9. Світовий океан,його структура.

Світовий океан — безперервна водна оболонка земної кори (океаносфера), що оточує материки. Він становить 70,8 % (361 мли км2) земної поверхні, у ньому зосереджено 96,5 % (1370 млн.км3) усіх вод планети. Залежно від будови дна, обрисів материкових берегів, руху вод структура Світового океану складається з океанів, морів, заток і проток.

Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. Світовий океан поділяють на 4 океани: Тихий (площа 178,7 млн. км2, об'єм води 710 млн.км3, пересічна глибина 3984 м). Атлантичний (91,6; 330; 3602), Індійський (76,2; 283; 3736), Північний Льодовитий (14,7; 18; 1220). Межі океанів проводять по материках та островах, а у водних просторах — по меридіанах мисів: мис Горн (о. Вогняна Земля) між Тихим і Атлантичним, мис Голковий між Атлантичним та Індійським, мис Південний (о. Тасманія) між Індійським і Тихим. Межі Північного Льодовитого океану з Атлантичним — підводні підвищення північніше Північного полярного кола, Тихого — Берингова протока. Окремі дослідники називають п'ятий — Південний океан, до якого включають води Південної півкулі між Антарктидою і південними закінченнями материків Південної Америки, Африки та Австралії. Але на міжнародному гідрографічному конгресі в Монако в 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан у самостійний. Одночасно там же був "ліквідований" Північний Льодовитий океан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Та не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний, а також на деяких картах відновлено назву Південного океану.

Море — частина Світового океану, що відокремлена від нього суходолом, підводним підвищенням або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим. За ступенем відокремлення і режимом є внутрішні моря — це ті, що знаходяться глибоко в суходолі і сполучаються з океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що недалеко в суходолі й відокремлюються від океану островами, півостровами і нерівностями дна, як-от Берингове. До міжострівних морів належать Яванське, Сулавесі та ін. Усього на планеті налічується до 60 морів. Вони займають близько 60 % площі Світового океану.

Затока — частина акваторії моря (або океану), що заглиблюється в суходіл і має вільний водообмін з основним водним басейном. За походженням розрізняють океанічні й морські затоки, за формою—воронкоподібні, витягнуті, розгалужені, за властивостями вод — опріснені, солонуваті, солоні, за глибиною—мілководні й глибоководні. Наприклад, Одеська, Біскайська, Бенгальська затоки.

Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і з'єднує суміжні водні басейни або їхні частини. Наприклад, Керченська протока сполучає Азовське і Чорне моря.

10.Найпоширеніші ґрунти в Україні.

Грунт – пухкий поверхневий шар земної кори, який сформувався у процесі тривалої взаємодії гірських порід з рослинністю, тваринним світом, діяльністю мікроорганізмів, сонячної променевої енергії і тепла, води, характеризується родючістю завдяки наявності органічної речовини – гумусу.

В Україні чітко простежуються дві закономірності у поширенні ґрунтів:

• широтна зональність (на рівнинних територіях);

• висотна поясність (у гірських областях)

Кожній природній зоні властивий свій ґрунтовий покрив. На рівнинній частині України виділяють чотири основні ґрунтові зони: дерново-підзолистих, сірих-лісових, чорноземних та каштанових ґрунтів.

На півночі під мішаними лісами сформувались дерново-підзолисті ґрунти. На поверхні ґрунту завжди є шар лісової підстилки, під якою формується шар деревини. Під тонким гумусовим горизонтом в умовах надмірного зволоження утворився потужний шар вимивання. Дерново-підзолисті ґрунти містять гумусу тільки 1-3 % мають кислу реакцію, потребують вапнування та осушення. При внесенні мінеральних добрив стають родючими.

У лісостепу в умовах теплого та помірно вологого клімату, утворились сірі лісові ґрунти. В межах України виділяють їх підтипи: світло-сірі, сірі та темно сірі. Для будови їх профілю характерними є достатньо потужний горизонт гумусу та невеликий шар вимивання. Вони лежать на лесових породах, збагачених кальцієм, в умовах промивного режиму. Вміст гумусу від 2,5 до 5%.

У межах лісостепової і степової зони поширені чорноземні ґрунти. Вони сформувались на лесоподібних породах, мають зернисту структуру, добрі водоповітряні властивості. В Україні розрізняють такі підтипи чорноземів: опідзолені та вилуговані, типові, звичайні та південні. Вміст гумусу збільшується від 4 до 8%. Найпотужнішими є типові і звичайні чорноземи. За реакцією вони нейтральні або слабокислі.

На Півдні Причорноморської низовини і в степовому Криму поширені каштанові ґрунти. Вони розвинулись в умовах недостатньої кількості опадів і високої температури на засолених материнських породах. Вміст гумусу від 2 до 4%. Майже 50% загальної площі займають солонці. Ефективними заходами для каштанових ґрунтів є зрошення в поєднанні із гіпсуванням та внесенням мінеральних добрив.

На Південному березі Криму в умовах субтропічного клімату незначною смугою сформувались коричневі та червоно-бурі ґрунти.

У межах України, крім зональних типів ґрунтів, сформувалися азональні, тобто поширені у різних природних зонах у зв’язку з специфічними природними умовами формування. Так, у заплавах річок значні площі займають лучні і дернові ґрунти. У зоні мішаних лісів поширені болотні ґрунти, що утворилися в умовах надмірного зволоження та високого рівня ґрунтових вод. На півдні серед каштанових ґрунтів можна зустріти солончаки, солонці та солоді, які не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти.

Ґрунти гірських областей України мають висотну поясність. Вони щебенюваті, з меншим вмістом перегною, і тому менш родючі. В Українських Карпатах з висотою ґрунти змінюються від дерново-підзолистих до бурих лісових та гірсько-лучних. У Кримських горах поширені бурі лісові, а на яйлах – лучні грунти.