- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
Серед найтиповіших помилок у вживанні прикметників слід назвати такі: а) сплутування двох форм прикметника – синтетичної та аналітичної (більш дорожчий, найдорожчий за всіх, найбільш улюбленіший); б) творення форм ступенювання від якісних прикметників, що не утворюють їх (менш бордовий, більш домашній); в) калькування російських форм ступенів порівняння прикметників (гарніший всіх, самий дорогий); г) творення плеонастичної форми ступенювання, що виникає внаслідок сполучення прикметників із значенням безвідносної міри якості предмета та прикметників із значенням суб’єктивної оцінки якості предмета із прислівниками міри і ступеня (дуже величезний, занадто довгуватий, просто звичайнісінький, дещо підстаркуватий, трохи синюватий, надто височезний, трохи закоротка).
Числівник
§ 1. Місце числівника у системі частин мови
Термін числівник започаткував ще П.Дячан у шкільному підручнику «Методична граматика языка малоруского» (Львів, 1865). Паралельно з цим терміном на початку ХХ ст. вживалось також ім’я числове (А.Кримський, Г.Шерстюк), ймення числове (Є.Тимченко)62.
У європейській граматичній традиції числівник, що спочатку не виділявся як самостійна частина мови, поступово з появою детальних граматичних досліджень став розглядатися окремо з-поміж інших імен, а з ХVІІІ-ХІХ ст. нерідко виділяється як частина мови. Важливу роль для цього відіграли чіткість і одноманітність лексичної семантики числівників, які призвели також до того, що числівник опинився у складі тих слів, порівняння яких в індоєвропейських мовах стало основою для створення порівняльно-історичного мовознавства. У ХХ ст. ведуться суперечки про статус числівника як частини мови, вирішення яких залежить, з одного боку, від принципів виділення частин мови, а з іншого – від наявності і ступеня вивченості граматичної специфіки числівників у тих чи інших мовах63.
В українському мовознавстві концепція, за якою числівники і займенники вилучалися з системи частин мови, знайшла своїх прихильників у 20-х роках ХХ ст. (П.Горецький і І.Шаля; М.Наконечний; І.Карбаненко і О.Матвієнко), хоч деякі граматисти її не визнавали (О.Синявський. Норми української літературної мови, 1931). Проте до початку 30-х років ця концепція втрачає свій авторитет, а натомість створюється десятичленна система частин мови, яка посіла належне місце в шкільних підручниках і якою ми успішно користуємось і зараз64 .
Числівник – це частина мови, яка означає кількість предметів, порядок їх при лічбі і виражає ці значення в граматичних категоріях відмінка, а почасти роду й числа65. На відміну від інших частин мови, числівник – замкнена частина мови, тобто пасивна у словотворчому плані, оскільки не поповнюється новими утвореннями. У підручнику М.А.Жовтобрюха та Б.М.Кулика вказано, що числівник означає «певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі»66. Любов Іванівна Мацько розрізняє дві сфери вживання числівників: 1) самостійне вживання (у випадках вираження абстрактно-математичних числових значень), наприклад: До чотирьох необхідно додати два; 2) несамостійне вживання (поєднання з іменниками, що позначають обчислювальні предмети в широкому значенні цього поняття), наприклад: Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше67.
У зв’язку з функціонуванням числівників потрібно розрізняти поняття «число» і «кількість». Числом позначається певна окреслена множина однопланових дискретних предметів (понять, процесів) або поділ цілого на частини, а кількість – поняття ширше – воно охоплює і число у вищезгаданому розумінні, і неозначені, не визначені щодо точних вимірів множини предметів (кілька днів, багато людей).
На відміну від інших лексико-граматичних класів слів у виділенні числівника як окремої частини мови абсолютно переважає семантичний критерій, згідно з яким слова з різним характером лексичних значень і повноти вияву морфологічних категорій традиційно об’єднуються завдяки кількісно-числовій семантиці.
Варто відрізняти від числівників іменники, що мають значення точно окресленої кількості типу сотня, одиниця, п’ятірка, в яких послідовно виявляються власне іменникові морфологічні категорії роду, числа і відмінка, а також виразні субстантивні функції. Це ніщо інше як іменники, що мають значення опредмеченої кількості. Крім того, числове значення передають також і лексичні історизми на позначення різних мір: копа, аршин, горстка, чисниця, півкопи. Що ж до числівників тисяча, мільйон, мільярд, нуль, половина, третина, чверть, то, на думку Л.І.Мацько, вони мають проміжний статус між іменником і числівником. Оскільки, як іменники, характеризуються категоріями роду, числа і відмінка, а з семантичного боку, – як числівники, позначають абстрактну математичну кількість і кількісні відношення між предметами68.