2.11 Чинність нормативно-правових актів

Усі нормативні акти мають певні часові, територіальні межі сво­го існування і дії, а також поширюються на коло осіб (су­б'єктів права).

За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовують­ся до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію до втра­ти ними сили.

Говорячи про межі дії нормативного акта в часі, враховують три такі обставини: момент вступу його в законну силу, момент припи­нення його дії і застосування встановлених нормативним актом юри­дичних норм до відносин, що виникли до набуття законом чинності ("зворотна сила закону").

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• у результаті вказівки в тексті нормативного акта на календарну дату, з якої юридичний документ набирає сили;

• у результаті вказівки на інші обставини, з якими зв'язується на­буття законної сили документа ("з моменту підписання", "з мо­менту опублікування");

• у результаті застосування загальних правил. За цими загальними правилами закони й інші нормативно-правові акти набирають си­ли після закінчення певного часу, передбаченого законом, із дня їхнього офіційного оприлюднення. В Україні закон набирає чинності після 10 днів з моменту оприлюднення.

Припинення дії нормативного акта відбувається в результаті:

• закінчення терміну, на який був прийнятий юридичний документ;

• оголошення про втрату юридичної чинності нормативного акта (пряма вказівка на скасування, що може міститися у спеціальному акті);

• прийняття уповноваженим органом нового юридичного норма­тивного документа однакової чи більшої юридичної чинності, що регулює те саме коло суспільних відносин;

• застарівання юридичного документа у зв'язку зі зникненням об­ставин, що підлягали регулюванню.

Питання про дію нормативних актів у часі потрібно розглядати з урахуванням ще двох аспектів. По-перше, нормативно-правовий акт не має зворотної сили (ця юридична аксіома сформульована ще давньоримськими юристами). Він діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після введення його в дію. Це правило — необхідний фактор правової стабільності, коли громадяни і юридичні особи по­винні бути впевнені в тому, що їхнє правове положення закон не по­гіршить.

Винятком є кримінальне законодавство, у якому через гу­манні мотиви діє правило: "Кримінальний закон має зворотну силу, якщо він пом'якшує або усуває караність діяння".

По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але ок­ремі його положення, норми можуть застосовуватися до відносин, що мали місце під час його дії ("переживання закону"). Це стосуєть­ся і регулювання правовідносин, що тривають.

Дія нормативних актів у просторі— це територіальні обмеження їхньої чинності, коли нормативний акт застосовується на тій тери­торії, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція від­повідних органів. Тому акти вищих органів державної влади в Ук­раїні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів вла­ди — на території відповідних адміністративних одиниць.

До території, обмеженої кордонами держави, належать: суша, у тому числі надра і континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території при­рівнюються морські, річкові і повітряні судна, що знаходяться під прапором держави. За правилами міжнародного права військові суд­на прирівнюються до території держави без винятків, а цивільні морські і повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї дер­жави, відкритому морі і повітряному просторі.

Юридична наука і практика знають принцип екстериторіальності. Це юридична фікція, відповідно до якої певні частини території дер­жави (будинки іноземних посольств, місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав визнаються та­кими, що не знаходяться на території держави, де вони реально пере­бувають, а юридично вважаються такими, що знаходяться на тери­торії тієї держави, чиє посольство міститься в цьому будинку або чиї­ми представниками вони є. На засадах взаємності території посольств в іноземних державах вважаються територіями відповід­них держав. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюють­ся до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт пору­шення міжнародного права.

Дія нормативно-правових актів по колу осіб обумовлена такою обставиною: усі громадяни, особи без громадянства, іноземці, юридичні особи, що знаходяться на території держави, підпадають під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають. Крім цього, існують нормативно-правові акти, дія яких поширюються лише на певні категорії громадян, що визначають особливості їх правового статусу (наприклад, Закон "Про статус народних депу­татів", Закон "Про статус судів" та ін).Щодоокремих суб'єктів (дипломатичних представників) законодавство може мати обмежену чинність.Зокрема, вони не можуть бути затримані, за­арештовані, обшукані тощо.