Менеджмент

структурним елементом політичної культури окремих суб’єктів політики, суспільства загалом.

Загальні, основні особливості політичних технологій зумовлені характером політичного процесу, який охоплює найрізноманітніші види політичної діяльності в межах конкретної політичної системи. Серед них — політична участь, яка має на меті формування в процесі політичної діяльності певних позицій, вимог, настроїв, та політичне функціонування як професійна політична діяльність щодо вироблення правових норм, управління політичними інститутами. Без знання особливостей, класифікації, специфіки політичних технологій та вміння їх використовувати досягти успіху в політичній діяльності практично неможливо. А для практичного оволодіння ними передусім потрібні відповідна науково-теоретична підготовка, вміння вивчати й аналізувати об’єктивні умови, в яких діють конкретні суб’єкти політики. Це стосується: соціально-економічної, політичної ситуації в країні, регіоні; особливостей функціонування соціальних і національних груп у суспільстві, їх потреб та інтересів; розстановки політичних сил; статусу та рівня впливу на громадян політичних партій, рухів, об’єднань, засобів масової інформації.

Політичні технології поділяються на загальні (стосуються інтересів багатьох суб’єктів політичного процесу) та індивідуальні (притаманні окремим суб’єктам політики). Серед загальних найпоширенішими є технології завоювання (виборчий процес як комплекс спеціальних технологій) та утримання влади.

Індивідуальні технології використовують окремі політики в процесі своєї політичної діяльності. Вони пов’язані із завоюванням популярності, умінням контактувати з громадянами (виборцями, членами певної партії, об’єднання тощо), майстерністю дискутувати, виголошувати промови, вести мітинги, збори, вдосконалювати власний імідж тощо. До найпоширеніших індивідуальних політичних технологій належать: публічні виступи, участь у бесідах, дискусіях, розв’язанні конфліктів; прогнозування політичної діяльності; виступи на радіо, телебаченні; підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інформації тощо. Кожна з таких технологій має свої особливості, завдяки яким створюються певний імідж політика, його авторитет і популярність, формується і збагачується досвід політичної діяльності. А головне — використання певних технологій має на меті врахування індивідуальних, у тому числі й психологічних, особливостей політика. Готуючись, наприклад, до публічного виступу, він передусім повинен знати час, мету, його характер і відповідно готуватися до спілкування з аудиторією. На цьому етапі надто важливою є підготовка тез (структури) виступу, визначення суті, спрямування розмови, наявність імовірних запитань. Необхідно попрацювати і над зовнішністю, жестикуляцією, диханням тощо, усією манерою поведінки. Усе це і є індивідуальною технологією політичного виступу. Таких технологій існує багато.

Розрізняють політичні технології демократичні та недемократичні. Це означає, що суб’єкти з недемократичною політичною культурою практично неспроможні використовувати демократичні технології, і навпаки. Існують базові та другорядні політичні технології. До базових належать технології, які використовуються під час організації та проведення виборчих кампаній; такі, що запобігають соціально-політичним конфліктам, дають змогу розв’язувати

191

їх, досягати політичного консенсусу в суспільстві. До другорядних відносять, зокрема, технології прийняття політичних рішень, організації масових політичних акцій — зборів, мітингів, маніфестацій тощо.

Політичні технології існують в кількох видах:

•розроблення і ухвалення певних політичних проектів і рішень;

•реалізація політичних рішень;

•технології формування політичної влади;

•виборчі технології;

•технології організування діяльності політичних партій, організацій, об’єднань;

•технології формування громадянської свідомості, політичної культури;

•технології формування громадської думки;

•технології узгодження суспільних інтересів;

•технології розв’язання політичних конфліктів тощо.

Характер і особливості політичних технологій, як зазначалося вище, зумовлені особливостями суспільства, сутністю політичного процесу як сукупності діяльності суб’єктів політики. Політичні технології будуються і реалізуються насамперед на певному, часто надто специфічному сприйнятті людиною навколишньої дійсності, на відповідних реакціях щодо такої дійсності. До того ж політичні технології пов’язані безпосередньо з конкретними соціальними ролями, які постійно виконує окрема людина як особистість.

4.2.8. Менеджмент виборчої кампанії

Сутність менеджменту виборчої кампанії, його поняття, функції, елементи стратегії. Політичні та економічні перетворення в українському суспільстві, сформували новий політичний простір, в якому діє безліч об’єктів (політичні партії, громадські організації, групи тиску, фонди, державні установи тощо). Затвердилася демократична практика виборів у представницькі органи на альтернативних засадах, стали звичними референдуми, опитування з актуальних питань життя суспільства. Все це сприяло створенню в Україні політичного ринку як нової суспільної реальності, коли одні суб’єкти зацікавлені збути свій продукт (ідеї, програми, послуги), а інші хочуть їх одержати, розраховуючи на певну вигоду. Так, політичні партії прагнуть інформувати населення про своїх лідерів, діяльність, програми, щоб отримати голоси ви­ борців, які, у свою чергу, очікують відповідних кроків від цих партій, якщо вони переможуть на виборах.

Таким чином, за роки незалежності було сформовано політичний ринок ідей, партій, політичних лідерів. Так само, як і економічний, політичний ринок має закони попиту та пропозиції й потребує управління. Тому виникає необхідність управління політичною сферою життя суспільства, але воно повинне бути організоване на демократичних засадах, законах виборності та вільної конкуренції.

Менеджмент виборчої кампанії — це управління процесом збирання, нагромадження і класифікації інформації, ухвалення політичних рішень та їх практична реалізація під час виборчої кампанії.

Менеджмент виборчої політичної та менеджмент урядової команди мають багато спільного, але існують і певні відмінності. Стратегія і тактика команди

192

кандидатів, які виборюють владу, повинна будуватися на критиці існуючої системи політичного управління. Менеджмент урядової команди, навпаки, акцентує увагу громадськості на досягненнях керівництва країни, показниках економічного зростання та успішній соціальній політиці. Критикувати владу завжди легше, ніж відповідати за державну політику.

Слід також розрізняти адміністративний та маркетинговий менеджмент виборчої кампанії. В першому випадку йдеться про адміністративно-командні методи управління виборчим процесом, використання адмінресурсу та інших нелегітимних виборчих технологій. В другому випадку — про виборчі перегони в умовах цивілізованого ринку влади [11]. Менеджмент та маркетинг виборчої кампанії є різновидом політичного маркетингу та менеджменту.

В управлінні політичною сферою виокремлюють менеджмент виборчої кампанії і менеджмент правлячої (урядової) команди. У сучасній політології вивчають три основні аспекти управління виборчими кампаніями та правлячими командами:

•інформаційне забезпечення діяльності команди; до служби інформаційного забезпечення залучають моніторинг засобів масової інформації (ЗМІ), моніторинг радіо і телебачення, моніторинг електронної преси, дослідження громадської думки, бібліотеку, технічне забезпечення, аналіз звернень і листів;

•моделі та технології ухвалення політичних рішень;

•соціально-психологічні чинники: організаційна структура керівної структури, розподіл ролей в цій структурі, функції членів команди, зв’язки з громадськістю.

Для того щоб процес керування організацією і проведенням виборчої кампанії завершився перемогою у виборчих перегонах, крім залучення матеріальних ресурсів, фінансів, інтелектуального капіталу кандидата та його харизматичних якостей необхідно прорахувати й точно виважити безліч факторів, моментів й найтонших нюансів. Все це покладається на команду професіоналів у сфері політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та менеджменту.

Формування кандидатської команди. Перше принципове завдання, яке стоїть перед кандидатом — формування працездатної “кандидатської” команди, спроможної вирішити оперативно і мудро всі питання і проблеми, які поставатимуть упродовж виборчих перегонів.

Загалом існують два великі підрозділи в команді:

1)патронажна частина команди, яка, у свою чергу, складається з таких структурних підрозділів: група менеджменту та економічного аналізу (мене­ джер, радник з економічних питань); група моніторингу громадської думки та політичного аналізу (політолог, соціолог, психолог); прес-служба (прессекретар, спічрайтер, редактор-мовник, іміджмейкер, психолог); група планування і організації масових заходів і громадських зв’язків (PRменеджер та група технічного забезпечення);

2)апаратна частина команди, яка втілює в життя стратегічні й тактичні задуми мозкового центру команди та вирішує конкретні питання політичного рекламування. За науковим підходом апаратна частина команди має складатися з таких посад, на які добираються особи з відповідними професійними та особистими якостями:

193

•голова — формує стратегію, визначає цілі та завдання команди, пріоритети діяльності й порядок денний роботи; розподіляє обов’язки між членами команди, визначає “правила гри” і психологічно мобілізує команду на реалізацію генеральної лінії;

•секретар — організовує практичну діяльність, пов’язану з реалізацією стратегічної лінії, здійснює контроль за дотриманням дисципліни, об’єднує ідеї і думки в один завершений проект;

•генератор ідей — мозковий центр, людина з особливим інтелектуальним потенціалом, яка має бути джерелом ідей та рішень;

•аналітик — оцінює альтернативи, здійснює об’єктивний і неупереджений аналіз проектів рішень, які висунуто на обговорення, аналітичний відбір зовнішньої інформації та вносить пропозиції з її використання;

•організатор — раціоналізує виконавчий процес, доводить його до логічного завершення — практичної реалізації прийнятого рішення. Як і секретар, виконує контрольні функції;

•інформатор — особа, яка має велику кількість особистих контактів та високі комунікативні здібності, є постачальником інформації;

•психолог — узгоджує міжособистісні контакти, “цементує” команду, вгамовує пристрасті й підтримує ініціативу.

Крім кандидатської команди кандидатові доцільно створювати неформаль-

ні структури підтримки — групи:

•прихильників (популярні в суспільстві особи — творча, наукова, спортивна еліта). Їх можна використовувати як “ретранслятори” — особи, які мають вагомість у громадських колах, вустами яких необхідна думка доноситься до широкого загалу, до електорату);

•організаційно-методичного і наукового забезпечення. До складу цієї групи необхідно залучати психологів, спеціалістів з політичного менеджменту і маркетингу, засобів масової комунікації (ЗМК), художників і поліграфістів, які розроблятимуть необхідні матеріали, рекомендації та зразки наочної агітації з метою рекламування іміджу та програми кандидата.

•швидкого реагування. Цю групу організовують з метою оперативного вивчення громадської думки, її моніторингу щодо дослідження динаміки рейтингу популярності кандидата.

Другий етап процесу після того, як команда сформована, — початок роботи, який стартує з оцінки політичної ситуації.

Оцінка політичної ситуації. Для того щоб всебічно оцінити ситуацію у виборчому окрузі, необхідно мати про нього таку інформацію:

•про історичні та географічні особливості округу;

•його соціально-демографічний портрет;

•про соціально-економічну структуру, стан її розвитку, проблеми і перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування тощо;

•про транспортну мережу;

•про діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп лобіювання інтересів та тиску, інших неформальних структур тощо;

•карту округу з кордонами виборчих дільниць, кварталів, вулиць та з кількістю виборців;

194

•про політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, матеріали опитувань громадської думки тощо;

•про впливовість, авторитетних осіб — неформальних лідерів виборчого округу;

•перелік найвпливовіших ЗМК, їх адреси, телефони;

•досьє на конкурентів тощо.

Особливо важливою є інформація про політичні традиції голосування ви­ борців на виборах, референдумах, про результати опитування громадської думки. Актуальність і необхідність отримання такої інформації щодо певного виборчого округу (села, селища, міста, району та області) зумовлені необхідністю розв’язання проблем обрання виборчого округу, побудови стратегічної лінії кампанії та конкретної тактики поведінки під час організації передви­ борної агітації.

Надзвичайно важливим є такий особистісний аспект попередньої аналітичної роботи, як оцінка можливих конкурентів у боротьбі на певному виборчому окрузі та збирання про них інформації (фактологічної, політичної, особистісної тощо). Знаючи біографію, освіту, публікації, висловлювання своїх конкурентів, набагато легше будувати власну “контргру” та стратегію і тактику у виборчій кампанії.

Оцінюючи політичну ситуацію, бажано не обмежуватися результатами попередніх виборів та аналізом впливовості політичних структур і окремих політичних лідерів, які діють у цьому виборчому окрузі. Стратегічну, ключову інформацію можуть дати професіонально проведені соціологічні та соціопсихологічні дослідження. Вони уможливлюють оцінку не тільки загальнополітичних настроїв виборців, а й рівня популярності окремих лідерів — потенційних кандидатів на балотування. Цей попередній, стартовий рейтинг у поєднанні з психологічною мотивацією політичної поведінки виборців має стати суттєвою основою для остаточного прийняття рішення про балотування в певному виборчому окрузі.

Розроблення політичної стратегії. Основні складові стратегії виборчої кампанії базуються на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо перший стратегічний крок — вибір округу — вже здійснено, варто зробити попе-

редні висновки:

•з’ясувати сильні й слабкі сторони опонентів і свої особисто, здійснити їх порівняльний аналіз з урахуванням політичної ситуації в певному окрузі й у країні в цілому;

•проаналізувати ситуацію, що склалася у виборчому окрузі (демографічну, історичну, географічну, економічну, соціальну тощо);

•визначити коло питань, які є принципово важливими для виборців округу, і сформулювати у своїй програмі відповіді на них;

•сформулювати основні принципи проведення виборчої кампанії і засоби їх реалізації (тобто стратегію і тактику організації виборів).

Визначивши на підставі інформації по виборчому округу та персоналіях основні тези своєї програми, під час складання власне документа бажано врахувати такі принципи:

•програма має містити відповіді на найбільш актуальні для виборців проблеми: соціально-економічні, політичні, екологічні, етнокультурні, лінгвістичні тощо;

195

•архітектура програми може бути довільною, але структурованою, з кількістю змістовних блоків не більше дев’яти; процедура створення перед­ виборної програми має бути такою: спершу до неї залучають “все, що треба”, а потім відкидають “все, що можна”;

•поліграфічне відтворення програми і мова викладення повинні враховувати рівень загальної, політичної та психологічної культури виборців та час засвоєння текстової інформації пересічним виборцем.

Стратегія виборчої кампанії, як свідчить практика світової політології, може базуватися на іміджевих, організаційно-політичних та спеціальних елементах стратегії.

Іміджеві елементи стратегії: декларація причетності до певної політичної партії, передвиборного блоку, владної структури, політичного лідера тощо; створення міжособистісного контрасту кандидатів; створення ідеологічного контрасту кандидатів; ставка на базову проблему; формування позитивного іміджу кандидата.

Організаційно-політичні елементи стратегії: утворення передвиборних коаліцій; ставка на владні структури; ставка на суспільно-політичні структури; ставка на ЗМК.

Спеціальні елементи стратегії: створення негативного іміджу конкурентам; деморалізація конкурентів; розкол конкурентів; розкол електорату (політичне клонування).

Визначивши провідні елементи стратегії виборчої кампанії, перед тим, як розшифрувати, що означає кожен з них, варто нагадати і форму її викладення. Стратегія виборчої кампанії повинна бути викладена письмово, обсягом не більше однієї сторінки. Після цього потрібно починати розписувати деталізований план проведення кампанії, в якому повинні бути висвітлені всі основні тактичні дії на час проведення виборів.

Організація і проведення рекламної кампанії. Якщо стратегія кампанії повинна дати відповідь на запитання “Що треба робити?”, то тактична частина плану має дати відповідь на запитання “Як?” і “Коли?”.

Тактика виборчої кампанії пов’язана з розв’язанням таких основних проблем:

•добір і організація роботи “апаратної” частини команди;

•побудова графіка роботи кандидата (виступи перед виборцями, записи промов на телебаченні й радіо, зустрічі з окремими впливовими особами тощо);

•стеження за діями конкурентів, розроблення засобів і форм протидії;

•підготовка та організація виступів кандидата у ЗМІ (тексти, зовнішність, форми подання матеріалів);

•створення рекламної друкованої або відеопродукції на підтримку кандидата; розв’язання проблем матеріально-фінансового та транспортного забезпечення кампанії;

•налагодження контактів з громадськістю, суспільно-політичними структурами та впливовими людьми в окрузі тощо.

Порядок організації та проведення виборів не означає, що ці елементи мають реалізовуватися саме в такому порядку, як це наведено вище. Ці питання повинні вирішуватися паралельно, і ними мають займатися конкретні виконавці з команди кандидата.

196

Оскільки налагодження зв’язків з громадськістю є одним з найважливіших елементів в тактиці виборчої кампанії, розглянемо цю структуру докладніше.

Організація зв’язків з громадськістю. Прес-служба: функції, правила ро­ боти. Ідеологія роботи прес-служби повинна бути спрямована на те, що важливим є все, що стане відомим громадськості: прес-конференції лідера, бри­ фінги його прес-секретаря та членів команди, виступи у традиційних та аудіовізуальних мас-медіа, прес-релізи тощо. У кожній команді (адміністрації) функції зв’язків з громадськістю (переважно через ЗМК) виконують відповідні служби. Як правило, ними є пресові служби.

Правила організації виступів з мас-медіа членів команди:

•виступи або інтерв’ю членів кабінету мають бути скоординовані пресовою службою за часом і тематикою, погоджені у руслі єдиної стратегічної лінії;

•представниккоманди(адміністрації)повиненз‘являтисянаекраніодин, а не в контексті дискусії або суперечки;

•членові команди бажано надавати слово після всіх критичних виступів на її адресу (останнє слово запам’ятовується краще) тощо.

Ще один аспект роботи пресової служби — підготовка власних пресрелізів та аудіо-відеоматеріалів, які можна безпосередньо передавати без присутності на цих заходах журналістів. Наявність технічних можливостей передання таких матеріалів у газети і на теле-, радіостанції (особливо провінційні) значно підсилить потужність пропагандистської кампанії і дасть можливість (хоча й не повністю) уникнути небажаного ”суб’єктивізму” незалежних журналістів.

Прес-секретар та його функції. Робота прес-секретаря потребує не тільки широких знань практично з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики, а й чималої артистичної підготовки, відчуття міри і рівня своєї компетентності. Скажімо, якщо прес-секретар зголоситься вдовольнити інформаційну спрагу певного репортера або оглядача і дасть йому свою інтерпретацію якоїсь події, він ризикує виявити некомпетентність у цьому питанні. Якщо ж він звернеться до колег з апарату з проханням поінформувати з особливо таємного питання, йому не завжди дадуть таку інформацію. Основними формами ро- ботипрес-секретаряєпрес-конференціяпрезидента,власнийбрифінгіписьмо­ ва заява для преси, коли небажано з’являтися на людях ні лідеру, ні його прес-секретарю, але потрібно чітко продемонструвати свою позицію.

Функції прес-служби:

•моніторинг повідомлень ЗМК та оперативне реагування на негативні випади конкурентів;

•організація та контроль всіх заходів свого лідера (партії, адміністрації) за участю преси;

•каталогізація всіх позитивних відгуків для подальшого використання в рекламних цілях;

•підготовка кандидата та членів команди до виступів перед журналіс­ тами;

•організація регулярної появи кандидата та членів команди в аудіовізуальних та друкованих ЗМК;

•регулярне постачання ЗМК інформацією, пов’язаною з кандидатом (партією, адміністрацією) тощо.

197

Для реалізації цих функцій у складі прес-служби бажано мати соціологів чи політологів (моніторинг та аналіз повідомлень ЗМК), психологів (іміджмейкінг), теле-, радіожурналістів, а також спічрайтерів (написання текстів).

Забезпечення реалізації функцій прес-служби потребує наявності: банку даних ЗМК; банку даних провідних журналістів; матеріалів, призначених для поширення серед ЗМК; біографії кандидата; фотографій (кандидата, родини, членів команди тощо); текстів програми кандидата, програми партії; заготовок, які можна використовувати в роботі; відеоматеріалів; аудіоматеріалів тощо.

Спеціальні заходи прес-служби: прес-конференція; прес-реліз; кулуарні обговорення; брифінги; прийоми, коктейлі.

Крім вміння організувати зв’язки з громадськістю за допомогою пресової служби, необхідно також знати, яким чином організувати зв’язки із ЗМІ, що мають безпосереднє практичне значення.

Правила роботи з пресою:

•вивчіть напам’ять основну частину виступу;

•говоріть з погляду громадськості, а не своєї установи чи організації;

•подавайте новини в доступній для розуміння і вжитку формі;

•найважливіші новини повідомляйте на початку зустрічі з пресою.

•погана новина для вас — не завжди погана для журналістів;

•давайте (в міру можливості) прямі відповіді на прямі запитання;

•не відповідайте на ”слизькі” запитання, якщо до вас з ними ще не звернулися;

•кажіть правду, навіть якщо це і важко;

•якщо не маєте відповіді, чесно зізнайтеся в цьому, пообіцявши дати її іншим разом;

•говоріть про людей, а не про концепції;

•не збирайте журналістів, якщо у вас немає того, що вони вважають за новину;

•підготуйте ”домашні заготовки” й організуйте відповідні запитання;

•враховуючи свої сильні й слабкі сторони, сформулюйте власні стандарти спілкування з телевізійною, радійною і друкованою пресою;

•організуйте постійний моніторинг повідомлень ЗМІ з питань, що вас цікавлять;

•контролюйте час прес-конференції чи брифінгу, ніколи не вимагайте запитань, якщо навіть на початку ви вказали час, виділений для спілкування із журналістами. Наприкінці зробіть ще один акцент на ключовій проблемі, що обговорюється, позаяк останнє запам’ятовується найкраще — особливо тоді, коли ви невпевнені, що вас зрозуміли правильно;

•не сперечайтесь із журналістами;

•не піддавайтеся на провокації журналістів, позаяк за ними перевага редакторської правки і монтажу знятого;

Засоби політичної комунікації в передвиборчій кампанії. Такими засоба-

ми є: кабельне телебачення; телеконференції; комп’ютеризація виборчої кампанії; ефірне телебачення; політична телевізійна режисура; друкована рек­ лама.

Комп’ютеризація суспільства уможливлює використання обчислювальної техніки для розв’язання численних проблем, таких, як ведення банків

198

політичних даних; планування виборчої кампанії; здійснення фінансових та інших розрахунків (як своїх, так і конкурентів); моделювання можливих політичних ситуацій; організація електронної пошти тощо.

Ефірне телебачення — найпотужніший і найефективніший засіб політичної комунікації у виборчій кампанії. Форми телевізійної реклами (кліпи) можуть бути різними і визначаються насамперед тривалістю купленого ефірного часу. Розглянемо основні види рекламних роликів.

“Упізнавання — нагадування” (15 секунд) — характеризується багаторазовим повтором назви партії чи прізвища кандидата та ключової фрази з перед­ виборної програми на кшталт: “Дітям — морозиво, пенсіонерам — пенсії”. Використовується на початкових етапах, коли потрібно вкоренити у суспільну свідомість фірмовий знак політичного “товару” або ще раз нагадати виборцям напередодні виборів про необхідність прийти на вибори і проголосувати.

“Провідна ідея” (30 секунд) — репрезентація основної ідеї виборчої кампанії партії чи кандидата, його особистих якостей та біографічних даних. Це найпоширеніша форма, доволі змістовна й фінансово доступна.

“Стисла розповідь” (1–2 хвилини) — глибша розповідь про партію чи кандидата, деталізація історії першої та біографії останнього, викладення основних складових передвиборної програми з ключових проблем сьогодення.

“Ґрунтовна розповідь” (понад 2 хвилини) — досить тривале оповідання про суб’єкта політики, його програму, лідерів тощо. Використовується у двох випадках: за наявності грошей; за умови надання ефірного часу, викупленого виборчою комісією (всім учасникам передвиборного змагання однаково).

Політична телевізійна режисура — галузь політичної реклами — режи-

сура відеокліпів та радіосюжетів із закликами на підтримку певних кандидатів, партій чи передвиборних блоків.

Типи політичної телевізійної реклами:

•ознайомлення (інформаційний ґрунт для наступних роликів — упізнавання кандидата);

•розв’язання проблеми (роз’яснення позицій кандидата);

•свідчення (вислів ретранслятора на підтримку кандидата);

•калейдоскоп контрастів (формування негативного контрасту конку­ рента);

•позитивні емоції (кліп в родинному колі, на тлі природи);

•досвід (акцентування уваги на значущості кандидата в суспільстві);

•репортаж (розповідь про зустріч кандидата з виборцями);

•організаційна прив’язка; може використовуватися для оголошень про місце і час здійснення передвиборних заходів; повідомлень адреси партійного осередку або офісу кандидата; прив’язки імені кандидата до іншого джерела інформації.

Друкована реклама. Правила побудови передвиборних листівок:

•найсильніший аргумент листівки варто зосередити на самому початку, якщо бажаєте, щоб її дочитали до кінця;

•кількістьзмістовихблоківнеповиннаперевищувати7плюс-мінус2 одиниці;

•кожен абзац має складатися не більше як з трьох-чотирьох фраз;

•бажано використовувати короткі, прості речення;

•якомога рідше слід вживати прислівники;

199

•спробуйте обійтись без загальних фраз і декларативних заяв;

•не користуйтеся неперевіреними й сумнівними фактами;

•розподіліть текст за пунктами 1, 2, 3...;

•пишіть не від першої особи, а від групи підтримки та ін.;

•намагайтеся уникнути наукоподібних штампів, пишіть просто і з гумором;

•використовуйте звернення і діалоговий режим (“Так само, як і Ви, кандидат вважає…”);.

•загальний обсяг не повинен перевищувати 3/4 машинописного аркуша.

4.2.9. Бюджетний менеджмент

Бюджетний менеджмент — сукупність взаємопов’язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, спрямованих на керування бюджетними ресурсами i відносинами, які виникають у процесі руху бюджетних потоків. Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно керувати цим рухом i відносинами.

Структура системи управління бюджетом країни. Кожна система управ-

ління, в тому числі й бюджетна, складається з двох взаємопов’язаних частин — об’єкта i суб’єкта управління. Об’єктом є органи управління бюджетом. Cистему управління бюджетом можна уявити як комбінацію двох елементів: сукупності органів управління та етапів i методів управлінської діяльності в бюджетному процесі.

Виділяють три групи органів управління бюджетом. До першої групи належать органи законодавчої та виконавчої влади. Оскільки державний бюджет як основний фінансовий план держави затверджується у вигляді закону, то Верховна Рада виступає провідним органом в управлінні бюджетом. Численні місцеві бюджети затверджуються на відповідних місцевих рівнях місцевими законодавчими органами — Радами народних депутатів, які виступають провідним органом в управлiннi місцевим бюджетом. Органи виконавчої влади (Кабінет Мiнiстрiв, державні адмiнiстрацiї, виконавчі комітети) забезпечують підготовку проекту відповідного бюджету i його виконання. Президент України від iменi виконавчої влади подає проект державного бюджету до Верховної Ради, контролює процес його складання та виконання.

Другу групу становлять органи оперативного управління бюджетом. До неї належать: органи системи Міністерства фінансів (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим; обласні фiнуправлiння i міські фiнуправлiння міст Києва та Севастополя, міські й районні фінансові відділи), Контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство, Державна податкова адмiнiстрацiї, Рахункова палата.

Третя група — органи нефiнансового профілю. Виконуючи покладені на них функції, вони також пов’язані з бюджетом. До них належать Митний комітет та його підрозділи; органи Міністерства внутрішніх справ; органи юстиції та нотарiальнi контори; різного роду природоохоронні органи та інспекції; органи державної інспекції з контролю за цінами та інші.

Функції бюджетного менеджменту. Структура бюджетного процесу містить такі складові: бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження) та виконання бюджету. Складові бюджетного менеджменту виконують за-

200