Вступ

У сучасних умовах розбудови правової системи України, що базується на зміцненні гарантій прав людини і громадянина, важливим є піднесення на належний рівень правосвідомості та правової культури громадян України. Велике значення в реалізації цього процесу належить правовій освіті.

Система правової освіти у суспільстві дає змогу вирішувати різні освітні завдання: готувати професійних юристів, кваліфікованих фахівців у всіх сферах життя з потрібними юридичними знаннями, навчати основ права громадян України.

Посібник з курсу «Основи правознавства» охоплює важливі питання з основних галузей права. Він дає можливість почерпнути знання з теорії держави і права, конституційного, цивільного, шлюбно-сімейного, трудового, адміністративного, кримінального та інших галузей права України.

У логічній послідовності викладено теми, що висвітлюють діяльність правоохоронних органів та здійснення правосуддя.

Зміст посібника відповідає завданням та вимогам навчальної програми з курсу «Основи правознавства». У ньому на основі досягнень юридичної науки викладається державно-правова проблематика.

Матеріал викладено згідно з програмою вступних іспитів до юридичних вузів та факультетів з дисципліни «Основи правознавства». Глави, наявні у посібнику, забезпечують необхідний рівень підготовки абітурієнтів до вступних іспитів. Пропонований посібник рекомендується також студентам неюридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, слухачам підготовчих курсів, для випускників шкіл, гімназій,що бажають отримати базову освіту за напрямом підготовки «Право».

Вивчення дисципліни «Основи правознавства» спрямоване насамперед на формування у молоді громадянської зрілості, свідомого і відповідального ставлення до виконання своїх конституційних обов’язків, втілення на практиці законів України.

Сподіваємося, що абітурієнти, студенти свідомо підійдуть до осмислення запропонованого навчального матеріалу і на основі рекомендованих джерел та літератури глибше засвоять необхідний курс «Основи правознавства».

Розділ перший

Держава і право

Глава 1 Держава

1.1 Основні теорії виникнення держави

Тисячоліття люди живуть в умовах державно-правової дійсності: вони є громадянами (чи підданими) певної держави, підкоряються дер­жавній владі, погоджують свої дії з правовими приписами. Природно, що з давніх часів люди почали замислюватися над причинами і шляха­ми виникнення держави. Цей інтерес спричинив утворення різних те­орій і доктрин. Висловлено десятки, якщо не сотні суперечливих при­пущень. Разом із тим суперечки про природу держави і права, причини, джерела й умови їх виникнення продовжуються і донині.

Причини цього, по-перше, - у складності й багатосторонності само­го процесу виникнення держави і права, труднощах, що об'єктивно існують у його сприйнятті. По-друге, у неминучості суб'єктивного сприйняття цього процесу з боку дослідників. По-третє, множинність цих теорій пояснюється розходженнями історичних і соціальних умов, у яких жили їхні автори, розмаїтістю ідеологічних і філософсь­ких позицій, які вони займали.

Розглянемо основні теорії, що виділяють походження держави і права як специфічну проблему.

Теологічна теорія. Однією з перших теорій походження держави і права була теологічна, яка пояснювала їх виникнення божествен­ною волею. Теологічна теорія відстоює ідеї непорушності, вічності держави, необхідності загального підпорядкування державній волі як влади від Бога, але разом із тим і залежності самої держави від бо­жественної волі, що виявляється через церкву й інші релігійні ор­ганізації. Найбільш яскравий представник — Фома Аквінський.

Патріархальна теорія. Її зміст полягає в тому, що держава виникає з патріархальної роди­ни. Голова цієї родини стає главою

держави — монархом. Його вла­да, таким чином, — це продовження влади батька, монарх же дово­диться батьком усім своїм підданим. Основні положення патріар­хальної теорії переконливо спростовуються сучасною наукою. Теорія враховує лише окремі зв'язки, окремі сторони процесу держа­вотворення.

Історико-матеріалістична теорія. Суть цієї теорії в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, розвитку насамперед економічного.

Історико-матеріалістична концепція містить два підходи. Один з них, що панував у радянській науці, вирішальну роль відводив кла­совій боротьбі. Другий підхід виходить з того, що в результаті еконо­мічного розвитку ускладнюється саме суспільство, його продуктивна і розподільча сфери. Це вимагало удосконалення управління, що й приводить до виникнення держави.

Саме історико-матеріалістична (соціально-економічна) теорія має під собою суто науковий ґрунт. При цьому, як буде зазначено далі, обидва її напрями правомірні, оскільки в різних історичних умовах вирішального значення як причини появи держави можуть набувати як класові антагонізми, так і необхідність вирішення загальних справ, удосконалення управління суспільством, спеціалізації цього управління як форми поділу праці.

1.2 Передумови та умови виникнення держави

Держава як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворювальної економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспіль­ства, становлення його нових організаційних форм. Первісна держа­ва виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтво­рюючої економіки, нових форм трудової діяльності.

Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Селище, у якому живуть вільні общинники-землероби, являє собою тепер вже не родову (сімейну), а сусідську общину. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це міс­то разом з прилеглою до нього невеликою сільськогосподарською місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно прожи­вають вожді і жерці, воно стає місцем, де проходять засідання рад і зборів. Місто-держава знає чітку соціальну диференціацію, майно­ве розмежування, поділ праці.

З розвитком суспільства поступово усвідомлювалася важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов'язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і ре­лігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлен­ня знаті, присвоєння громадських посад через передачу цих посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.

Класова природа первісних держав чітко визначилася лише з ча­сом, коли розмежування суспільства, класоутворення призвели до за­хоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх інтересів і потреб. Процеси утворення класів і держави не можна ро­зуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антаго­нізм привів до появи держави. Ці процеси йдуть паралельно, взаємо­діючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяль­ності тільки панівного класу. Вона— результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.

При цьому поступово зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських магістратів, рад. їм на зміну прийшла інша практика — присвоєння посад і передача їх своїм на­щадкам. У ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому суспільстві, як правило, поєднує світ­ську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і на­родом. Теократична державність була первинною в багатьох регіонах.

Таким чином, на відміну від соціальної організації первіснооб­щинного ладу, держава являла собою нове політичне, структуроване і територіальне утворення. Політичне тому, що, на відміну від родо­вої общини (яка захищала загальні інтереси її членів), держава стала виражати і захищати класові інтереси. Держава виділилася із суспіль­ства як особлива група людей, основним заняттям яких стали дер­жавне управління, організаційна діяльність. У ній з'явилися нові ін­струменти управління: суди, в'язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.

На відміну від первісного суспільства держава стала територіаль­ним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану на спорідненні організацію, то держава поступово шляхом перерос­тання цих общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого об'єктивно вимагало землеробство. Першим етапом територі­альної організації стало місто, що поєднувало вже не стільки роди­чів, скільки населення, що проживало на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими група­ми, що проживало на певній території в межах державних кордонів.

Таким чином, з аналізу нової державної форми організації сус­пільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний те­риторіальний простір, на якому здійснюється господарська діяль­ність; наявність особливої верстви людей — апарату управління і примусу, єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто додати і мову, єдину для спілкування на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну системи.