- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 9. Особливості наголошення іменників
Віддієслівні іменники середнього роду на -ення наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: читáти – читáння, писáти – писáння, питáти – питáння, завдáти – завдáння тощо.
Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників внаслідок приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, по-, при-, про-, роз-, українці традиційно зберігали наголос на префіксі: зáдум, зáклик, зáхід, пóклик, прúлад, рóзгляд, рóзстріл, зáграва, зáв’язка, зáтишок, зáгадка, пóсмішка, пóсвідка, перéбіг, перéспів, перéтин, перéгляд, прúповідка, рóзвиток, рóзвідка, рóзголос. У деяких із цих слів зараз уже нормативними є два наголоси (див. нижче). Однак із цього правила є винятки: розгрóм, зачúн, набíр, розкóл, обмíн та деякі інші.
Переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні: молúтва – молитвú, хáта – хатú, чáстка – часткú, сторíнка – сторінкú, говíрка – говіркú, лáстівка – ластівкú та ін.
Наведемо низку іменників із позначенням наголосу, в яких найчастіше трапляється порушення літературних норм:
Агéнт, агронóмія, алкогóль, алфавíт, бюлетéнь, бюрокрáтія, вантáжівка, вербá, веретéно, ветеринáрія, видáння, визнáння, вимóва, вимóга, вúпадок, газопровíд, гастронóмія, глядáч, граблí, грéйпфрут, гуртóжиток, демокрáтія, діалóг, добýток, дóговір, докумéнт, дóнька, дочкá, дрóва, експéрт, живóпис, ім’я, камфорá, каталóг, каучýк, квартáл, кіломéтр, композúти (складні слова), компромíс, корóмисло, кропивá, кулінáрія, листопáд, літóпис, медикамéнт, металýргія, мúлостиня, мілімéтр, надбáння, нáклейка, нáклепка, некролóг, ненáвисть, низинá, обіцянка, óкіст, óлень, осокá, отáман, óцет, пáм’ятка, перéкупка, перéпис, перéпустка, пaртéр, печія, пóдруга, прúлавок, прúчіп, прúятель, рéшето, рóзвідка, рóзпад, рукóпис, руслó, сантимéтр, серéдина, сирóватка, суднó, течія, трубопровíд, укладáч, фáрфор, цéнтнер, чорнóслив, щúпці та ін.
В українській мові є чимало іменників, що мають подвійний наголос:
Анастáсíя, апоплéксíя, апóстрóф, берéзнúк, бéскúд, біднóтá, вáхтéр, вбрáння, вúнагорóда, вíдтúнок, гíлля, зáголóвок, зáгрáва, комбáйнéр, Мáркó, межúрíччя, мерзлóтá, мúлостúвець, мóвчáнка, нáберéжна, надáння, нáїзд, нáклáд, нáпáсть, нáсáдка, наслáння, нéбíж, оглядáч, óгрíх, озéрцé, первóцвíт, перéвéсло, перéвíрка, перéжúток, перекотúпóле, перéсíв, перéспíв, перéсýвка, пíдбúвка, пíтьмá, подáння, покáзнúк, пóмúлка, пóперéк (але поперéк як присл., прийм.), пóсéстра, пóстíль, прáбáба, прúчíпка, Прóкíп, рóзлúв, сéрдéнько, сéрдéчко, тáндéм, тáнéць, тíльцé, тіснóтá, убрáння, хáлéпа, хáóс, хвóрóст, чéргá, чхáння, щíлúна.
Окрему групу складають іменники, у яких наголос виконує смислорозрізнювальну функцію:
Атлáс (вид тканини), áтлас (географічний альбом), вáрення (дія), варéння (страва), вíдомість (документ), відóмість (інформація), заклáд (парі, застава), зáклад (установа), зáмок (будівля), замóк (пристрій для замикання), лýпа (збільшувальне скло), лупá (лусочки), мáкі (тварина), макí (французькі партизани), манія (привид), мáнія (хворобливий психічний стан), недонóсок (передчасно народжена дитина), недóносок (старе взуття), óбід (деталь колеса або возу), обíд (споживання страви), оргáн (музичний інструмент), óрган (частина; організація, установа), óсад (осадок), осáд (поверх, ярус; садиба), пáша (корм для тварин), пашá (титул), перéклад (з однієї мови на іншу), переклáд (у шахтних укріпленнях), тéрен (рослина), терéн (територія) тощо.
Що ж стосується наголошення українських прізвищ, то це питання досить складне і потребує глибшого наукового вивчення. Як відомо, у багатьох прізвищах відапелятивного походження наголос змінюють з метою розрізнення власної та загальної назви або з етичних міркувань (ковáль і Кóваль, барáн і Бáран тощо). Проте, на думку О.Д.Пономарева, така зміна наголосу є порушенням акцентуаційної норми41.
В українській мові поширені прізвища на -енко, які можна з акцентуаційного боку охарактеризувати таким чином:
прізвища, які послідовно зберігають первісний наголос: Вакýленко, Влáсенко, Остáпенко;
прізвища, які характеризуються двояким наголошенням – давнім кореневим або новим суфіксальним: Борúсенко – Борисéнко, Лúсенко – Лисéнко, Микúтенко – Микитéнко;
прізвища, які послідовно вживаються з новим суфіксальним наголосом: Бабéнко (від бáба), Грицéнко (від Гриць), Дідéнко (від дід), Писарéнко, Сірéнко.
Як вважає В.Г.Скляренко, діє виразна тенденція до наголошування у прізвищах на -енко суфіксального голосного е. Найкраще піддаються дії цієї тенденції трискладові (Бабéнко, Дідéнко) та чотирискладові прізвища, утворені від слів з наголосом на першому складі кореня (Дорошéнко, Киричéнко). Чотирискладові прізвища на -енко, утворені від слів з наголосом на другому складі кореня, дуже часто вживаються з двояким наголошенням – давнім кореневим або новим суфіксальним: Борúсенко – Борисéнко, Данúленко – Данилéнко, Сидóренко – Сидорéнко тощо. У п’ятискладових прізвищах наголос переважно ставиться на третій склад (Євдокúменко, Омеляненко, Шаповáленко). Прізвище видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка вимовляється тільки з наголосом на першому складі – Лúсенко42.