5.6 Міжнародні стандарти в галузі прав людини

Міжнародні стандарти в галузі прав людини - це встановлені державами загальні правові норми поводження з особами, які перебувають на їх територіях.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини закріпляються в міжнародних документах. Вони поділяються:

• за дією у просторі - на універсальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють в окремих регіонах світу);

• за колом осіб – загальні (стосуються прав усіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій осіб).

До найважливіших міжнародних документів із прав лю­дини належать:

Загальна декларація прав людини (1948);

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);

Європейська конвенція про захист прав людини та фун­даментальних свобод (1950);

Європейська соціальна хартія (1961);

Заключний акт Наради з питань безпеки й співробіт­ництва в Європі (1975);

Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з питань безпеки й співробіт­ництва в Європі (1989);

Документ Копенгагенської наради конференції з людсь­кого виміру НБСЄ (1990) та інші документи.

Організація Об'єднаних Націй — регламентує статус людини і громадянина згідно з міжнародно-правовими стандартами в галузі прав людини, що сформульо­вані в названих та в інших міжнародно-правових документах.

Діяльність багатьох міжнародних організацій світу спрямована на здійснення контролю за дотриманням прав людини і сприяння їх реалізації та захисту. Центральне місце серед таких організацій посідає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Головними органами ООН, що мають безпосереднє відношення до проблем прав людини, є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Міжнародний суд, Секретаріат, Центр з прав людини. Діють і спеціалізовані уста­нови ООН, які виконують і правозахисні функції, зокрема: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культу­ри (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); Міжнародна організація праці (МОП).

Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, до якої входить Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, що складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи; Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), де, окрім керівних органів (зустрічей держав на між­урядовому рівні, Парламентської асамблеї, Постійної ради, Секретаріату тощо), діють і органи, що безпосередньо займа­ються правами людини, зокрема Верховний уповноважений (комісар) з питань національних меншин та Відомство (Бюро) з демократичних інститутів і прав людини

5.7 Конституційне закріплення права на освіту

Право на освіту громадян України регламентується Конституцією України законами «Про освіту» в редакції від 23 березня 1996 р., «Про професій­но-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р., «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р., «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р., «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р., «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. та іншими нормативно - правовими актами.

Ст. 53 Конституції України проголошує: "Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою”.

Держава забезпечує доступність і безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, профе­сійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безкоштовно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Пра­во на освіту в Україні забезпечується також розгалуженою мережею закладів освіти, що базується на різних формах власності, наукових ус­танов, закладів післядипломної освіти, відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина, різними формами навчання (очною, заочною, вечірньою, екстернатом, педагогічним патронажем).

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями. Основними прин­ципами освіти в Україні є доступність, рівність умов для кожного, гнучкість і безперервність тощо.

Гарантії пра­ва на освіту в законах України «Про освіту» та «Про за­гальну середню освіту»

Важливими правовими актами в Україні з питань освіти є закони України "Про освіту" від 1991 р. (в редакції від 23 березня 1996 р.), «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р.

Закон України "Про освіту" проголошує право громадян України на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. Жодні обмеження (раса, стать) не допускаються. Це право забезпечують різні форми навчання:

1) денна;

2) вечірня;

3) заочна;

4) екстернат.

Закон передбачає наявність державних стандартів освіти, які затверджуються Кабінетом Міністрів України і встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освіт­ньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.

Структура освіти має такий вигляд:

1) дошкільна освіта;

2) загальна середня школа;

3) позашкільна освіта;

4) професійно-технічна освіта;

5) вища освіта;

6) післядипломна освіта;

7) аспірантура;

8) докторантура;

9) самоосвіта.

Закон встановлює освітні рівні:

- початкова загальна освіта (1-4 класи);

- базова загальна середня освіта (9 класів);

- повна загальна середня освіта (11 класів);

- професійно-технічна освіта (ПТУ, професійно-художнє училище, професійне училище со­ціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, ви­ще професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат); базова вища освіта та повна вища освіта (вищими закладами освіти є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та ін.). Вони мають 4 рівні акредитації:

- перший - технікум, училище та прирівняні до них вищі заклади освіти;

- другий - коледж та інші прирівняні до нього заклади;

- третій та четвертий - інститут, консерваторія, академія, університет.