Правознавство / Навчальна література / Міжнародне приватне право

д) відшкодування збитківурозмірі небільше, ніжотриманий порушникомприбуток;

е) вжиття інших передбачених законами заходів, пов’язаних із захистомправназазначенняпоходженнятовару.

4. Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припиненняпорушеннятавідшкодуваннязаподіяноїшкоди”.

Згіднозіст. 74 МитногокодексуУкраїниімпортвУкраїнутаекспорт з неї товарів, щопорушують права інтелектуальної власності, заборонений. Відповідна заборона міститься і в ст. 17 Закону Української РСР “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.

Деяким з названих у підрозділі “Джерела права та основні терміни” міжнародно-правовим актам притаманні переважно публічно-правові функції (наприклад, класифікація винаходів, промислових зразків, товарнихзнаків). Такіактинерозглядаємозабракоммісцяірекомендуємо самостійно ознайомитися з ними в патентознавчій літературі, в тому числістворенійавтором.

КОНТРОЛЬН² ПИТАННЯ

1.Поняття“промисловавласність”.

2.Поняття “інтелектуальна власність”.

3.Суміжні права.

4.Міжнароднідоговоризохоронипромисловоївласності.

5.Трактування винаходу, промислового зразка, товарного знака, відкриття, сортурослинрадянськимзаконодавством.

6.Види охоронних документів, що існували в СРСР.

7.ЗакониУкраїнизпромислової власності.

8.Як український законодавець розуміє об’єкти промислової власності?

9.Перший у незалежній Україні нормативно-правовий акт з охорони промислової власності.

10.Що означає національний режим у сфері промислової власності?

11.Роль пріоритету у сфері промислової власності.

12.Конвенційний тавиставковийпріоритети.

13.Поняття“автономністьпатентів”.

14.Поняття “примусове відчуження прав”.

15.ПеревагиВашингтонськогодоговорупропатентнукооперацію.

16.Механізм Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р.

181

Ðîçä³ë13

АВТОРСЬКЕ ПРАВО ² СУМ²ЖН² ПРАВА

13.1.ДЖЕРЕЛА ПРАВ ТА ¯Х ХАРАКТЕРИСТИКА

Уцьомурозділірозглянемодвазазначеніузаголовкублокиправ, що стосуються інтелектуальної власності. Якщо простежити вітчизняні історичні корені правового регулювання у цій сфері, то ниточка приведе нас до нормативно-правового акта Російської імперії від 20 березня 1911 р. за назвою “Положення про авторське право”. Це Положення запозичило нагромаджений Європою досвід з правової охорони авторських прав (згадаймо, що в Англії Статут Анни з’явився ще в 1709 р.). Фахівці зазначають, що “міцність” охорони авторських прав у Росії поступалася європейській.

Післяжовтня1917 р. більшовицькаконцепціянаціоналізації булапоширена і на інтелектуальну сферу. Радянське авторське право містило положення проможливість примусового викупу державою авторського права. Авторибулипозбавленіправадаватичинедаватидозволунапублічне виконання їх творів, у тому числі за допомогою технічних засобів (кіно, радіо, телебачення тощо). Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня1963 р. непередбачавохоронисуміжнихправ. УцьомуКодексі авторському праву було відведено розділ ІV “Авторське право”. Розділ містив ст. 472–513. Наводимо їх перелік.

182

Стаття 475. Праваавтора.

Стаття476. Охорона недоторканності творів і імені авторапри його житті. Стаття477. Охорона авторських прав на твори, випущені під псевдонімом або

анонімно.

Стаття478. Охоронанедоторканності творупісля смертіавтора. Стаття 479. Співавторство.

Стаття 480. Авторське право юридичних осіб.

Стаття 481. Авторське право на твір, створений в порядку виконання службовогозавдання.

Стаття482. Авторське право організації на періодичні і інші видання. Стаття483. Авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні передачі. Стаття484. Авторськеправоукладачівзбірників.

Стаття485. Використання творуавтораіншимиособами. Стаття486. Переклад творунаіншумову.

Стаття487. Авторськеправоперекладача.

Стаття488. Правоавторанавинагородузавикористанняйоготворувперекладі на іншу мову.

Стаття 489. Використання твору без згоди автора і без сплати авторської винагороди.

Стаття 490. Використання твору без згоди автора з виплатою авторської винагороди.

Стаття 491. Використання твору для особистої потреби.

Стаття 492. Авторське право особи, яка використала чужий твір для створення нового.

Стаття493. Строкдіїавторськогоправа. Стаття494. Спадкуванняавторськогоправа.

Стаття495. Строкдіїіспадкування авторськогоправанаколективний твір. Стаття496. Строкдіїавторськогоправа, щоналежитьорганізаціям. Стаття497. Захиставторськогоправа.

Стаття498. Викупавторськогоправадержавою. Стаття499. Оголошення творунадбанням держави. Стаття 500. Авторський договірійоготипи.

Стаття501. Види авторських договорів пропередачу творудля використання. Стаття 502. Формаавторськогодоговору.

Стаття 503. Типовіавторськідоговори.

Стаття 504. Розмірвинагородиавторовізаавторськимдоговором. Стаття 505. Передачаісхваленнятвору.

Стаття506. Обмеженнявикористаннятретімиособамитвору, наякийукладено договір.

Стаття507. Обов’язокорганізації використати твір. Стаття508. Відповідальність авторазапорушеннядоговору.

Стаття509. Відповідальність організації за порушення договору.

183

Стаття 510. Перехід прававласності натвіробразотворчого мистецтва, створений за замовленням.

Стаття511. Охорона інтересів громадянина, зображеного в творі образотворчогомистецтва.

Стаття512. Право використання виконаних за замовленнями архітектурних, інженерних та інших технічних планів.

Стаття 513. Авторський ліцензійний договір про надання права використати твір шляхом перекладу на іншу мову або переробки.

Сподіваємося, щозазначенийперелікстворюєдостатнєуявленняпро колопитань, якірегулювалисяЦивільнимкодексом.

Якщо у сфері винаходів, відкриттів, промислових зразків і товарних знаківзарадянськихчасівіснувалиокреміспеціальні комплексні норма- тивно-правові акти (зазначені у попередньому розділі), то у сфері авторськогоправаїхпрактичнонебуло. Поодинокінормативніактистосувалисяокремихпитаньавторськогоправа, наприкладгонорару. Закониз промислової власності з’явилися вСРСРлише за останній рік його існування. Окремого ж закону про авторське право в СРСР ніколи не було. ОбходилисязгаданимрозділомЦивільногокодексу. Йогозмістбувідентичним у всіх республіках. Прямо іноземного елемента стосувалася ст. 474. Вонабуласформульованатак:

“Авторське право на твір, уперше випущений в світ на території СРСР, або не випущений у світ, але такий, що знаходиться на території СРСР у будь-якійоб’єктивнійформі, визнаєтьсязаавторомійогоспадкоємцяминезалежновідїхгромадянства, атакожзаіншимиправонаступникамиавтора.

АвторськеправовизнаєтьсятакожзагромадянамиУкраїнськоїРСРі інших союзних республік, твори яких уперше випущено в світ або знаходяться в будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, атаксамозаїхправонаступниками.

За іншими особами авторське право на твір, уперше випущений в світ або такий, що знаходиться в будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів СРСР. У цих випадках факт випуску твору в світ на території іноземної держави визначається згідно з положеннями відповідного міжнародногодоговору.

За іноземними правонаступниками авторів — громадян Української РСР і інших союзних республік авторське право визнається на території Української РСРувипадкахпередачіїмцьогоправавпорядку, встановленомузаконодавствомСоюзуРСР”.

184

ЧистворювалосязаконодавствоСРСРзавторськогоправавізоляції відсвітовоїспільноти? Певнаріч, ізоляціянебулацілковита. Радянський Союз був учасником Всесвітньої конвенції про авторське право (Universal Copyright Convention). Ця Конвенція була розроблена під егідою ЮНЕСКО і підписана на конференції в Женеві 6 вересня 1952 р. У Конвенції беруть участь близько 90 країн світу. Серед них є й такі, що не належатьдоБернської конвенції проохоронулітературнихіхудожніхтво-

рів (Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) від

9 вересня 1886 р. Бернська конвенція — масовіша. Для СРСР Женевська конвенція у редакції 1952 р. діяла від 27 травня 1973 р. Україна стала учасницею Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. Верховна Рада Україниприйняла Законвід31 травня1995 р. №189/95-ВРпроприєднання до Бернськоїконвенції.

Як одна з держав — правонаступниць колишнього СРСР Україна продовжила членство у Всесвітній конвенції про авторське право відповідно до постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р.

№3794-ХІІ.

Уколишньому СРСР назва Женевської конвенції перекладалася як “Всесвітня” (а не просто “Загальна” чи “Універсальна”), тому що СРСР бувучасником самецієї Конвенції інебравучасті уБернській конвенції. До речі, остання належить до компетенції іншої спеціалізованої агенції ООН — Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Якщо проаналізувати Женевську і Бернську конвенції, то можна дійти висновку, щоЖеневська конвенція містить небагато матеріальноправовихнормівіддаєперевагуколізійнимнормам. Цеозначає, щовона частовідсилаєрозв’язаннятогочиіншогопитаннядонаціонального законодавства країн. Іншими словами, Женевська конвенція менше обмежує свободу дій власті держав-учасниць щодо розробки і запровадженнятакогозаконодавства, якогобїмхотілося.

Бернська конвенція, навпаки, віддає перевагу матеріально-правовим нормам, що нерідко не до вподоби законодавцям окремих країн світу. Запеклі опоненти часів “холодної війни” СШАіСРСРналежали доЖеневської конвенції, але не були учасниками Бернської.

Всесвітня конвенція не має зворотної сили, Бернська — має. Образно кажучи, властям країн планку Бернської конвенції подолати складніше, ніж планку Женевської конвенції.

Уст. 5 Бернської конвенції передбачається, що автори — громадяни будь-якої країни-учасниці мають в інших країнах-учасницях щодо власних творів (як опублікованих, так і не опублікованих) права, які нада-

185

ються нині чи будуть надані у майбутньому відповідними законами цих країн власним громадянам, а також права, спеціально передбачені Конвенцією.

Така сама охорона надається авторам — громадянам держав, що не берутьучастіуКонвенції, щодоїхтворів, уперше опублікованих водній з країн-учасниць чи одночасно в зазначеній країні і країні-учасниці. Бернська конвенція у редакції 1971 р. передбачає надання охорони громадянам країн-учасниць і тоді, коли їх твори вперше опубліковані поза територією країн-учасниць.

ЩодонеопублікованихтворівБернськаконвенціянадаєправовуохо- ронустворенимавторамикраїн-учасниць.

Верховна Рада СРСР 31 травня 1991 р. прийняла “Основи цивільногозаконодавстваСоюзуРСРіреспублік”, якімістилирозд. ІV “Авторськеправо”. Наводимоперелікстатейцьогорозділу.

Стаття134. Твори, наякіпоширюєтьсяавторськеправо. Стаття135. Праваавтора.

Стаття136. ДіяавторськогоправанатериторіїСРСР. Стаття137. Терміндіїавторськогоправа.

Стаття138. Використання творуавтораіншимиособами. Стаття139. Авторськийдоговір.

Стаття140. Службовітвори.

Стаття141. Права виконавців, творців звукоівідеозаписів, організації ефірного мовлення (суміжні права).

Стаття142. Дія прав виконавців, творців звуко- і відеозаписів, організацій ефірногомовлення.

Стаття143. Захистправавторів, виконавців, творцівзвукоівідеозаписів, організацій ефірного мовлення.

“Основи” розширили коло об’єктів, що охороняються, продовжили термін чинності авторського права до 50 років від дати смерті автора (раніше цей термін відповідно до Женевської конвенції становив 25 років), запровадили охорону суміжних прав. Авторських прав іноземців в СРСР прямо стосувалася ст. 136.

Невдовзі після прийняття “Основ” СРСР дезінтегрувався, Україна стала незалежною.

ВерховнаРадаУкраїни першогоскликання часівнезалежності прийнялаЗаконУкраїни“Проавторськеправоісуміжніправа” від23 грудня 1993 р. №3792-ХІІ. Закон Російської Федерації про авторське право і суміжні права було прийнято раніше — 9 липня 1993 р. Маємо вагомі підстави вважати, щоукраїнський і російський законодавці створювали

186

свої закони, спираючись на модельний закон, запропонований Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. З огляду на це обидва закони дуже схожі між собою.

КраїниСНД24 вересня1993 р. уклаливМосквіУгодупроспівробітництвоугалузіохорониавторськогоправаісуміжнихправ.

До міжнародно-правових актів у сфері суміжних прав також належать:

1.Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення — Римська конвенція (International Convention for the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organisations — Rome Convention). Укладена у Римі 26 жов-

тня 1961 р. Набула чинності 18 травня 1964 р. Україна ще не приєдналася до цієї Конвенції.

2.Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм — Женевська конвенція (Convention for the Protection of Producers of Phonograms Against Unauthorized Duplication of Their Phonograms — Geneve Convention). Укладена у Же-

неві 29 жовтня 1971 р. Верховна Рада України 15 червня 1999 р. прийняла Закон №738-ХІV про приєднання до цієї Конвенції і вона набрала чинності для України 18 лютого 2000 р.

3.Конвенція пропоширення сигналів, щонесутьпрограми, якіпередаються через супутники, — Брюссельська супутникова конвенція

(Convention Relating to the Distribution of Programmes Carrying Signals Transmitted by Satellite — Brussel Satellite Convention). Укладена у Брюс-

селі 21 травня 1974 р. Україна не є учасницею Конвенції.

Увітчизняному законодавстві охорону суміжних прав уперше було запроваджено, якужезазначалося, в“Основахцивільногозаконодавства Союзу РСР і республік” від 31 травня 1991 р. Нині в Україні джерелом права є Закон “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р., чинні міжнародні угоди, учасницею яких є Україна. Після приєднання України до інших, а також нових міжнародних конвенцій у цій сфері джерелом права стануть і вони.

Слідзазначити, щост. 54 КонституціїУкраїнисформульовананезовсімвдало. Складаєтьсявраження, щосвободатворчостітаправанаінтелектуальну власність поширюються лише нагромадян:

“Громадянамгарантуєтьсясвободалітературної, художньої, наукової

ітехнічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

187

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх безйогозгоди, завинятками, встановленимизаконом...”

Однакпотрібноматинаувазііст. 26 Конституції, якоювстановлено, щоіноземці таособи без громадянства, які перебувають вУкраїні на законнихпідставах, маютьтакісаміправаіобов’язки, щойгромадяниУкраїни.

ОзнайомившисьзправовимполемУкраїни, поглянемо, якийпростір у ньому відведено іноземному елементу.

13.2.ТРАНСФОРМАЦ²Я НОРМ М²ЖНАРОДНИХ ДОГОВОР²В З АВТОРСЬКОГО ПРАВА

ТА СУМ²ЖНИХ ПРАВ У НОРМИ НАЦ²ОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРА¯НИ

У ст. 5 “Твори, що охороняються” Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. міститься перелік, що охоплює тринадцять видів (груп) творів. Чотирнадцяту позицію названо як “інші” і запроваджено законодавцем, очевидно, на той випадок, коли з’являться нові види творів.

Згаданийперелік охоплює:

1)літературніписьмовітворибелетристичного, наукового, технічногоабопрактичногохарактеру(книги, брошури, статті, комп’ютерніпрограмитощо);

2)виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3)музичні твори з текстом і без тексту;

4)драматичні(правильнішебулобдраматургійні. — Авт.), музичнодраматичні твори, пантоміми, хореографічні таінші твори, створені для сценічного показу;

5)аудіовізуальнітвори;

6)скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографіїтаіншітвори образотворчогомистецтва;

7)твориархітектури;

8)фотографії;

9)твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальнимзакономпропромисловувласність;

188

10)ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;

11)сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 наведеного переліку, іобробкифольклору, придатнідлясценічногопоказу;

12)переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;

13)збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складовітворизаумови, щовониєрезультатомтворчоїпраціподобору, координації абовпорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них.

Перелік літературних, художніх і наукових творів у ст. 2 Бернської конвенції викладено менш стисло і послідовно, ніж у розглядуваному ЗаконіУкраїни. Конвенційнийперелікохоплює:

•книги (books), брошури (pamphlets) та інші письмові твори

(writings);

•лекції (lectures), адреси (addresses), проповіді (sermons) та інші роботи (works) такої ж суті (nature);

•драматургійні (dramatic) або драматургійно-музичні (dramaticmusical) роботи;

•хореографічні (choreographic) роботи та пантоміму (entertainments in dumb show);

•музичні композиції (musical compositios) зі словами чи без слів;

•кінематографічні роботи (cinematographic works), до яких належатьіроботи, щовідображуються способом, аналогічним кінематографії;

•креслярські (drawing), малюнкові (painting), архітектурні (architecture), скульптурні (sculpture), граверні (engraving) і літографічні

(lithography) роботи;

•фотографічні (photographic) роботи і роботи, що відображуються способом, аналогічнимфотографії;

•роботи прикладного мистецтва (works of applied art);

•ілюстрації (illustrations), карти (maps), плани (plans), ескізи (sketches) та тривимірні роботи, що стосуються географії, топографії, архітектури чинауки;

•переклади (translations), аранжування (arrangements) музичних та інших переробок (alterations) літературних та художніх творів;

189

• підбірки (collections) літературних художніх робіт: енциклопедії

(encyclopedias), антології (antologies).

Порівнюючи Закон України “Про авторське право і суміжні права” і Бернську конвенцію, можна дійти висновку, що українському законодавцевівідомівсіоб’єктиавторськогоправа, якізнаєміжнароднеправо. Закон України було прийнято до формального приєднання України до Бернськоїконвенції. Протевінзагаломвідповідаєїй. Детальнийрозгляд трансформації норм Бернської та Всесвітньої конвенцій у норми національногозаконодавстваУкраїнивиходитьзамежіцьогорозділу. Тутосновну увагу сконцентровано на іноземномуелементі, бобезньогонебуваєміжнародногоприватногоправа.

Бернській і Всесвітній конвенціям притаманні такі основні принципи:

•національний режим;

•автоматичнаохорона;

•незалежність охорони.

Національний режим Женевської конвенції означає, що опублікованим роботам фізичних і юридичних осіб (nationals) будь-якої Договірної Держави (Contracting State) і роботам, уперше опублікованим уцій Державі, надаєтьсяукожнійДоговірнійДержавітакасамаохорона, якукожнаДержаванадаєроботамвласнихосіб, упершеопублікованимнавласній території.

Принципавтоматичноїохорониполягаєвтому, щонаціональнийре- жимохорониневимагаєвиконаннябудь-якихформальностей. Охорона творові надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування та інших дій. Порівняймо: якщо жінка народила дитя, то самим фактом народження вона утвердила себе його матір’ю.

Згідно зпринципом незалежності охоронинадання авторськогоправа у країні-учасниці не залежить від існування відповідного права у країніпоходженнятвору.

Зазначене проілюструємо на Законі України “Про авторське право і суміжні права”.

“Стаття 8. Сфера дії Закону

Охорона, передбаченацимзаконом, надається 1) авторамнезалежновідгромадянстваіпостійногомісцяпроживан-

ня, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об’єктивній формі на території України;

190