Правознавство / Навчальна література / Міжнародне приватне право

Очевидно, таканазвазанадтовузька, боневраховуєдругоїопориміжнародногоприватногоправа— матеріально-правовихнорм. Колізійнеправо — складова міжнародного приватного права, тобто перше поняття вужче за друге.

Матеріально-правовінормирегулюють правовідносини зіноземним елементом безпосередньо. Ці норми уніфікуються через укладення відповідних міжнародних угод(конвенцій, договорівтощо).

Основні тенденції розвитку сучасного міжнародного приватного права:

1.Уніфікаціяправовихнормчерезприйняттяміжнароднихдоговорів

ітипових (модельних) законів.

2.Удосконаленняікодифікаціянормміжнародногоприватногоправананаціональному рівні(уцьомузв’язкуслідзгадати, наприклад, проект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., про який ітиметьсяурозділі“Джереламіжнародногоприватногоправа”).

3.Виникнення колізії між нормами міжнародних договорів у сфері міжнародногоприватногоправа.

4.Підвищення ролі принципу “автономії волі сторін” і перехід до гнучкішихнормколізійногоправа.

5.Розширення сфери дії міжнародного приватного права у зв’язку з науково-технічним поступом людства (атомна енергетика, космічна діяльність, прогрес у сфері транспорту, засобів зв’язку тощо).

1.2.СИСТЕМА М²ЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Щодоприродинормміжнародногоприватногоправатайогомісцяу системі права існують такі погляди:

1.Міжнароднеприватнеправоєчастиноюміжнародногопублічного права.

2.Міжнародного приватного права немає, ає внутрішнє законодавство, що стосується іноземців.

3.Міжнародне приватне право — це поєднання внутрішнього законодавстваіміжнародногопублічногоправа.

4.Міжнародне приватне право є окремою галуззю права, оскільки має окремий предмет і притаманні лише йому правові способи регулювання(колізійні таматеріально-правовінорми).

Навчальний курс “Міжнародне приватне право” традиційно складаєтьсяздвохчастин: загальноїйособливої, аботеоретичноїтапрактичної.

11

У загальній частині розглядаються питання, що стосуються джерел міжнародного приватного права, його принципів, учень про колізійні та матеріально-правові норми, загальних понять (національний режим, режим найбільшого сприяння, взаємність, реторсія, автономія волі, зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни, обхід закону, “кульгаючі” правовідносини, застереження про публічний порядок, ци- вільно-правовий статус держави, фізичних та юридичних осіб та ін.).

Особливачастинаохоплюєтакіпитання:

•право власності іноземців;

•деліктні зобов’язання;

•зовнішньоекономічні угоди;

•міжнародні перевезення вантажів і пасажирів;

•міжнароднікредитно-розрахунковівідносини;

•патентнеправо;

•авторськеправо;

•трудові відносини;

•сімейне право;

•спадковеправо;

•міжнародний цивільний процес;

•міжнароднийкомерційнийарбітраж.

Система міжнародного приватного права як наука охоплює також питанняісторичногорозвиткудоктриницьогоправа, йоготеорійтаконцепцій, визначаєспособивирішенняйогопроблем. Міжнароднеприватне право розвивається у тісному взаємозв’язку з порівняльним правознавством.

Німецькі правники розуміютьміжнародне приватнеправопередусім як колізійне. Англосаксонці до складу міжнародного приватного права включають і конфлікт юрисдикцій (це видно з наведеної статті з “ПравничогословникаБлека”). Правникиокремихкраїнрозуміютьміжнародне приватне право як галузь, що охоплює колізійні норми, конфлікт юрисдикцій і правове становище іноземців. Французькі правники, крім зазначеного, у межах міжнародного приватного права розглядають окреміпитанняпублічногоправа(французькегромадянство, в’їздіперебування іноземців тощо).

12

КОНТРОЛЬН² ПИТАННЯ

1.Суб’єктиміжнародногоприватногоправа.

2.Чи згодні ви з тезою, що кожна держава світу має своє міжнародне приватне право?

3.Відносини, які регулює міжнародне приватне право.

4.Види іноземного елемента.

5.Хтозапочаткувавміжнароднеприватнеправо?

6.Колізійнітаматеріально-правовінорми.

7.Хтоіколи вперше запровадив термін “міжнародне приватне право”?

8.Чинники, щопороджуютьколізіюправа.

9.Основні тенденції розвиткуміжнародного приватного права.

10.Поглядищодоприродиміжнародногоприватногоправа.

11.З яких частин складається навчальний курс дисципліни “Міжнародне приватне право” і які питання вони охоплюють?

13

Ðîçä³ë 2

ДЖЕРЕЛА

М²ЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

2.1. ЗАГАЛЬН² ЗАУВАЖЕННЯ

Розрізняютьтаківидиджерелміжнародногоприватногоправа:

•міжнароднідоговори;

•внутрішнє(національнезаконодавство), щостосуєтьсяіноземного елемента;

•судовайарбітражнапрактика;

•звичаї;

•доктриниавторитетних учених.

Розглянемо найвідоміші концепції унауціміжнародного приватного права.

1. Територіальна теорія права (territorial theory of law). У XVII ст. цю теорію розробив нідерландський юрист У. Губер (U. Huber, 1636–1694). Наводимоїїнаріжніположення:

•закони кожної держави мають чинність у межах її кордонів; вони накладають зобов’язання на всіх суб’єктів на території цієї держави, ане поза її кордонами;

•суб’єктами держави вважають усіх, хто перебуває у межах її кордонів: яктих, хтопостійно внійпроживає, такітих, хтоперебуває тамтимчасово;

•власті держави повинні діяти ввічливо (must act with comity), з тим щоб закони іншої держави, чинні на її території, зберігали свою силу скрізь, якщо не спричиняють шкоди владі чи правам іншого суверенаабойогогромадянам.

14

2.Теорія ввічливості (theory of comity). Автор — юрист-науковець і суддя Верховного Суду США Дж. Сторі. Він опублікував перше в англосаксонській системі права всеосяжне дослідження міжнародного приватного права. За вихідну точку Дж. Сторі взяв третє положення концепції У. Губера. У справах, що містять іноземний елемент, необхідно застосовувати іноземне законодавство, оскільки ігнорування суверенітету іншої держави у межах її території є неповагою до цієї держави.

Сучасні дослідники вважають, щоніУ. Губер, ніДж. Сторідетально не висвітлили, на чому ж має базуватися ввічливість — на взаємності

(rесiprocity), дружбі (friendship), відсутності грубості (lack of rudeness)

тощо.

3.Теорія наданих (або набутих) прав (theory of vested rights, theory of acquired rights).

Згідно з цією теорією, права, набуті у певній країні, повинні визнаватися й охоронятися в іншій країні. Теорію розробили англійський юрист А. Дайсі та американські правники Дж. Біел (J. Beale), О. Холмс

(O. Holmes) і Б. Кардозо (B. Cаrdozo).

4.Теорія місцевого права (local law theory). Автором цієї теорії вважаютьамериканськогоправникаВ. Кука(W. Cook). Вінстверджував, що суди країни ніколи не застосовують іноземне право як таке, а застосовують своє право, і закликав дивитись на те, що роблять суди, а не на те, що вони кажуть. В. Кук вважав, що, розглядаючи справи з іноземним елементом, судді перетворюють іноземне право на тимчасові норми англосаксонськогоправа.

Середзазначенихп’ятиджерелміжнародногоприватногоправазаконодавствоУкраїничітковизнаєдвапершіджерела.

Суддю(арбітра), якдержавного, такітретейського, Українаневизнає законодавцем. Суддю (арбітра) розглядають не як творця закону, а як його слугу абовкращому разі— якохоронця.

Державаможе“освячувати” звичай, надаючи йомузагальнообов’язкової юридичної сили. Таке спостерігалося і в новітній історії України. Так, 4 жовтня1994 р. Президент України видавУказ“Прозастосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”. Згідно з цим УказомПравилаІНКОТЕРМС-90 сталивУкраїнізагальнообов’язковими. РеальножуКиєвіПрезидентУкраїнипоклаваркушзУказомнаброшуру, що містить Правила ІНКОТЕРМС-90, складену у Парижі, тобто вітчизнянийУказнадавчинностіміжнародномуторговельномузвичаю.

Правилазсамогопочаткубулигромадською, анедержавноюкодифікацією певних найпоширеніших у світі торговельних звичаїв. Упершеїх

15

кодифікаціюбуловиконаноуПарижіМіжнародноюторговоюпалатоюу 1936 р. (Палата — неурядова організація). Проте зазначені звичаї не перестали бути у світі звичаями з огляду на їх кодифікацію. Після 1936 р. Правила кілька разів редагувалися у зв’язку з модифікацією власне звичаїв. Модифікація зумовлювалася технічним прогресом, і не в останню чергу — у сфері зв’язку.

В ІНКОТЕРМС-90 стиль викладу багатьох формулювань не притаманнийвітчизняномуправникові. Отже, зазначенимУказомбулостворено прецедент для визнання нашою континентальною системою права звичаю як одного з її джерел. Чи є це “крамолою” — покаже час. До речі, в окремих країнах, що належать до континентальної системи права, суддям дозволено створювати норми права там, де є “білі плями” у статутному(тобтоцентралізованоприйнятому) законодавстві.

У п. 4 ст. 28 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р. № 4002-XII (див. розд. 18) торговельний звичайтакожвизнаєтьсяякджерелоправа.

Міжнародний торговельний звичай визнається як джерело права й у ст. 2 “Видиіноземнихінвестицій” ЗаконуУкраїни“Прорежиміноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР. У зазначеній статті йдеться про оцінку вартості грошових вимог, прав на вимоги визнання договірних зобов’язань, прав інтелектуальної власності та прав на здійснення господарської діяльності відповідно до міжнародних торговельних звичаїв.

2.2. КОНСТИТУЦ²ЙН² НОРМИ

УКонституціїУкраїни, прийнятійВерховноюРадоюУкраїни28 червня 1996 р., зокрема, встановлено: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” (ст. 3).

“В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

16

НормиКонституції України єнормами прямої дії. Звернення досуду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується” (ст. 8).

“Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВерховноюРадоюУкраїни, єчастиноюнаціональногозаконодавстваУкраїни.

Укладенняміжнароднихдоговорів, якісуперечатьКонституціїУкраїни, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України” (ст. 9).

“Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадовіособизобов’язанідіятилишенапідставі, вмежахповноважень та успосіб, щопередбачені Конституцією тазаконами України” (ст. 19).

“Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”

(ст. 21).

“Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (ст. 22).

“ГромадянинУкраїнинеможебутипозбавленийгромадянстваіправазмінитигромадянство.

Громадянин Українинеможебутивигнаний замежіУкраїниабовиданий іншій державі.

Українагарантуєпіклування тазахистсвоїмгромадянам, якіперебувають за її межами” (ст. 25).

“Іноземцітаособибезгромадянства, щоперебуваютьвУкраїніназаконнихпідставах, користуютьсятимисамимиправамиісвободами, атакож несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцямтаособамбезгромадянстваможебутинаданопритулоку порядку, встановленомузаконом” (ст. 26).

“Кожному, хтоназаконнихпідставахперебуваєнатериторіїУкраїни, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання,

17

право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюютьсязаконом” (ст. 33).

“Права і свободи людини і громадянина захищаються судом…” (витяг зі ст. 55).

“Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії, крімвипадків, коливонипом’якшуютьабоскасовуютьвідповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалисязакономякправопорушення” (ст. 58).

“Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав…” (витяг зі ст. 59).

Іззазначених конституційних положень виходитимемо і при подальшомувивченнірозділівдисципліни “Міжнародне приватнеправо”.

2.3. М²ЖНАРОДН² ДОГОВОРИ УКРА¯НИ

УпреамбулідоЗаконуУкраїни“ПроміжнароднідоговориУкраїни”, прийнятому 22 грудня 1993 р., зазначається, що він “встановлює порядок, виконання і денонсацію міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань та принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України”. Зазначимо, щомалася наувазіКонституція 1978 р.

НаведемоструктурузазначеногоЗакону.

І. Загальні положення

Стаття 1. СферазастосуванняЗакону. Стаття 2. МіжнароднідоговориУкраїни.

ІІ. Укладення міжнародних договорів України

Стаття 3. Пропозиції щодоукладення міжнародних договорів.

Стаття 4. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорівУкраїни.

Стаття 5. ПовноваженнянаукладенняміжнародногодоговоруУкраїни. Стаття 6. Делегація чи представник України для укладення міжнародного до-

говоруУкраїни.

Стаття 7. РатифікаціяміжнароднихдоговорівУкраїни. Стаття 8. Обмінратифікаційнимиграмотами.

Стаття 9. Затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації.

18

Уп. 2 ст. 1 “Сфера застосування Закону” зазначається, що поняття “укладення міжнародного договору охоплює ведення переговорів з метоюпідготовкитекстуміжнародногодоговору, прийняттятекстуміжнародного договору чи встановлення його автентичності та висловлення згодинаобов’язковістьміжнародногодоговорудляУкраїни”.

Уст. 2 “МіжнароднідоговориУкраїни” встановлено:

“1. Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені:

•України;

•уряду;

•міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Відімені України укладаються міжнародні договори:

•політичні, територіальні, мирні;

•щостосуються правтасвобод людини;

19

•прогромадянство;

•про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

•про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску Збройних Сил іноземних держав натериторію України;

•провикористання територіїтаприродних ресурсівУкраїни;

•якимзазгодоюСторіннадаєтьсяміждержавнийхарактер.

3.Від імені Уряду укладаються міждержавні договори з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до йогокомпетенції.

4.Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчоївладиУкраїни укладаютьсяміжнародні договоризпитань, що належать до їх компетенції”.

Зазначимо, що міждержавні угоди укладаються не лише для їх міждержавного використання. Здебільшого держави укладають між собою договори для того, щоб їх предметом могли користуватися фізичні особи цих держав та особи без громадянства, що проживають на їх територіях. В англійській мові слово “nationals” охоплює ці категорії осіб.

Утеорії та на практиці часто виникають проблеми у зв’язку з юридичною силою міжнародного договору. Що вагоміше — міжнародний договірчивнутрішнє законодавство?

УкраїнськезаконодавствоякдоприйняттячинноїКонституціїУкраїни, так і після її прийняття встановлює верховенство міжнародного договорунадвнутрішнімзаконом.

Осьприкладиформулюваньзазначеногопримату:

“1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства і застосовуютьсяупорядку, передбаченомудлянормнаціональногозаконодавства.

2.ЯкщоміжнароднимдоговоромУкраїни, укладенняякоговідбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавствомУкраїни, тозастосовуютьсяправиламіжнародногодоговору України” (ст. 17 “Дія міжнародних договорів України на території України” ЗаконуУкраїни“ПроміжнароднідоговориУкраїни”).

“…ЯкщоміжнароднимдоговоромУкраїнивстановленііншіправила, ніж ті, що їх містить законодавство про шлюб та сім’ю України, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору…” (витяг зі ст. 203 КпШСУкраїни).

20