспектів стану і прав національних меншин.

Важливим завданням Урядової ради з національних меншин є підготовка “Порядку і умов надання грантів з центрального бюджету для діяльності представників національних меншин”. Надання такої фінансової допомоги передбачено статтями Закону “Про права представників національних меншин”. Метою надання грантів є системна реалізація урядової політики, зосередженої на створенні умов для дотримання і захисту прав національних меншин. Порядок охоплює такі сфери підтримки: збереження, розвиток культур національних меншин; поширення інформації на мовах національних меншин (у тому числі публікування періодичних видань національних меншин), освіта на мовах національних меншин, а також інтеграція циган. Стосовно циган порядок не просто встановлює стандартні програми надання допомоги, а й передбачає спеціальні програми з акцентом на запобігання соціальному виключенню циган із соціальної та освітньої сфери; формування довіри, розуміння і терпимості в суспільстві, визнання історії та традицій культури циган.

Урядова рада у справах общини циган (до 19 грудня 2001 р. здійснювала свою діяльність як міжміністерська комісія з питань общини циган) є консультативним, координаційним органом уряду, створеним його розпорядженням від 17 вересня 1997 р. Уряд призначив члена Кабінету міністрів, так званого міністра без портфеля, який очолює Раду. До складу Ради входять 12 представників від центральної влади (у ранзі заступника міністра), а також 6 представників циган (відповідним розпорядженням уряду в 1998 р. кількість представників було збільшено до 12 з метою досягнення рівного представництва). Перший заступник голови Ради виконує посаду Уповноваженого уряду із захисту прав людей, а другий заступник — член Ради від співтовариства циган. Представники общини циган призначаються в Раду на підставі регіонального принципу. Для забезпечення діяльності Ради в структурі Канцелярії прем’єрміністра було створено Секретаріат. Рада виконує такі функції:

•аналізує документи стратегічного характеру, які використовуються урядом при ухваленні рішень у сфері общини циган;

•здійснює оцінку рішень окремих міністерств на відповідність програмі уряду у сфері общини циган;

177

•готує пропозиції щодо розподілу фондів, спрямованих на розвиток общини циган, робить експертні висновки щодо доцільності і використання засобів на програми розвитку;

•збирає інформацію про стан і розвиток общини циган, і у разі потреби, але не менше ніж раз на рік, складає звіт і подає його на розгляд уряду;

Концепцією урядової політики було передбачено створення “Офісу національної рівності”, тому Рада поки що залишається головним урядовим органом для формування політики у сфері меншин.

Особливими функціями наділені спеціальні органи, створені на рівні міністерств. Так, Комісія міністра праці і соціальних справ займається виконанням заходів, спрямованих на стимулювання зайнятості національних груп на ринку праці із особливою увагою до представників меншини циган, яка за своїм статусом є міністерським консультативним органом, що здійснює нагляд за виконанням національного плану зайнятості й інших урядових рішень, присвячених цій проблемі. Консультативний комітет з питань культури національних меншин, який функціонує в структурі Міністерства культури, забезпечує діяльність національних меншин у сфері духовно-куль- турного розвитку. Комітет складається з представників національних меншин, у його складі є й представник меншини циган. Одним із його завдань є надання грантів національним меншинам на проекти у сфері відновлення і розвитку власної культури. Представник міністра внутрішніх справ з питань національних меншин, відповідає за питання безпеки циган та інших груп.

Оскільки однією із найчисельніших національних меншин в Угорщині є циганська, в управлінській системі етнополітичною сферою було створено такий специфічний механізм, як інститут радників з питань циган. Відповідно до розпорядження уряду до січня 1999 р. у всіх 81 районі Чехії відбулося призначення радників з питань циган, приблизно половина з яких — представники общини циган. Хоча за час свого існування інститут радників не виправдав повною мірою сподівань громад циган, державної адміністрації й місцевих органів самоврядування, він виявився дієвим засобом у вирішенні багатьох проблем у становищі циганської спільноти, а радники стали посередниками у відносинах між громадськими циганськими об’єднаннями і органами місцевої влади.

Колишні республіки Югославії. Український вчений В. Євнух, аналізуючи практику створення системи етнополітичного менеджменту в колишніх республіках Югославії, а нині незалежних багатонаціональних (поліетнічних) державах, поділяє їх на дві групи. Першу становлять Словенія та Македонія, які практично уникнули війни, не рахуючи того, що Словенія у червні 1991 р. опинилася, хоч і ненадовго, втягнутою в озброєний конфлікт. Тому в етнічному плані тут не доводилось стикатися з явищами, зумовленими військовими діями, які викликають недовіру і ненависть одних груп населення до інших. До другої групи належать Боснія і Герцеговина, Хорватія, Федеративна Республіка Югославія, які пережили війну, наслідки якої до цього часу мають негативний вплив на їх політичне і соціальне життя.

Однією із гострих проблем у міжетнічних відносинах стало подолання антагонізму серед представників тих народів, які нещодавно воювали один з одним. Ця обставина зумовлює особливу актуальність проблеми створення ефективного механізму управління етнополітичними процесами. Незважаючи на особливості окремих країн на території колишньої Югославії, структурний стрижень етнополітичного менеджменту є типовим і містить два основні ас-

178

пекти: 1) регулятивний (формування законодавства, розроблення методів і механізмів реалізації прав меншин); 2) операційний, або управлінський (імплементація законодавчих актів, концепцій етнополітики, застосування конкретних заходів, що забезпечують “компенсаторні права” меншин). У всіх країнах, що утворилися на території колишньої Югославії, сформувалося законодавство у галузі етнонаціонального розвитку; відповідні статті є в конституціях, прийнятих законах, що регулюють міжетнічні відносини тощо.

Особливої уваги заслуговує та частина структури етнополітичного менеджменту, яка забезпечує реалізацію прав меншин на регіональному та місцевому рівнях. Важливими елементами її є: 1) законодавчі органи, до компетенції яких належать нормативно-регулятивні питання (місцеві асамблеї) і в правовому полі яких створюються комісії з проблем міжетнічних відносин); 2) місцеві органи самоврядування (виконавча влада) із спеціальними підрозділами, які займаються проблемами етнічних меншин.

До вирішення етнічних проблем широко залучаються місцеві громадські організації меншин. Вони тісно співпрацюють із локальними органами влади у різних країнах колишньої Югославії, беруть активну участь у розробленні та впровадженні різноманітних заходів, метою яких є інтеграція груп меншин населення (особливо біженців, які після призупинення власних дій повертаються у попередні місця свого мешкання) в соціальне, культурне, політичне життя громад і забезпечують толерантність у міжетнічній взаємодії на конкретному полі етнічної території. До таких ефективних заходів слід віднести: а) формування власних автономних управлінських органів національних меншин (Словенія, Боснія і Герцеговина, Хорватія); білінгвістичні програми у дитячих садках (Куманово — Македонія); програми, що забезпечують рівні можливості для меншин з урахуванням навчання на етнічних мовах (Чаїр, Скап’є — Македонія); спеціальні семінари для управлінців, де навчаються підходам до врегулювання етноконфліктних ситуацій локально і в цілому етнічному менеджменті (Боснія і Герцеговина); семінари, спрямовані на підтримку успішної імплементації мирного процесу і толерантності у міжетнічній взаємодії (Боснія і Герцеговина) тощо.

В. Євтух усі ці заходи відносить до “програми позитивних дій”, яка стала одним із ключових моментів етнічного менеджменту. У національному законодавстві та нормативно-регулятивних документах окремих країн, зокрема Словенії і Хорватії, зафіксовано норми, згідно з якими забезпечується представництво меншин у виборчих органах виконавчої влади на регіональному і місцевому рівнях. У місті Суботіца Автономної провінції Воєводіна (Федеративна Республіка Югославія) своєрідним варіантом “програми позитивних дій” стала так звана політика “національних ключів”: місцеві органи влади впливають на призначення в органи управління і прийняття на роботу для забезпечення пропорційного представництва національних меншин відповідно до етнічного складу населення міста. Такий підхід застосовується в громадських службах та інституціях, які формуються міською владою. Український вчений підкреслює, що наслідки політики “національних ключів”, у Суботіце свідчать про певну стабільність у розподілі місць в управлінських органах міста, що забезпечує участь меншин в ухваленні рішень. За допомогою такої політики вдається, з одного боку, досить ефективно захищати права національних меншин, а з іншого — інтегрувати різні культури і традиції в культурне суспільство [48].

179

Висновки. Етнополітичний менеджмент є складовою системи державного управління, основним засобом здійснення етнонаціональної політики. На нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжнаціональних та міжетнічних відносин.

Як специфічний вид діяльності держави та її структурних елементів, гро- мадсько-політичних організацій, він передбачає планомірний, свідомий, цілеспрямований вплив на розвиток етнонаціональної сфери суспільства з метою отримання певних цілей. Найвищою метою етнополітичного менеджменту в демократичному суспільстві є забезпечення оптимального, гармонійного розвитку, зміцнення та вдосконалення усієї системи етнонаціональних відносин. Багатогранність та багатоманітність цих відносин, що пронизують усі сторони життєдіяльності багатонаціональних і поліетнічних суспільств, зумовлюють потребу в забезпеченні ефективного управління ними, об’єднання спільних зусиль теоретиків і практиків, представників усіх наук, які осмислюють теоретико-практичні основи етнополітики.

Теорія етнополітичного менеджменту має власну методологію, яка складається із системи найзагальніших принципів, методів, що виступають її пізнавальною основою, а також сукупності прийомів, способів і процедур осмислення самого процесу управління етнонаціональними відносинами суспільства. Комплекс методів, застосованих у етнополітичному менеджменті, поділяється на три великі групи: загальнологічні (абстрагування, класифікація, історичний, логічний, ідеалізація, сходження від абстрактного до конкретного); теоретичні (діалектичний, системний, системно-історичний, порівняльний, комунікативно-кібернетичний, біхевіористичний тощо); емпіричні (спостереження, аналіз документів, експертна оцінка, опитування та ін.).

Важливою складовою етнополітичного менеджменту є суб’єкти — особи (індивіди, група індивідів або об’єднання індивідів), які беруть участь у системі управління етнонаціональною сферою, та об’єкти — окремі особи, етноси, корінні народи, нації, національні меншини, їх інститути, етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини.

Мету, завдання та напрями функціонування етнополітичного менеджменту визначає державна етнополітика, а його головними функціями є планування етнонаціональної діяльності; організаційно-регулятивна функція (визначення організаційної побудови етнооб’єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії); інструментальна функція (розроблення певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного етнополітичного результату з урахуванням науково-теоретичних розробок та різноманітних факторів, які впливають на реалізацію державної етнополітики); виховна функція (формування у людей високої культури міжетнічного спілкування); інтегративна функція (забезпечення зближення і налагодження співпраці між етноспільнотами); прогностична функція (осмислення основних тенденцій розвитку етнополітичних відносин); контрольна функція (перевірка виконання сформованих і затверджених планів) тощо.

Здійснення управління етнонаціональними процесами відбувається нерівномірно, що зумовлено своєрідністю та особливостями прояву національного фактора у кожній зі сфер суспільного життя. Кожна багатонаціональна та поліетнічна держава у процесі розвитку формує власну специфічну модель етнополітичного менеджменту.

180