Правознавство / Навчальна література / Міжнародне приватне право

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

². ². Дахно

М²ЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

Навчальний посібник

2-ге видання, стереотипне

Київ 2004

1

ББК 67.312.2я73 Д21

Рецензенти: О. Ф. Андрійко, д-р юрид. наук П. Д. Біленчук, канд. юрид. наук

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 3 від 27.03.01)

Дахно І. І.

Д21 Міжнароднеприватнеправо: Навч. посіб. — 2-гевид., стерео-

тип. — К.: МАУП, 2004. — 312 с. — Бібліогр.: с. 307. ISBN 966-608-386-8

Пропонований навчальний посібник охоплює традиційно усталений курс дисципліни “Міжнародне приватне право”. Поданий матеріал узгоджений з чинним законодавством України в цій галузі права.

Для студентів юридичних вищих навчальних закладів, факультетів міжнародних відносин, а також для широкого кола читачів, для яких міжнародне приватне право становить професійний інтерес.

ББК 67.312.2я73

2

ПЕРЕДМОВА

Розмаїття нинішнього книжкового ринку ще десять років тому не можнабулонавітьуявити. Авторпропонованогопосібника, спираючись на власний досвід, стверджує: у книжковій сфері Україна аж ніяк не відстає від Заходу. На вітчизняних ринках є практично все. А от сучаснихпідручниківзміжнародногоприватногоправанетаквжейбагатояк у Росії, так і в Україні. В Україні протягом останніх років з’явилося три підручникитадвіфундаментальніхрестоматії(тобтопідбіркинорматив- но-правовихактів).

Міжнародне приватне право існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права — єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-пра- вовихактів.

Усуперечназві, міжнароднеприватнеправомаєнаціонально-правову природу, і з наукового погляду ця усталена назва неточна. Міжнародне приватнеправонеєправом“міжнародами”. Цеправорегулюєвідносиниміжюридичнимиіфізичнимиособамирізнихнародів(тобтодержав). Такіособивступаютьувідносини самеякприватні, анеякофіційні особи, не одержуючи для цього посвідчень (мандатів) відповідних держав. Скажімо, якщо українська студентка виходить заміж за іноземця, то на цей сміливий крок вона йде не від імені України, а з власної волі.

Міжнародне публічне право у світі одне. Міжнародних приватних прав у світі так само багато, як держав. Кожна країна має своє (хай навіть найменш опрацьоване, але все ж таки своє) міжнародне приватне право. Зрозуміло, щомаєміжнароднеприватнеправоісучаснаУкраїна. Воно не бездоганне. Прислів’я “Кожний кулик своє болото хвалить” є дещоавансомдлянинішньогоміжнародногоприватногоправаУкраїни.

3

Цеправопотребуєвдосконалення. Авдосконалюватищосьможналише тоді, коливідомо, щосамепотребуєцього.

Упідручниках часто цитують вислів відомого вченого М. Богуславського, що міжнародне приватне право є вищою математикою юриспруденції. Справді, важко, а то й неможливо опанувати всі галузі вітчизняного законодавства. Важко також, перебуваючи на батьківщині, опануватицивільнезаконодавствовсіхкраїнсвіту. Важкоісвоєсумістити з чужим. Але на те й існує міжнародне приватне право, щоб навчити долатиціперешкоди.

Традиційно підручники зміжнародного приватного праварозглядають іноземнийелементувітчизняномуправничомуполіабовітчизняний елемент “закидають” в іноземний правопорядок. Наприклад, описують трудові відносини українських громадян з німецькими роботодавцями. Виходячи з того що кожна країна має власне міжнародне приватне право, такі правовідносини, на наш погляд, становлять предмет міжнародного приватного права Німеччини, а не України. Міжнародне приватне правозарубіжнихкраїн— ценещоінше, якцивільнетакомерційнеправо відповідних держав.

Упропонованому посібнику відображено лише міжнародне право Українияктаке, нерозглядаючиміжнародногоприватногоправазарубіжнихкраїн, хочуньомуможназапозичитибагатонового, повчальногоі цікавого. Ураховуючи, щонезавждиєможливістькористуватисяхрестоматією, упропонованому посібнику наводяться статті, розділи абойокремі нормативні акти в їх офіційному записі, завдяки чому можна уникнути спотворень офіційного тексту і зробити пропонований посібник придатним не лише для навчання, а й для професійної правничої діяльності. Посібникможнарозглядатияккомпасуміжнародномуприватному праві України і певною мірою як інвентаризацію норм вітчизняного міжнародногоприватногоправа.

Якщо читач, опановуючи поданий матеріал, виявить “білі плями” у вітчизняному законодавстві, то нехай не забуває жартівливого вислову: “Інколинезнання законусвідчить пройоговідсутність”.

З огляду на те що пропонований посібник не єдиний у галузі міжнародного приватного права вУкраїні, теми, які добре висвітлено вінших підручниках, у цій книзі викладено стисліше. Оскільки в підручниках Г. С. Фединяк і А. А. Попова не було тем про патентне й авторське право, то згадані теми у пропонованому посібнику викладено ширше. Тим паче, щовониєособливим“хобі” автора.

4

УнавчальномупосібникучастозгадуєтьсяпроектЦивільногокодексу України від 25 серпня 1996 р., створений робочою групою на чолі з колишнімміністромюстиціїУкраїникандидатомюридичнихнаукС. Головатим, затвердженоюрозпорядженнямКабінетуМіністрівУкраїнивід 16 листопада 1995 р.

Автор вдячний співробітникам бібліотеки Української Правничої Фундації за допомогу у створенні цього посібника. Матеріал книги вже апробованийутрьохвищихзакладахосвітиКиєва.

5

Ðîçä³ë 1

ВСТУП ДО М²ЖНАРОДНОГО

ПРИВАТНОГО ПРАВА

1.1.ПРЕДМЕТ М²ЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Міжнародне публічне право— цегалузьправа, якарегулюєвідносини між державами, міждержавними організаціями, державоподібними утвореннями, націями, щоборютьсязанезалежність. Міжнародне публічне право є сферою політики. Суб’єктами цієї галузі права є носії влади. Вони, зокрема, оголошують війну і мир, змінюють державні кордони, приймають до громадянства іноземців, подають один одному допомогу або, навпаки, “перекривають кисень”. Останнє в1999 р. наочнобулопродемонстрованостосовноЮгославії. СвогочасуМаоЦзедун говорив: “Гвинтівкапороджуєвладу!” Там, дегвинтівкаівлада— царинапублічногоправа, утомучисліміжнародного.

Міжнародне приватне правостосується цивільно-правових відносин передусім між організаціями і громадянами (особами без громадянства) різних країн. Предметом регулювання у міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру. Майнові, трудові, сімейні, спадкові, деліктні, економічні, господарські, науково-технічні, культурні, освітні та інші відносини виникають у міжнародному житті з участюосібрізної державної належності. Таківідносини невладні, неполітичні і не потребують застосування зазначеної гвинтівки. Цивільні правові відносини — це передусім майнові відносини між фізичними і юридичними особами різних держав. Суб’єктом у майнових відносинах є іноземна сторона (наприклад, громадянин іноземної держави, особа без громадянства, іноземна організація, іноземна держава). Суб’єкти

6

майнових відносин можуть належати до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникли відповідні відносини, перебуває за кордоном. Виникнення, зміна та припинення майнових відносин можуть бути по- в’язанізюридичнимфактомзакордоном(спричиненняшкоди, укладеннядоговору, смертьспадкодавцятощо).

Міжнародногоприватногоправанебуваєбезіноземногоелемента, а цивільно-правові відносини без іноземного елемента трапляються. Скажімо, тоді, коли їхсторонами єфізичні таюридичні особи однієї країни. Коли ж у цивільних відносинах бере участь іноземний елемент, то ці відносини набирають нової якісної властивості і стають міжнародними. Кажуть, щовони ускладнюються іноземним елементом.

Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжнародні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом.

Розрізняють три види іноземного елемента:

•суб’єкт;

•об’єкт;

•юридичнийфакт.

Суб’єктами є учасники правовідносин. Об’єкти — це те, на що спрямовані дії суб’єктів (наприклад, майно або шлюб між громадянкою та іноземцем). Юридичний факт певною мірою нагадує іскру. Так само, як іскра, потрапляючи у циліндр двигуна внутрішнього згоряння, змушує його працювати, юридичний факт породжує правовідносини. У міжнародному приватному праві іноземний юридичний факт породжує як міжнародні, так і національні невладні правовідносини.

Наприклад, у ст. 196 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі — КпШС України) зафіксовано: “Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні”. Це означає, що коли з полігамної мусульманської державидоУкраїнипереселиться громадянинзусімачотирмадружинами, тоїхякдружинвизнаватимемоногамнаУкраїна.

Держава — суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і державастаєсуб’єктомміжнародногоприватногоправа.

Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного публічногоправа. Якщождержаваукладаєторговельний договірзфірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини.

У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулюваннявідіграєміжнароднийдоговір. Уміжнародномуприватномуправі міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не

7

безпосередньо, азадопомогоюйогосанкціонуваннявідповідноюдержавоюутійабоіншійформі. Міжміжнароднимпублічнимправоміміжнародним приватним правом немає “китайської стіни” хоч би з огляду на те, що норми міжнародного договору переносяться у цивільне законодавство країн, які беруть участь у договорі. У цьому посібнику наведеночималотакихприкладів.

Міжнародне публічне право навіть за найвигадливішої фантазії не можна уявити без міжнародного договору бодай в усній формі. Міжнароднеприватнеправо, навпаки, можнауявитибезміжнародногодоговору. Утакомуразіпевнадержаваавтоматичностворювалабякколізійні, так і матеріально-правові норми для регулювання правовідносин з іноземним елементом.

Міжнароднеприватнеправостоїтьнадвохопорах— колізійнихіма- теріально-правовихнормах. Міжнароднеприватнеправозапочаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішуватитечиіншепитання. Вонизазначаютьлише, якесамезаконодавствопотрібнозастосовувати. Засновникамиміжнародногоколізійногоправавважаютьіталійських постглосаторів ХІV ст. БартолаіБальда. Глосатораминазиваютькоментаторівтекстівримськогоправа. Такікоментарі (глоси) писали на берегах текстів давньоримських правничих рукописів. Глоси— цетлумаченняпонять. Томуйнинітлумачнісловникиінколиназиваютьглосаріями.

Правник із США Дж. Сторі (1779–1845) у 1834 р. запровадив у вжиток поняття “міжнародне приватне право”. У дореволюційній Росії цей термінвпершевикориставпрофесорюридичногофакультетуКазанськогоуніверситету М. Іванову1865 р., опублікувавши “Основания частной международнойюрисдикции”.

УВеликій Британії поняття “міжнародне приватне право” дотепер широковикористовують. УСШАситуаціядещоінша. Нас. 1196 відомого “Правничого словника Блека” (Black’s Law Dictionary) міститься нотатка “міжнародне приватне право” (International Private Law) досить стислогозмісту: “Назва, щовикористовуєтьсядеякимилітераторамидля вказівкитієїгілкиправа, яканинічастішеназивається“конфліктзакону”

(conflict of law)”.

Увідповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це “несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов’язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій. Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з

8

відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосовується до прав і обов’язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встановлює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внутрішнього (domestic) закону, чи токоли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи”.

“Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю “Приватне міжнародне право” такого змісту: “Цечастинанаціональногоправакраїни, щовстановлюєправиладля застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності контракту. Це відомо як питання про вибір права. Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається вибір сторонамиправауписьмовомуконтракті. Конвенцієювстановленоправила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи мають вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судовогорішення(наприклад, розлучення, одержаногозакордоном).

Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжнароднимправом”.

Потрібнопояснити, щоРимськаконвенція — цеКонвенціяЄвропейського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов’язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).

Далі пропонуємо цитату з 13-говидання книги П. Норзса іДж. Фоусетта “Приватне міжнародне право”, опублікованої у Лондоні у 1999 р. Авторинас. 4 зазначають: “Причиноюнаявностіприватногоміжнародного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем права — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, щовиникаютьуповсякденномужитті. Судипевноїкраїничастоповинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загальносвітовоїнормиюриспруденціївінмаєвиключнуюрисдикціюнадкожним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати

9

будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому цивілізованому світі це непрактично. Нації давно зрозуміли, що вони не можуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собізневажатиіноземнінормиправачерезте, щовонивідрізняються від їх внутрішньої системи права”.

Зазначимо, що під поняттям “муніципальна система права” англійськіправникирозуміютьчастинуправадержави, якапротилежнаміжнародномупублічномуправу. Тобтоміжнародне, аленепублічне.

Нас. 5 цитованоїкнигизазначається: “Приватнеміжнароднеправоє, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тісно пов’язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи”.

Ознайомлення з викладеними точками зору свідчить, що англосаксонський погляднаприродуміжнародного приватногоправазбігається з континентальним правничим менталітетом. Тутпорозумілися дві провіднісистемиправасучасногосвіту. Доречі, вислів“міжнароднеприватне право” можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального правника “міжнародне приватне право” можна булобназвати“міжнароднимцивільнимправом”. Алеанглосаксиневикористовують поняття “цивільне право”. Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common lаw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва “міжнародне приватне право” вписується укомпромісний принцип “ні вашим, ні нашим”.

До речі, назву “конфлікт законів” (conflict of laws) англійські правникитежвважаютьневдалоюдляміжнародногоприватногоправахочбиз огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту міжзаконодавствамирізнихдержав. Термін“конфліктзаконів” запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey, 1835–1922). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватногоправаАнглії— трактат“Конфліктзаконів”.

Колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов’язані відповідні правовівідносини. Колізійнінорми— цеправилавиборуправа. Подолання колізії— основнезавданняміжнародногоприватногоправа.

Щейниніурядікраїнсвітуміжнароднеприватнеправозатрадицією називають“колізійнимправом” або“міжнароднимколізійнимправом”.

10