Прислівник

§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників

У лексико-граматичній системі слів прислівник посідає особливе місце. Це специфічна частина мови, яка «виражає якісно-означальну характеристику чи означає різні обставини дії, стану або ознаки»⁹⁴ За визначенням М.А.Жовтобрюха, Б.М.Кулика, прислівник є виразником якісної або кількісної ознаки дії чи стану, ознаки ознаки (тобто ступінь або міру вияву ознаки) і виступає в реченні в ролі обставини⁹⁵. Такої думки про прислівник як частину мови дотримується більшість мовознавців. При цьому додається, що прислівники – невідмінювані слова, хоча якісні прислівники мають форми ступенів порівняння⁹⁶. На відміну від іменника чи дієслова прислівник – відносно молода частина мови, що підтверджується його морфологічною строкатістю, тобто співвіднесеністю з іншими частинами мови⁹⁷. Початок розуміння прислівника спостерігається вже в граматичних ученнях стоїків (ІІІ ст.до н.е), де він кваліфікується як «прикметник до дієслова»⁹⁸. Протягом розвитку мовознавчої науки розуміння, трактування і називання прислівника було неоднозначним. Поняття «прислівник» довгий час передавалося словами присловъ (Г.Шашкевич), присловник (О.Огоновський, О.Партицький), прислівце (Т.Глинський), прислівок (Є.Тимченко), наріччя (А.Кримський), прилог, приглаголля, причасівник, прийменник тощо⁹⁹.

На відміну від іменника, що виражає предметність, дієслова, що має категоріальні значення дії або стану, прикметника, що позначає ознаку предмета, значення прислівника є синтаксично зумовленим. О.В.Болюх у статті «Морфолого-синтаксичні особливості прислівника» розглядає значення прислівника як «транспоноване лексичне значення вихідних частин мови + семантика обставинних відношень» і вважає вираження предикатно-предикатних відношень основною спеціалізацією прислівника¹⁰⁰. Особливістю прислівника як похідної частини мови є його нечленованість на кореневу і релятивну (змінну) частину (флексію), тобто прислівник виступає одноформною лексемою, а отже, не має своєї парадигми відмінювання. О.В.Болюх подає поглиблене визначення прислівника як «морфологічно безкатегорійної частини мови», що «спеціалізується на вираженні різних обставинних значень, які реалізуються у найслабкішій прислівній некерованій або детермінантній позиції члена речення, функціонуючи як ознака ознаки, і є дериватом різного ступеня адвербіалізації від інших частин мови – прикметника, дієслова та іменника» ¹⁰¹.

Основна синтаксична функція прислівника – обставина. Серед обставин, виражених прислівниками, вчені виділяють: власне обставини (місця, часу, причини, мети) і якісні обставини, що характеризують пояснюваний член за притаманним йому змістом, за його суттю і відповідають на питання як?¹⁰² Наприклад: Журно хиляться тополі (В.Сосюра). Осика раз у раз зітхає, осика сонно шелестить (П.Тичина). У найновіших дослідженнях відомих українських синтаксистів не ставиться під сумнів здатність прислівників виступати в ролі предиката¹⁰³. При цьому розрізняється функція прислівника у двоскладному й односкладному реченні. Прислівниковий складений присудок виділяється у двоскладних реченнях, якщо в позиції підмета виступає неозначена форма дієслова. Наприклад: «Стареньким і немічним зараз особливо тяжко вижити» (газ.). У предикативній функції вживаються тільки прислівники на -о, -е. Прислівники в односкладному реченні означають стан природи, фізичний чи психічний стан людини. Наприклад: тихо скрізь; мені сумно. І.Р.Вихованець називає їх «предикатами стану»¹⁰⁴