Правознавство / Навчальна література / Міжнародне приватне право
.pdf2)авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянстваіпостійного місцяпроживання автора;
3)авторам, якієгромадянамиУкраїниабомаютьпостійнемісцепроживання на території України, незалежно від того, на якій території впершебулиопубліковані їхтвори.
Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорівУкраїни.
Чинність цієї статті поширюється інаінших осіб, щомаютьавторськеправо”.
Отже, український закон авторське право завжди і скрізь визнає за громадяниномУкраїничийогоправонаступником. Авторськеправоав- тора-іноземця визнається з певними застереженнями. Потрібно, щоб твір уперше було опубліковано в Україні або не пізніше 30-денного періоду після його першої публікації за кордоном. Якщо ж твір іноземця ще ніде і ніколи не публікувався, то необхідно, щоб такий твір перебував вУкраїні в об’єктивній формі, інакше йому не буде надано правової охорони. А це означає, що з правового погляду твір буде досить беззахисним. Зробимо важливе застереження — йдеться про ситуацію, коли Україна і держава іноземця не пов’язані угодами, у тому числі і багатосторонніми(приклад— Бернськаконвенція). Двостороннячибагатосторонняміжнароднаугодадолаєтериторіальнийхарактеравторськихправ
ідочужогопочинають ставитися, якдосвого.
Щожстосується авторськогоправа, товУкраїні нинііснуютьдвівеликігрупитворівіноземнихавторів, упершеопублікованихзакордоном. До першої групи належать передусім твори, що були вперше опубліковані у країнах — членах Женевської конвенції після приєднання до неї (27 травня 1973 р.) колишнього Радянського Союзу; твори, що підпадають під дію Бернської конвенції, тобто такі, що були вперше опубліковані після приєднання до неї України (25 жовтня 1995 р.).
Підохоронупідпадаютьтакожтвори, наякіпоширюєтьсядіяукладенихСРСРтаУкраїноюдвосторонніхтабагатосторонніхугодіззарубіжнимикраїнамипровзаємнуохоронуавторськихправ.
Другу групу творів іноземців становлять такі, що не підпадають під охорону. Наприклад, твориМаркаТвена, ЧарльзаДіккенсатаіншихавторів, щопомерли понад 50 років тому. Кожен видавець маєправовільноїхпублікуватиіпродавати.
191
Правовийрежимтворівіноземців першоїгрупивизначається якправилами відповідної міжнародної угоди (конвенції), так і правилами українського законодавства. Якщо міжнародна угода (конвенція) містить відповідні матеріально-правові норми, то вони й застосовуються. Якщо ж таких норм немає, то згідно з принципом національного режиму зас- тосовуютьсяматеріально-правовінормиукраїнськогозаконодавства.
Короткоознайомимося зтрьомазгаданимиупідрозділі “Джерелата їх характеристика” міжнародними конвенціями, що стосуються суміжнихправ.
Уст. 2 Римськоїконвенціїзафіксовано, щонаціональнийрежимозначає правовий режим, який надається внутрішнім законодавством ДоговірноїДержави, уякійзапитується правоваохорона:
“a) виконавцям, які є її громадянами, щодо здійснюваних на її території виконань, їх передачі в ефір чи першого запису;
b)виробникам фонограм, які є її громадянами, щодо фонограм, вперше записаних чи вперше опублікованих на її території;
c)організаціяммовлення, штаб-квартириякихрозміщенінаїїтери- торії, щодопередачвефір, здійснюванихзадопомогоюпередавачів, розміщених на її території”.
Згідно зі ст. 4 Римської конвенції держави-учасниці зобов’язані надавати виконавцям національний режим за умови дотримання однієї з таких умов:
“a) виконання має місце в іншій Договірній Державі;
b)виконання включено у фонограму, що охороняється відповідно до статті 5 Конвенції;
c)виконання, якенеєзаписаним нафонограму, поширюється шляхом передачі в ефір, яка охороняється відповідно до ст. 6 Конвенції”.
Умови надання національного режиму виробникам фонограм зафіксовані у п. 1 ст. 5 Конвенції:
“a) виробник фонограм є громадянином іншої Договірної Держави (критерійгромадянствавиробника);
b)перший запис звуку здійснено в іншій Договірній Державі (критерій місця першого запису);
c)фонограмавпершеопублікованавіншійДоговірнійДержаві”.
Уп. 2 цієїстаттізазначається: якщофонограмувпершеопубліковано
удержаві, яка не є учасницею Конвенції, але протягом тридцяти днів її також опубліковано у Договірній Державі (одночасна публікація), то вонарозглядаєтьсяяктака, щоопублікованавДоговірнійДержаві.
192
Умови надання національного режиму організаціям мовлення сформульовані уст. 6 Конвенції:
“a) штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій Договірній Державі;
b) передача в ефір виконана за допомогою передавача, розташованоговіншій Договірній Державі”.
У ст. 2 Женевської конвенції від 29 жовтня 1971 р. передбачається, що кожна держава-учасниця зобов’язується охороняти інтереси виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввезення таких копій щоразу, коли згадані виробництво чи ввезення здійснюються з метою поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки.
Згідно зі ст. 2 Брюссельської супутникової конвенції кожна Договірна Держава бере на себе зобов’язання вживати відповідних заходів для запобігання поширенню навласній території абознеїбудь-якогосигна- лу, щонесе програми, будь-яким органом поширення, для якого непризначаєтьсясигнал, переданийнасупутник, читакий, щопроходитьчерез нього.
Теперрозглянемо, якуЗаконіУкраїни“Проавторськеправоісуміжні права” від 23 грудня 1993 р. сформульовані суміжні права у зв’язку з іноземним елементом.
“Стаття 32. Критерій для надання охорони суміжних прав
1. ПрававиконавцівохороняютьсявідповіднодоцьогоЗакону, якщо:
1)виконання вперше маломісце натериторії України;
2)виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється згідно
зцією статтею;
3)виконання, не зафіксоване нафонограмі, включено упередачу організації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.
2. ПрававиробниківфонограмохороняютьсявідповіднодоцьогоЗакону, якщо:
1)виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням натериторії України;
2)фонограмувпершеопубліковано натериторії України абоопублікованонатериторіїУкраїнипротягом30 дніввіддняїїпершоїпублікації в іншій державі;
3)перша фіксація фонограми маламісце вУкраїні.
3. Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюютьпередачізпередавачів, розташованихнатериторіїУкраїни.
193
4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняютьсявідповіднодоміжнароднихдоговорівУкраїни”.
Отже, вітчизняномузаконодавцевідоведетьсячималопопрацюватиу розробцімеханізмуправовоїохоронисуміжнихправіноземціввУкраїні.
КОНТРОЛЬН² ПИТАННЯ
1.ЯкохоронялисяправаавторівуколишньомуСРСР?
2.ЧибувуСРСРзаконпроавторськеправо?
3.Як охоронялися за радянських часів авторські права іноземців в Україні?
4.Відмінності між Бернською конвенцією та Женевською конвенцією від
1952 р.
5.Коли в СРСР уперше було передбачено охорону суміжних прав?
6.КоливУкраїнібулоприйнятоспеціальний законзавторськогоправа?
7.НаякіавторськітворивУкраїніпоширюєтьсяправоваохорона?
8.Основні принципи Бернської конвенції та Женевської конвенції від 1952 р.
9.Чи завжди і скрізь визнає український Закон авторські права за громадянами України?
10.Чи поширюється ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” на громадян держав — учасниць Бернської конвенції про охорону художніх і літературних творів?
11.Які твори в Україні підпадають під дію Бернської конвенції?
12.Положення Римської конвенції від 26 жовтня 1961 р.
13.Що передбачає Женевська конвенція від 29 жовтня 1971 р.?
14.Основні положення Брюссельської супутникової конвенції.
194
Ðîçä³ë 14
ТРУДОВ²
В²ДНОСИНИ
14.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Найважливіші джерела права, що стосуються цієї теми:
1.Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого
1994 р.
2.Закон України “Про зайнятість населення” у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення”» від 21 листопада 1997 р. № 665/97-ВР.
3.Кодекс законів про працю (далі — КЗпП) України. Кодекс було прийнято 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До Кодексунеодноразововносилисязміниідоповнення, зокремадотакихстатей:
Стаття8. Регулюваннятрудовихвідносингромадян, якіпрацюютьза межами своїх держав.
Стаття81. Співвідношення міжнародних договорівпропрацюізаконодавствоУкраїни.
4.Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволунапрацевлаштуваннявУкраїні. ЗатвердженийпостановоюКабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 44).
5.Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботузакордономтаконтрользаїхдотриманням. Затвердженанаказом ЛіцензійноїпалатиУкраїниіДержавногоцентрузайнятостівід22 лютого 1999 р. № 19/15. Зареєстрована у Мін’юсті України 6 квітня 1999 р. за
№215/3508. Код нормативного акта 7273/1999 (Офіційний вісник Украї-
ни. — 1999. — № 15).
195
6.ДвостороннідоговориУкраїнипропрацевлаштуваннятасоціальний захист працівників. Відповідні договори абопротоколи Україна уклала, наприклад, з Молдовою (1993 р.), Польщею (1994 р.), Російською Федерацією (1993 р.), Вірменією (1995 р.), Білоруссю (1995 р.), Литвою (1995 р.), Латвією (1995 р.), Чехією (1997 р.). Зазначені та інші угоди регулюють широке коло питань, зокрема порядок оформлення трудового договору, обсягконтрактнихправтаобов’язків, в’їздпрацівниківтачленівїхніхсімейнатериторіюдержавипрацевлаштування, перебуваннята виїзд з неї, соціальне (зокрема пенсійне) забезпечення, обчислення трудового і фахового стажу, правовий статус вивільнюваних працівників, оподаткування трудових доходів осіб, переказ зароблених коштів на територіюдержави, зякоївониприбули, тощо.
7.Багатосторонні конвенції у сфері праці та рекомендації міжнародних міжурядових організацій.
Справжньою“кузнею” міжнародноїнормативноїдіяльностієМіжнародна організація праці (МОП). Вона була створена у 1919 р. під егідою Ліги Націй. Після завершення Другої світової війни МОП стала підвідомчою Організації Об’єднаних Націй і нині має статус її спеціальної агенції. ЗарокидіяльностіМОПуїїмежахбулоукладеносотніконвенцій. Кілька десятків з них стосуються праці лише моряків-іноземців. З юридичного погляду конвенції МОП використовують цікавий прийом — вонидозволяютьдержавам-членам“порушувати” конвенції, якщонаціональне трудове законодавство встановлює більш сприятливі, на думку працівника, трудовінорми.
Верховна Рада України ратифікувала законами або постановами (їх номери ідатиподаноудужках) такіконвенції МОП:
1.“Про мінімальні норми на торговельних суднах” від 20 жовтня 1976 р. № 147 (14 липня 1993 р. № 3387-ХІІ). Набрала чинності 28 листопада 1981 р., для України — 17 березня 1995 р.
2.“Проприміщеннядляекіпажунабортусудна(додатковіположення)” від 30 жовтня 1976 р. № 133 (14 липня 1993 р. № 3388-ХІІ). Набрала чинності 27 серпня 1991 р., для України — 24 лютого 1994 р.
3.“Про тристоронні консультації (міжнародні трудові норми)” від 1 червня 1976 р. № 144 (17 грудня 1993 р. № 3732-ХІІ). Набрала чинності 16 травня 1978 р., для України — 16 травня 1995 р.
4.“Про безробіття” від 29 жовтня 1919 р. № 2 (4 лютого 1994 р.
№3931-ХІІ). Набралачинності 14 липня1921 р., дляУкраїни— 16 трав-
ня 1995 р.
196
5.“Про сприяння колективним переговорам” від 19 червня 1981 р.
№154 (4 лютого1994 р. №3932-ХІІ). Набралачинності11 серпня1983 р., для України — 16 травня 1995 р.
6.“Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця” від 22 червня 1982 р. № 158 (4 лютого 1994 р. № 3933-ХІІ). Набрала чинності 23 листопада 1985 р., для України — 16 травня 1995 р.
7.“Про скасування примусової праці” від 25 червня 1957 р. № 105 (5 жовтня 2000 р. № 2021-ІІІ).
8.“Про заборону та негайні заходи щодо найгірших форм дитячої праці” від 17 червня 1999 р. № 182 (5 жовтня 2000 р. № 2022-ІІІ).
УкраїнатакожприєдналасядоМіжнародноїконвенціїпропідготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р. Конвенція набрала чинності, в тому числі для України, 7 квітня 1997 р.
14.2. ЗАГАЛЬН² ПОНЯТТЯ
Зарадянських часів багатогромадян СРСРпрацювали закордоном. Вони перебували тамувідрядженнях, тобтоїхні трудовівідносини регулювалися“закономдержави, зякоївідрядженопрацівника” (lex loci delegationis). Чимало іноземців працювали на території СРСР, зокрема на лісозаготівлях уКоміАРСРтанаДалекомуСході. Нанихтежпоширювалося зазначене правило, тобто законодавство, наприклад, Народної Республіки Болгарії регулювалотрудовівідносини болгар, якіпрацювалинатериторіїСРСР, законодавствоКорейськоїНародно-Демократич- ної Республіки — відповідно північних корейців.
Верховна Рада СРСР 26 січня 1991 р. прийняла “Основи законодавства Союзу РСР та республік про зайнятість населення”, які містили ст. 11 “Право громадян на професійну діяльність за кордоном” такого змісту:
“Громадянимаютьправонапрофесійнудіяльністьзакордономвперіодтимчасовогоперебуваннязакордоном. Порядокзахиступравіінтересівтакихгромадян, атакожумовинаданняїмпосередницькоїдопомогивизначаютьсязаконодавствомСоюзуРСР”.
Отже, вперше за радянських часів для радянських громадян було встановлено можливість працевлаштування за кордоном. Зазначені “Основи” немістили жодних вказівок пропрацевлаштування іноземних громадян в СРСР. Про складність зазначеної проблеми можна уявити, ознайомившись зчастиною книги “Лишеодинрік” дочкиЙ. Сталіна — Світлани Алілуєвої, у якій вона описує тернистий шлях працевлашту-
197
вання свого чергового чоловіка — індійця на посаду перекладача у Москві.
Середпідгалузейміжнародногоприватногоправасамеусферітрудових відносин спостерігається рішуче “обмеження волі сторін”. Умови праці іноземців великою мірою визначаються публічно-правовими вказівками. У сферу трудових відносин держави світу втручаються значно більше, ніжвіншісфери, щорегулюютьсяміжнароднимприватнимправом.
Практично кожна держава світу провадить політику, спрямовану на те, щоб саме її громадяни на її території були першочергово забезпечені роботою. Окремі країни світу встановлюють щорічні квоти для в’їзду іноземних працівників. Багато країн світу видають в’їзну візу тоді, коли іноземець має дозвіл на роботу у відповідній державі.
Чимало країн мають спеціальне законодавство, що регулює трудові відносини на спільних підприємствах, у вільних економічних зонах тощо.
Убагатьох державах світу основним джерелом регулювання трудовихвідносинєтрудовікодекси. ДотакихдержавналежитьіУкраїна, що маєокремийКЗпП. Уцивільнихкодексахокремихдержавмістятьсянорми трудового права. У багатьох країнах трудове законодавство містить вказівкипропоширення натрудовівідносини нормцивільного права.
Колізійний принцип застосування закону країни місця роботи є основнимузаконодавствібагатьохдержавпланети.
Усучасному європейському колізійному праві автономія волі сторін не визнається, якщо вона позбавляє працівника захисту, що надається йомуімперативними нормамизакону, якийбизастосовувався уразівідсутностівибору.
Чинне законодавство України містить норми, що регулюють працю як іноземців в Україні, так і українських громадян за кордоном. Далі ми розглянемоцінорми.
14.3.ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ²НОЗЕМЦ²В В УКРА¯Н² ТА ГРОМАДЯН УКРА¯НИ ЗА КОРДОНОМ
Звернімо передусім увагу на Основний Закон нашої держави. Конституція України не містить норм прямої дії, які регулюють трудові відносини з іноземним елементом в Україні. У Конституції йдеться лише
198
про працю та соціальний захист громадян України. Процитуємо відповідні статті:
“Кожен маєправонапрацю, щовключає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або наяку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовуєпрограмипрофесійно-технічного навчання, підготовкиіперепідготовкикадріввідповіднодосуспільнихпотреб…” (витяг зі ст. 43).
“Громадянимаютьправонасоціальнийзахист, щовключаєправона забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом…” (витяг зі ст. 46).
УЗаконіУкраїни“Проправовийстатусіноземців” від4 лютого1994 р. розглядуваної теми стосуються такі статті:
“Стаття 8. Право на трудову діяльність
Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством УкраїнитаміжнароднимидоговорамиУкраїни.
Іноземці, які постійно проживають вУкраїні, маютьправопрацювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовоюдіяльністюнапідставахівпорядку, встановленихдлягромадян України.
Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаногоувстановленомупорядкудозволунапрацевлаштування.
Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язане з належністюдогромадянстваУкраїни.
Стаття 9. Право на відпочинок
ІноземцімаютьправонавідпочинокнарівнізгромадянамиУкраїни.
Стаття 11. Право на соціальний захист
Іноземцімаютьправонасоціальнийзахист, втомучислінаодержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавстваУкраїнитаміжнароднихдоговорівУкраїни.
Уразіколидляпризначенняпенсіїпотрібенпевнийстажроботи, іноземцю на підставах і у порядку, встановлених законодавством України і
199
міжнароднимидоговорамиУкраїни, можезараховуватисястажроботиза кордоном”.
Стаття 8 “Право громадян на працевлаштування” Закону України “Про зайнятість населення” у редакції від 21 листопада 1997 р. у частині, що стосується іноземного елемента, сформульована так:
“Іноземці і особи без громадянства, що прибули в Україну на визначений термін, отримуютьправонатрудовудіяльність лишезанаявності унихдозволунапрацевлаштування, виданогодержавноюслужбоюзайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
У випадку використання праці іноземців і осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягуєштрафзакожнутакуособууп’ятидесятикратному розмірінеоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення”.
Для регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межамивласнихдержав, вітчизнянезаконодавствовикористовуєколізійну прив’язку“закондержавимісцяроботи”:
“Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнароднимидоговорамиУкраїни” (ст. 8 КЗпПУкраїниуредакціїЗаконуУкраїни“Провнесення зміндодеяких законодавчих актівУкраїни”. Прийнятий Верховною Радою України 8 червня 2000 р. № 1807-ІІІ) (Офіційний вісник України. — 2000. — № 27).
Наказом Міністерства праці України від 5 грудня 1993 р. № 27 було затверджено “Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземнимгромадянамдозволунапрацевлаштуваннявУкраїні”. Донього Міністерство праці кілька разів вносило зміни.
Кабінет Міністрів України 1 листопада 1999 р. прийняв постанову № 2028, якою було затверджено “Порядок оформлення іноземцям та особамбезгромадянствадозволунапрацевлаштуваннявУкраїні”. Уп. 2 постанови зазначалося, що вона набирає чинності з 1 січня 2000 р. Постанованемістилавказівкипроскасуваннязазначеноговище“Тимчасового положення”. Оскільки юридична сила акта Уряду вища за норма- тивно-правовий акт міністерства, то вважатимемо, що з 31 грудня 1999 р. “Тимчасовий порядок” втратив чинність на користь постійного
200