3.3 Референдум 1 грудня 1991 року

На підтвердження Акта проголошення незалежності України Вер­ховна Рада призначила проведення республіканського референдуму. Такий референдум відбувся 1 грудня 1991 р.

До бюлетеня референдуму було внесено текст Акта про­голошення державної незалежності України із запитанням: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності Укра­їни?". Позитивну відповідь запитання референдуму одержано в усіх без винятку областях України. 90,32% громадян, які брали участь у референдумі, проголосували за державну незалежність України.

Питання правонаступництва України

Правонаступництво — це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта конституційного права (держави тощо) до іншого.

У зв’язку з розпадом колишнього СРСР Україна ста­ла правонаступницею УРСР і частково - правонаступницею СРСР.

12 вересня 1991 р. Верховна Рада України прий­няла Закон «Про правонаступництво», який містить такі основні положення:

- з моменту проголошення незалежності України найвищим ор­ганом державної влади України є Верховна Рада України в де­путатському складі Верховної Ради УРСР;

- до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР;

- закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать зако­нам України, ухваленим після проголошення незалежності Ук­раїни;

- органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють до створення в Україні нових органів на підставі Конституції України;

- державним кордоном України є державний кордон СРСР та кордон між УРСР та колишніми радянськими республіка­ми - Білорусією, Росією та Молдавією станом на 16 липня 1990 р.;

- Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними до­говорами, які уклала УРСР до проголошення незалежності;

- Україна визнає себе правонаступницею тих прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Консти­туції та інтересам України;

- Україна дає згоду на обслуговування частини зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р. Розмір цієї частки передба­чалося встановити міждержавними угодами колишніх рес­публік, що входили до складу СРСР. Україна відмовлялася не­сти зобов'язання за кредитними угодами СРСР, що були укла­дені після 1 липня 1991 р. без її згоди;

- усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалеж­ності України постійно проживали на її території, є громадя­нами України.

Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». У ній встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Глава 4 Конституція України

4

4.1 Конституція України - Основний Закон держави

Термін «конституція» походить від латинського соnstіtutiо, що означає «установлення», «устрій». Конституція — це закон, який регламентує найважливіші державні відносини, встановлює форму держави, систему дер­жавних органів, визначає порядок їх формування та діяль­ності, основні права та обов'язки громадян. Конституція встановлює і закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом. Найважливіші ознаки конституції:

- є основною базою чинного на­ціонального законодавства. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі конституції ;

- має найвищу юридичну силу. Жоден закон або нормативний акт не повинен суперечити положенням конституції. Правові норми, що їй суперечать, не мають юридичної сили;

- конституційні норми права обов’язкові до виконання, є нормами прямої дії, забезпечуються заходами державного примусу;

- має підвищений ступінь стабільності, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до кон­ституції тощо.

На основі тих чи інших ознак конституцій існують різні способи її класифікації:

- залежно від форми вираження - писані (у формі одного чи кількох нор­мативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо);

- залежно від порядку прийняття - даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референ­думом або парламентом , договірні (є результатом угоди між різними суб'єктами конституційного процесу);

- залежно від шляхів та засобів зміни ,внесення поправок та доповнень до конституції - гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура вне­сення змін і доповнень);

- залежно від часу дії конституції - тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначений термін);

- залежно від форми державного устрою – унітарні феде­ративні.

Конституція України є писаною, народною, постійною, жорсткою, унітарною конституцією. . Вона прийнята 28 червня 1996 р. п'ятою сесією Верховної Ради України. Вона складається з Преам­були та 15 розділів, 161 статей.. Текст конституції не має глав та частин, як це є в конституціях деяких інших країн. У преам­булі до Конституції зазначено, що Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України усіх на­ціональностей, прагнучи забезпечити права і свободи люди­ни, громадянську злагоду в суспільстві, побудову правової держави, приймає цю Конституцію — Основний Закон Ук­раїни.

Конституція складається з розділів, кожний з яких розглядає окрему групу питань і має відповідні назви:

I Загальні засади.

II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

III Вибори. Референдум.

IV Верховна Рада України.

V Президент України.

VI Кабінет Міністрів Україні, інші органи влади.

VII Прокуратура.

VIII Правосуддя.

IX Територіальний устрій України.

X Автономна Республіка Крим.

XI Місцеве самоврядування.

XII Конституційний Суд України.

XIII Внесення змін до Конституції України.

XIV Прикінцеві положення.

XV Перехідні положення.