§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників

За значенням і граматичними ознаками прикметники поділяють на якісні, відносні, присвійні. А.П.Грищенко виокремлює якісні і відносні, а присвійні зараховує до відносних⁴⁷. Ті дослідники, які заперечують існування займенника як окремої частини мови, виділяють відповідно ще й займенникові прикметники⁴⁸ . Д.Х.Баранник, автор розділу про прикметник в академічній граматиці української мови, аналізує відносні, відносно-якісні, присвійні, присвійно-відносні та порядкові прикметники⁴⁹.

Якісні прикметники позначають безпосередні, прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, здатні, як правило, виявлятися з різною мірою або інтенсивністю: високі сосни, добре серце, багата земля. Якісні прикметники вказують на протяжність у повітрі (довгий, вузький, глибокий), у часі (повільний, швидкий, довгий), духовні чи фізичні властивості живих істот (добрий, талановитий), ознаки, що сприймаються органами чуття (гарячий, гіркий, запашний). Якісні прикметники різноманітні за своїми граматичними особливостями: 1) вони (здебільшого) мають ступені порівняння: добрий – кращий – найкращий, смачний – смачніший – найсмачніший; 2) мають здатність вступати в антонімічні відношення: близький – далекий, низький – високий; 3) від них утворюються прислівники на -о, -е: гарячий – гаряче, веселий – весело; від них утворюються іменники з абстрактним значенням: білий – білизна, синій – синь; 4) можуть утворювати ступені якості: злий – злющий, синій – синюватий; 5) можуть поєднуватися з прислівниками міри і ступеня: дуже гарний, дуже смішний, вельми приємний. А.П.Грищенко поділяє якісні прикметники на дескриптивні (описові) – прикметники, що називають так звані абсолютні ознаки без суб’єктивної оцінки; кваліфікативні (оцінні) – прикметники, що називають ознаки. Виділювані в істотах, предметах і явищах внаслідок оцінки, залежно від суб’єктивного погляду мовця на них⁵⁰.

Відносні прикметники називають ознаки предметів не прямо, а через їх зв’язки, різного характеру відношення з іншими предметами або діями, наприклад: дерев’яний стіл, міський парк, сільські жителі. Прикметники цієї групи мають лише похідну основу і синоніми серед іменників у родовому відмінку, іноді з прийменниками для, з: пластмасове відро – відро з пластмаси, цегляний будинок – будинок із цегли. Відносні прикметники не утворюють ступенів порівняння, не мають антонімічних пар і т.д. Відносні прикметники поділяються за їх відношенням до: 1) матеріалу чи речовини: залізний, золотий, водяний, сталевий, стальний; 2) часу: річний, учорашній; 3) власних назв: сиваський, ялтинський, ужгородський; 4) предметів і явищ об’єктивної дійсності: прозовий твір, українська мова, обласна рада.

Присвійні прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його якійсь живій істоті, а отже, й утворюються, як правило, від іменників – назв істот. Для присвійних прикметників характерні свої словотворчі суфікси: -ин, -їн (сестрин, Маріїн), -ів, -їв (у відкритих складах -ев, -єв, -ов): Іванів, Василева, -ськ- – якщо прикметник означає належність (батьківське подвір’я).

Відносно-якісні прикметники можуть передавати значення відношення чи якості залежно від іменника, з яким узгоджений прикметник, чи контекстуальне оточення. Ознака якості в таких прикметників виникла як вторинна на базі первісно відносних прикметників, і тепер прикметники такого типу широко вживаються в обох значеннях: вишневі сади – вишневі усмішки; крилатий птах – крилата фраза; бузкове небо, золоте волосся.

Присвійно-відносні прикметники передають значення присвійності та відношення. Наприклад: шевченківські рядки – Шевченківські читання; материнське поле – материнське ставлення; заячий хвіст – заяче серце. Присвійно-відносні відрізняються від власне присвійних більшою узагальненістю значення, складнішою семантикою, багатозначністю, здатністю творити фразеологізми (гусячі лапки, вовча ягода, авгієві стайні, сізіфова праця тощо).