- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
Категорія числа реалізується у протиставленні двох рядів форм – однини і множини. Категорія числа в основному вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником. Однина може означати один предмет із ряду однорідних (місто, олівець), а також єдність, сукупність предметів як неподільне ціле (листя, студентство, сіль, радість). Множина вказує на роздільну множинність однорідних предметів, тобто означає ряд мислимих поодинці однорідних предметів (заводи, олівці), розгалужену множинність предметів зі збірним, речовинним або абстрактним значенням (мінеральні солі, болі тощо), складні предмети (коралі, зябра), парні предмети (щипці, ножиці), складні маси, речовини (консерви) та ін.
Іменники, залежно від наявності в них тих чи інших форм числа поділяються на три групи:
Іменники, що вживаються як в однині, так і в множині .
Іменники, що вживаються тільки в однині (singularia tantum). Сюди належать іменники з абстрактним значенням, збірні та матеріально-речовинні іменники.
Іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum). Cюди належать іменники, що означають:
а) парні предмети: ножиці, сани, щипці, ворота, вуса, уста, груди (сполучаються тільки зі збірними числівниками (двоє саней, четверо воріт);
б) масу – речовину, матеріал у сукупності: дріжджі, дрова, харчі, пожитки, патлахи, бебехи;
в) покидьки або залишки речовини: вижимки, висівки, об’їдки, помиї;
г) грошові суми, кількісно не окреслені: гроші, фінанси, ресурси, кошти;
д) проміжок часу: будні, канікули, роковини, хрестини; час за характером роботи: жнива, обжинки;
е) процеси, дії, які складаються з повторень чи з багатьох актів або в яких беруть участь двоє і більше осіб: біги, перегони, заробітки, проводи, посиденьки, вечорниці; назви ігор: шахи, сніжки;
є) звичаї, обряди: іменини, оглядини, хрестини;
ж) емоції, переживання: радощі, завидки, заздрощі, любощі;
з) власні географічні назви: Суми, Ясси, Карпати, Альпи, Гімалаї, Піренеї, Ромни.
§ 5. Категорія відмінка іменників
Категорія відмінка. Відмінок є граматичною (морфолого-синтаксичною) категорією, що виражає відношення іменника до інших членів речення і тим вказує на його синтаксичну функцію28. Тобто категорія відмінка слугує для вираження підрядних зв’язків між іменником і синтаксично пов’язаним з ним словом (дієсловом, іменником або прислівником)29.
Термін відмінок з’явився у 90-х роках ХІХ ст. (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович, В.Коцовський і І.Огоновський, П.Залозний, А.Кримський, Є.Тимченко, Г.Шерстюк). Проте довгий час вживалися і традиційні назви падеж або падежъ (М.Осадца, П.Дячан, О.Огоновський, О.Партицький, І.Верхратський) та падіж (І.Нечуй-Левицький), припадок (П.Павлусевич). Сучасні назви відмінків уперше з’явилися на початку ХХ ст. у граматиках А.Кримського та Г.Шерстюка, хоч у Кримського родовий відмінок виступав також під назвою вихідний та частковий. Західноукраїнські автори граматик певний час використовували традиційні назви відмінків, які йдуть ще від М.Смотрицького й поширені в російській мові – именительный, родительный і т.д. (М.Осадца та ін.); у працях І.Верхратського вони виступають під назвами іменяк, рідник, дайник, переємник, зовник, творник, містник, у І.Нечуя-Левицького – давальний, місцевий і орудний відмінки нічим не відрізняються від назв сучасних, а решта – своєрідні: падіж йменний, частотний, винувальний і кликальний. У більшості тогочасних українських граматик відмінки не називались, а позначались цифрами – 1-й, 2-й і т.д. (С.Смаль-Стоцький і Ф.Гартнер, О.Попович та ін.), а дехто з авторів використовував інтернаціональні терміни – номінатив, генетив тощо (Є.Тимченко)30.
Категорію відмінка іменника можна охарактеризувати тільки з урахуванням нерозривної єдності двох аспектів – формального і функціонального. Формальний аспект полягає у власне морфологічному словозмінному характері категорії відмінка, яка в українській мові проявляє себе у строго фіксованій кількості формальних модифікацій іменника в однині і множині. Сукупність цих модифікацій, що виражаються через закінчення, а також через морфонологічні та акцентні характеристики, утворює парадигму іменника. Наприклад, система форм іменника ліс має такий ряд: а) однина: ліс-О, ліс-у, ліс-у, -ові, ліс-О, ліс-ом, у(при) ліс-і (по) ліс-у); б) множина: ліс-и, ліс-ів, ліс-ам, ліс-и, ліс-ами, у(при) ліс-ах 31. «Взаємозалежність між відмінковою формою, яка характеризує морфологічну природу іменника як лексико-граматичного класу слів, і зумовленістю її конкретного вживання у реченні, що являє собою одиницю синтаксичного плану, – як вважає А.П.Грищенко, – визначає морфолого-синтаксичний характер категорії відмінка»32. На думку І.Р.Вихованця, жодна з інших категорій іменника не може зрівнятися з відмінком «ні за обсягом семантичних функцій, ні за роллю в семантико- і формально-синтаксичній структурах речення, ні за послідовністю морфологічного вираження»33. Відмінки – граматично нерівноправні величини. І.Р.Вихованець зараховує до центральних називний і знахідний відмінки 34.
В українській мові сім відмінків, кожен з яких відповідає на певне питання (крім кличного) і має синтаксичне значення, яке виражається за допомогою закінчень і прийменників або одних тільки закінчень: Називний – хто? що? Родовий – кого? чого? Давальний – кому? чому? Знахідний – кого? що? Орудний – ким? чим? Місцевий – на кому? на чому? Кличний – ? Називний і кличний відмінки називають прямими, а всі інші – непрямі. Називний і кличний відмінки вживаються тільки без прийменників, місцевий – лише з прийменниками, а всі інші – з прийменниками та без них.