Правознавство / Навчальна література / Міжнародне приватне право
.pdfЯкщо банк-емітент при відкритті акредитива діє від власного імені, то після відкриття акредитива наказодавець не має права давати цьому банку вказівки не виконувати акредитив. Банк-емітент визначає авізуючий банк відповідно до вказівок наказодавця чи самостійно. Авізуючий банк повідомляє бенефіціара про доручення щодо акредитива. Бенефіціарнадаєбанкуналежнідокументидлявиконанняакредитива. Авізуючий банк може відхилити такі документи, якщо вони не відповідають умовам акредитива. Про таку відмову авізуючий банк повідомляє бенефіціара та банк-емітент. Якщо недоліки усуваються, то авізуючий банк виконує відповідний акредитив. Банк-емітент може дати авізуючому банкувказівкупровиконанняакредитиванезважаючинанедоліки.
Невідкличний акредитив не може змінюватися без спільної згоди банку-емітента і авізуючого (підтверджувального) банку (якщо він має місце) і бенефіціара.
Акредитив вважається однією з найбезпечніших форм міжнародних розрахунків з погляду як наказодавця (платника), так і бенефіціара (одержувача). Але ризики має і акредитив. Так, можуть надаватися невідповідні документи, акредитив може відкликатися, банк-емітент може не платити, у державі можуть змінюватися валютні правила, а курси валют— коливатися.
11.4. ²НКАСО
Договір з інкасо — це такий договір, коли особа, яка має право вимагати здійснення платежу (довіритель), доручає банку, в якому вона має рахунок(банку-ремітенту), передатиособі, якамаєзобов’язаннявиконати платіж чи акцепт переказного векселя (платнику), надіслати через банк платника (банк, що його представляє) документи за умови одержання платежу чи акцепту переказного векселя.
Банк-ремітент може залучати до виконання інкасового доручення, окрімбанку, щопредставляєплатника, іншібанки. Заінкасовихоперацій довіритель відправляє товари на адресу банку, що представляє платника, з вказівками про те, що товари перебувають у виключному розпорядженні банку до платежу чи акцепту платником переказного векселя.
Розрізняють два види розрахунків з інкасо — чисте інкасо та документарне інкасо. За чистого інкасо надаються лише суто фінансові документи (переказні та прості векселі, чеки тощо). За документарного інкасо залучаються також комерційні документи (про право власності, відвантажувальнітощо).
151
Формиінкасо:
•одержання платежу (простого і переказного векселя, чека, платіжноїрозписки тощо);
•видачакомерційних документів підплатіжзбокуплатника;
•видача комерційних документів під акцепт переказного векселя;
•видача комерційних документів наінших умовах.
До основних етапів операцій з інкасо належать такі:
•довіритель дає інкасове доручення банку-ремітенту;
•банк-ремітент видає доручення інкасуючому банку (в тому числі банку, щопредставляєплатника);
•банк, щопредставляє платника, виконуєінкасове доручення;
•довірителю переказуються гроші або передається акцептований вексель.
Якщо платник не виконує платежу або не акцептує переказного векселя, банк, що його представляє, зобов’язаний негайно повідомити про це банк-ремітент, а останній інформує довірителя і запитує у нього вказівки щодоподальших дій.
Довірительабобанк-ремітентможутьзмінюватичивідкликати інкасоведоручення, якщовідповіднобанк-ремітентчибанк, щопредставляє платника, одержують доручення про зміну чи відклик інкасового дору- ченнядойогофактичноговиконаннябанком-ремітентомчибанком, що представляєплатника.
Інкасовіопераціїтакожмаютьризики. Наприклад, покупецьнесплатитьакцептованого векселя. Товарможезіпсуватися чибудевтрачений, якщо надійде до місця призначення раніше, ніж відповідні комерційні документи.
11.5. БАНК²ВСЬКА ГАРАНТ²Я
Банківська гарантія єодним з найпоширеніших способів забезпеченнязобов’язаньусферіміжнародноїторгівлі. Особа, напроханняякоїнадаєтьсябанківськагарантія, називаєтьсяпринципалом. Бенефіціаромназивають особу, зазначену у банківській гарантії як таку, на вимогу і на користь якої банк-гарант здійснює платіж. Банк-гарант видає гарантію, тобтоберенасебезобов’язання, щопринастанніобумовленихобставин вінвиконаєплатіжнакористьзазначеної угарантії особи.
Гарантія — доситьширокепоняття. Вонопоширюється наякість товару, обов’язок однієї особи відповідати перед кредитором іншої за виконання нею своїх зобов’язань. Поняття “гарантія” часто вживається як
152
синонімтерміна“поручництво” (“порука”). Гарантіюможнарозглядати і як самостійне та незалежне зобов’язання банку щодо забезпечення виконаннязобов’язаньіншоїособи. Зкласичнимпоручництвомбанківську гарантіюоб’єднуєте, щоякгарант, такіпоручительповиннівиплачувати обумовлену суму у разі невиконання зобов’язань третьою особою. Гарантія відрізняється від поручництва тим, що зобов’язання гаранта (банку) не залежать від зобов’язань принципала. Банк, що надає гарантію, не має права пред’являти бенефіціару гарантії вимоги, які може пред’являти боржник, зобов’язання якого забезпечуються гарантією. Обсяг зобов’язань банку може не збігатися з обсягом зобов’язань боржника. Дотогожбанківськезобов’язанняєлишегрошовим. Дійсністьгарантійного зобов’язання не залежить від дійсності зобов’язань основного боржника. Банківська гарантія не може бути субсидіарною (тобто додатковою). Це означає, що банк не може вимагати від бенефіціара, щоб він спочатку пред’явив вимоги до боржника, а вже потім до банку. Банківська гарантія вважається надійнішим способом забезпечення зобов’язань, ніж традиційне поручництво.
Банківськагарантіянемаєспеціального регулюванняунаціональномузаконодавстві майже всіх країн світу. Є лише поодинокі винятки.
Суть банківської гарантії полягає не у виконанні зобов’язань гарантом замість боржника. Така гарантія є певною компенсацією за невиконаннячиненалежне виконання зобов’язаньпринципала.
Банківська гарантія може бути як такою, що не підлягає відкликанню, так і відкличною. Невідклична гарантія не може змінюватися без згоди бенефіціара. Права бенефіціара за цією гарантією, як правило, не передаються іншій особі. Гарант несе зобов’язання лише відповідно до умов, передбачених удоговорі банківської гарантії.
Договоригарантіїнайчастіше укладаютьсяуформігарантійного листа. Цейлистнадсилаєтьсябезпосередньобенефіціару. Інколиадресатом є банк, у якому бенефіціар має рахунок. У листі чітко зазначається дата закінчення терміну гарантії.
Розрізняють таківидибанківських гарантій:
•тендерна (конкурсна) (гарант компенсує збитки, завдані відповіднимучасником тендера);
•виконання (забезпечує охорону інтересів імпортера, покупця або замовника);
•повернення авансу(сплаченого покупцемабозамовником);
•оплати(заборгованостіекспортеразапоставленийтовар, виконану роботу, наданупослугутощо);
153
•митна (використовується для оплати митних платежів, зокрема, при тимчасовому ввезенні або транзиті товарів);
•судова(передбачає забезпечення судових витрат);
•забезпечення позову (якщо на майно накладається арешт, то, пред’явившигарантію, відповіднаособаможевикористовуватице майнозасвоїмрозсудом);
•коносамента(передбачаєвиконаннязобов’язаньперевізникомван-
тажу).
Якщо гарантія надається безпосередньо банком, що бере на себе зобов’язання, тотакугарантіюназиваютьпрямою.
Опосередкована (непряма) гарантія має ще й третю назву — зустрічна. Вона означає, що банк, до якого звернулися за гарантією, переадре- совуєїїбанку-кореспонденту.
Контргарантія — це своєрідна ланцюжкова гарантія, за якої певний банкповторюєгарантійнезобов’язанняіншогобанку.
Нарешті, консорціумна гарантія— цетака, задопомогоюякоїгрупа осіб забезпечує зобов’язання цієї групи шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.
11.6. ВЕКСЕЛ² ТА ЧЕКИ
Законодавство України містить кілька дефініцій векселя. Зокрема, у ст. 21 “Основні характеристики векселів” Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р. зазначається: “Вексель — цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити при настанні терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві). Випускаються такі види векселів: простий, переказний...”
Дефініціячекаміститьсяуст. 34 “Чек” “Основцивільногозаконодавства Союзу РСР і республік” від 31 травня 1991 р.: “Чеком визнається цінний папір, щомістить нічим необумовлене письмове розпорядження чекодавцябанкусплатититримачевічекавказанууньомусуму.
Чекмаєбутипред’явленийдооплатипротягомтерміну, встановленогозаконодавством”.
Міжнародне приватне право до чеків тавекселів тривалий час застосовувало принцип формальності. Він означав: за відсутності принаймні одного реквізиту із встановлених законодавством такий цінний папір
154
визнавався недійсним. Принцип формальності перешкоджав широкому використанню векселів і чеків у сфері міжнародної торгівлі. Кожна держававстановлюваласвоївимогидовекселятачека. Так, вексель, належно оформлений у певній державі, міг бути нічим не вартим папірцем
віншій.
Зоглядуназазначенепосталапотребауніфікувативимогидочеківта векселів. Таке завдання було виконане Женевськими вексельними конвенціями 1930 р. та Женевськими чековими конвенціями 1931 р.
Женевські конвенції не містять дефініції векселя. Конвенція про уніфікований закон з переказних і простих векселів передбачила обов’язкові реквізити векселя, встановила вимоги до його складання і форми, індосаменту, акцепту, авалю, платежу, протесту проти неакцепту чи неплатежу, посередництва. Отже, цюКонвенціюможнавважатиматеріаль- но-правовою. Друга Конвенція є переважно колізійною. Вона враховує застосування до вексельних відносин національного законодавства різних держав. Основною колізійною прив’язкою цієї Конвенції є закон місцявиконання зобов’язань.
Втім, спираючись на Женевські конвенції, задовільної уніфікації вексельного законодавства країн світу досягти не вдалося. Окремі країни (у тому числі колишній СРСР) врахували норми Конвенцій у своєму національному законодавстві. Країни, у яких домінує англосаксонська система права, продовжували спиратися на положення англійського закону 1882 р. про векселі.
Згаданаупідрозділі“Джерелаправа” КонвенціяООН1988 р. малаза метузапровадитиєдинийзасібплатежуікредитудляміжнародноготорговельного обороту. Конвенція спрямована на подолання відмінностей міждвомапровідними вексельними системами світу. Зазначена Конвен- ціяєпереважноматеріально-правовою.
Коротко про Женевські чекові конвенції. “Конвенція про уніфікований закон про чеки” встановила обов’язкові реквізити чека, порядок його складання та форму, порядок передачі чека, його пред’явлення та платежу за ним. Регламентовано також правовідносини у зв’язку
зрегресомзанеоплатучека. Встановлено, щотаке“перекреслений чек”, “розрахунковий чек” тощо. Ця Конвенція містить матеріально-правові норми. Колізійна конвенція про чеки виконує завдання, аналогічні відповідній конвенції про векселі.
155
11.7.М²ЖНАРОДН² НЕТОРГОВЕЛЬН² РОЗРАХУНКИ
Міжнароднінеторговельнірозрахункиподіляютьнатаківиди:
•платежінаутриманнязакордономдипломатичних іконсульських представництв;
•внески за членство у міжнародних організаціях;
•платазанавчаннягромадянвіноземних державах;
•аліменти, пенсії, спадкові кошти;
•обміннаціональної валютинаіноземну;
•перекази заробітної плати на батьківщину іноземцями-заробітча- намитощо.
На ввезення, перевезення, вивезення валюти поширюються митні правила.
Інструкція про порядок переведення пенсії громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні була затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 квітня 1994 р. № 3–7.
Переказ пенсій здійснює Пенсійний фонд України через Державний експортно-імпортний банк України. Переказування пенсії за кордон та виплата пенсії іноземним пенсіонерам на території України здійснюєтьсящоквартально увалюті тієї країни, депроживає пенсіонер, якщоінше не передбачено угодами. Пенсії переказують з дня припинення їх виплативУкраїні. Пенсіїгромадянам, якітимчасововиїжджаютьзУкраїнидо іншихкраїн, непереказуються. Поштовітабанківськівитрати, пов’язані з переказуванням пенсій, провадяться за рахунок коштів Пенсійного фондуУкраїни.
КОНТРОЛЬН² ПИТАННЯ
1.Міжнародний кредитний переказ.
2.Поняття“акредитив”.
3.Предмет договору з інкасо.
4.Чисте інкасо та документарне інкасо.
5.Банківські гарантії та їх застосування.
156
6.Поняття векселя.
7.Поняття чека.
8.З якою метою у 1988 р. було укладено Конвенцію ООН про міжнародні векселі?
9.Поняття“міжнародні неторговельні розрахунки”.
157
Ðîçä³ë 12
ПАТЕНТНЕ
ПРАВО
12.1.ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОСНОВН² ТЕРМ²НИ
12.1.1. Міжнародно-правові акти
Патентне праворегулюєправовідносини узв’язкузістворенням івикористаннямоб’єктівтакзваноїпромисловоївласності. ЗгіднозКонвенцією від 14 липня 1967 р., яка заснувала Всесвітню організацію інтелек-
туальної власності (Convention Establishing World Intellectual Property Organization, далі — ВОІВ), розрізняють такі основні види об’єктів промислової власності:
•винаходи (inventions) в усіх сферах людської діяльності;
•наукові відкриття (scientific discoveries);
•промислові зразки (industrial designs);
•товарні знаки (trade marks), знаки обслуговування (service marks), фірмові найменування (trade names) та комерційні позначення
(commercial indісations).
Україна — учасниця Конвенції про заснування ВОІВ. Паризька конвенція з охорони промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property), укладена 20 березня 1883 р., серед об’єктів промислової власності називає ще й корисні моделі (utility models). Те, що у Конвенції від 14 липня 1967 р. має назву “комерційні позначення”, у Паризькій конвенції називається “вказівка джерела або назва поход-
ження” (indication of source or appellations of origin). Паризька конвенція передбачає придушення недобросовісної конкуренції (repression of un-
158
fair competition). Конвенція від 14 липня 1967 р. у зв’язку з цим говорить про “захист від недобросовісної конкуренції”.
Зазначений перелік об’єктівпромислової власності невважаєтьсявичерпним, оскільки Конвенція від14 липня 1967 р. поширюється інаінші права щодо інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах. Україна бере участь у Паризькій конвенції з 25 грудня 1991 р. Потрібно зазначити, що поняття “інтелектуальна власність” ширше, ніж поняття “промислова власність”. Інтелектуальна власність окрім промислової охоплює права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів; виконавчої діяльності митців, звукозапису, радіота телевізійних передач.
Останнім двом групам прав у курсі лекцій присвячується окрема тема. Перша група цих прав відома як авторське право — копірайт (copyright), друга — суміжні права (related rights, neighbouring rights).
Отже, схематично інтелектуальну власність можназобразити так:
Усфері промислової власності Паризька конвенція єсвоєрідним “ветераном”.
Паризькаконвенціяпередбачає, щодержави-члениможутьукладати між собою окремі спеціальні угоди. Ці угоди можуть охоплювати певні аспекти промислової власності. Зрозуміло, що згадані спеціальні угоди маютьузгоджуватися знормами Паризької конвенції іне суперечити їй. Країни — учасниці Паризької конвенції утворюють Паризький cоюз з охорони промислової власності. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями Паризької конвенції стали 160 держав.
Паризькаконвенціяпорівняноневеликийдокумент, щоскладаєтьсяз 38 статей. Основні норми Конвенції стосуються національного режиму, правапріоритетутазагальнихправил. Цінормибудутьрозглянутідещо пізніше у прямому їх зв’язку з нормами законодавства України. У світі існуютьтакожіншіміжнародно-правовіакти:
1. Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty). Укладений у Вашингтоні 19 червня 1970 р. Відомий як Договір “пі-сі-ті”. Переглядався у 1979 і 1984 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей договір було ратифіковано. Щодо СРСР він набув чинності 29 березня 1978 р. (у деяких джерелах вказується 1 червня 1978 р.). Україна — учасниця Договору з 25 грудня 1991 р.
159
2.Мадридськаугодапроміжнароднуреєстраціюзнаківвід14 квітня
1891 р. (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї. Україна бере участь
вУгодіз25 грудня1991 р. ВерховнаРадаУкраїниприйнялаЗаконУкраїни “Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків” від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ. У Законі міститься застереження такого змісту:
“Строк про повідомлення про відмову в охороні буде становити 18 місяців, а у випадку, коли відмова в охороні може бути результатом заперечення проти надання охорони, топротакувідмову може бутиповідомлено після закінчення 18 місяців” (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).
3.Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, вказівок походження товарів (Madrid Agreement for the Repression of False or Deceptive Indications of Source of Goods). Укладена у Мадриді у 1891 р.
4.Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від 31 січня 1981 р. Україна приєдналася до Договору та Інструкції відповідно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір набрав чинності 31 січня 1981 р., для України — 2 липня 1997 р.
5.Лісабонська угода про найменування місць походження і їх між-
народну реєстрацію (Lisbon Agreement for the Protection of Appelations of Origin and their International Registration). Укладена у 1958 р.
6.Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків
(Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs). Укладена в 1925 р.
7.Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs). Укладена в італійському місті Ло-
карно в 1968 р.
8.Ніццька угодапроМіжнародну класифікацію товарівіпослуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks).
Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї вносилися 28 вересня 1979 р. Україна приєдналася до Угоди згідно ізЗа-
160