1. Інтелектуальнавласність (скорочено «ІВ», англ. intellectualproperty) - результат інтелектуальної, творчоїдіяльностіоднієїлюдини( автора, виконавця, винахідника та інш. ) абокількохосіб. Право інтелектуальноївласності — у найширшомурозумінніозначаєзакріплені законом права на результат інтелектуальноїдіяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та іншихгалузях.

Але більшдоцільнимвизначенняінтелектуальноївласності через зазначенняоб'єктів ІВ:

— авторські права (літературні твори, комп'ютерніпрограми, базиданих, карти, фотографічні твори);

— суміжне право;

— право промисловоївласності (винаходи, кориснімоделі, промисловізразки, раціоналізаторськіпропозиції, товарні знаки);

— фірмові та комерційнінайменування;

— географічнізазначення;

— сорта рослин та породи тварин;

— топографіїінтегральнихмікросхем;

— комерційнатаємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєїінтелектуальної, творчоїдіяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за йоготворцями і можутьвикористовуватисяіншими особами лише за узгодженням з ними, крімвипадків, визначенихзаконодавством.

Поняття «ІВ» виникло в процесітривалої практики юридичногозакріплення за певними особами їхніх прав на результатиінтелектуальноїдіяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Впершетермін «ІВ» вжив у 1845році Чарльз Вудбарі (CharlesWoodbury), суддяОкружного суду штату Массачусетс ^[1]. В Європівпершецейтермінвжив Альфред Ніон (AlfredNion) у своємутрактаті«Droitscivilsdesauteurs, artistesetinventeurs», щобуввпершеопублікований у 1846році.

Справжняісторіятермінупочалася у 1967році, післястворенняВсесвітньоїорганізаціїінтелектуальноївласності. Вона доклалабагатозусиль для світовоговизнання для закріпленнятерміну, який є ключовоюскладовоючастиноюїїназви.

2. СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

На даномуетапіринковихвідносин об'­єк­тиін­те­ле­к­ту­а­ль­ноївла­с­но­с­тістворюютьзна­ч­нуча­с­т­куак­ти­вівпід­при­ємствнай­більшроз­ви­не­нихекономік. Про те, щоінтелектуальнавласність „виступає" як товар, свідчитьсвітовийдосвід, якийпоказує, щопитома вага інтелектуальноївласностіможесягати 35 % капіталувиробничихпідприємств.

Інтелектуальнавласність - це права на результатирозумовоїдіяльностілюдини, які є об'єктомцивільно-правовихвідносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєїінтелектуальної, творчоїдіяльності.   

Існуєдекількакласифікаційоб'єктівінтелектуальноївласності.  Об'єктиінтелектуальноївласності у вітчизняномузаконодавствіподіляються на об'єктиавторського права і суміжних прав, об'єктипромисловоївласності та нетрадиційніоб'єктиінтелектуальноївласності.

Об'­єк­тиавторського права - це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчоїдіяльності, незалежновідпризначення, достоїнства і змістутвору, а такожвід способу і формийоговираження. У національномузаконодавстві в галузіавторського права визначено списки таких об'­єк­тів, які, на жаль не є вичерпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, а саме: художні, музичні, літературні, фотографічні, кінематографічні, аудіовізуальні твори; комп'ютерніпрограми, базиданих, тобтосукупністьданих, матеріаліваботворів, представлених у машинозчитуванійформі; науково-технічнаінформація - цеінформація, документована на яких-небудьносіях, абопублічнооголошенірезультатинауково-дослідних, дослідно-конструкторськихробіт, іншоїнауково-технічної і виробничоїдіяльності, зафіксовані у формі, щозабезпечуєможливістьїхвідтворення, використання і поширення. Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриттяабопростіфакти. Передача права власності на матеріальний об'­єк­табо права володінняматеріальним об'­єк­том сама по собі не тягне за собою передачіяких-небудьавторських прав на твір, виражений у цьому об'­єк­ті [1].

Суміжні права означають права, суміжні з авторським правом. Існує три різновидисуміжних прав: права виконавців, виробниківфонограм та організаціймовлення. Об'єктиавторського і суміжних прав регулюютьсяєдиним законом Україні "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 р. об'єктиавторського права регламентуютьсяВсесвітньоюконвенцією про авторське право 1952 року та Бернськоюконвенцією про охоронулітературних та художніхтворів (Паризький Акт від 24 липня 1971).

До об'єктівпромисловоївласності належать винаходи, промисловізразки, кориснімоделі, промисловізразки, знаки для товарів і послуг, найменуваннямісцьпоходженнятоварів, фірмовінайменування та нетрадиційніоб'єктипромисловоївласності, якітакожвідносяться до технологійінтелектуальногозабезпеченняуправлінняпідприємством.

Промисловавласність - це твори людини у будь-якійсферіїїдіяльності, якіоцінюютьсяпередусім з позиційпромисловоїзначущості, економічноїефективності, отриманняприбуткупід час їхвикористання у виробничийдіяльності. Об'єктамипромисловоївласності є винаходи, кориснімоделі та промисловізразки, знаки для товарів і послуг, фірмовінайменування, географічнівказівкипоходженнятоварів.

ЗгідноіззаконодавствомУкраїнидооб'єктівпромисловоївласності належать: промисловийзразок - результат творчоїдіяльностілюдини в галузіхудожньогоконструювання. Відкорисноїмоделіпромисловийзразоквідрізняєтьсятим, що право на корисну модель охороняєтехнічнусутністьвиробу, тоді як право на промисловийзразокохороняєзовнішнійвиглядвиробу; винахід - технологічне (технічне) рішення, щовідповідаєумовампатентоспроможності (новизні, винахідницькомурівню і промисловійпридатності); корисна модель - нове і промисловопридатнеконструктивневиконання пристрою; знак для товарів та послуг - це знак-позначення, за якимтовари та послуги одних осібвідрізняютьсявідодноріднихтоварів та послугіншихосіб. Фірмові найменування включають у себе назву, терміниабонайменування. Цепотрібно для

впізнанняпідприємства, йогоділовоїдіяльності. Крім того, використанняфірмовогонайменуваннядопомагаєвідрізнитипідприємствовідіншихвиробниківподібнихтоварів та послуг. Фірмовінайменуваннявключають в себе назвупідприємства, що вноситься до Державного реєструюридичнихосіб у встановленому законом порядку.  

В українськомузаконодавствітермін „зазначенняпоходження товару" є складним, комплекснимпоняттям. Зазначенняпоходження товару, є складнимпоняттям і включаєусебеще два терміни, а саме: назвумісцяпоходження товару та географічнезазначенняпоходження товару. Перший термінозначаєназвугеографічногомісця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить іззазначеногогеографічногомісця та маєособливівластивості, виключноабоголовним чином зумовленіхарактерними для даногогеографічногомісцяприроднимиумовамиабопоєднаннямцихприродних умов з характерним для даногогеографічногомісцялюдським фактором. Географічнезазначенняпоходження товару - ценазвагеографічногомісця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить ізцьогогеографічногомісця та маєпевніякості, репутаціюабоінші характеристики, в основному зумовленіхарактерними для даногогеографічногомісцяприроднимиумовамичилюдським фактором абопоєднаннямцихприродних умов з людським фактором [2].Значенняцьогооб'єктапромисловоївласностізростаєпід час використанняйого у зовнішньоторговельномуобороті.

Права на об'єктипромисловоївласностіохороняються державою і підтверджуютьсяофіційнимиохоронними документами - патентами, ліцензіями та авторськимисвідоцтвами. Таким чином, наявність патенту чисвідоцтвазабезпечуєпатентовласникумонопольні права на використанняйогопромисловоївласності, причомуце практично єдиний вид монополії, щозаохочується й охороняється державою.

Право на нетрадиційніоб'єктиінтелектуальноївласності - цеправоваохорона таких результатівінтелектуальноїдіяльності як, сортирослин, топографіїінтегральнихмікросхем, комерційнатаємниця (ноу-хау).

В умовахпостійногорозширенняміжнародноїнауковоїспівпраціУкраїни, все більшогозначеннянабуваютьпитання, пов'язаніізвзаємною передачею і використанням не тількизапатентованихоб'єктівінтелектуальноївласності, але і тих, які не захищенніпатентемивиключного права - ноу-хау. Знання і досвідтрадиційновизначаєтьсяпоняттям ноу-хау (знати, як церобити). Ноу-хау - це секретна на даний момент часу сукупністьінформації у виглядінезапатентованихтехнічних і іншихрішень, знань і практики, щонеобхідні для організації на найбільшвисковомурівнівиробництвапрогресивноїконкурентноздатноїпродукціїабонайбільшефективногоздійсненняіншихвидівдіяльності: комерційної, фінансової, адміністративної і ін [3]. Проблема захисту ноу-хау повинна бути врахованапатентнимвідомствомУкраїни і прийнятазаконодавчимиправовими нормативами.

3. Майнова інтелектуальна власність. Майнові права.

Інтелектуальна власність (ІВ) – це право на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та ін. сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.

ІВ може бути майнова і немайнова.

До майнових прав належать:

- право на використання об’єкта права ІВ.

- виключне право дозволяти використання об’єкта ІВ

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права ІВ.

4. Немайнова інтелектуальна власність. Особисті немайнові права.

Інтелектуальна власність (ІВ) – це право на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та ін. сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.

ІВ може бути майнова і немайнова.

Особисті немайнові права автора поділяються на:

- право авторства

- право на авторське ім’я або назву

- право на недоторканість

- право обнародування або право на випуск твору у світ.

5. Суміжні права . Гудвіл

Суміжні права – це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробників фонограм, та організацій мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів і виконавців. Суміжні права позначаються також значком ® на всіх примірниках відповідного твору, імені або найменуванні особи, що має суміжні права, і року першого обнародування.

Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії, передачу в ефір і по проводах своїх виконань, відтворювати і розповсюджувати ці фонограми. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо.

Виконавцям також можуть належать: 1) право на згадування його ім‘я в зв‘язку з використанням його виконання; 2) право на охорону свого виконання від спотворення та інше (див. ЗУ).

Права виробників фонограм: 1) право дозволяти або забороняти відтворення та розповсюдження примірників цих фонограм; 2) право на переробку (забороняти чи дозволяти переробку). Право виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору.

Гудвіл — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість Гудвілу не підлягає амортизації та не враховується у визначенні валових витрат платника податку.

Гудвіл — перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів, зобов'язань і непередбачених зобов'язань на дату придбання.

Гудвіл виникає при придбанні, злитті підприємств, а також розкритті інформації про об'єднання підприємств. Залежно від величини закупівельної ціни і оціночної вартості об'єкта розрізняють гудвіл і негативний гудвіл. Якщо вартість придбання об'єкта вища справедливої (оціночної) вартості, утворюється гудвіл. Від'ємну різницю між закупівельною ціною і оціночною вартістю майна, придбаного підприємством, називають негативним гудвілом.