37. Становлення і розвиток соціальної географії України

У будь-якому суспільстві, незалежно від волі і бажання його членів, формуються зачатки соціально-географічних знань. З глибини віків доходять вони до нас у формі усних переказів, епосу, народних пісень.

Великі соціальні і соціально-географічні матеріали знаходимо у письмових пам’ятках древньоруської держави –“Повісті минулих літ”, “Київському” та “Галицько-Волинському літописах”, “Слові о полку Ігоревім”, “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям”, “Руській правді”, “Слові про закон і благодать” Іларіона. Так, соціальна і економічна нерівність юридично була закріплена в збірці законів “Руська правда” (XI ст.), з якої видно, що за різні злочини передбачалось різне покарання.

Унікальним, виключно українським світовим соціальним феноменом було українське козацтво, завдяки якому Україна, що не мала власної держави, фактично існувала тривалий час як унікальне державно-політичне утворення. Цей феномен існував у географічному просторі, на території нинішньої України і соціальна географія просто повинна дослідити його з точки зору соціальної географії.

На середину XVII ст. було опубліковано Г.Л. де Бопланом карту української території і свою працю “Опис України”. Вона насичена соціально-географічними фактами, описами життя, побуту, релігійних переконань козаків та населення України того часу.

Ситуація змінюється в XIX ст., коли починається відчуватись європейська тенденція потягу до знань, особливо серед молоді заходу України. Так, з’являються перші географічні факультети (1883р. – у Львівському університеті). Щоправда соціально-географічні дослідження провадять в основному вчені, що не зачисляються до географів.

Зокрема, слід відзначити економіко-статистичні (а їх без сумніву можна віднести і до соціально-географічних) стаття С. Подолинського “Життя і здоров’я людей на Україні”. Цікавими в цьому контексті є і праці М. Драгоманова, у яких він звертає увагу на соціальні та соціально-економічні проблеми того часу.

Великий вплив на становлення соціальної географії мав І. Франко. У його науковій спадщині центральне місце займала людина, і аналіз соціальних, соціально-економічних, соціально-географічних умов її проживання на фоні територіальної організації виробництва і рівня розвитку господарства в цілому. Саме він був ініціатором створення у Львові в 1883 р. “Етнографічно-статистичного кружка”. Значущою з даного питання видається праця І. Франка “Що таке поступ?”, де подається досить цікавий висновок: “ціла історія людського роду, то властиво і серія здруження людей, зливання одиниць з дрібних родин у громади, племена та держави”.

На увагу соціогеграфів заслуговують праці С. Рудницького “Антропогеографія”, В. Кубійовича “Атлас України і суміжних земель”, “Географія українських і суміжних земель”.

Першу спробу виокремлення суспільної географії, як вже згадувалось, С. Рудницький робить у формі вичленення антропогеографії як окремої сукупності географічних дисциплін у складі географії людини, географії культури, економічної географії та політичної географії. У своїй “Нинішній географії” він пише: “антропогеографія дослідує причинні зв’язки людини до всіх головних географічних явищ: твердої поверхні, вод, атмосфери, рослинного і тваринного світу, … що дуже сильно впливають на царство людини”. Далі він згадує, що людина відносно звільнилась від впливу природи і сама впливає на природу. С. Рудницький солідаризує з думкою А. Гетнера, що антропогеографія досліджує просторові відносини держав і народів і їх зв’язки з природою земної поверхні. Зауважимо, що згадану вище структуру антропогеографії практично перенесено на сьогоднішній день, щоправда замінивши термін “антропогеографія” на соціально-економічна географія”.

В період спроб побудови “соціалістичного суспільства”, під впливом репресій та гонінь, а також виходячи з існуючої на той час ідеології, соціально-географічні дослідження практично не проводились. І тільки в кінці 80-х рр. починає формуватись низка нових напрямків соціально-географічних досліджень: географія діяльності населення (Ю. Пітюренко, В.Загородній, А. Степаненко, М. Ковтонюк, Л. Шевчук), географія релігії (О. Шаблій, І. Ровенчак, О. Кучабський).