Кодування інформації

Кодування - процедура присвоєння об'єкту кодового позначення. Система кодування застосовується для заміни назв об'єкта на умовне позначення (код) з метою забезпечення зручної і ефективної обробки інформації. У процесі кодування об’єктам присвоюють цифрові, літерні або цифрово-літерні позначення - коди.

Кожний код характеризується:

• алфавітом;

• основою;

• довжиною;

• структурою.

Алфавіт коду – це сукупність символів, що використовуються для його створення, - букв, цифр тощо.

Основа коду – це кількість елементів алфавіту.

Довжина коду – кількість символів алфавіту, що використовуються для кодування об’єкта.

Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури.

Місткість коду Е, якщо задано його довжину l та основу a, можна визначити за формулою

.

Можна виділити дві групи методів, що використовуються у системі кодування:

• класифікаційну систему кодування, орієнтовану на проведення попередньої класифікації об'єктів на основі ієрархічної системи або на основі фасетної системи;

• реєстраційну систему кодування, що не потребує попередньої класифікації об'єктів.

Існують чотири системи кодування економічної інформації.

1. Порядкова (реєстраційна) система створення коду з натуральних чисел.

Алфавіт цього коду становлять числа 0, 1,...,9; основа коду дорівнює 10.

2. Серійно-порядкова система створення коду з натуральних чисел та закріплення серій (діапазонів) кодів за об'єкта­ми з однаковими ознаками.

3. Послідовна система побудови коду з використанням кодів послідовно розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті застосування ієрархічної системи класифікації.

4. Паралельна система утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у результаті застосування фасетної класифікації.

Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об'єкти, а й самі процеси та операції оброблення, технології, моделі тощо. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх оброблення.

Кодування даних застосовують не тільки для спрощення їх оброблення, але й для шифрування, аби приховати зміст інформації. Шифрування як технологічна операція ускладнює процес оброблення даних і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування.

Кодування має забезпечувати в процесі автоматизованого оброблення інформації :

• розв'язання всіх задач за мінімальної довжини коду;

• єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рів­нів управління;

• інформаційні зв'язки для взаємопов'язаних систем;

• можливість автоматичного контролю за правильністю кодування.

Кодувати об'єкти можна різними способами: вручну, автоматизовано (за допомогою ЕОМ), за допомогою спеціального обладнання тощо.

Щоб спроектувати код, потрібно:

• визначити сукупність об'єктів, які потрібно кодувати;

• обрати систему класифікації та кодування;

• визначити довжину коду та описати його структуру.

Під час автоматизованої обробки економічної інформації важливо контролювати правильність кодів даних, що вводяться з первинних документів, передаються та обробляються в ІС. Тому слід забезпечити автоматичний контроль правильності кодів.

Автоматизація контролю правильності кодів базується здебільшого на використанні методу контрольних чисел (контрольних розрядів). Суть цього методу полягає в тому, що до коду, який потрібно контролювати, додають ще один розряд, значення якого обчислюється за значеннями інших розрядів коду.

Код об’єкта

,

який потрібно контролювати, замінюють на код

, де .

Автоматичне обчислення значення контрольного розряду і його порівняння з переданим або введеним значенням забезпечує контроль правильності передачі або вводу інших розрядів коду.

Найрозповсюдженішою функцією, за якою визначається значення контрольного розряду, є просте арифметичне підсумовування:

.