Менеджмент

101. Нечаюк Л. І., Телеш Н. О. Готельно-ресторанний бізнес: Менеджмент: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2003.

102. Никитин В. С., Бурашников Ю. М. Охрана труда на предприятиях пищевой промышленности. — М.: Агропромиздат, 1991.

103.Оберемчук В. Ф. Стратегія підприємства. — К.: МАУП, 2000.

104.Овчинников В. С. Политические конфликты и кризисные ситуации // Социал.-полит. наука. — М. — 1990. — № 10.

105.Одрі Мюлендер, Дейв Уорд. Самокерована групова робота. Сер. соціальна робота. — Амстердам; К., 1996.

106.Ольшанский Д. Политическая психология. — СПб., 2002.

107.Ольшанский Д. Политический РR. — СПб., 2003.

108.Организация, планирование производства и управление на предприятиях мясной и молочной промышленности / Б. И. Стерлигов, В. В. Лебедев, А. И. Сухоруков, Н. Я. Калита. — М.: Легкая и пищ. пром-сть, 1981.

109.Основи туризмознавства. — К.: КНТЕУ, 2003.

110.Основы политологии (наука о политике): Учебник для вузов / Под ред. А. Боднара. — К., 1991.

111.Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. — К.: КДЕУ, 1996.

112.Панченко Є. Г., Гаврилюк О. В. Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні. — К.: Ін-т світової економіки та міжнародних віносин НАН України, 2001.

113.Пермяков Р. С. Экономический механизм экологического менеджмента. — М., 1998.

114.Политология: Словарь-справочник / М. А. Василик, М. С. Вершинин и др. — М., 2000.

115.Політичний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — 2-ге вид., допов. і перероб. — К., 2004.

116.Політичний енциклопедичний словник: Навч. посіб. — К., 1997.

117.ПушкареваВ. М.Историяфинансовоймыслииполитикиналогов. —М.: ИНФРА-М, 1996.

118.Пушкарева Г. В. Политология: Краткий курс лекций. — М.: Юрайт-из- дат, 2002.

119.Радиш Я. Ф. Державне управління охороною здоров’я в Україні: Генезис, проблеми та шляхи реформування. — К.: Вид-во УАДУ, 2001.

120.Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналітика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002.

121.Рева Т. М. Податковий менеджмент: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., — 2003.

122.Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2003.

123.Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах. — К.: КНТЕУ, 2004.

124.Рум’янцев А. П., Рум’янцева Н. С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2004.

311

125.Сафонова Л. Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посіб. — К.: КНЕУ, 2001.

126.Серов Г. П. Экологический аудит: Концептуальные и организационноправовые основы. — М., 2000.

127.Сільський туризм. Як регулюється він // Віче. — 2003. — № 3 (132).

128.СмальІ. В.Основи географії рекреації і туризму. — Ніжин: Вид-во НДПУ ім. М. Гоголя, 2004.

129.Соколовська А. М. Податкова система держави: теорія та практика становлення. — К.: Знання-Прес, 2004.

130.Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За ред. Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.

131.Ствердження інноваційної моделі розвитку економіки України: Матеріали наук.-практ. конф. — К.: НТУУ “КПІ”, 2003.

132.Степанов В. Н. Ресурсная экологическая безопасность и устойчивое развитие. — Одесса, 1998.

133.Стеченко Д. М. Регіонально-адміністративний менеджмент: сутність і зміст підготовки кадрів // Проблемы управления в переходном обществе на пороге XXI века: Сб. науч. тр. — К.: МАУП, 1999.

134.Стонер Д. А. Ф., Долан Е. Г. Вступ у бізнес. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фін., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.

135.Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / В. Г.Федоренко, В. Б.Захожай, О. Г. Чувардинський та ін. — К.: МАУП, 2002.

136.Страхування: Підручник / За ред. С. С. Осадця. — К.: КНЕУ, 2002.

137.Суксін В., Нечипоренко В. Стратегічне планування в поєднанні теорії і практики // Страхова справа. — 2003. — № 3.

138.Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава — податки — бізнес. — К.: Либідь, 1992..

139.Томпсон А. Стратегический менеджмент. — М.: ЮНИТИ, 1998.

140.Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конференції. — К.: КІТЕП, 1999.

141.Украина туристическая. — К., 2004.

142.Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. і доп. / За ред. А. І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 2002.

143.Управлінські аспекти соціальної роботи: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002.

144.Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: Управление и операции. — М.: Все для вас, 1993.

145.Фурман В. Світові тенденції розвитку ринку страхових послуг // Економіст. — 2004. — № 8.

146.Ховард К., Коротков Э. Принципы менеджмента: управление в системе цивилизованного предпринимательства: Учеб. пособие. — М., 1996.

147.Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001.

148.Чепурнов І. А., Мостенська Т. Л., Міненко М. А. Методика складання біз- нес-плану. Зарубіжний досвід. — К.: Внешторгиздат, 1997.

149.Черник Д. Г. Налоги в рыночной экономике. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997.

312

150.Черник Д. Г., Починок А. П., Морозов В. П. Основы налоговой системы:

Учебник для вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

151.Шаблиста Л. М. Податки як засіб структурної перебудови економіки / Ін-т економіки НАН України. — К., 2000.

152.Шевчук В. Я. Екологічний аудит. — К., 1997.

153.Шершньова З. Э., Оборська С. В. Стратегічне управління. — К.: КНЕУ, 1999.

154.Щёкин Г. В. Социальная теория и кадровая политика. — К., 2000.

155.Экономика, организация и планирование производства в мясной промышленности / В. Н. Лихачев, Т. И. Моисеева, О. В. Попова и др. — М.: Агропромиздат, 1987.

156.Юткина Т. Ф. Налоги и налогообложение: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1998.

157.Янків М. Д. Організаційно-економічні механізми розвитку і функціонування АПК України. — Львів: Коопосвіта, 2000.

4.3.Типи менеджменту за сферами управління  в організації

4.3.1.Менеджмент організацій

Поняття і особливості організацій як об’єктів управління. Різні фахівці менеджменту дають приблизно однакові визначення організації як об’єкта управління [14, 16, 71, 112].

Організація — це:

•систематизоване, свідоме об’єднання дій людей з метою досягнення визначених цілей;

•група осіб, які взаємодіють між собою для досягнення поставлених цілей за допомогою матеріальних, правових, економічних та інших чинників;

•група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей;

•соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети;

•сукупність людей і груп, поєднаних для досягнення поставленої мети, вирішення певного завдання на підставі визначених правил і процедур, розподілу прав і обов’язків.

Основними прикладами організацій є підприємства, фірми, компанії, корпорації.

Підприємство — виробничо-господарська одиниця, сукупність матеріальних і людських ресурсів, яка певним чином організована для досягнення поставлених цілей.

Фірма — організаційно-господарська одиниця, яка здійснює підприємницьку діяльність у сфері промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту тощо, ставить комерційні цілі та користується правами юридичної особи. Фірма у своєму складі має одне чи кілька підприємств, які спеціалізуються на конкретних видах діяльності (виробництво товарів, надання послуг), та функціональні підрозділи управління.

313

Загальні характеристики організацій як об’єктів управління:

1)наявність спільних цілей. Цілі відображають призначення організації, види продукції та послуг, які виробляються і пропонуються нею для задово­ лення потреб суспільства. Спільні цілі формуються внаслідок взаємного впли­ ву індивідуальних цілей членів організації або задаються ззовні відповідно до місії;

2)спільна діяльність людей — персоналу, працівників, які мають від­ повідну кваліфікацію, знання і навички, необхідні для досягнення поставле­ них цілей. Ефективна спільна діяльність забезпечує синергетичний ефект для організації;

3)ієрархія влади. Люди, які працюють в організаціях, мають різний ста­ тус. Вони поділяються на керівників, фахівців, робітників, менеджерів, під­ леглих і таким чином формують ієрархію влади. Ієрархія влади — перелік по­ садових осіб, починаючи з вищого керівника організації до менеджерів первинних підрозділів на нижчому, операційному рівні керівництва;

4)наявність підрозділів, що вирішують конкретні завдання. Такі підроз­ діли називаються відділеннями, філіями, відділами, службами тощо. Важли­ во оптимально визначити організаційні розміри структурних підрозділів, їх права, обов’язки, систему взаємозв’язків з іншими підрозділами, поставити завдання. Від професійного вирішення всіх цих питань значно залежить функ­ ціонування організації в цілому;

5)розподіл праці, який здійснюється відповідно до професійно-фахових характеристик кожного працівника і забезпечує раціональну структуризацію

робіт і завдань:

• вертикальний поділ праці, за якого відокремлюється функція управлін­ ня, забезпечує координацію дій різних підрозділів, працівників. При­

кладом є виділення кількох рівнів управління в організації;

• горизонтальний поділ праці — результат використання переваг спе­ ціалізації. Типами горизонтального поділу праці є функціональний, технологічний, професійний;

6)формалізація правил поведінки, процедур і контролю, яка здійснюється для того, щоб організація діяла як єдине ціле. Згідно з визначеними нормами і правилами поведінки при виконанні посадових обов’язків, прийнятті рішень ви­ конавці можуть діяти самостійно, не звертатися за вказівками до керівників;

7)взаємодія із зовнішнім середовищем і залежність від нього. Організація як відкрита система перебуває під впливом зовнішніх прямих (постачальни­ ки, конкуренти, споживачі, органи влади) і непрямих чинників (політичних, економічних, соціальних, технологічних). Керівники організації можуть впливати на прямі зовнішні чинники, а до впливу непрямих повинні присто­ совуватися;

8)організаційна культура — сукупність цінностей, переконань, традицій

інорм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників і трудо­ вого колективу організації. Сильна організаційна культура сприймається більшістю персоналу, чітко визначає пріоритети, має глибокий вплив на по­ ведінку людей;

9)необхідність управління. Для координації дій підрозділів, оптимально­ го розподілу праці по вертикалі та горизонталі, забезпечення ефективного ви­

314

користання ресурсів, своєчасної та адекватної реакції на зміни і виклики біз­ нес-середовища організації повинні управлятися. Робота з управління має бути відокремлена від неуправлінської діяльності.

Організації функціонують за власними законами. Закони функціонування і розвитку організації поділяються на закони статики (розкривають зв’язки у структурі) та закони динаміки (розкривають особливості процесів управлін­ ня) [112].

Закони статики:

1)закон композиції — відображає необхідність узгодження цілей органі­ зації: вони повинні бути спрямованими на підтримання основної загальної мети;

2)закон пропорційності — відображає необхідність певного кількісного співвідношення між частинами організації, їх відповідності та залежності;

3)закон найменших — структурна стійкість цілого визначається його найменшою частковою стійкістю. Стійкість організації щодо зовнішнього се­ редовища є складним результатом часткових стійкостей її підрозділів стосов­ но спрямованого на них впливу; наприклад, якість роботи підрозділу визна­ чається якістю роботи найгіршого працівника, а якість роботи організації — якістю роботи найменш кваліфікованого підрозділу (за принципом слабкої ланки);

4)закон онтогенезу (перетворення) — кожна організація проходить у своєму розвитку кілька фаз життєвого циклу: становлення, розквіт, згасан­ ня. Протягом життєвого циклу одні об’єкти організації народжуються, другі розвиваються і процвітають, треті старіють і відмирають, але організація про­ довжує функціонувати.

Закони динаміки:

1)закон синергії — сума властивостей (і результатів діяльності) організа­ ції в цілому перевищує арифметичну суму властивостей (і результатів діяль­ ності) всіх її елементів, взятих окремо. За високої організованості сума влас­ тивостей організації повинна перевищувати суму властивостей її компонентів; за низької організованості ефективність функціонування системи буде ниж­ чою від сумарної ефективності її компонентів;

2)закон інформованості — упорядкованості: рівень порядку, організова­ ності системи визначається рівнем її інформованості. Упорядкованість — ха­ рактеристика системи, яка відображає наявність певним способом визначе­ них взаємозв’язків. Чим більше якісної інформації, тим краще працює організація;

3)закон єдності аналізу і синтезу — процеси розподілу, спеціалізації, диференціації в організації потрібно доповнювати протилежними процеса­ ми — поєднання, кооперації, інтеграції. Для дослідження організації спершу здійснюється її аналіз (вивчення шляхом декомпозиції, розподілу організації на елементи), потім синтез — об’єднання в ціле частин, властивостей, харак­ теристик, виділених шляхом аналізу. Аналіз зосереджений на структурі, по­ казує, як працюють частини цілого. Синтез акцентує увагу на функціях, по­ яснює, чому ці частини діють так, а не інакше;

4)закон самозбереження — будь-яка організація прагне зберегти себе як цілісне утворення. Важливою умовою збереження організації є забезпечення

315

її рівноваги, наприклад стабільного кадрового складу, підтримання рівня за­ пасів, фінансової стійкості. З розвитком організації пов’язана проблема дина­ мічної рівноваги, тобто рівноваги зі зміною структури під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Також важливою умовою самозбереження організа­ ції є її спроможність адаптуватися до змін внутрішнього і зовнішнього середо­ вищ.

Класифікація організацій та їх об’єднань. Відповідно до різних класифі­ каційних ознак (мети діяльності, реакції на зміни середовища, організаційноправової форми, функціонально-галузевої ознаки тощо) організації поділя­ ються на кілька типів (табл. 4.5).

У практиці бізнесу склалися різноманітні типи об’єднань організацій, які різняться залежно від цілей співробітництва, характеру господарських відно­ син між учасниками, рівня самостійності підприємств, що входять до об’єднань. Це концерни, консорціуми, холдинги, асоціації, картелі, синдика­ ти та ін. (табл. 4.6).

316

Мотиви об’єднання підприємств:

•зниження витрат виробництва внаслідок спільної діяльності;

•придбання нових можливостей реалізації продукції, робіт, або послуг;

•підвищення дієвості маркетингу;

•розширення виробничих можливостей;

•опанування нових ринків збуту; зниження капітальних витрат, ризику при створенні нових виробничих потужностей;

•опанування нових сфер виробничо-господарської діяльності;

•спільне комплексне використання джерел ресурсів;

•можливості уникнення сезонності в роботі;

•наближення науково-технічної бази до виробництва;

•комплексне використання відходів виробництва;

•економія транспортних витрат; зменшення конкуренції на власному ринку;

•придбання цінних ноу-хау, репутації торгової марки іншого підприємс­ тва;

•розширення капіталу, матеріальної бази, джерел постачання сировини, матеріалів або готової продукції;

•об’єднання фінансових ресурсів на науково-дослідні роботи та подаль­ ший розвиток.

Системний характер менеджменту організацій. Організація є складною,

відкритою, соціотехнічною системою — певною цілісністю, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.

Як складна система організація складається із підсистем (кадрової, фінан­ сової, управлінської, виробничої тощо), перебуває під впливом внутрішніх факторів — цілей, завдань, технології, структури, людей.

Як відкрита система організація є частиною більшої системи (бізнес-сере­ довища) і залежить від впливу на неї зовнішніх чинників (прямих — поста­ чальників, конкурентів, влади; непрямих — технологічних, економічних, політичних, соціокультурних, інших).

Як соціотехнічна система організація поєднує персонал (соціальний ком­ понент) і техніку, обладнання (технічний компонент).

Всі підсистеми організації перебувають у динамічному взаємозв’язку. За зміни будь-якого з елементів всі інші частини організації також змінюються. Розуміння взаємодії підсистем організації, а також можливих наслідків цієї взаємодії дуже важливі для її керівників, особливо на вищому рівні.

Властивості організації як системи необхідно знати для більш повного і якісного вивчення їх структури і змісту з метою прийняття ефективних уп­ равлінських рішень. Вони поділяються на кілька груп:

1. Властивості, які характеризують сутність і складність організації як сиcтеми:

•первинність системи як цілого — системи існують як ціле, яке поді­ ляється на компоненти. Не компоненти становлять ціле, а навпаки — ціле складається із компонентів. В цілісній системі окремі частини фун­ кціонують спільно;

•розмірність — кількість компонентів системи і зв’язків між ними. За­ лежно від кількості компонентів системи поділяються на малі, середні та складні;

317

•складність структури — характеризується кількістю рівнів управлін­ ня; різноманітністю компонентів і зв’язків; складністю управління; об­ сягом інформації, необхідної для управління;

•жорсткість — характеризується: ступенем зміни параметрів системи за певні відрізки часу; ступенем впливу об’єктивних законів і законо­ мірностей на функціонування системи; ступенем свободи системи тощо;

•вертикальна цілісність — кількість рівнів ієрархії, зміни в яких впли­ вають на всю систему; ступінь взаємозв’язку ієрархічних рівнів; ступінь самостійності підсистем організації;

•ієрархічність — виявляється за структуризації (побудови дерева цілей)

і декомпозиції цілей організації. Приклад ієрархічності елементів ви­ робничої структури: корпус — цех — виробнича дільниця — робоче місце.

2.Властивості, які характеризують зв’язок організації із зовнішнім се-

редовищем:

• взаємозалежність організації та зовнішнього середовища — організа­ ція функціонує у процесі взаємодії із зовнішнім середовищем. Вона реа­ гує на вплив зовнішнього середовища, змінюється, але при цьому збері­

гає якісну визначеність і стійкість;

• ступінь самостійності — характеризує кількість зв’язків системи із

зовнішнім середовищем в середньому на один її компонент (параметр);

• сумісність — правова, інформаційна, науково-методична, ресурсна сумісність організації з чинниками (суб’єктами) зовнішнього середови­ ща. Інструментом забезпечення сумісності є стандартизація елементів, процесів організації.

3.Властивості, які характеризують особливості визначення цілей ор-

ганізації:

• цілеспрямованість — ієрархія цілей визначає напрям розвитку будьякої організації. Для ефективного функціонування і розвитку потрібно

будувати дерево цілей;

• спадковість — характеризує передання головних успадкованих влас­ тивостей організації на етапах її розвитку від старого покоління до но­

вого;

• пріоритет інтересів (цілей) системи вищого рівня — спершу повинні задовольнятися інтереси організації в цілому, а потім інтереси її підсис­

тем, підрозділів;

• надійність — характеризується стабільністю функціонування організа­ ції при виході з ладу одного з її компонентів; збереженням параметрів розвитку організації протягом певного періоду; стійкістю фінансового

стану організації;

• оптимальність — характеризує ступінь задоволення вимог до організа­ ції, реалізацію запланованих цілей, які забезпечують найкраще вико­

ристання її потенціалу;

• невизначеність інформаційного забезпечення — відображає випадко­ вий, імовірнісний характер ситуацій, параметри яких впливають на розвиток організації. Своєчасність, достовірність, надійність інформа­ ційного забезпечення є основними чинниками досягнення визначених цілей.

318

4. Властивості, які характеризують особливості функціонування і розвитку організації як системи:

•безперервність функціонування і розвитку — поки організація розви­ вається, вона функціонує. Процеси в будь-якій системі безперервні та взаємообумовлені. Організація для власного самозбереження повинна бути готовою до розвитку і навчання. Тільки так вона може вижити в умовах конкуренції, різноманіття форм і методів бізнесу;

•альтернативність шляхів функціонування і розвитку — може мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Залежно від конкретних параметрів ситуації у стратегічному і оперативному управлінні застосо­ вуються кілька шляхів досягнення певної цілі. Також рекомендується розробляти кілька альтернативних варіантів програм, планів, сітьових моделей в умовах високої невизначеності ситуації;

•синергічність — ефективність функціонування організації не дорівнює сумі ефективностей функціонування її підрозділів. За ефективного уп­ равління в організації досягається ефект синергії — ефект взаємодії, до одержання якого повинні прагнути менеджери;

•інерційність — характеризується швидкістю (затриманням) реакції ор­ ганізації на зміни зовнішнього середовища;

•адаптивність — спроможність організації пристосовуватися до змін зовнішнього середовища і при цьому нормально функціонувати;

•організованість — визначається ступенем наближення показників та параметрів організації (наприклад, пропорційності, паралельності, пря­ моточності, норми управління, централізації) до оптимального рівня. Неорганізована система неефективна, швидко руйнується;

•рівень стандартизації — сумісність організації з іншими системами, відповідність її показників, особливостей виробничого та управлінсько­ го процесів, технологій існуючим галузевим, державним та міжнарод­

ним стандартам.

Рекомендації щодо застосування системного підходу в управлінні органі­ зацією:

1)кількість компонентів організації, які визначають її розмір, повинна бути мінімальною, але достатньою для реалізації організаційних цілей;

2)для спрощення структури організації потрібно скорочувати кількість рівнів управління, зв’язків між її компонентами, автоматизувати процеси ви­ робництва і управління;

3)структура організації має бути гнучкою, з найменшою кількістю жорст­ ких зв’язків, спроможною швидко переналагоджуватися на виконання нових завдань, пристосовуватись до нових вимог ринку;

4)зміни у вертикальних зв’язках компонентів організації повинні міні­ мально впливати на її функціонування. Для цього необхідно розвивати делегу­ вання повноважень суб’єктам управління, забезпечувати оптимальну самостій­ ність і незалежність структурних підрозділів організацій;

5)кількість горизонтальних зв’язків між елементами одного рівня органі­ зації має бути мінімальною, але достатньою для нормального її функціону­ вання;

6)вивчення ієрархічності системи та її структуризації потрібно починати

звизначення систем вищого рівня (кому підпорядковується і куди входить певна організація), її зв’язків з цими системами;

319

7)кількість зв’язків організації із зовнішнім середовищем повинна бути мінімальною, але достатньою для нормального її функціонування. Надмірне зростання кількості зв’язків ускладнює керованість організації, а їх брак зни­ жує якість управління;

8)для побудови, функціонування і розвитку організації в умовах розши­ рення міжнародної інтеграції потрібно досягнення її сумісності з іншими сис­ темами за правовим, інформаційним, науково-методичним, ресурсним забез­ печенням;

9)ефективність і перспективність організації досягаються оптимізацією її цілей, структури, системи менеджменту, інших параметрів;

10) формуючи цілі організації, потрібно враховувати невизначеність інфор­ маційного забезпечення;

11) в умовах швидких змін зовнішнього середовища організація повинна

бути здатною оперативно адаптуватися до змін.

4.3.2. Стратегічний менеджмент

Сутність і особливості стратегічного менеджменту. Світовий досвід бізнесу свідчить, що стратегічний підхід до управління підприємством забезпечує значні можливості ефективного розвитку в складних мінливих умовах сучас­ ного ринку.

Термін “стратегічне управління” було введено в обіг в 60–70-х роках ХХ ст. з метою розмежування поточного управління на рівні виробництва і управлін­ ня, що здійснюється на вищому рівні.

Стратегічний менеджмент — процес прийняття і здійснення стратегіч­ них рішень, центральною ланкою якого є стратегічний вибір, заснований на зіставленні власного ресурсного потенціалу із можливостями і загрозами зов­ нішнього середовища, в якому діє підприємство. Об’єктом стратегічного ме­ неджменту є зовнішнє середовище, відстеження змін, пристосування до них, пошук можливостей в конкурентній боротьбі. Ключове поняття стратегічного менеджменту — “стратегія” (з грецької “мистецтво розгортання війська в битві” або “мистецтво генерала”).

Традиційно мистецтво стратегії засновано на уявленні про неї як один з процесів управління організацією. Під цим мали на увазі, що стратегія:

•у своєму розвитку проходить два етапи (розроблення і впровадження);

•складається з рішень, що передбачають аналіз ресурсів і формування за­ гальних цілей та можливих варіантів їх реалізації, але без урахування обмежень, які з’являються на етапі реалізації;

•стосується переважно зовнішнього середовища діяльності організації. Стратегія характеризується як набір правил для прийняття рішень, на які

організація орієнтується у своїй діяльності. І. Ансофф, автор цього визначен­ ня, запропонував чотири групи таких правил [2]:

•правила, які доцільно використовувати при оцінці результатів діяль­ ності фірми на сьогодні та в майбутньому;

•правила, за якими формуються відносини фірми з навколишнім середо­ вищем;

•правила, за якими встановлюються відносини й процедури всередині ор­ ганізації;

•правила, за якими фірма діє щодня.

320