- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
Прикметник
§1. Визначення прикметника як частини мови
Прикметник – продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника і утворився з нього. В індоєвропейській прамові значення імені й атрибутивне значення передавалися іменником. «Прикметник виділився з загального класу імен і протягом тривалого періоду становлення набув тих семантичних і морфолого-синтаксичних ознак, що дають підстави вважати його окремою частиною мови»43. Поступово з розвитком мови слова з атрибутивним значенням відокремилися від іменника, між цим частинами мови поступово поглиблюються відмінності, з’явилася парадигма відмінкових форм прикметника. І він почав функціонувати як самостійна частина мови44.
Щодо самого терміна «прикметник», то він уже був звичайним у «Рускій граматиці» С.Смаль-Стоцького та Ф.Гартнера (1893), однак пізніше продовжують вживати у тому ж значенні приложник (І.Верхратський), ім’я приложене (Т.Шерстюк. Коротка українська граматика для школи, 1907), ім’я приложне (А.Кримський), ймення прикметне (Є.Тимченко).
Прикметник – це частина мови, загальне категоріальне значення якої полягає у вираженні статичної (непроцесуальної) ознаки чи властивості предмета у словозмінних, синтаксично залежних від іменника морфологічних категоріях роду, числа і відмінка45. Статична ознака – це постійна ознака предмета (зелене листя), а процесуальна ознака (листя зеленіє). Прикметник виражає ознаку безпосередньо (теплий день, веселе дівча) або посередньо, тобто через відношення до інших предметів чи явищ об’єктивної дійсності (дерев’яна ложка, Маріїна книга). Категоріальне значення прикметника, на думку А.П.Грищенка, полягає у вираженні ознаки46, проте є ще некатегоріальне розуміння ознаки: шапки з паперу, дівчина з чорними бровами. Ознака предмета – це певні узагальнення властивостей предметів і явищ. Ознаку можуть передавати й інші частини мови: біла хата, побілені хати, біліє полотно, білизна снігів. Проте здатність передавати безпосередню ознаку властива лише прикметникам. Щодо синтаксичних функцій прикметників, то в реченні вони найчастіше виступають узгодженим означенням та іменною частиною складеного присудка: Рідне слово люби (Я.Ярош); Робота попереду величезна (газ.); Небо зробилося чорним (С.Колесник).
§ 2. Повні і короткі прикметники
За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються такі форми прикметників: повні (членні) та короткі (нечленні) залежно від типу закінчень. Давніші з походження – короткі прикметники, які в давнину входили до загального класу імен і відмінювалися, як іменники: зелен, повен, рад. Ці прикметники вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу і не змінюються за родами, числами та відмінками. Вживаються переважно в художньому стилі. Для повних прикметників характерні два різновиди: стягнені і нестягнені. Нестягнені форми вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного, знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая трава, сумнії пісні. Їх використовують більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо. Широковживаними і найпоширенішими в сучасній українській мові є повні стягнені прикметники. Історично вони виникли шляхом поєднання неповних прикметників та давніх займенників и (він), я (вона), є (воно): старъ + и = старjи – старый – старий, стара + я = стараjа – стараа – стара.