- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
Іменник
§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
«Іменником називається частина мови, яка позначає предмет і виражає це узагальнене значення за допомогою граматичних категорій роду, числа і відмінка»18 . На нашу думку, більш вдалим є визначення іменника, вміщене у підручнику М.А.Жовтобрюха, Б.М.Кулика: «Іменником називається частина мови, яка має значення предметності, вираженої в категоріях роду, числа, відмінка»19. І.І.Матвіяс вважає, що «іменник – це частина мови з лексико-граматичним значенням, яке виражається самостійними категоріями роду, числа, відмінка і відповідними їм синтаксичними функціями»20.
Термін іменник уперше засвідчується в працях О.Огоновського «Граматика руского языка для шкOлъ середнихъ» (1889) і О.Партицького «Граматика руского языка для ужитку въ школахъ народныхъ» (1889), хоча деякі автори й далі вживали в тому ж значенні имя существительне, сущникъ (І.Верхратський. Про говір галицьких лемків, 1902), ім’я самостійне, ім’я суще (А.Кримський. Украинская грамматика, 1907), речівник, ймення річеве (Є.Тимченко. Українська граматика, 1907), ймення предметне (І.Нечуй-Левицький. Граматика українського язика, 1913), речівник (Г.Сабалдир і М.Грунський. Українська мова в трудовій школі, 1926)21.
На думку дослідників, значення предметності слугує тим семантичним засобом, за допомогою якого з назви одиничної речі виникає узагальнене позначення цілого класу однорідних речей або вираження абстрактного поняття22. Категоріальне значення предметності потребує докладнішого з’ясування. «Відомо, що тільки частина іменників називає субстанції, яким у реальній дійсності відповідають такі найрізноманітніші конкретні предмети, як речі щоденного побуту, знаряддя і продукти виробництва, речовини і матеріали, істоти, об’єкти природного середовища»23. Усі зазначені групи іменників, перелік яких можна продовжити, функціонують як назви матеріальних предметів. Однак предметність матеріального світу не збігається з предметністю у власне лінгвістичному розумінні. Значення предметності мають також іменники, що виражають опредмечені ознаки, процеси, дії, явища (блакить, зелень, хвилювання, біг, кохання і т.д.). Значення предметності цих іменників підтримується незалежними граматичними значеннями роду, числа і відмінка, яким належить головна роль у забезпеченні власне мовного опредмечення непредметних за своєю об’єктивною суттю явищ.
Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа і відмінка, а також лексико-граматичні категорії (власні/загальні, конкретні/абстрактні, предметні/речовинні, збірні, живі/неживі (назви істот/неістот). У реченні іменники можуть виступати у ролі підмета, складеного іменного присудка, неузгодженого означення, додатка (як прямого, так і непрямого), обставини (місця, часу, причини, мети, допустовості, умови, зрідка способу дії). Наприклад: Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п’яні (Олександр Олесь) (підмет); Я – син народу, що вгору йде (І.Франко) (присудок); І схилилася стареча Голова гудця на груди – Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде! (Микола Вороний) (означення); Я вибрала долю собі сама (Л.Костенко) (додаток); Через тії очі нежонатий ходжу (народна пісня) (обставина).