1.11 Соціально-правова держава

Правова держава — це держава, діяльність якої ґрунтується на праві, що виражає ідеї гуманізму, справедливості, формальної рівності та свободи, вищою соціальною цінністю в якій визнаються права людини.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Хоча в самій античній державно-правовій практиці й політичних вченнях відсутні системні теоретичні концепції правової держави, але в той самий час ідейні передумови правової державності, досвід демократії, республіканізму та правопорядку, що були започатковані в античну епоху, безумовно, вплинули на подальше формування теоретичних уявлень та практику правової державності.

Перші теоретично розвинені концепції правової держави виника­ють в період переходу суспільства від феодального ладу до капіталіз­му. Історично це відбувається в загальному руслі виникнення прогре­сивних течій буржуазної політичної та правової думки, становлення і розвитку нового юридичного світогляду, критики феодального сва­вілля і беззаконня, абсолютистського режиму, утвердження ідей гу­манізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужуваних прав людини, пошуків різних державно-правових заходів, конструк­цій і форм (розподіл державних влад, конституціоналізм, верховенс­тво права і закону та ін.), спрямованих проти узурпації публічної по­літичної влади та її безвідповідальності перед суспільством. Почина­ючи з Нового часу, теорія правової держави була суттєво доповнена завдяки безпосередньому звертанню до ідеї прав людини.

Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, є най­досконалішою формою організації і функціонування державної вла­ди. Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав людини, які, власне, і стали тією ключовою категорією, навколо якої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава може бути об'єктивним виразником інтересів внутрішньо неод­норідного і суперечливого громадянського суспільства.

На найвищому законодавчому рівні в Конституції України прого­лошено, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною. Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку на­шої держави. Які ж характеристики дозволяють назвати ту чи іншу державу демократичною, правовою і соціальною? У сучасних умовах вона має відповідати принаймні таким ознакам: визнання прин­ципів панування права, верховенства Конституції і правових законів; визнання народу єдиним джерелом державної влади; демократичних способів формування органів державної влади; пріоритетності прав людини; гарантії прав меншості на власну думку і її вільне висловлення; поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову; ідейного і політичного та економічного плюралізму; соціальних гарантій і ста­більності.

Провідними принципами правової держави є принципи панування права і верховенства правового закону. Сутністю права є свобода лю­дини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпе­чена. Розмежування права і закону має велике гуманістичне значення, бо саме право є критерієм якості закону, дозволяє оцінити, на­скільки закон відповідає правам людини, її інтересам та потребам, іде­ям соціальної справедливості, формальної рівності. Закони прийма­ються на основі Конституції, а підзаконні акти — на основі законів та на їх виконання.

Зв'язаність держави правами і свободами особи передбачає юри­дичну рівність громадянина і держави і їх взаємну відповідальність, стабільний правовий статус особи і наявність ефективного механізму забезпечення прав і свобод особи.

Принцип поділу влади передбачає правове розмежування сфер ді­яльності гілок державної влади, розподіл владних повноважень між державними органами, їх взаємну підконтрольність, що зменшує ри­зик узурпації державної влади та її свавілля.

У сучасних умовах суспільного розвитку до основних характери­стик правової держави додається соціальний характер держави. Пра­вова і соціальна держава — це не антитези, а діалектика розвитку держави, що визнає пріоритет прав людини і визначає відповідно до них форми і методи своєї діяльності. Соціально-економічні, культур­ні, екологічні права громадян можуть забезпечуватись лише за учас­тю держави, яка повинна здійснювати активну соціально-економіч­ну політику, спрямовану на перерозподіл коштів на користь найнезахищеніших верств населення, забезпечення зайнятості, соціальне страхування, розвиток доступної освіти, охорони здоров'я тощо.

У соціальній державі права і свободи людини і громадянина не тільки проголошуються, а й всебічно гарантуються. Не перебільшу­ючи, державу соціальну можна визначити як вищий рівень правової держави. Правова держава проголошує права і свободи, в тому чи­слі свободу підприємництва і конкуренції, які є основою вільної ринкової економіки. Проте ринок не здатний сам розв'язувати чис­ленні соціальні проблеми, і ця функція покладається на державу.

Головною функцією соціальної держави в умовах розвитку віль­них ринкових відносин має стати певне вирівнювання різкої поляризації в соціальному становищі громадян, чого можна досягти через забезпечення повної зайнятості населення, гарантування прожитко­вого мінімуму, достатньої заробітної платні, регулювання розумно­го рівня цін тощо. Соціальна держава реалізує свої функції шляхом створення соціальних програм, покликаних забезпечити через бю­джет і оподаткування справедливий перерозподіл доходів, заохочен­ня благодійної діяльності, вплив на процес ціноутворення, ліквідації монополії в галузі виробництва і торгівлі. Для виконання цих зав­дань економіка в соціальній державі має бути певною мірою врегу­льованою.

Отже, соціальна держава — це соціально орієнтована держава, що всіляко допомагає незахищеним верствам населення, прагне вплину­ти на розподіл економічних благ у дусі принципів справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування. Серед основних елементів соціальної держави — гарантований достатній прожитко­вий мінімум, соціальна рівність і рівність можливостей для самореалізації, загальне підвищення добробуту, наявність ефективної систе­ми соціального забезпечення, тобто гарантованого права на отри­мання громадянами нормативно встановленої допомоги в типових ситуаціях. У соціальній державі суспільне багатство планомірно примножується водночас із зростанням кількості осіб, що ним користу­ються.

Виходячи з усього наведеного, можна зробити висновок, що тіль­ки соціально-правова держава забезпечує повноцінний захист та ре­алізацію всього комплексу прав і свобод людини і громадянина. Це держава, в якій на першому місці знаходяться право і закон, що від­дає перевагу правам особистості, а не владі державного апарату. Основним ядром у правовій соціальній державі є універсальний механізм правового і соціального захисту.