Мультимедійна інформація

Будь-яка інформація, що не є текстовою, вважається мультимедійною. Це можуть бути зображення, музика, цифрове відео, цифрове аудіо. Для публікації та поширення через Інтернет такої інформації використовують стандарти форматів подання мультимедійної інформації MPEG, розроблені спеціальною експертною групою з питань рухомих зображень Moving Picture Experts Group, створеною в 1988 р. з ініціативи Об'єднаного Комітету Міжнародної Організації по Стандартизації (ISO) і Міжнародної Електротехнічної Комісії (IEC): MPEG-1 (ISO/IEC 11172), MPEG-2 (ISO/IEC 13818), MPEG-4 (ISO/IEC 14496), MPEG7 (ISO/IEC JTC1/SC29/WG11) та MPEG21 (ISO/IEC JTC1/SC29/WG11/N4801).

Стандарт ущільнення зображення і звуку, призначений для використання при записі на CD-ROM і Video CD MPEG-1, був прийнятий у 1993 р. MPEG-2 - стандарт ущільнення рухомого зображення і звуку, остаточно затверджений як міжнародний стандарт у 1994 р. MPEG-4 - стандарт ущільнення рухомого зображення і звуку, призначений для передачі даних з низькою швидкістю, приміром, по телефонних лініях. Стандарти MPEG-1 і MPEG-2 визначили розвиток відео-CD, MP3, DVD, цифрового телебачення тощо. Вони описують принципи подання аудіовізуальної інформації з використанням методів компресії. Стандарт MPEG-4 пропонує об'єктно-орієнтоване подання мультимедійних даних. Перша версія цього стандарту була розроблена в 1999 році, надалі робота над ним була продовжена.

Основне призначення MPEG-7 - це пошук мультимедійної інформації. MPEG-7 забезпечує стандартизацію опису різних типів мультимедійної інформації (а не для її кодування). Його офіційна назва - "Multimedia Content Description Interface" (інтерфейс опису мультимедійних даних).

MPEG-7 призначений як для користувачів-людей, так і для автоматичних систем, що обробляють аудіовізуальний матеріал. Основні засоби, що використовуються в описах MPEG-7, - це мова DDL (Description Definition Language), схеми описів (DS) і дескриптори (D). DDL – це не мова моделювання, подібна до UML (Unified Modeling Language), а мова схем для подання результатів моделювання аудіовізуальних даних. За основу DDL обрано XML.

Графічні формати Інтернет

Для подання графічної інформації зараз широко застосовують такі формати, як SMIL (Synchronized Multimedia Integration Language), SVG (Scalable Vector Graphics), VML (Vector Markup Language, Microsoft), VRML (Virtual Realty Modelling Languagy), PGML (Precision Graphics Markup Language, Adobe).

Специфікація SVG 1.0, розроблена консорціумом W3C базується на мові XML. SVG дозволяє створювати двомірні векторні зображення й обмінюватися ними між різними платформами. На відміну від растрової графіки, що зараз застосовується в більшості Web-застосувань, векторна графіка дозволяє зберігати зображення у вигляді точок, відрізків і фігур. Звідси її масштабуємість, що дозволяє змінювати розміри зображень без утрати якості.

Мова VRML призначена для опису тривимірних зображень і оперує об'єктами, що описують геометричні фігури і їхнє розташування в просторі. Vrml-файл являє собою звичайний текстовий файл, що ынтерпретуэться браузером. Оскільки більшість браузерів не має убудованих засобів підтримки vrml, для перегляду Vrml-документів необхідно підключати допоміжну програму - Vrml-браузер.

SMIL - це рекомендований консорціумом W3С механізм створення документів, що містять синхронізовану мультимедійну інформацію. Такі документи називаються SMIL-презентаціями і являють собою набір інструкцій, що описують текстові, відео- і аудіодані. За допомогою SMIL можна стандартним способом пов’язувати і синхронізувати різні елементи - текст, графіку, звук, відео тощо. SMIL застосовують у мережному телебаченні і дистанційній освіті. Фрагменти SMIL-презентацій можна вставляти в HTML-сторінки. Їх інтерпретують спеціальні модулі розширення браузерів. Для використання SMIL досвід програмування не обов'язковий.