69. Природно-заповідний фонд України

Приро́дно-запові́дний фо́нд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти — природні заповідники(Черемський2001р2975,7 Волинська область, Рівненський 1999р 42288,7Рівненська область); біосферні заповідники(«Асканія-Нова»1898р 33307,6 Херсонська область, 1981р 50 252,9 Одеська область,Карпатський 1968 57 880 Закарпатська область,Чорноморський 1927р 89 129 Херсонська, Миколаївська області); національні природні парки(«Шацький», «Азово-Сиваський» «Карпатський») регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення

3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Станом на листопад 2009 до його складу входять понад 7200 територій та об'єктів загальною площею 2,8 млн га, що становить 4,% території держави. Це, зокрема, 17 природних та 4 біосферних заповідника, 19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам'яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних садів, дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища[1]. Попри це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %.

70. Значення енергетичних ресурсів, проблеми та напрямки їх використання.

Протягом тисячоліть основними видами використовуваної людиною енергії були хімічна енергія деревини, потенційна енергія води на греблях, кінетична енергія вітру і промениста енергія сонячного світла. Але в 19 ст. головними джерелами енергії стали копалини палива: кам'яне вугілля, нафту і природний газ. У зв'язку з швидким зростанням споживання енергії виникли численні проблеми і постало питання про майбутні джерелах енергії. Досягнуті успіхи в галузі енергозбереження. Останнім часом ведуться пошуки більш чистих видів енергії, таких, як сонячна, геотермальна, енергія вітру і енергія термоядерного синтезу. Споживання енергії завжди було прямо пов'язане зі станом економіки. Збільшення валового національного продукту (ВНП) супроводжувалося збільшенням споживання енергії. Однак енергоємність ВНП (відношення використаної енергії до ВНП) у промислово розвинених країнах постійно знижується, а в що розвиваються - зростає.

Викопні палива.

Існують три основні види викопних енергоносіїв: вугілля, нафту і природний газ. Запаси нафти і природного газу. Важко точно розрахувати, на скільки років ще вистачить запасів нафти. Якщо існуючі тенденції збережуться, то річне споживання нафти в світі до 2018 досягне 3 млрд. т. Навіть допускаючи, що промислові запаси істотно зростуть, геологи приходять до висновку, що до 2030 буде вичерпано 80% розвіданих світових запасів нафти.

Запаси вугілля. Запаси вугілля оцінити легше (див. табл. 3). Три чверті світових його запасів, що складають по наближеною оцінкою 10 трлн. т, припадають на країни колишнього СРСР, США і КНР.

Хоча вугілля на Землі набагато більше, ніж нафти і природного газу, його запаси не безмежні. У 1990-х роках світове споживання вугілля становило понад 2,3 млрд. т на рік. На відміну від споживання нафти, споживання вугілля істотно збільшилася не тільки в що розвиваються, але і в промислово розвинених країнах. За існуючими прогнозами, запасів вугілля має вистачити ще на 420 років. Але якщо споживання зростатиме нинішніми темпами, то його запасів не вистачить і на 200 років.

Ядерна енергія.

Запаси урану. Найбільші з відомих джерел урану знаходяться в Північній Америці, Австралії, Бразилії і Південній Африці. Вважається, що великими кількостями урану володіють країни колишнього Радянського Союзу.

Останнім часом досліджується ряд альтернативних джерел енергії. Найбільш перспективним з них видається сонячна енергія.

Сонячна енергія. У сонячної енергії дві основні переваги. По-перше, її багато і вона відноситься до поновлюваних енергоресурсів: тривалість існування Сонця оцінюється приблизно в 5 млрд. років. По-друге, її використання не тягне за собою небажаних екологічних наслідків. Однак використання сонячної енергії заважає ряд труднощів. Хоча повна кількість цієї енергії величезне, вона неконтрольовано розсіюється. Щоб отримувати великі кількості енергії, потрібні колекторні поверхні великої площі. Крім того, виникає проблема нестабільності енергопостачання: сонце не завжди світить. Навіть у пустелях, де переважає безхмарна погода, день змінюється вночі. Отже, необхідні накопичувачі сонячної енергії.

Геотермальна енергія. Геотермальна енергія, тобто теплота надр Землі, вже використовується в ряді країн, наприклад в Ісландії, Росії, Італії та Нової Зеландії. Земна кора товщиною 32-35 км значно тонше лежачого під нею шару - мантії, що тягнеться приблизно на 2900 км на гарячому рідкому ядру. Мантія є джерелом багатьох газами вогненно-рідких порід (магми), які лізуть діючими вулканами. Тепло виділяється в основному внаслідок радіоактивного розпаду речовин в земному ядрі. Температура і кількість цього тепла настільки великі, що воно викликає плавлення порід мантії. Гарячі породи можуть створювати теплові «мішки» під поверхнею, в контакті з якими вода нагрівається і навіть перетворюється на пару. Оскільки такі «мішки» зазвичай герметичні, гаряча вода та пара часто виявляються під великим тиском, а температура цих середовищ перевищує точку кипіння води на поверхні землі. Найбільші геотермальні ресурси зосереджені у вулканічних зонах по межах коркових плит. Основним недоліком геотермальної енергії є те, що її ресурси локалізовані і обмежені, якщо дослідження не показують наявності значних покладів гарячої породи або можливості буріння свердловин до мантії. Істотного внеску цього ресурсу в енергетику можна чекати тільки в локальних географічних зонах.

Гідроенергія. Гідроенергетика дає майже третину електроенергії, яка використовується у всьому світі. Норвегія, де електроенергії на душу населення більше, ніж де-небудь ще, живе майже виключно гідроенергії. На гідроелектростанціях (ГЕС) і гідроакумулюючих електростанціях (ГАЕС) використовується потенційна енергія води, що накопичується за допомогою гребель. У підстави греблі розташовані гідротурбіни, приводяться в обертання водою (яка підводиться до них під нормальним тиском) і обертають ротори генераторів електричного струму.

Приливна енергетика. Існують припливні електростанції, в яких використовується перепад рівнів води, що утворюється під час припливу і відливу. Для цього відокремлюють прибережний басейн невисокою греблею, яка затримує приливну воду під час відпливу. Потім воду випускають, і вона обертає гідротурбіни.

Припливні електростанції можуть бути цінним енергетичним підмогою місцевого характеру, але на Землі не так багато відповідних місць для їх будівництва, щоб вони могли змінити загальну енергетичну ситуацію.

Вітроенергетика.

Вітер являє собою ще одну з форм перетворення сонячної енергії, так як його причина - нерівномірне нагрівання атмосфери Землі Сонцем. Енергію вітру використовували в Європі З XII в.благодаря вітряками. Об'єктивними передумовами подальшого розвитку вітрової енергетики можна вважати: існування досить стабільною троянди вітрів - середньорічний повторюваності вітрів по всіх напрямах для будь-якого району земної поверхні; існування на Землі районів зі стійкими вітрами - як річними. Так і сезонними - силою 25-30 км / год.

Для перетворення вітрової енергії в електрику служать:

великі вітротурбіни з розмахом лопат близько 100 м, розміщені на баштах, заввишки близько 60 м.; вітростанції, що представляють собою комплекс невеликих турбін з розмахом лопат близько 15-17 м, розташованих компактно навколо єдиного енерговузла.

Тверді відходи і біомаса. Енергетичне застосування біомаси може відбуватися за кількома напрямками:

1) пряме спалювання відходів. Спалюють відходи рослинного і ін походження.

2) Одержання метану (природного газу). Біогаз використовують як паливо для вироблення електрики. При цьому надлишок роботи генераторів може бути пущений для потреб опалення.

3) Отримання спирту (рідкого палива). Спирт використовується у ряді країн як автомобільне паливо. Лідирує в цьому напрямку Бразилія, де широко застосовується спирт з цукрового очерету, а також суміш спирту з бензином - бензоспірт.

При правильному веденні господарства такий енергоресурс може бути заповнювати. Необхідні додаткові дослідження, особливо швидкозростаючих культур та їх рентабельності з урахуванням витрат на збір, транспортування і роздрібнення.

Паливні елементи. Паливні елементи як перетворювачі хімічної енергії палива в електроенергію характеризуються більш високим ККД, ніж теплоенергетичні пристрої, засновані на спалюванні. Якщо ККД типової електростанції, де спалюється паливо, не перевищує приблизно 40%, то ККД паливного елемента може досягати 85%. Щоправда, поки що паливні елементи відносяться до дорогих джерел електроенергії.