38. Особливості чинників, що впливають на народжваність, смертність та природний приріст населення

На динаміку чисельності населення різних регіонів та країн впливають два основні процеси: природний та механічний рух населення.

Зміна кількості населення в першу чергу відбувається за рахунок біологічних процесів народжуваності та смертності. Різницю між ними становить природний приріст населення.

Сукупність процесів народжуваності, смертності та природного приросту, що забезпечують постійну зміну поколінь називають природним рухом (відтворення) населення.

На показники природного руху населення впливають три основні групи причин: біологічні, соціальні та історичні.

Біологічні ці чинники були актуальними ще з давніх давен до 18 ст. (рівень народжувальності та смертності був дуже високим і , як результат, ниький природний приріст.

Соціальні визначають матеріальні умови життя. До них належать: рівень розвитку медицини, санітарно-гігієнічні норми праці та побуту, рівень добробуту, національні та релігійні традиції. Всі ці причини вплинули спочатку на зниження рівня смертності, що призвело до «демографічного вибуху» а з 20 ст. викликали у розвинутих країнах «демографічну кризу»

Історичні (головні причини це: війни, голодомори, революції, екологічні негаразди).

39.Особливості національної системи розселення в Україні

Розселення населення — розміщення населення на території, сукупність населених пунктів. Розселення населення має регіональні відмінності щодо його густоти, кількості та людності населених пунктів, їхньої географії, територіальних особливостей виникнення і розвитку міст, сільських поселень. Водночас зміни в розміщенні виробництва та інших видів діяльності мають прямий вплив на регіональні особливості розселення, зміни кількості міського і сільського населення як у цілому по Україні, так і за регіонами, а також на розвиток поселень.

Поселення — місця осілого життя, трудової діяльності людей, задоволення їх соціальних запитів. Розрізняють поселення міські і сільські.

Міські поселення складаються з міст і селищ міського типу.Міське населення України становить 68% загальної кількості населення.

Міста — це населені пункти, що характеризуються значною людністю, великою інтенсивністю господарювання, високою густотою населення, типовими міськими ландшафтами. В них зосереджені промислові підприємства, транспорт, торговельні, культурні, науково-освітні та інші об'єкти. Багато міських поселень виконує функції адміністративно-територіального управління. В Україні налічується 448 міст.

Селища міського типу — переважно невеликі поселення, яких в Україні налічується 896. На території країни вони розміщені нерівномірно: більш як половина з них зосереджені в п'яти областях (Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Житомирській) і Автономній Республіці Крим.

За кількістю жителів міста поділяють на м а л і (з населенням до 20 тис. чол.), середні (20-100 тис. чол.), великі (100-500 тис. чол.), дуже великі (500-1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1 млн чол.).

За функціями в Україні виділяють такі типи міст:

1. Адміністративні, багатогалузеві й найбільші культурні і наукові центри. До таких міст належать Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів.

2. Багатогалузеві промислові центри: Луганськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя та ін.

3. Транспортно-промислові центри: Одеса, Миколаїв, Львів, Донецьк та ін.

4. Транспортні центри: Іллічівськ, Южний, Чоп, Ковель, Козятин, Ясинувата, Жмеринка.

5. Промислові центри: Рубіжне, Сєверодонецьк, Краматорськ та ін.

6. Організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення: більшість малих міст і селищ міського типу.

7. Курортно-оздоровчі центри: Ялта, Євпаторія, Трускавець, Миргород та ін.

Сільське розселення включає розселення людей у сільській місцевості, тобто в селах, малих сільських поселеннях — хуторах, присілках (невеликих поселеннях, розміщених близько від сіл). До сільських поселень належать пункти, жителі яких зайняті головним чином сільським господарством.

В Україні частка сільських жителів за останні десятиріччя значно зменшилася (за 1959-1998 pp. з 54 до 32%). У селах проживає 16,2 млн чоловік. Кількість сільського населення ненабагато переважає кількість міського лише в шести областях — Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій.

На початок 1998 р. в Україні налічувалося 28,8 тис. сільських населених пунктів (додаток 2). Три чверті усього сільського населення проживає у середніх і великих селах з кількістю від 200 до 3 тис. чоловік, у тому числі більше ніж половина — у великих селах (від 500 до 3 тис. чол).

На характер сільських поселень крім природних значний вплив мали і мають суспільно-економічні чинники. Наприклад, у результаті проведеної в царській Росії столипінської аграрної реформи (1905 р.) в деяких районах України інтенсивно відбувалося переселення людей із сіл на територію власних селянських земельних наділів. Так виникла хутірська система розселення. У повоєнний час ліквідовувалися малі, так звані неперспективні села, в результаті чого кількість хуторів різко скоротилася.

В Україні поширені кілька типів сільських поселень.

1. Переважають великі за площею і кількістю населення села суцільної багатовулицевої та деревовидної забудови. Вони зосереджені в південній і центральній частині країни. Іноді такі села зливаються з сусідніми і утворюють територіально єдине сільське поселення. Це найма-совіші типи сільських поселень.

2. Хутори — це зосереджені на значній площі окремі господарства. їх збереглося небагато — в Карпатах, у деяких районах Волинської височини, на Полтавщині, Житомирщині, Чернігівщині.

3. Для північних, північно-східних та західних регіонів (Полісся, Слобожанщини, Передкарпаття, Карпат) характерні витягнуті (часто одновулицеві) сільські поселення.

4. «Правильне» (шахове) багатовулицеве розселення поширене на півдні України (особливо у сільських поселеннях, заснованих німецькими колоністами), у Придніпров'ї, поблизу дніпровських водосховищ, переважно на Правобережжі, куди були переселені жителі затоплених земель.